Характер, конфлікт й особливо сценічної дії в драмі Гроза

Характер, конфлікт й особливо сценічної дії в драмі «Гроза «.

Островский у творчості неодноразово звертався до цієї теми патріархального купецтва. Найяскравішим його твором, присвяченим цій вічній темі, є драма «Гроза», написана 1859 року. «Гроза» — безперечно, саме рішуче твір Островського, взаємні відносини самодурства і безгласності доведені у ній аж до трагічних наслідків…" - писав Добролюбов. Серед розлогів російської природи, на крутому березі Волги розкинувся місто Калинов. А Волгою видніються селища, поля, лісу. «Вигляд незвичайний! Краса! Душа радіє!» — захоплюється Кулигин. Здається, життя й людей цього міста мусить бути щасливою. Але це негаразд. Йде боротьба нових сил, покоління з віджилими громадськими порядками та його захисниками. Молоде покоління в п'єсі представляють Катерина, Варвара, Кудряш, Тихін. Усі вони по-своєму протистоїть «темному царству», основними представниками якого є Кабаниха і Дикій. У основі композиції «Грози» лежить любовна драма. Зав’язка дії починається з визнання Катерини у цьому, що не любить Тихона, а любить Бориса. Любов Катерини драматична, оскільки він вихована в релігійної сім'ї. Її почуття входять у суперечність з тими поглядами, що їй прищепили з дитинства. Тому вона вважає своє кохання до Борису гріхом, який може подолати. Її страждання посилюються і те, що вона правдивий і щирий людина: «обманывать-то я — не вмію, скрывать-то не можу». Відчуття Катерини нікого бракує самопочуття, одна Варвара шкодує її й намагається їй допомогти. Проте Варвара пропонує Катерину допомогу, яка протиприродна для Катерини лише посилює її страждання. Варвара, виплекана у сім'ї Кабанихи, навчилася брехати і викручуватися, коли у цьому можливість протистояти гніту матері. Варвара живе за принципом: «роби, що хочеш, аби шито так крито було». У цій тим же принципом живе її коханий Кудряш, працюючий у Дикого. У образі Дикого показано груба сила самодурства. Йдеться Дикого неосвічена. Він щось знати про науку, культурі, винаходи, що поліпшують життя. Дикій постійно воює, але з тими, хто боїться чи залежить від цього матеріально. Домашні ховаються від цього по горищах і підвалах, Борис, племінник, терпить його лайка, оскільки залежить від цього. Дикій жадібний. Зміст його життя — отримувати й збільшувати своє багатство. І тому не гидує ніякими засобами. Маючи тисячі, він відчуває чинність та брутально вимагає загального поваги та покірності. Однак у образі Дикого, всю його войовничість, є риса комічного. Кабаниха сама зловісна постать у місті. Вона дотримується у домі изжившие себе порядки і звичаї, засновані на релігійних забобонах і Домострої. Жертву свою вона «поїдом їсть», «точить, як ржа залізо». Йдеться владної Кабанихи мовою звучить як наказ. Кабаниха — виразник ідей принципів «темного царства». Вона розуміє, що навколо лише гроші влади, ще не дають, іншим неодмінною умовою є покірність тих, хто грошей немає. Вона хоче вбити у домашніх волю, будь-яку здатність до опору. Ні Тихін, ні Варвара не сміють їй відкрито суперечити. Проте їх влаштовують патріархальні порядки у домі. Варвара каже: «Хіба за полювання сохнуть-то! Хоч вмирай з туги…» Вона таємно зустрічається з Кудряшом й уряд пропонує той самий спосіб Катерину. Катерину важко вдатися до це, але він вирішує: «Будь, що, а я Бориса побачу!» Але вона неспроможна довго приховувати своє кохання і вирішується на покаяння. Публічне покаяння показує всієї глибини її страждань, моральне велич, рішучість і сила волі. Вона каже Борису: «Я тобі гріха не побоялася, побоюся я людського суду». Але публічне покаяння не приносить їй полегшення. Катерина залишається цілком одна, їй нізвідки чекати підтримки. Уся майбутнє життя представляється їй суцільним мукою за досконалий гріх. Її становище у сім'ї стає нестерпним. У стані Катерина могла обпертися лише з кохану людину. Але Борис було бути такою опорою. Матеріально залежний від Дикого, він підпорядковується його волі й їде до торгову слободу Кяхту. Що й казати залишилося Катерину? «Куди тепер? Додому йти?.. Знову жити? — запитує вона. — Ні, немає, зайве, не те! І навіть людей мені противні, та будинок мені огидний, і стіни противні!.. Померти тепер…» Єдиний вихід, і його знаходить, — впасти Волгу. Відчувши волю і справжнє щастя, вона може змиритися з гнітом лиховісної Кабанихи. Проти цього повстала вся її незламна натура, але протистояти цього світу в нерівній боротьбі вона мала сил.

Гибель Катерини — стихійний виклик «темному царству». Саме непримиренності й не протесту Катерини Добролюбов побачив «хиткість й близького кінець самодурства». Втікають до інших краю Кудряш і Варвара, Тихін шкодує, що ні загинув разом із дружиною: «Добре тобі. Катя! А я навіщо залишилася жити у світі так мучитися…» Добролюбов сприймав загибель Катерини як як «гірку», а й «утішну»: у ній він побачив «протест, доведений остаточно, проголошений й під домашньої катуваннями, та контроль безоднею, у якому кинулася бідна женщина».