Основні типи лексичних значень слова

ОСНОВНЫЕ ТИПИ ЛЕКСИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ СЛОВА

I

Проблема значення слова, проблема значеннєвий боку слів і висловів істотна для марксистського мовознавства. Від рішення цієї проблема у що свідчить залежить розуміння обсягу, предмети й завдань семантики чи семасиологии у спільній системі науки про мову. Вивчення закономірностей розвитку словникового складу мови також вимагає глибокого проникнення істота історичних змін значень слів. Дослідження цілих груп, систем, рядів, категорій слів і законів їх семантичних змін дедалі більше починає укладати практику історичної і сравнительно-исторической лексикології. Отже, з’ясування сутності значення слова, аналіз якісних змін — у структурі слів — у тому історичному русі, — є одним із основних цілей лексикології. Визначення чи тлумачення значень слів — головна мета складання словників, прямий об'єкт лексикографії.

Изучение законів розвитку значеннєвий боку слів і висловів тієї чи іншої мови в через відкликання розвитком цієї мови, у зв’язку з історією відповідного народу має бути органічною частиною всього даного мови. У цьому мало дослідженої області мовознавства перед радянськими лінгвістами відкривається безліч невідкладних труднощів і завдань. Найважливіші їх — створення історичних словників мов за давньої писемністю й модульна побудова описових, історичних і сравнительно-исторических лексикологий різних мов. Початок руху на цьому напрям — складання точних, адекватних мовної дійсності тямущих словників сучасних мов.

Акад. Л. В. Щерба у своїй «Досвіді загальної теорії лексикографії «, говорячи про повсюдне відсутність добрих історичних словників, зауважив: «Історичним у сенсі цього терміна було б такий словник, який давав історію всіх слів протягом відповідного відтинку часу, починаючи з тим чи іншого точної дати чи епохи, причому вказувалося не лише виникнення новослів і нових значень, а й їхні відмирання, і навіть їх видозміну… Питання ускладнює тим, що кожної мови утворюють систему… та їх значень цілком зрозуміла лише усередині такої системи; отже, історичний словник повинен відбивати послідовні зміни системи загалом. Як це, проте — невідомо, оскільки самий запитання, як ніби ще ставився на повен зріст «[1].

С цим заявою сучасного нам мовознавця цікаво зіставити слова письменника на початку ХІХ в. І.М. Муравйова-Апостола, що його розмірковував про словниках — тямущих і історичних: «Всі ці розумні словники здаються мені схожими на арсенали, у яких пітьма давніх часів і нових зброї, розвішаних на стінах в систематичному порядку. Ввійди у яких, і з першого погляду видасться тобі скарб необьятное. Але як усе сягне озброєння, не знаєш, внаслідок чого як і взятися, оскільки зброю знайоме тобі лише з однієї написи, яка висить з нього, а чи не по ручному вживання «[2].

Одним із шляхів підходу до розв’язання складних питань, що з вивченням слова його значення, з дослідженням законів змін значень слів, є з’ясування різних типів чи видів лексичних значень слова способів чи форми їх зв’язку в значеннєвий структурі слова.

Общеизвестно, що слово не лише під назвою предмета чи предметів, а й ознака значення, котрий іноді цілої системи значень. У першому й тому самому значенні узагальнюється і об'єднується громадське розуміння різних предметів чи явищ, дій, якостей [порівн., наприклад: їжа, харчування; продукт — продукти (у різних значеннях); коштовність — коштовності; зразок, образ; вести, йти, летіти, відплатити тощо. п.]. З іншого боку, різні слова, відмінні одне іншого своїми значеннями чи його відтінками, можна буде застосувати стосовно одному й тому предмета як він назви (наприклад: їжа, харчування, їжа, стіл).

Обозначая явище, предмет, слово водночас передає його зв’язку й відносини у динамічному цілому, в історичної дійсності. Воно відбиває розуміння «шматочка дійсності «та її відносин і до іншим елементам тієї ж дійсності, як вони усвідомлювалися чи усвідомлюються суспільством, народом в відому епоху, і цьому з широкої можливістю пізніших переосмислень початкових значень і відтінків. Так, дієслово насолити, крім прямого конкретного значення «заготовити солінням, покласти багато солі на що-небудь », ще має у сучасному мові переносного значення «зашкодити, заподіяти неприємність ». Швидше за все, це переносного значення дієслова насолити виникло з урахуванням колись существовших поглядів на чаклунстві. По забобонним уявленням минулого, хворобу і псування могло викликати розкидання з обмовою різних предметів. Особи, перехідні через зачаровані предмети чи прикасавшиеся до них, піддавалися «псування »; з єдиною метою зашкодити і вживалася часто наговорная сіль [3].

Между рядами предметів, дій, якостей, які охоплюють словами, є різні взаємодії і співвідношення. Предмет, під назвою словом, може бути ланкою різних функціональних рядів, різних сторін дійсності, включених у загальну широку картину життя. Слово допомагає осмислити і узагальнити ці відносини. Усі це знаходить свій відбиток у розвитку значень слова у мові тієї чи іншої історичного періоду.

Так, слово кінцівка пов’язані з професійної термінологією працівників друку. У типографському справі це й тепер позначає малюнок, графічне прикрасу в кінці рукописи, книжечки або наприкінці глави, розділу. Слово кінцівка створено від прикметника концовый чи кінцевий з допомогою суфіксака (порівн. розмовні столовка, вишневка, листівка тощо.). Цей тип словотвори набуває особливу продуктивність у російському літературному мові з 1960;х років в XIX ст.

Слово кінцівка у російській (порівн. польск. koncowka і чеш. koncovka) виникло не раніше останньої чверті в XIX ст. [4]. На початку XX в. це слово розширило свої значення: він був перенесено до області літературною та музичної термінології (кінцівка вірші, кінцівка романсу). Одне слово кінцівка тепер називається заключна частина якогось твори. Наприклад, у книзі ліберального критика А. А. Ізмайлова «Затьмарення божків й побудувати нові кумири «(М., 1910): «Тургенєв і Гончаров, Толстой і Достоєвський довели до граничного досконалості реалістичний гоголівський і пушкінський розповідь. Їх риса, точка, завершительная кінцівка » .

Таким чином, формування та створення нової поняття чи нового розуміння предмета складає базі наявного мовного матеріалу. Це розуміння, втілюючись в значення слова, стає елементом значеннєвий структури даного мови загалом. Щоразу, коли нового значення входить у лексичну систему мови, воно входить у зв’язок й у взаємини в іншими елементами складною і розгалуженої структури мови. Лише на самій тлі лексико-семантической системи мови, лише у із нею визначаються кордону слова, як складною і водночас цілісного мовного одиниці, яка у собі ряд форм, значень і вживань.

При ставлення до слову лише як до назви не можна принципової різниці між різними значеннями однієї й тієї ж слова між різними словами-омонимами. Так було в «Іскрі «(СПб., 1859, № 42) надрукували під злободенної карикатурою на редактора одного журналу такий діалог: «Я сьогодні весь день була в голові стріляє. — Самі винні, навіщо завели у ній дуже багато дичини ». Без розуміння семантичних відносин відповідних слів в лексичній системі російської не можна лінгвістично осмислити, у яких сіль цієї гостроти, цього каламбуру; «стріляє у голові «і «стріляти дичину на полюванні «- різні дії, але утворюють чи позначення цих дій різні слова, або ж вони входить у лад значень однієї й тієї ж слова? Як належить слово дичину — позначення нісенітниці, дурні, вздора до дичини — позначенню диких птахів, об'єктів стрільби?

Исходя з предметів дійсності, з природи речей, довелося б визнати значенням слова хребет: 1) «спина, хребет «(спинний хребет, своїм хребтом віддуватися) і 2) «ланцюг гір, тянущихся у якомусь напрямі «- різними словами, омонимами. Водночас у російській мові це — різних значень однієї й тієї ж слова хребет. Їм відповідають різні слова за іншими мовами, наприклад французькій: 1) colonna vertebrale, epine dorsale, rachis; 2) dos, echine і трьох) crete, chaune de montagnes.

Не проникаючи глибоко у семантичні основи даної конкретної мовної системи, неможливо встановити ознаки і норми конструктивного об'єднання значень у складі однієї й тієї ж слова, способи освіти нові значення слів і значень, неможливо відрізнити омоніми від різних значень слова. смислові кордону слова можуть бути дуже широкі, котрий іноді недостатньо визначені. Смислова область слів (навіть багатьох наукових термінів) має прикордонні зони і чималі перехідні відтінки.

Между словником науку й словником побуту — пряма і тісний зв’язок. Будь-яка наука починається з результатів, добутих мисленням і промовою народу, й надалі її розвитку не відривається від народної мови. Адже навіть звані точних наук досі утримують у словниках терміни, узяті з загальнонародного мови (вагу, робота, сила, тепло, звук, звет, тіло, відбиток тощо.). Ще великої ваги має народне мислення та створена ним термінологія для наук суспільних соціальних і політичних [5].

Значение слова визначається як відповідністю його поняттю, яке виражається з допомогою цього терміну (наприклад: рух, розвиток, мову, суспільство, і т.д.); воно залежить від властивостей тієї частини промови, тієї граматичної категорії, до котра має слово, від суспільно усвідомлених і отстоявшихся контекстів його вживання, від конкретних лексичних зв’язків його коїться з іншими словами, обумовлених властивими даному мови законами поєднання словесних значень, від семантичного співвідношення слова з синонімами і взагалі з близькими по значенням і відтінкам словами, від експресивній і стилістичній забарвлення слова.

В мовної системі значеннєва сутність слова не вичерпується властивими йому значеннями. Слово по більшу частину укладає у собі свідчення про суміжні ряди слів і значень. Воно насичено відображеннями інших ланок мовної системи, висловлюючи ставлення решти словами, соотносительным чи пов’язаною з його значеннями. У багатстві таких відгомонів і є цінність вдалого назви чи художнього висловлювання. Ці загальні риси семантики слова — від часу літературно-художньої діяльності О.С. Пушкіна — були усвідомлені нашими філологами й з письменниками. Так, наприклад, П. О. Плетньов писав Я. К. Гроту (29 вересня 1845 р.) про своє лекції на університеті: «Я изъяснил, що немає у мові слів равнозначащих цілком, що з лексиконным значенням спадає на думку з кожним словом ідея століття, народу, місцевості, життя. Усе це вдалося мені з’ясувати простим прикладом — борода і брада. Перша і малює читачеві Русь у її мужика, купця чи попа. Друге кожного людей переносить у період патріархів (іудейських), в життя східних народів та ін., від того лише, що це слово врізалось в пам’яті з книжок. У цьому я заснував важливе вчення про майстерності давати картинам точні фарби у 17-их літературних творах «[6].

Позднее проф. А.В. Нікітенко (у щоденнику 26 січня 1864 р.) зауважив: «Те вираз добре, яке, з точністю передаючи певну думку, разом із тим дає вам відчувати і ставлення її решти думкам, більш-менш до неї близьким чи віддаленим, проте вони не входять у ланцюг излагаемых вами понять «[7]. Мова Пушкіна представляє разючі приклади семантичної багатоплановості слова — водночас — різноманіття його можливих художніх застосувань.

