Різдвяний В.А

Рождественский В.А.

.

Рождественский Всеволод Олександрович (1895 — 1977), поэт.

Мне судилося народитися межі двох століть, навесні 1895 року, у містечку Царське Село, що нині називається Пушкіна.

Рос зробив у педагогічної сім'ї, якої близькі були літературні інтереси, стадіонах оточував мене повітря, яким дихали поети пушкінської плеяди та всіх наступних поколінь, а директором моєї гімназії був Інокентій Анненський. Здавалося, сама доля визначила мені бути переконаним філологом.

Петербургский університет підтримав цю рано намічувану схильність. Поруч із захопленням філологією прокинулося свідоме ставлення до поезії. У 1915;1916 роках виник студентський литературно-творческий гурток. Серед моїх однолітків і товаришів з цьому кухоль була Лариса Рейснер, издававшая журнал «Рудин », де і невдовзі одержав перше літературне хрещення. Моїми старшими товаришами за журналом були Лев Нікулін і Осип Мандельштам, а, по Пушкінського семінару проф. З. А. Венгерова — Юрій Тинянов та інші молоді літературознавці тих часів.

Осенью 1916 року у «общестуденческому заклику «я потрапив у саперну частина царської армії, але пробув там порівняно недовго — після падіння самодержавства повернулося на університет. Це було, втім, після перебування у військах Ради робітників і солдатських депутатів, нічних патрулювань містом і сутичок з юнкерами Керенського. Возобновившаяся академічна життя виявилася невідь що тривалої - усе, що відбувалося за її межами, був і потрібніша й цікавіше. Я пішов добровольцем в недавно утворену Червону Армію, де пробув близько п’яти на скромною посади молодшого командира. Брав участь у обороні Петрограда від генерала Юденича, борознив на тральщику — портовому буксирі - сірі хвилі Фінської затоки, виловлюючи міни, розкидані англійськими інтервентами.

Это був важкий, але з тим гаслам і прекрасне час жодної хвилини не угасавших надій те що, що таке життя, завойована у боротьбі, повинна принести щастя і відпочинок Радянської Батьківщині.

Воинская частина, у якій я служив, перебувала у складі Петроградського гарнізону, і це давало змогу не поривати зв’язки України із літературної середовищем. Входження до неї почалося набагато раніше, і зобов’язаний воістину щасливому збігу обставин. Ще до першого курсу університету належить моє знайомство і зближення з родиною А. М. Горького, де мені довелося стати студентом-репетитором. Майже двох років, проведені під гостинною горьківською дахом, виявилися власне моїм другим університетом.

Всегда співчутливо ставився до молоді, до її творчим починанням, Олексій Максимович залучив моїй 1918 року приєдналася до співробітництва у заснованому їм видавництві «Всесвітня література ». І від цього, почалася моя робота поета-перекладача. Але тут сталося й ознайомлення з А. А. Блоком, спілкування з яким вважаю однією з значних подій життя. А роки перших п’ятирічок стали часом накопичення життєвого і творчої досвіду. Вирішальну роль відіграли й мандрівки по країні, що мені довелося бути безпосереднім свідком натхненного творчої праці нарешті вздохнувшей вільно країни.

Я бачив обпалені задушливим липнем придніпровські степу, де у кам’яних відрогах виростала здавалася тоді гігантської гребля Дніпрогесу; в Лорийском ущелині Вірменії чув спекотне подих цехів мідеплавильного заводу. Два літа провів зустріч із геологами Середню Азію серед стосів Заилийского Алатау. Бачив перший товарний склад, минулий вздовж казахстанських передгір'їв рейками хіба що побудованого Турксибу. Але головним в усіх цих незабутніх враження були котрі мають їх новим ставленням до праці, до братньому багатонаціонального у ньому співдружності.

Один, одним виходили у роки мої збірники — лірична літопис, натхненна самої життям. Вони були й відгуки на події громадської значимості, і природа нашого Півдня, Середню Азію, й неповторний вигляд рідного міста на Неві, і імена діячів російської культури, і лірика серця.

С перших днів Великої Великої Вітчизняної війни пішов у народне ополчення, і поза чотири роки, проведених на Ленінградському, Волховському і Карельському фронтах, пережив майже найбільший період життєвого шляху. Багато примітного минуло перед очима. Довелося бути учасником прориву ленінградської блокади, звільнення Новгорода, для форсування ріки Свір. Бачив що й переможні салюти під стінами московського Кремля.

Годы війни, минулі мені спочатку близьких околицях Ленінграда