Связь значення слова з лексико-семантической системою мови здійснюється за посередництвом внутрішньо об'єднаних різноманітних предметно-смысловых і экспрессивно-синонимических словесних груп [8].

Вследствие складності значеннєвий структури слова, внаслідок різноманіття його відносин також живих взаємодій коїться з іншими лексичними ланками мовної системи буває дуже важко розмежувати і просить передати все значення й відтінки слова навіть у даний період розвитку мови, уявити повною мірою й життєвої конкретністю роль слова в мовному спілкуванні і обміні думками між членами суспільства.

II

Отсутствие розробленої семантичної теорії слова відбилося у тому, що маємо не узагальнені і систематизовані спостереження над якісним своєрідністю значень і форми їх зв’язку, їхньої внутрішньої об'єднання у слів, які стосуються різним граматичним класам. Не можна вважати досить вивченим питання характері співвідношень і взаємодій лексичних значень з граматичними у різноманітних типів прийменників, спілок, частинок та інших розрядів службових слів. Внутрішнє своєрідність лексичних значень, наприклад, приводу порівняно з семантичними властивостями дієслів, прикметників та інших частин промови не визначено (порівн., наприклад: повне відро води та відро із жовтою водою; будиночок, приналежний бабусі і будиночок в бабусі; генерал, супроводжуваний ординарцями і генерал з ординарцями; хвіртка без запорів і хвіртка, яка має запорів тощо.).

Высказывалась думку, що семантичний об'єм і способи об'єднання значень різні в словах, які належать до різним знаменною частинам промови. Так, значеннєва структура дієслова ширше, ніж значеннєва структура імені іменника, і коло його значень рухомішими. Наприклад, дієслово телефонувати служить в сучасному російському мові позначенням різних дій, пов’язаних і з дзенькотом, і з дзвінком (порівн. співвідношення дієслова свистіти з іменниками свист і свисток, дієслова гудіти — з гудіння і гудок; порівн. об'єднання в дієслові витравити значень, що з іменниками трава, отрута і цькування). Ще еластичні й досить різноманітні значення якісним прикметників і прислівників (як-от легкий, легко, простий, це й т.д.).

Широта фразових зв’язків слова також залежить з його граматичної структури. Нерідко відмінність лексичних значень слова пов’язані з різними його граматичними формами. Наприклад, дієслово холоднішати вживається чи безособово багатозначно «ставати холодніше «(форма цілком виду — похолодати): Вже зовсім посутеніло і починало холоднішати — чи особисто — стосовно живим істотам (причому стосовно людям завжди у поєднані із дієсловом голодувати) у значенні «зябнуть, страждати від холоду «(холодал і голодував). Порівн. у Гаршина у своєму оповіданні «Чотири дні «: Невже я кинув усі миле, дороге, йшов сюди тысячеверстным походом, голодував, холодал, мучився від спеки… «.

Границы між словом і граматичної формою слова бувають рухливими, слизькими. Наприклад, складний і суперечливий питання, чи можна вважати формами однієї й тієї ж слова такі дієслівні різновиду, як, наприклад, заслуговувати з винительным падежом (недосконалий вид до заслужити: Саме тоді він заслуговує довіру своїх товаришів) і заслуговувати з родовим падежом (у значенні «бути гідним чогось »: Проект заслуговує на увагу; Книжка заслуговує всілякої похвали тощо.).

Русский мову, як та іншими мовами, має низку слів, які вживаються лише у який-небудь однієї формі. Тож ми маємо одну форму родового множинного — щец. Чи вважати її формою слова щі, паралельної формі щей, чи вбачати у реформі собі особливе слово? (порівн. дрова — дров, дровец). Ми користуємося однієї формою давального множинного: (по) мордасам. Зв’язувати її експресивно щодо слова морда? Слово мордас, очевидно, мало колись увеличительно-презрительное значення «надута щока «(порівн. дубасити від вибору обласного дубас).

Иногда питання цього були дозволяються простіше. Наприклад, в деяких радянських письменників вживається обласне слово угрево загалом роді, в інших — слово угрева в жіночому роді. Наприклад, у З. Голубова в повісті «Отаман і фельдмаршал «читаємо: «Сонячне угрево приласкало землю. вода побігла світлими струмочками в яри… «(«Доблесть ». Повісті і розповіді). У Л. Леонова у «Взяття Великошумска »: «Маленька сірувате істота, кутаючись від холоду та дрімотно мружачись світ, лежало замкнене в величезної правої долоні танкіста; левою він прикривав його від застуди, отже хвоста й ноги залишалися під угревой мокрого обрядинского рукави ». Вочевидь, це — форми однієї й тієї ж слова. Але, мабуть, різними словами повинні прагнути бути визнані заправляти — форма недосконалого виду до заправити (Заправляти машину бензином) і заправляти у значенні «бути заправилой «(Всіма справами у домі керувала своячка).

Для здобуття права вловити потенційні тенденції смислового розвитку слів, доцільно досліджувати й методи їхнього индивидуально-творческого застосування і перетворення, хоча індивідуальне переосмислення слова, не яке здобуло громадської санкції, звичайно змінює властивих цього слова значень. Порівн. у Марлинского індивідуальне застосування слова междометие: «Усі особи витягнулися окличними знаками; усім ротах бродили междуметия «(«Мулла-Нур »).

Вместе про те індивідуальне вживання слова може пов’язуватися з виконанням їм характерологічних функцій у мові красного письменства. Так було в п'єсі Чехова «Ювілей «бухгалтер Хирин піддає слово междометие комічної етимологізації (между-метия — «миготіння »): «Аж раптом ще запалення в усьому тілі. Зноб, жар, кашель, ноги ламає і з боку такі собі… вигуки » .

Изучение засобів і своєрідностей індивідуального вживання слова має здійснюватися як і натомість системи вже встановлених громадських його значень, а й у тлі її типових образних застосувань. Л. В. Щерба у своїй «Досвіді загальної теорії лексикографії «, перерахувавши різних значень слова голка, символізував необхідність — в заповнення їх — окреслити весь фразеологічний коло образного вживання цього терміну: «Як ми ні вирішували питання про значенні цього терміну, залишається таким самим питання, у випадках голка може бути вжито образно. Чи можна, наприклад, сказати про цвяхах, натиканих для труднощі злодіїв поверх паркана, що вони стирчать як голки? Мені здається, що не можна; це, хоч і неважливо саме собою, проте показує, що у словнику повинні прагнути бути обчислені все традиційні випадки образного застосування зазначеного слова «[9].

Изучение образного застосування слова особливо важливо задля повного та широкого відтворення історії про фразеологически пов’язаних значень, для розуміння їх генези. Наприклад, слово пазурі у російській літературі на початку ХІХ в. вживалося як образ хижацького насильства, чіпкого і болісного владарювання. Воно призвело до у себе до кола переносного вживання численну групу слів і фраз. Пазурами образно наділяються у російській художньої літератури хвороба, смерть, злидні, туга, горі Ай-Петрі і сумні почуття (наприклад, гірке спогад), бузувірство, фанатизм, брехня, розпуста і інші негативні, але стихійні пристрасті, емоції, і явища.

В цьому сенсі розвивається така фразеологія: " … Смерті в пазурі потрапиш, і думаючи про ній! «(Д. Давидов, Пісня); або в Марлинского: «Бідний, добрий друг, — у тому чи випустила вона (смерть — В.В.) тебе з пазурів своїх, щоб викрасти після удачі «(«Наїзди »); чи: «Смерть впустила до нього пазурі свої «(«Латник »). У Гоголя в «Невському проспекті «: «Розпуста розпустив над нею страшні свої пазурі «; у Лермонтова в вірші «Ніч »: «Спогад у мене впилось пазурами »; у А. До. Толстого у романі «Князь Срібний »: «Відчай схоплювало його як залізними пазурами »; у Тургенєва в «Аґрусі «: «Як би він був би щасливий, життя рано чи пізно покаже йому свої пазурі, станеться біда — хвороба, бідність, втрати » .

На грунті цієї фразеології, навіть коли б отримала стала вельми поширеною поза художньої літератури й риторичною публіцистики, чи могло скластися у слова пазурі переносного, фразеологически пов’язане значення (пазурі чогось — «згубна влада чогось », «роздираюча сила чогось »). Образ, що виникає з урахуванням предметно-конкретного слова, при наявності опорного прямого номинативного значення, звичайно стирається і погасає. Збереження яскравою образності у разі - симптом те, що нове значення ще викристалізувалося, не одержало концентрації у самій значеннєвий структурі слова.

В інших випадках з урахуванням розширення фразеологічних зв’язків у слова можна скласти нового значення. Така, наприклад, картина розвитку значень слова кодекс в російському літературному мові в XIX ст. У 20−40 роки, коли перед російської передовий інтелігенцією постає з особливою гостротою питання суспільно-політичних переконаннях, слово кодекс з юридичної термінології перенесено у сферу питань світогляду, життєвої основі моралі й суспільну поведінку. Коло фразеологічних зв’язків від цього слова розширюється. Наприклад, у Баратинського в «Циганці «: «Розпусних, свавільні правил Нещасний кодекс свій становив »; у Гончарова: кодекс серцевих справ («Звичайна історія »), кодекс дружби («Фрегат Паллада »); у Добролюбова: кодекс переконань («Мішура »); у Салтикова-Щедріна: кодекс життєвої мудрості («Безневинні розповіді «); у Достоєвського: кодекс моральності («Зимові нотатки про літніх враження »), кодекс пристойностей та т.п.

В зв’язки України із розширенням контекстів вживання слова кодекс поступово складається його фразеологически пов’язане значення, що визначається у сприйнятті сучасних тямущих словниках як «система, сукупність норм чогось — правил, звичок, переконань «тощо.

Таким чином, семантична сторона мови становить значну частину його структури та визначає її якість як і, як звукова сторона мови, його граматичний лад чи словниковий склад.

III

Термин «лексичне «чи, як і останнім часом почали говорити, «значеннєве значення слова «неспроможна вважатися цілком певним. Під лексичним значенням слова зазвичай розуміють його предметно-вещественное зміст, оформлене за законами граматики даного мови та що є елементом загальної семантичної системи словника цієї мови. Суспільно закріплене зміст слова то, можливо однорідним, єдиним, а може представляти собою внутрішньо пов’язану систему різноспрямованих відображень різних «шматочків дійсності «, між якими системі даного мови встановлюється значеннєва зв’язок. Розмежування й «об'єднання цих різнорідних предметно-смысловых взаємин у структурі слова пов’язане з дуже великими труднощами. Ці труднощі дають себе знати в типових для тямущих словників безперестанних змішань значень і вживань слова, в розпливчастості кордонів між значеннями і відтінками значень слова, у постійних розбіжностей чи разноречиях в питанні про кількості значень слова правильність їх визначення.

Отсутствие ясності у визначенні поняття «лексичне значення слова «дуже тяжко позначається на практиці словникового справи. У кожному тлумачному словнику пропускаються сотні, а то й тисячі живих значень слів і винаходиться безліч неіснуючих значень. Ось лише кілька ілюстрацій з «Тлумачного словника російської «під ред. проф. Д. М. Ушакова. У слові алегорія виділено особливе, самостійного значення: «Туманна, незрозуміла мова, безглуздість (простореч.) ». Як найпоказовішою ілюстрації його наводиться фраза: Ти мені алегорій не розлучай, а кажи прямо [10]. Але слово алегорія в загальнонародному мові значить безглуздя, хоч і може застосовуватися для характеристиці неясною, незрозумілою промови, наприклад, у промови гоголівського городничого з «Ревізора »: «Адже довго кріпився допіру в трактирі, заламуючи такі алегорії та натяки, що, здавайся, вік не домігся, а що ». У слова багаж знайдено значення — «Ерудиція, запас знань «[11]. І тоді значення змішується із використанням. Тільки відповідному контексті до того ж переважно у поєднаннях з визначеннями розумовий, науковий, вчений і т.п. у слова багаж виникає цей значеннєвий відтінок. Слову лазня приписано окреме значення: «Спека, парний, розпаленілий повітря «(Яка ви лазня!) [12]. Але це — лише метафоричне застосування основного значення слова лазня. У прилагательном безголовий відшукується переносного значення: «вкрай розсіяний чи забудькуватий ». Ілюстрація: О, я безголова: грубку затопила, а трубу її не відкрила. Так сильно безголова [13].

Академический «Словник сучасного російської мови «відкриває слові байдужий значення «нічим не що б; однаковий з усіма «і ілюструє його прикладом з «Обломова «Гончарова: «Колір обличчя в Іллі Ілліча ні ні рум’яний, ні смаглявий, ні позитивно блідий, а байдужий «[14]. Такі випадки вже невмотивованого виділення, тож неправильного визначення значень слів було багато містяться переважають у всіх тямущих словниках сучасного російської.

Интересно спостерігати коливання наших лексикографів у вирішенні питання, чи можна вважати особливим значенням виникаючі і ті форми переносного, образного вживання слова. Так, слово беззубий у своїй прямому номінативному значенні може поєднуватися із назвами живих істот, і навіть зі словом рот, пащу і синонимичными. Але це слово вживається переносно. Переносного вживання його типизировано і фразеологически замкнуто у вузький коло висловів: беззуба критика, беззуба гострота, беззуба глузування тощо. Природно, може запитати, чи маємо ми тут з несвободным, фразеологически пов’язаним значенням або з вживанням, ще який призвів до общественно-установившемуся, узагальненому значенням.

В академічному словнику російської під ред. Я. До. Грота, у Словнику російської під ред. Д. М. Ушакова, в однотомнике З. І. Ожегова стверджується його присутність серед цьому слові особливого переносного значення. Але визначення, тлумачення цього значення у різних лексикографів вкрай суперечливі. У словнику під ред. Д. М. Ушакова переносного значення слова беззубий трактується дуже суб'єктивно: «Безсилий, тупий, нездатна зашкодити чи скривдити «(беззуба злість) [15]. У словнику З. І. Ожегова тлумаченню цього значення надається цивільний характер: «позбавлений гостроти, слабкий, непринциповий «(беззуба критика) [16]. Крім слова непринциповий, явно сюди не йде, це тлумачення відтворює характеристику відповідної фразеології в академічному «Словнику сучасного російської мови », але там переносного вживання слова беззубий цілком обгрунтовано зізнається за особливе самостійного значення.

В значеннєвий структурі слова, як та інших сторони мови, є елементи нового, елементи живі, що розвиваються, і елементи старого, елементи отмирающие, що відходять в минуле. Наприклад, слово затятий ми витісняється синонімом лютий, освіченим від лють (сама ж слово лють виник як похідне абстрактне іменник до затятий).

В сучасному російській мові затятий — поза народно-поэтических формул (свіча воску затятого) — зазвичай вживається в обмеженому колу фразеологічних поєднань: затятий шанувальник чогось, затятий прибічник, затятий любитель чогось у значенні: «жагучий, ретельно відданий чогось навчають, шалений ». Отже, затятий висловлює лише загальну експресивну характеристику ступеня захопленості когось чимось. Колишні основні значення цього терміну, хоча й в обсязі, хіба що перейшли до речі лютий — «неприборканий, нічим не стримуваний «(запеклі атаки), «повний люті «(лютий гнів). Проте цікаво, що у інших паралельних утвореннях такої ж типу складаються зовсім інакші взаємини між соотносительными словами, наприклад: зухвалий і дерзостный, солодкий і солодкий, жалюгідний і жалісний, злий і злісний, тяжкий і тяжкий, радий і радісна тощо.

Наблюдения над способами поєднання різних значень в слові, і навіть над закономірностями слововжитку призводять до висновку, що не значення російських слів однорідні чи однотипні, що є якісні розбіжності у структурі різних видів лексичних значень. Загальновідомо, що слово належить відповідає дійсності, відбиває її й висловлює свої значення не ізольовано, над відриві від лексико-семантической системи даного конкретного мови, а нерозривний зв’язок із нею, як його складовою елемент.

В системі значень, яка виражається словниковим складом мови, найлегше виділяються значення прямі, номінативні, хіба що безпосередньо створені задля «предмети », явища, дії і забезпечення якості дійсності (включаючи сюди і внутрішнє життя людини) і відбивають їх громадське розуміння. Номинативное значення слова — опора і суспільно усвідомлений фундамент всіх інших значень і застосувань.

Основные номінативні значення російських слів, особливо ж тих, які належать до основного словниковому фонду, дуже стійкі. Ці значення може бути вільними, хоча їх свобода обумовлена социально-исторически і предметно-логически. Функціонування цих значень слів звичайно буде обмежено й не пов’язано вузькими рамками тісних фразеологічних поєднань. Здебільшого, коло вживання номинативного значення слова, коло його зв’язків відповідає зв’язкам і відносинам самих предметів, процесів і явищ дійсного світу, наприклад: пити воду, квас, вино, чай, сидр, виноградний сік тощо.; кам’яний будинок, підвал, фундамент, підлогу, сарай тощо.; щулити, прищулювати очі; силабічний вірш, віршування.

У слова може бути трохи вільних значень, у яких безпосередньо відбиваються різні предмети і явища дійсності (порівн. шапка — «головного убору «і «заголовок великий шрифтом, загальний для кількох статей »).

Однако по відношення до основному номинативному значенням й інші значення цього були в слові похідні. Цю производность вторинних номинативных значень не можна змішувати з метафоричностью і образністю. Тією мірою, як і ці значення не відриваються від основного, вони розуміються соотносительно з нею і можуть бути названі номинативно-производными значеннями. Часто бувають вже, тісніше, специализированнее, ніж основне номинативное значення слова. Таке, наприклад, у слова крапля — краплі номинативно-производное значення «рідке ліки, що застосовується за кількістю крапель ». Воно властиво формам множини — краплі. Наприклад, у Грибоєдова в «Горі з розуму »: «Не дати чи крапель вам? «У Пушкіна в «Скупого лицаря »: «Він просто складає краплі… право, прекрасно, Як діють вони ». Порівн. у Тургенєва з повісті «Клара Милич »: «Прописав краплі так мікстуру » .

Любопытно суміщення трьох різновидів номинативных значень в слові тертя. Термін механіки тертя використали для характеристики громадських відносин. Це відбулося літературному мові останній третині ХІХ ст., не раніше 70−80-х років. Слово тертя до того часу виражало лише пряме значення: «дія з глоаголам терти і тертися », «стан тертьових один про інший предметів », «рух одного предмета по тісно дотичної з нею поверхнею іншого ». У механіці це значення перероблено поняття, термін тертя став позначати: «опір руху, виникає при переміщенні тіла, стичного з іншим тілом «(тертя ковзання, сила тертя тощо.) [17]. При перенесення на суспільні відносини слово тертя зазвичай вбирається в форми множини і виробляє значення: «суперечки, негаразди, зіткнення, розбіжності між окремими особами чи установами, що перешкоджають нормальному ходу справ, ворожі зіткнення ». М. І. Міхельсон зазначив це нового значення у мові А. Ф. Коні «Пам'яті З. І. Зарудного «(У Повне Зібр. юрид. общ. 1899 р.): «Нова судова практика, як і будь-яке нову справу, викликала різні тертя і огріхи… «[18].

В системі мови номинативно-производное значення слова (як і, як і термінологічне, наукове) може бути відірване основного вільного. Тож твердження, нібито слово у своїй основному значенні може укладати основному словниковий фонд, а «переносному чи спеціальному «перебувати поза ним, є помилковим [19].

Два чи більше вільних номинативных значення можуть поєднуватися щодо одного слові лише тому разі, якщо одне або двоє є похідними від основного (по крайньої мері, розуміються як такі у цей період розвитку мови). Якщо ж виникає такий зв’язку між значеннями немає, ми маємо справа вже з цими двома омонимами. У вирішенні цієї питання вельми допомагає також аналіз морфологічній структури слова. Дієслово прибрати у Словнику під ред. Д. М. Ушакова (й у однотомнике З. І. Ожегова) расматривается як одне багатозначне слово, у якому нібито зливаються значення: «взяти проти, віднести, помістивши кудись (прибрати книжки — у шафу, прибрати посуд зі столу), і навіть спеціальне: «стиснувши, скосивши, взяти з поля «(прибрати зернові), і ті, як «впорядкувати », «прикрасити, нарядити «(прибрати помешкання, прибрати кімнату квітами). Але об'єднання таких різнорідних номинативных значень (порівн., наприклад, прибрати посуд зі столу» й прибрати помешкання, прибрати кімнату квітами) — явно помилково. Ці значення не виводяться одна з іншого, вони є похідними по відношенню друг до друга. Про це свідчать і розбіжності морфологічній структури двох дієслів: з приставков удля позначення напрями руху на бік (порівн. віднести) чи іншого — з непроизводной основою убра- (порівн. убір «головного убору », вбиральня, оздоблення).

Кроме можливість суміщення щодо одного слові різних номинативных значень, необхідно звернути увагу поки що не та обставина, що вільні номінативні значення, крім значень термінологічних, науково препарованих, може бути опорними чи вихідними пунктами синонімічних рядів.

У багатьох слів, що належать як до основного словниковому фонду, і до іншої частини словникового складу мови, є стилістичні синоніми у різних пластах чи шарах лексики. Значна частка власності цих синонімів позбавлена прямого, вільного номинативного значення. Такі синоніми висловили основне значення не безпосередньо, а ще через то семантически-основное чи опорне слово, що є базою відповідного синонімічного деяких обласних і номинативное значення безпосередньо анправлено на дійсність. Наприклад, дієслово втілити є книжно-торжественным синонімом слова одягти і вживається передусім на висловлювання значення одягти у відповідній стилістичному контексті. Його основне значення не свободно-номинативное і производно-номинативное, а экспрессивно-синонимическое, опосередковане стосовно дієслову одягти. Порівн. у І.А. Гончарова в «Листах столичного друга до провінційному нареченому »: «Та невже ти будь-коли відчував розкоші торкнутися тілу батисту, голландського чи ірландського полотна? Невже, нещасний, не наділявся в таке білизну… вибач, не можу сказати одягався: гаразд відчуття від такої білизни на тілі; бо ти кажеш ж наділятися в грецьку мантію; дозволь і мені вдатися у разі до високого стилю: ти шанувальник древнього, а я нового: suum cuique «[20].

Само собою зрозуміло, що у основі экспрессивно-синонимического значення можуть розвиватися інші, але фразеологически пов’язані значення й вживання слова (порівн. втілити владою, довірою, повноваженнями і зовсім ізольовано: втілити таємницею). У історії лексики ми можемо спостерігати самий процес створення такої роду синонімічних рядів. Так, дієслово припадати — проникнути, широко уживаний вже у давньоруської писемності, на початок в XIX ст. мав значення «нагнеться, дивитися, дивитися вниз », чи навіть «нахилятися, нагинатися «[21]. Але вже на початку в XIX ст. у мові російської красного письменства дієслово проникнути — припадати через свою експресивності, прибретает загальне емоційне значення «припасти, щільно притиснутися, прикипіти ». Наприклад, у Жуковського у вірші «Лісовий цар »: «До батька, весь здригнувшись, дівчинка припав… »; в Пушкіна в «Пророку »: «І вона до устам моїм припав… «Так дієслово проникнути входить у синонімічний ряд — притиснутися, прикипіти, припасти як эмоционально-книжное слово.

Однако значеннєва структура й третя функція в різних типів синонімів неоднорідні; характер співвідношень їх значень з номинативными значеннями опорних чи вихідних слів синонімічного низки є неоднаковим. Залежно від рівня диференційованості власного значення, з його предметно значеннєвих і экспрессивно-стилистических відтінків експресивний синонім може висловлювати так і вільний номинативное значення, не передане інакше кажучи тієї самої синонімічного низки, хоч і співвідносне із нею. Так було в ролі синоніма слів недисциплінованість, неорганізованість, розбещеність, розхитаність у російському літературному мові на початку XX в. стало застосовуватися слово безладність.

Слова розхлябаний і безладність сформувалися з урахуванням обласних северновеликорусских дієслів расхлябать і расхлябаться [22]. У літературний мову вони проникли не безпосередньо із народного обласної промови, а ще через посередництво професійної робочої термінології (гвинти расхлябались тощо.). Порівн. у своєму оповіданні Р. Яблочкова «Інвалід «(1915): «Ну, капітан, — заспокійливо зауважив енергійний поручик, — полікуєтеся і більше. Треба зробити грунтовний ремонт. Вам здорово таки расхлябались все гвинти «[23].

Слово безладність в розмовної мови у складі творів газетно-публицистического жанру одержало свої індивідуальні характеристичні предметно-смысловые прикмети, очевидно, через свою більшої виразності, ніж слова недисциплінованість, неорганізованість, і меншою фамільярності, ніж слово розхитаність.

Точно як і має власну номинативную специфіку слово штиб — соотносительно з основними словами свого синонімічного низки — стиль, манера. Слово штиб в давньоруському мові служило для позначення стилю иконописания. До XVIII в. воно виходить із літературного вживання і відроджується лише 50−60-ті роки XIX в. на більш спільному й широкому значенні - «стиль чогось ». Тут значеннєва сфера експресивного синоніма виходить поза межі побутових значень і вживань основного, опорного слова невеличкий синонімічної групи, пов’язану зі словом стиль.

И.Т. Кокорєв прямо пропонував замінити запозичене слово стиль народнорусским штиб [24]. Однак у слові штиб розвинулися своєрідні смислові відтінки, зближуючі їх лише з словами стиль, манера, характер, але з словами типу звичка, замашки тощо. Порівн. у Бодуэна де Куртенэ в доповнення до словника Даля: молодець несучасного штибу; у Достоєвського в «Бісах »: відставний армійський капітан нахабного штибу; у Тургенєва в «Нові «: «Нежданов відразу ж відчув, що вони обидва, ця похмура дівчина і він, — одних переконань і одного штибу ». У чорнових начерках цього роману, про Паклине: «Як ніби має штиб політика, але це по зовнішності… «[25].

Таким чином, своєрідності экспрессивно-синонимических значень багатьох слів визначаються характером і видами їх співвідношень з номинативными значеннями опорних, вихідних слів відповідного синонімічного низки. Тим більше що фразеологически пов’язані значення російських слів взагалі можуть бути базою, основою синонімічного низки, хоча і допускають синонімічні «замінники » .

В мові красного письменства співвідносні і однорідні значення близьких синонімів може бути індивідуально протипоставлено одне одному, як позначення різних предметів, хоч і які належать до одному й тому виду чи роду, але якісно відмінних. У «Молодий гвардії «Фадєєва: «У Валі очі були світлі, добрі, широко розставлені… У Улі очі були великі, темнокарие, не очі, а очі… «З іншого боку, у мові красного письменства як співвідносні і навіть синонімічні слова можуть бути порівняно позначення різних предметів. У Лєскова в нарисі «Колыванский чоловік »: «- І це перст божий. — Ну, дозвольте… вже ви хоч перст-то залишіть. — Чому ж? Коли не можна зрозуміти, слід визнати перст. — Я скоріш згоден вбачати у реформі цьому чийсь дуля, а чи не перст » .

IV

Связь значень в значеннєвий структурі слова, способи поєднання слів і значень у мові визначаються внутрішніми семантичними закономірностями розвитку мовної системи. Тут криються основи, а умови історично сформованих обмежень в правилах зв’язування значень слів й у семантичних сферах їх споживання. Саме тому далеко ще не все значення російських слів на живу функціонуючої лексичній системі безпосередньо спрямовані на навколишню дійсність і безпосередньо її оточують. У цій сфері мову є продукт різних епох. Багато значення російських слів замкнуті у суворо певні фразеологічні контексти й закони використовують обмінюватись думками відповідно до історично усталеними фразеологическими умовами їх споживання. Багато слова в сучасної мовної системі не мають прямих номинативных значень. Вони існують у складі нечисленних фразеологічних поєднань. Їх значення виділяється з цих поєднань найчастіше шляхом підстановок синонімів.

Однако і пряме номинативное значення слова може дуже вузьким і дуже обмеженим у предметно-смысловых можливостях. Наприклад, в прилагательном безвихідний основне номинативное значення відносного прикметника «не маючи виходу, без догляду «у російському літературному мові в XIX ст. реалізується лише словосполученні безвихідне сидіння удома чи безвихідний домосід [26]. З огляду на вузькості реального значення це слово трактується в словниках неправильно, у вигляді мнимих, дуже широкі синонімів. У словнику під ред. Д. Н. Ушакова: «невідступний, безперервний », у С.І. Ожегова: «безперервний, без отлучек куди-небудь », в академічному «Словнику сучасного російського літературної мови »: «безотлучный, постійний ». Коло застосування основного номинативного значення слова безвихідний обмежений його реальним змістом. Ось і можна знайти глибока якісна різницю між основним номинативным і фразеологически пов’язаним значенням слова. Фразеологически пов’язаним є отвлеченно-переносное значення слова безвихідний: «такий, з яких неможливо було знайти вихід, результат; безрадісний «(безвихідь). У літературному мові ХІХ ст. вживалися поєднання безвихідна сум (Достоєвський, Господиня), безвихідне розпач (Герцен, Хто винуватий?) та інших. Однак у сучасному російській мові таке вживання слова безвихідний витісняється словом безвихідний (невтішна смуток, сум; безвихідне розпач). Наприклад, у Горького у своєму оповіданні «Коновалов »: «Спокійне розпач, невтішна туга звучали в пісні мого товариша ». Тут фразеологічна зв’язаність не випливає ні з етимологічного значення слова, ні з його прямої ставлення до відповідній якості (порівн. неможливість поєднань безвихідне становище, невтішна трагедія, невтішна катастрофа тощо.).

Глагол відвернути, якщо залишати осторонь застаріле значення «повернути в бік «(з острахом очі відвернула), вживається у значенні «попередити щось «(важке, неприємне), «завадити здійсненню чогось «лише поєднані із невеликим числом абстрактних іменників: відвернути небезпека, біду, нещастя, загрозу чогось (порівн. запобігти).

Таким чином, багато слова чи окремі значення багатьох слів, переважно переносного чи синонімічного характеру, обмежені у зв’язках. Ці значення можуть виявлятися лише поєднанні з суворо певними словами, т. е. вузькому сфері семантичних відносин. Навколо багатозначного слова гуртується кілька фразеологічних серій. Більшість значень слів фразеологически пов’язана. Мати різних значень для слова найчастіше отже укладати різні види семантично обмежених фразеологічних зв’язків. Значення і відтінки значення слова здебільшого обумовлені фразовым оточенням.

Фразеологически пов’язане значення позбавлене глибокого і услойчивого понятійного центру. Загальне предметно-логическое ядро не виступає у ньому так рельєфно, як і вільному значенні. Воно не випливає ні з функцій складових слово значущих частин (якщо це слово похідне), ні з відносин цього терміну до реального дійсності. Значення цієї своєрідної - «розпорошеного »: воно схильне дробитися на цілий ряд відтінків, що з окремими фразеологическими поєднаннями.

Например, дієслово галузі, хоч і визначається тямущих словниках загальної формулою «досягти у кар'єрному зростанні якихось розмірів », зазвичай застосовується лише стосовно волоссю, вусах, бороді, нігтям. За інших випадках говориться вирости (порівн. значення слова відросток: «втеча, який відходить від стебла чи кореня «і «відгалуження »). Однорідні обмеження словесних зв’язків дійсні у питаннях дієслів відростити (волосся, вуса, бороду, нігті) і відпустити (собі).

В російському літературному мові з XV остаточно XVIII в. славянизм багате (порівн. народно-областное черевистый) вживався як синонім народних слів простого стилю брюхатый, вагітний, пузатий. Як слово грубе, неэлегантное, не ввійшов у низку стилів літературної мови: ми знайдемо її в Карамзіна, Батюшкова, Жуковського, Пушкіна. У російському літературному мові на початку ХІХ в. слово багате стало архаїзмом і застосовувалося по більшу частину з експресією іронії: вживання його вирізняло середовища наказовій, купецької, для середовища духівництва, різночинців. У переносному вживанні він був властиво архаїчним стилям віршованого мови (порівн. епітет громочреватый). У переносному ж значенні це слово проникає до області наукової і публіцистичної промови. У 30−40-х роках ХІХ в. в науково-публіцистичних творах воно застосовується зі значенням: «здатний викликати, породити щось «(якісь наслідки, події) [27]. У пародической книжці «Про царі Гороху. (Подарунок ученим на 1834 р.) «читаємо: » … усі клопоти з його мыслительности, загрожує силою, все поставлено з нього … «[28]. У листі Є. А. Колбасина до Тургенєву (від 29 вересня 1856 р.): «Поки що ми лише загрожують надіями, дай бог, щоб хоч половина їх виповнилася »; у Салтикова-Щедріна в «Строкатих листах »: «Почому ви знаєте, чим чреватий майбутнє «; у Стасова у статті «Академічна виставка 1863 р. »: «І з таку картину академія дає нині профессорство? Крок рішучий, profession de foi, важливий, багате наслідками » .

В рецензії на твір А. Р. Дювернуа «Про історичному наслоении у слов’янській словообразовании «І. Р. Прыжов несхвально помічав: «Від першої і до останньої сторінки дисертації у ній не знайдете і почуєте нічого іншого, щойно: … за цих посредствах ми добре пояснимо собі вагітність значення слова «медъ «в слов’янщині, суфікс, має дуже чревате словообразовательное значення — помилка, яка загрожує наслідками… тощо, далі, далі «[29]. Так слово багате, втративши своє пряме номинативное застосування, розвиває фразеологически пов’язане значення і реалізовує його в поєднаннях з формою орудного падежу обмеженою групи абстрактних іменників (найчастіше наслідками).

У синонімів можуть розвиватись агресивно та цілком синонимичные, фразеологически пов’язані значення. Яскравим прикладом — дієслова впасти і увалитися. У дієслова увалитися одна з його значень — фразеологически пов’язане, синонимическое з дієсловом впасти: «глибоко осісти, стати упалим ». Це значення реалізується у поєднанні зі словом — очей (очі), щока (щоки), рот, губи, груди, боки. Наприклад, у Пушкіна в «Гробовщике »: «…запалі роти »; у Тургенєва в повісті «Дивна історія »: «Губи доти ввалилися, що з безлічі зморщок представляли одну — поперечну »; у У. Шишкова: " … боки у коня через брак паші ввалилися «(«Червоні кучугури », VII). Цікаво индивидуально-метафорическое вживання дієслова увалитися у Л. Андрєєва в повісті «Губернатор »: «Далі знову будиночки і трьох поспіль голі, цегельні корпусу без орнаментів, із рідкими запалими вікнами » .

Глагол впасти характерний тим, що його пряме номинативное значення є й вийшли з вживання (порівн. древнерусск. запасти у яму, рів тощо. п.). Для висловлювання цього дієслова стали вживатися дієслова впасти та потрапити (порівн. впасти до ями і потрапити до яму). Лише формах недосконалого виду збереглося номинативное значення «втікати », «вливатися «(про річках, струмках). У формах досконалого виду у дієслова впасти закріпилося значення «стати упалим », синонимичное того ж таки значенням дієслова увалитися. Воно пов’язане лише з словами щоки, очі (очі), рідше рот, губи, віскі, груди, боки. У Лермонтова: «бліді щоки впали «(«Бела »); у Чехова в оповіданні «Напад »: «Обличчя його було блідо і змарніло, віскі впали ». Це фразеологически пов’язане значення соотносительно багатозначно слова упалий, коло застосування якого значно вужчими, ніж слова западина (порівн. упалі очі, упалі щоки, упала груди). Тлумачення значення прикметника упалий з допомогою слова западина у Словнику З. І. Ожегова має бути визнано помилковим [30].

Другое значення дієслова впасти, також фразеологически пов’язане, але з тим гаслам і конструктивно обумовлене — полувспомогательное: «розпочати відчувати якесь стан (тяжке, упереджене) «чи «виявляти ознаки чогось (яке розцінюється негативно »: запасти у сказ, в розпач, в сумнів, в смуток, в тугу, в бідність, в нікчема, в єресь, в протиріччя, в шарж, в крайність, в вульгарний тон тощо. п.

Изучение змін фразеологічних зв’язків слів у розвитку російської літературної лексики допомагає усвідомити закономірності того складного процесу, який переживали славянизмы після розпаду системи трьох стилів у російському літературному мові XIX в. Для ілюстрації можна скористатися семантичної історією дієслова поглинути — поглинати. У будівлях давньоруської писемності слово поглинути виражало два значення: 1) пряме конкретне: «проковтнути, пожерти, з'їсти «з відтінком: «прийняти у себе, до своєї надра «(про землю та море) і 2) в узагальненому сенсі «знищити » .

С деяким видозміною відтінків і підвищення фразових зв’язків цих значень, переважно, зберігаються й у російському літературному мові XVIII в. Порівн. ілюстрації цих значень в «Словнику Академії Російської «й у «Словнику церковнослов’янського та російського мови «1847 р.: Кіт поглинув Іонові. море поглинає кораблі. Безодня поглинула який упав я з висот скелі. Час усе поглинає [31]. Порівн. в Пушкіна в «Євгенії Онєгіні «: «І пам’ять юного поета Поглине повільна Лето » .

Однако на початку в XIX ст. від цього дієслова окреслюються нові фразеологічні зв’язку. За підсумками початкового основного значення (яке витісняється побутовими синонімами — проковтнути, з'їсти тощо. п.) розвиваються значення переносні, звернені на розумові, духовні об'єкти дії: поглинути багато книжок, поглинати нові відомості, звістки. При абстрактних чи конкретно-вещественных суб'єктів і об'єктах з’являються і поширюються різноманітні смислові відтінки: «увібрати у собі «(поглинути вологу, поглинати промені); «зажадати він багато чогось «(якогось витрати часу, енергії тощо. п.), «викликати витрату, втрату чогось »: Подорож поглинуло масу грошей; Робота поглинула багато енергії. У російському літературному мові з середини ХІХ ст. встановлюється семантична співвідношення між дієсловами поглинути і зануритися — в абстрактних переносних значеннях. Порівн. у Григоровича: » … живе … безвиїзно у «Золотих привольях », цілком зайнятий (занурений — У. У.) в споглядання гнідих рисаків і саврасых скакунів «(«Проселочные дороги »); у Тургенєва: » … інші турботи її поглинали «(«Перше кохання »); порівн. у Пушкіна: «У турботи суєтного світла Він легкодухо занурений »; у Некрасова: «Служба усе життя поглинала «(стихотв. «Газетна »).

Точно як і дієслово пробудити, який спершу був синонімом дієслова розбудити, з розвитком переносних абстрактних значень у російському літературному мові з кінця XVIII в. замикається у тому фразеологічних зв’язків. У словниках Академії Російської кінця XVIII і міст початку в XIX ст. будити — пробудити розглядається як слово середнього стилю, має один прямий значення: «перервати сон ». Порівн. пробуджуватися — «прокидатися, приходити після сну в почуття »; пробуд — «час припинення сну «(Перед самим пробудом снилося, марилося) [32].

Однако вже з другої половини XVIII в. з стилів красного письменства дедалі глибше входить до системи національного літературної мови переносного значення слова пробудити — будити: «порушувати, підбурювати », як визначає це значення «Словник церковнослов’янського та російського мови «(Розповіді мандрівників пробудили у ньому бажання побувати у чужих краях) [33]. Паралельно протікає процес розвитку абстрактних значень й у дієслові пробуджуватися (порівн.: пристрасті пробуджуються).

В подальшому історія змін значень дієслова пробудити — будити і дієслова прокинутися — пробуджуватися розійшлися. У дієслові пробудити — будити пряме значення все більш витіснялося вживанням синонімів будити, розбудити (когось), але з урахуванням його розвинулося переносного значення «когось порушити, зробити активним, діяльним », наприклад: пробудити до активної діяльності [34]. У дієслові ж прокинутися — пробуджуватися збереглося й основне значення — «прокинутися, перестати спати «і розвинене потім із нього переносного (порівн.: прокинутися до нової діяльності, або в Пушкіна: «У мені пробудилась полювання літератури »). Отже, в сучасному російській мові (як і, як і в літературному мові другої половини ХІХ ст.) дієслово пробудити висловлює лише абстрактні фразеологически пов’язані значення «породити, викликати поява чогось «(викликати у, полювання, бажання, пристрасть до чогось навчають тощо. п.).

Сходные, хоч і з індивідуальними варіаціями, процеси освіти фразеологически пов’язаних значень — у зв’язку з втратою чи ослабленням основних номинативных значень — можна поспостерігати на семантичної історії таких славянизмов, як вразити — потрясати, обурити — обурювати, поширити — поширювати та т. п.

V

Различие вільних і фразеологически пов’язаних значень слова допомагає точніше й ясніше становити як семантичні кордону, і значеннєвий склад слова, систему усіх її значень. Розмежування вільних і фразеологически пов’язаних значень особливо важливо задля теорії та практики лексикографії. У виділенні й визначенні фразеологически пов’язаних значень слів особливо легко помилитися, бо їх застосування це не дає достатніх засобів для перевірки їх значення [35].

При змішанні вільних і фразеологически пов’язаних значень неминучі підміни семантичних характеристик окремого слова описом загального сенсу тих фраз, у яких входить це слово. Наприклад, у Словнику під ред. Д. М. Ушакова одна з гаданих трьох значень розмовного слова відбутися характеризується так: «випробувати щось незначне замість великого лиха, неприємності «(При катастрофи відбутися переляком; Відбутися царапиной; Дешево відбувся) [36]. Але дієслово відбутися зовсім не від висловлює значення «випробувати, перенести щось незначне »; воно отже «позбутися, обмежившись чимось ». Неясно, чому інше значення тієї самої слова, теж визнане за самостійне, визначається так: «щоб уникнути виконати всього, що треба, обмежитися чимось (небагатьом, неістотним) »: Відбутися порожнім обіцянкою; Відбутися п’ятьма рублями. І тут визначається не значення самого слова, а загальний сенс підібраних прикладів.

В тямущих словниках російської, наприклад, у словнику під ред. Д. М. Ушакова, постійні що така підміни тлумачення значення слова описом сенсу всієї фрази. Наприклад, в дієслові обвести одна з значень визначається так: «оглянути, окинути поглядом », і наводиться такий приклад, з Чехова: «Марійка обвела здивованими очима свою кімнату «[37]. У тому ж словнику значення дієслова прибрати характеризується так: «прибрати, відсунути убік ». Ця характеристика повністю навіяна прикладом: Прибрати книжки до стороні [38].

В дієслові лопнути словник під ред. Д. М. Ушакова виділяє п’ять значень: «1. Тріснувши, завітати у непридатність, разломаться, отримати тріщину (про порожніх предметах). Лопнув склянку. Лопнув міхур. Лопнув м’яч. 2. Тріснувши, розірватися (про натягнутому). Канат лопнув. Струна тріснула. Брюки лопнули по шву [39]. 3. перен. Зазнавши крах, повну невдачу, припинитися, перестати існувати (разг.). Банк лопнув. Річ у тім луснуло. 4. перен. Виснажитися, зникнути (разг.). Терпець урвався [40]. 5. перен. Не витримати сильно фізичного чи психологічного напруга (простореч. фам.) Можна лопнути від сміху. Трохи не лопнув у гніві, від заздрості «[41].

Очевидно, що у висловлюваннях терпець увірвався, надії лопнули здійснюється лише метафоричне вживання дієслова лопнути переважно значенні «тріснувши, разломаться чи розірватися ». Принаймні, терпець увірвався — це отже, що терпіння зникло, і навіть отже, що його виснажилося. З іншого боку, бо інакше як і поєднанні з словами терпіння і надії слово лопнути, здається, і вживається у тому метафоричному сенсі. А значення «не витримати сильного фізичного чи психологічної напруги «є несвободным й швидко виділяється лише потенційно з кількох стійких фразеологічних оборотів: лопнути від сміху, у гніві, від злоби, від заздрості.

Количество фраз, группирующихся навколо тієї чи іншої пов’язаного значення слова їхнім виокремленням своєрідну замкнуту фразеологічну серію, може дуже різна — залежно від семантичних потенцій, від вещественно-смысловой рельєфності цього значення, від характеру, їх выделяемости. З іншого боку, ступінь тісноти, замкнутості й неподільності фраз, характер образності, а як наслідок і рівень несамостійності словесних компонентів фраз також можуть бути дуже різними. Наприклад, дієслово зам’яти — заминати багатозначно «призупинити, припинити розвиток чогось (неприємного), зумисне не дати ходу «в разговорно-литературной промови є у дуже вузькому контексті; він узгоджується з деякими об'єктами: зам’яти справа, розмова, якусь витівку, неприємною. У Гоголя в «Мертві душі «сказано: «Зам'яти недоречний порив восторгания ». У Достоєвського в «Підлітку «зустрічається індивідуальне фразеологічний поєднання зам’яти слух: «Я навіть і тепер знаю, чи правильний цей слух; по крайнього заходу, його з усіх сил постаралися зам’яти ». Толстовське вираз зам’яти когось (в «Війні і мирі «: «Анатоля Курагіна… — того батько якось зам’яв ») суперечить сучасному слововживанню. Ще тісні фразеологічні зв’язку дієслова затаїти (затаїти образу у душі, глибоко затаїти помста, затаїти злість).

Крайнюю щабель у низці фразеологічних поєднань займають обертів, які включають слова з одиничним вживанням. Наприклад, книжкове слово похилий трапляється тільки у висловлюваннях «похилий вік », «похилі літа «чи «року ». Зрозуміло, що у індивідуальному стилі він може поєднуватися і з якимось іншим синонімом слова «вік ». То в Некрасова: «Безмятежней аркадской ідилії Закатятся похилі дні «.

Приведенное в словнику під ред. Ушакова вираз похилий старий [42] видається цілком правильним. Слово похилий сприймається як синонім слів старий, навіть престарілий, але із трохи стертим значенням. Тому з «Словнику Академії Російської «слово похилий у тому вживанні зізнається за окрему лексичну одиницю; воно розглядається лише у складі фраз: похилий століття, літа — «старість, літні роки «[43]. Однак у «Словнику церковнослов’янського та російського мови «1847 р. від цього вживання витягається особливе значення: «наближається до кінця «(про похилому віці й летах) [44]. З того самого шляху відбувається і словник під ред. Д. М. Ушакова: «Похилий, -на, -ое (книжн.). Перешагнувший через зрілі року, наближається до глибокій старості, до смерті (про віці) «[45].

Таким чином, кордони між фразеологически пов’язаним значенням слова фіксованим вживанням його як невіддільного елемента одного-двох фразеологічних оборотів опиняються у окремих випадках забкими, а цілком певними. І потрібна відрізняти фразеологически пов’язане, невільний значення слова від вживання слова у кількох фразеологічних єдностях, близьких по змісту. Наприклад, у Словнику під ред. Д. М. Ушакова виділено коштів у особливе значення (7) вживання слова курс в співвідносних висловлюваннях: бути, у курсі (чого), тримати (кого) знає (чого), ввійти у курс (чого), запровадити (кого) в курс (чого). З положень цих образних фразеологічних оборотів витягається такі нещире значення слова курс: «поінформованість, знання останніх фактів і набутків у який-небудь області «[46]. Але такої значення у слова курс, зрозуміло, немає. Усі обертів, у яких це значення вбачається, склалися з урахуванням основного значення цього терміну «протягом », «напрям руху » .

Следовательно, від значення слова відрізняється його вживання. Вживання — це частина або слід колишніх застосувань слова, не створили особливого значення, чи нове застосування однієї з значень слова в індивідуальному, недостатньо звичайному фразеологическом оточенні, в своєрідною ситуації, з новою образною спрямованістю. Під переносним чи композиційно ускладненим застосуванням слова у якомусь з його основних значень з’являються нові, своєрідні смислові значення. Вони летучі, мінливі, іноді навіть важко вловимими. Не властиві загальному мови, хоч і общепонятны. Наприклад, академічним словником російської зареєстровано вживання причастя від дієслова гавкати в фразеологическом поєднанні гавкаючий голос (щодо собаці) [47]. Порівн. у Салтикова-Щедріна в «Добромисних промовах »: «З нутрощів його, немов із порожнього простору… вилітав гучний, як гавкаючий голос »; у Купріна в оповіданні «Дрібнота »: «Він похмурий, грубий, в нього гавкаючий голос ». Академічний словник наводить також цитату з журналу «Сонце Росії «(1913, № 52): «Брешеш! «- гавкаючим голосом знову крикнув хтось із оточення нас » .

Форма гавкаючий не висловлює нового самостійного значення. Про новому значенні не можна говорити вже з одному з того що словосполучення гавкаючий голос одинично (порівн., втім, гавкаючий кашель). Інші зв’язки цієї роду у форми гавкаючий можливі лише індивідуальному вживанні (наприклад: гавкаючі звуки, гавкаюча і т. п.). З іншого боку, гавкаючий у натуральному вираженні гавкаючий голос приєднує до основного значенням дієслова гавкати лише якісний відтінок: «хіба що гавкаючий «(порівн. у Салтикова-Щедріна: як гавкаючий), т. е. «схожий на гавкіт «(короткий, уривчастий, хрипкий). І тут можна казати лише про вживання, а чи не про новий значенні. Водночас у словнику Ушакова форма гавкаючий виділено в самостійне слово саме від цього вживання, що заведено за особливе значення [48].

История значень слова тісно пов’язана з історією фразеологічних оборотів. У фразеологічних поєднаннях втілюються загальні закономірності, управляючі зв’язком значень не більше даненой семантичної системи. Нові, індивідуальні вживання слова дають себе знати спочатку у окремих фразеологічних поєднаннях. За підсумками їх може потім викристалізуватися загальне фразеологически пов’язане, невільний значення.

Вместе про те згасання значення слова які завжди призводить до зникнення всіх стосовних сюди контекстів його вживання. Найчастіше зберігаються осколки старого значення чи архаїчного висловлювання на двох-трьох фразеологічних поєднаннях. Наприклад, слово машкара у значенні «маска «і переносному — «удавана, искусствено створена видимість, оманлива чи облудна зовнішність «поступово втрачається у російській. Але це переносного значення ще жевріє у двох-трьох висловлюваннях і фразеологічних оборотах: це — одна машкара, під личиною чогось [ «Прямий був століття покори та страху, Усе робиться під личиною старанності до царя «(Грибоєдов)], надіти личину когось чи чогось «прикидатися ким-небудь » .

Разъединение фразеологічних поєднань також призводить до утворення нових висловів і нових значеннєвих відтінків. Наприклад, дієслово напитися (як і, як та її експресивні синоніми нализатися тощо. п.) в разговорно-фамильярной промови узгоджується з вираженням до чортиків (порівн. до зеленого змія) у значенні «до крайньої ступеня сп’яніння, до галюцинацій ». Тут до чортиків є позначенням вищої, граничною ступеня, але одного дуже певного дії. Будучи відірване дієслова напитися вираз до чортиків може у індивідуальної промови стати шутливо-ироническим позначенням вищого краю взагалі чогось. Саме такими ужив цей вислів художник А. Я. Головін, розповідаючи про Левитане: «До яких «чортиків «віртуозності дійшов він у своїх останніх речах!.. Його околиці, пристані, монастирі наприкінці, зворушливі по настрою, написані із дивною майстерністю «[49].

Таким чином, вивчення як синонимики, а й фразеологически пов’язаних значень, вживання слів тісно об'єднує лексикологию зі стилістикою.

VI

Кроме якісних різниці між значеннями вільними і значеннями фразеологически пов’язаними, невільними, в лексичній системі російської дуже рельєфно виступають специфічні особливості значень, здійснення яких зумовлено синтаксично. у самому характері взаємозв'язку лексичних значень слів і їх синтаксичних властивостей позначаються якісні відмінності двох основних синтаксичних категорій — словосполучення та пропонування.

Своеобразный тип значень синтаксично обумовленого характеру формується за тими словами, за якими закріплюється суворо певна функція у складі пропозиції. Функционально-синтаксически мало якісно відрізняється від від інших типів значень тим, що синтаксичні властивості слова як члена пропозиції тут хіба що включені у його семантичну характеристику. Наприклад, порівн. в розмовної мови слово молодець при вираженні похвали, схвалення на функції присудка: Вона в нас молодець; Молодець, що хорощо склав іспити. Порівн.: Не мешканець на білому світі; порівн. також: Не житье, а масниця.

В слові півень різняться два значення: 1) «самець курей », 2) «забіяка «в застосування до людині [50]. Проте характерно, що з другим значенням цього слова не пов’язаний одне із фразеологічних оборотів, які утворилися з урахуванням слова півень: пустити півня (про співака); пустити червоного півня («підпалити », з розбійницького жаргону); з півнями (рано) вставати, до півнів (до зорі) не спати, засидітися.

Таким чином, переносного значення слова півень не вважається фразеологически пов’язаним. Найкраще було б визнати це значення, на відміну прямого, вільного номинативного значення, значенням предикативно-характеризующим. Предикативно-характеризующее значення іменника можна використовувати для називання, позначення когось чи чогось у випадку індивідуального вказівки (зазвичай з допомогою займенника цей). Наприклад, коли про задире сказали: Отак півень! чи інше іншим, то можна продовжувати подібне: Іншої такої півня шукати! Або: Цей півень завжди всім зіпсує настрій! Але як назва, як позначення слово півень до людині застосовується зазвичай лише як прізвища чи прізвиська (можна згадати гоголівського Петра Петровича Півня). Предикативно-характеризующее значення у імені іменника може реалізовуватися в сказуемом чи складі присудка, у спілкуванні, в відособленому визначенні і додатку.

В сутності, співвідношення тієї ж двох типів значень простежується й у слові тетеря із тією лише відмінностями, що саме в разговорно-шутливой промови предикативно-характеризующее значення повело до утворення стійких фразеологічних поєднань глуха тетеря, сонна тетеря, лінива тетеря. Сюди ж можна приєднати таке слово — зі своїми прямими і переносними функционально-синтаксически обмеженими значеннями, — як гусак (порівн. гусак лапчастий, отако гусак!), осів, йорж (порівн. ершиться), лисиця, байбак, ворона (порівн. проворонити) тощо. п.

Синтаксически мало слова з семантичної погляду часто представляє собою результат образно-типического узагальнення якогось громадського явища, характеру, якихось властивостей особи і є народним вираженням їх оцінки, їх характеристики. Тому застосовується як предикат, як звернення, як додаток, чи відособлене визначення, і навіть спочатку як що у промови переносного, нерідко метафоричне, позначення, у його випадках, коли необхідно віднесення особи, предмета, явища до якогось розряду у системі колективно усвідомлених способів їх характеристики. Своєрідні семантичні особливості цього значень слова особливо яскраво виступають на випадках перехідних, та розвитку, але ще стали стандартними. У цьому вся плані показово складывающееся предикативно-характеризующее значення у слова перекоти-поле [51].

Есть слова, яким властиво лише функционально-синтаксическое значення. Наприклад, слово диво в академічному словнику російської під ред. акад. А. А. Шахматова визначається передусім дія з значенням дієслова задивитися, але й один приклад, ілюструючого це значення, немає [52]. У цьому вся значенні слово диво в сучасному російській мові вживається тільки у натуральному вираженні на диво. Наприклад, у Кокорева в «Нарисах і розповідях »: «Стіл поважних років, але завжди виглядає на диво і майже нього лава »; у Лєскова у своєму оповіданні «Нерозмінний карбованець »: «Я прийду до батька Василю і принесу, на диво, прекрасні купівлі «.

Начиная з XIX в., слово диво позначає усе те, потім можна задивитися, чим можна замилуватися; у тому значенні воно вживається тільки до функцій присудка; риси імені іменника у ньому стираються, падежные форми йому не властиві. У Пушкіна в прозовому уривку («Один з перших чисел квітня ») читаємо: «Ну й карета — іграшка, диво »; у А. Майкова у вірші «Два світу »: «І цілий ліс колом колон, Усі білий мармур, диво! »; у І. З. Нікітіна в поемі «Кулак »: «…залишився У бідняка рисак один: Ну, кінь! Їй Богу, диво! »; у Григоровича у романі «Переселенці «: «Маленький чепчик вся її голова її було просто диво »; у Гончарова в «Обриві «: «Он Балакин: жодна розумна дівчина нейдет для неї, а диво » .

Более складної була семантична історія слов’янізму объяденье, який на початок ХІХ ст. позначав «обжерливість, надмірність в їжі «, але потім у разговорно-бытовой промови закріпився у функції присудка і экспрессивно-восклицательного висловлювання, близького до междометию. Слово объяденье стало эмоционально-предикативной характеристикою чогось незвичайного по своєму смаку (Пиріжки — просто объяденье!).

В слові указ за умови вживання їх у розмовної мови до функцій присудка з запереченням не виникає своєрідне значення, що визначається в тямущих словниках так: «неспроможна бути підставою, зазначенням для когось, чогось «(Ти мені указ). Тут вже намітився відрив предикативного висловлювання не указ від слова указ у значенні «постанову верховного органу виконавчої влади, має силу закону ». Порівн. просторічне не слід (у значенні: «не слід »).

Функционально-синтаксически обмежені значення властиві переважно іменам іменником, прикметником (особливо їхнього коротким формам), і навіть прислівникам, які переходить до умовах до категорії стану. Але немає сумніву, що у системі дієслова розвивається близький тип предикативно-характеристических, означальних значень.

Эти значення зазвичай виступають на формах недосконалого виду та пов’язані обмеженням не лише видових, а й модальних можливостей вживання відповідного дієслова. Наприклад: Вікна виходять у сад; Почин молодих дослідників заслуговує всілякого заохочення; Річ варта уваги; Один стоїть сімох тощо. п.

VII

Гораздо більш складної, далеко виходить межі простий співвідносності із трьома типами лексичних значень слова — значень вільних, фразеологически пов’язаних і функционально-синтаксически обмежених (чи закріплених) — є сфера значень конструктивно організованих чи конструктивно обумовлених. Багато лексичні значення російських слів невіддільні від суворо визначених форм поєднуваності цих слів коїться з іншими словами. у своїй дані форми поєднуваності залежать не тільки від приналежності слів до тих або іншим суб'єктам граматичним категоріям (наприклад, дієслів до категорії перехідності), а й від зв’язку цих слів з цими семантичними групами, які мають стійким типом конструкції. Річ у тому, що структура деяких типів словосполучення обумовлена приналежністю їх граматично панівного члена до того що чи іншому семантичному класу чи розряду слів, мають однотипну конструкцію. Наприклад, нечисленний ряд дієслів внутрішнього стану, емоційного і вольового переживання — бідкатися, ремствувати, скаржитися галереї і деяких інших — висловили значення зазвичай, у поєднані із приводом на і формою знахідного падежу іменника, що означає об'єкт відповідного стану або переживання. Так, пряме номинативное значення дієслова бідкатися (як та її синонімів, з допомогою яких вона визначається, — скаржитися, ремствувати) конструктивно зумовлено. Просто бідкатися не можна, можна бідкатися на щось — зважується на власну долю, за свої нещастя. Проте фразеологічна зв’язаність зовсім не від обов’язкова для конструктивно обумовленого значення. Досить послатися сталася на кілька інших дієслів з тією ж конструкцією: нарікати кому-чему-либо і кого-что, покластися — покладатися на кого-что-нибудь тощо. п. Специфічні особливості конструктивно обумовленого значення особливо яскраво виявляються тих словах, у яких сама можливість і розкриття їх лексичного змісту залежить від суворо визначених форми їх синтаксичних поєднань. Наприклад, дієслово розібратися, крім свого прямого значення «впорядкувати, розібрати свої речі «, має конструктивно обумовлене значення: дати раду ком-чем — «в результаті досвіду, спостережень добре зрозуміти «(дати раду питанні, в обставин справи, в своєрідності чийогось характеру тощо. п.). Реалізація даного значення неможлива незалежно від відповідної конструкції. Лексичне значення слова тісно, органічно пов’язані з даним способом його семантико-синтаксического розкриття. порівн. також: належати до чимось, виражатися у чомусь, відгукнутися (абсолютно) і відгукнутися потім, і навіть потенційні: відгукнутися про ком-чем [ «б із особливим співчуттям сказав про Соломине «(Тургенєв, Новина)]; відгукнутися на чимось («позначитися, позначитися »: Довга нічна робота шкідливо озвалася для здоров’я).

Признание конструктивної зумовленості багатьох значень грунтується не за тими міркування, що спонукали акад. Л. У. Щербу навіть всякий перехідний дієслово розглядати, як «стройової «елемент граматики, як форму зв’язку між суб'єктом і об'єктом дії. Є розбіжність між лексичними значеннями тих слів, котрі за законам граматики російської конкретизують своє утримання відповідно до своєї приналежність до тієї чи тієї інший граматичної чи лексико-грамматической категорії (наприклад: купити щось, виробництво чогось), та між конструктивно-обусловленными значеннями тих слів, у яких сама диференціація значень повністю залежить від форми їх поєднуваності коїться з іншими словами.

Конструктивно обумовлене значення характеризується предметно-смысловой неповнотою його розкриття в інших формах самого слова: цілком його реалізується лише властивої йому синтаксичної конструкції - разом із інакше кажучи, кількість і склад яких може бути нічим необмежені. Можлива необмеженість зв’язків із зарубіжними словами у межах суворо визначеній синтаксичної конструкції є важливим ознакою конструктивно обумовленого значення. І це ознакою воно різко відрізняється від значення фразеологически пов’язаного, котрій типова замкнутість, обмеженість можливих поєднань коїться з іншими словами.

Конструктивно обумовлене значення то, можливо ознакою відокремлення омонима від значеннєвий структури однозвучного слова. Наприклад, чи значення слова становище (про чимось): 1) закон, правило чи правила, що стосуються чогось, і 2) логічне наукове твердження, формула, сформульована думку (положення про внутрішніх законах розвитку) можуть бути з цими значеннями слова становище як «місцезнаходження у просторі «, «постановка тіла чи частин його », «стан », «обставини », «обстановка життя », «роль громадської життя », «розпорядок державної, життя «тощо. п. Так само навряд чи можливий всунути у систему значень слова всі ті значення, які приписують, наприклад, дієслову обернутися (обернутися обличчям до вікна і казкове — обернутися ким-чим чи кого, у що: обернутися вовком; біс, який обернувся і в пса, тощо. буд.; порівн. перевертень) [53].

Таким чином, різновиди конструктивної зумовленості слів можуть бути зазначенням на кордону різних значень однієї й тієї ж слова водночас може бути ознаками омонімії. Конструктивна обумовленість буває властива не лише вільним номинативным, а й фразеологически пов’язаним і функционально-синтаксически обмеженим значенням слів.

Например, в слові питання яскраво позначається зв’язок різних його значень з різними конструктивно-синтаксическими властивостями чи формами поєднуваності коїться з іншими словами. Пряме номинативное значення — «словесне звернення, яка потребує відповіді, пояснення «виражається словом питання на поєднані із приводом про і формою прийменникового падежу іменника чи, незалежно від такої поєднання, — за абсолютним вживанні. Наприклад: отримати відповіді всі питання; поставити декілька питань. По суті, самі конструкції пов’язані із узагальненим, абстрактним номинативным значенням «проблема », «завдання », «предмет дослідження », але для форми множини — питання можливо сполучення частин і з формою родового відмінку. Ілюстрації до цього значенням: національне питання, питання законах розвитку суспільства, питання грамматического ладу, питання сучасної архітектури та т. п. У побутовому мовленні це значення набуває ширший, невизначений і загальний характері і стає синонімом таких слів, як річ, справа, тема, обставина. Наприклад: Це зовсім інша питання («це зовсім інша справа »); Ми повернемося до цього питанню оцінки і т. п. Безсумнівно, що висловів типу: питання в цьому; в тому, що; однак — в швидкості виконання — представляють собою устойчиво-фразеологические обертів. Тут розумними словниками зазвичай виділяється фразеологически пов’язане значення «суть, сутність, головне «тощо. п.

В предикативному значенні (а звідси — й у индикативном, конкретно-указательном вживанні) слово питання на однині разом із формою родового відмінку відстороненого іменника позначає: «справа, обставина, що стосується чогось, залежить від чогось «(питання честі, питання часу, питання життя і смерть, питання коштів, питання терпіння тощо. п.) [54].

Примером взаємодії фразеологически пов’язаних значень і, суворо диференційованих конструкцій може бути слово грати: порівн., з одного боку, гратися у що (в карти, в лото, у хованки, до футболу, в шахи тощо. п.) і переносно — витрачати час на почуття, в обурення тощо. п. і, з іншого боку, на ніж (на скрипці, на гітарі, на роялі; порівн. грати на більярді, на нервах); порівн. грати ніж чи ким (життям, людьми), грати кого-что, чого й т. п.

Обусловленность значень слова суворо визначеними й притому обмеженими синтаксичними формами поєднуваності його коїться з іншими словами супроводжується своєрідними структурними відтінками лексичного значення. Вільне номинативное значення в тому випадку, як його конструктивно зумовлено, зазвичай має як обмежений, вузький характер [порівн., наприклад: готова роботу і робота, готова до друку; інтереси (духовні, класові тощо. п.), інтерес (громадський), інтерес до кому-чему; клопотатися і клопотатися кого, що; предмет і є предметом чого (глузування, іронії, кохання, і т. буд.].

Конструктивная обумовленість фразеологически пов’язаного значення ще тісніше замикає їх у рамки нечисленних фразеологічних поєднань і призводить до розпорошення, до розчинення його семантичного ядра загалом цілісному значенні відповідних фразеологічних одиниць. Наприклад: пестити себе надією; впасти очі (порівн. впасти обличчя, на думку тощо. буд.).

Таким чином, у системі знаменних частин промови конструктивна обумовленість чи зв’язаність лише вносить своєрідні відтінки в основні типи значень слів, сприяє диференціації значень і відтінків слова, і навіть розмежування омонімів.

Выделение особливого типу конструктивно-обусловленного значення відбувається за перетворення знаменного слова у службовий (наприклад, щодо — до функцій приводу при омониме щодо — наріччям і модальном слові; точно — у функції союзу соотносительно з омонімом точно — нарєчієм, і навіть модальним словом і позитивної часткою тощо. п.). Однак вже відкривається область інших структурних типів слів та інших типів значень, про які зручніше говорити при вивченні питання про взаємодії лексичних і граматичних значень у службових слів, щодо умов й засоби переходу лексичних значень в граматичні.

* * *

Разграничение основних типів чи видів лексичних значень слів допомагає встановити ясну перспективу в семантичної характеристиці слів та посприяє правильному визначенню омонімів і синонімів в лексичній системі мови. Різні види значень слів по-різному служать відображенню і закріплення у мові успіхів пізнавальної діяльності народу. А. А. Потебня правильно символізував те, що лексичні значення російських слів, органічно пов’язані з граматичними, є структурним елементом мови, й у сенсі вони формальні - проти тими поняттями, що складаються і закріплюються з їхньої основі, і зі своїми допомогою.

Понятие може стати вільним, номинативным значенням слова, а й у цьому випадку семантика слова загалом, аналізованого у системі аспектів мови, не вичерпується і лише вираженням цього поняття. Що ж до інших напрямів лексичних значень слів, то цих значень настільки злиті зі специфікою даного конкретного мови, що загальнолюдське, понятійний, логічне вміст у них обростає зусебіч своєрідними формами і значеннєвими відтінками національного творчості даного народу.

Примечания

1. Л. В. Щерба. Досвід загальної теорії лексикографії. «Изв. АН СРСР, ОЛЯ », 1940, № 3, стор. 117.

2. [І.М. Муравйов-Апостол]. Листи з Москви до Нижній Новгород (1813−1814 рр.). Лист 10-те. «Син батьківщини », 1814, № VII, стор. 19−30.

3. Проф. Л. У. Черепнин у статті «З давньоруського чаклунства XVII в. «[ «Етнографія «(М. — Л.), 1929, № 2, стор. 96] наводить судебно-следственные матеріали, які свідчать значенні, яке надавалося дії солі, котру піддали обмовам. У XVII в. «чаклун Терешка Малакуров «на сіль наговорював і метав вулицями по перехресть, хто перейде і тово візьме пущі «. Дружина луховского селянина Трошки Яковлєва «сипала сіль з обмовою в воротах від вереї до вереї «у тому, щоб «серцо забрати «у прикажчика, який тримав «в кайданах «її чоловіка » .

4. Вперше воно зареєстроване «Словнику російської, сост. Другим птд. имп. Акад. наук », т. IV, вип. 7, СПб., 1913, стор. 1923; порівн.: Тлумачний словник російської під ред. Д. М. Ушакова, т. I. М., 1935, стор. 1456.

5. Всюди, де народні уявлення піддаються серйозної наукової чи практично ділової переробці, випливає неясна прикордонна область, й створення більш різких кордонів перетворюється на проблему. Поверхневі ознаки різницю між рослиною і тваринам, які кожному безпосередньо впадають у вічі й які у протягом тисячоліть здавалися достатніми, цілком непридатні для вищої щаблі наукового пізнання; порівн.: K. O. Erdmann. Die Bedeutung des Wortes. Leipzig, 1925, стрю 76.

6. Листування Я. До. Грота з П. А. Плотовим, т. II. СПб., 1896, стор. 574−575.

7. Щоденник Олександра Васильовича Нікітенко. «Російська старовина », 1891, квітень, стор. 144.

8. Для ілюстрації экспрессивно-стилистических, а почасти й социально-речевых відносин між синонімічними чи близькими за змістом словами можна пригадати відомий анекдот про знаменитому адвоката Ф. М. Плевако: «Старий анекдот говорить у тому, що якось до московського «златоусту «з'явився славетний купець із якоюсь дуже неприємним справою. Плевако, після «оскультации «та ознайомлення з ділом, під час чого купець сидів ні живий ні мертвий, нарешті, мовив: «Ви що ж, справа нічого, можна й обгорнути! «- «Вже чи, Федір Никифорович, отцом-благодетелем! Не залиш! «- «Благодіяти я не буду, а давай аванс! «Купець очі вилупив: «Що ж це таке, Федір Никифорович, аванс? «- «О ти, дивак! Задаток знаєш? «- «Ну, звісно, знаю! «- «Отож, аванс ще більше! «(А. Р. Кугель (Homo novus). Літературні спогади (1882−1896). Пг. — М., 1923, стор. 101).

9. Л. У. Щерба. Указ. тв., стор. 103.

10. Тлумачний словник російської під ред. Д. М. Ушакова, т. I. М., 1935, стор. 27; порівн.: Словник сучасного російської мови, т. I. М. — Л., Вид-во АН СРСР, 1950, стор. 95.

11. Словник Д. М. Ушакова, т. I, стор. 75.

12. Саме там, стор. 87.

13. Саме там, стор. 106.

14. Словник сучасного російської мови, т. I, стор. 360.

15. Словник Д. М. Ушакова, т. I, стор. 110; порівн.: Словник російської, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. I. Під ред. Я. До. Грота. СПб., 1895, стор. 142; «Беззубий… безсилий «(беззуба власть).

16. З. І. Ожегов. Словник російської. Вид. 2. М., 1952, стор. 32.

17. Див.: Словник церковнослов’янського та російського мови, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. IV. Вид. 2. СПб., 1868, стор. 619; Словник Д. М. Ушакова, т. IV. М., 1940, стор. 784.

18. М. І. Міхельсон. Російська думка і йшлося, т. II. СПб., 1902, стор. 385.

19. Див.: Є. М. Мельцер. Про основному словниковому фонді і словниковому складі мови. «Иностр. мови у шкільництві «. М., 1951, № 6, стор. 30.

20. Фейлетони сорокових років. Журнальна і газетна проза І. А. Гончарова, Ф. М. Достоєвського, І. З. Тургенєва. М. — Л., «Academia », 1930, стор. 78−79.

21. Див.: Синайська псалтир. Вид. З. М. Северьянова. Словник. Пг., 1922, стор. 339; І. І. Срезневський. Матеріали для словника давньоруського мови, т. II. СПб., 1902, стор. 1437; Словник Академії Російської, по азбучному порядку розташований, год. V. СПб., 1822, стор. 371; Словник церковнослов’янського та російського мови, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, вид. 2, т. III. СПб., 1867, стор. 1015.

22. Наприклад, в холмогорском говорі расхлябаться: 1) «розхитатися, втратити стійкість », 2) «розболітися, одряхлеть «[А. Грандилевский. Батьківщина М. У. Ломоносова. Спб., 1907 («Рб. ОРЯС », т. 83, № 5), стор. 260]. — Порівн. хлябать «виявляти нетривкість, розхитуватись, ламатися «(там-таки, стор. 293). — Цікаво, що північноросійських говорам відомо, і слово сльота у значенні «пащу, зів ». Проф. Є. Ф. Будді був готовий визнати північним провінціалізмом вживання слова сльота в одическом стилі М. У. Ломоносова (Є. Ф. Будді. Кілька нотаток з історії російської. — ЖМНП, 1898, березень, стор. 157−158 і 172).

23. «День друку. Клич ». — Рб. допоможе жертвам війни. під ред. І. А. Буніна, У. У. Вересаєва, М. Д. Телешова. Вид. 2. М., 1915, стор. 218.

24. І. Т. Кокорєв. Нариси і його розповіді, год. III. М., 1858, стор. 325−326.

25. A. Mazon. L «elaboration d «un roman de Tourgenev. «Revue des erudes slaves », t. V, f. 1−2. Paris, 1925, стор. 91.

26. Порівн. у А. М. Островського в п'єсі «Вовки і вівці «(дію I, явище 8-ме) слова Мурзавецкой: «Дивитися за Аполлоном Вікторовичем, щоб кроку з хати! Велі людям сидітиме у передній безвихідно » .

27. Це значення підтримувалося і вживанням французького gros (порівн. evenements gros de consequences «події, чреваті наслідками »; le present est gros de l «avenir «справжнє загрожує майбутнім »).

28. «Російська старовина », т. XXII. СПб., 1878, стор. 356.

29. Газ. «Голос «(СПб.), 1867, № 207.

30. Порівн.: Словник Д. М. Ушакова. «Упалий, -на, -ое. Вдавшийся всередину, запалий. Упалі щоки. Упалі очі (т. I, стор. 384); в Словнику З. І. Ожегова: «Упалий, -а, -ое. Утворюючий западину, вдавшийся всередину, увігнутий. Упала груди (стор. 84).

31. Див.: Словник Академії Російської, по азбучному порядку розташований, год. IV. СПб., 1822, стор. 1200; Словник церковнослов’янського та російського мови, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. III. СПб., 1847, стор. 244.

32. Див.: Словник Академії Російської, по азбучному порядку розташований, год. V., стор. 492.

33. Словник церковнослов’янського та російського мови, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. III, стор. 516.

34. Див.: Словник Д. М. Ушакова, т. III, 1939, стор. 895.

35. Порівн.: Ж. Вандриес. Мова. М., 1937, стор. 106.

36. Словник Д. М. Ушакова, т. II. 1938, стор. 917; порівн.: Словник З. І. Ожегова, стор. 421.

37. Див.: Словник Д. М. Ушакова, т. II, стор. 614; Словник З. І. Ожегова, стор. 376.

38. Словник Д. М. Ушакова, т. III, стор. 765; порівн.: Словник З. І. Ожегова, стор. 535.

39. У Словнику З. І. Ожегова обидві ці значення об'єднуються. Вони пов’язуються з порожніми і натягнутими предметами. До цих ж предметів прилічений і той человк, який «майже лопнув від сміху «(стор. 290).

40. У Словнику З. І. Ожегова це значення також чомусь з'єднане з попереднім. Лопнувшее терпіння ставиться поруч із що луснула делом.

41. Словник Д. М. Ушакова, т. II, стор. 90.

42. Див.: Словник Д. М. Ушакова, т. III, стор. 737.

43. Див.: Словник Академії Російської, по азбучному порядку розташований, год. V. СПб., 1822, стор. 213.

44. Словник церковнослов’янського та російського мови…, т. III. Спб., 1847, стор. 441.

45. Див.: Словник Д. М. Ушакова, т. III, стор. 737.

46. Саме там, т. I, стор. 1555.

47. Словник російського мови, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. V, вип. I. Пг., 1915, стор. 284.

48. Словник Д. М. Ушакова, т. II, стор. 30.

49. А. Я. Головін. Зустрічі враження. Спогади художника. Л. — М., 1940, стор. 14.

50. Словник Д. М. Ушакова, т. III, стор. 246. — Наявність переносного значення слові півень підтверджується звідси фамільярним дієсловом петушиться «поводитися задирливо, погордливо, забиячливо » .

51. У художньої літератури знаходить відбиток розвитку цього значення, ще тісно що з прямим номинативным значенням слова перекоти-поле (див. розповідь А. П. Чехова «Перекоти-поле »; див. також повість сучасної радянської письменниці М. Попової «Зрілість »).

52. Див.: Словник російської, сост. Другим птд. имп. Акад. наук, т. II. СПб., 1907, стор. 916−917.

53. Проте див.: Словник Д. М. Ушакова, т. II, стор. 631; Словник З. І. Ожегова, стор. 378−379.

54. Див.: Словник Д. М. Ушакова, т. I, стор. 362−263; Словник З. І. Ожегова, стор. 80.

Список литературы

В.В. Виноградов. ОСНОВНІ ТИПИ ЛЕКСИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ СЛОВА.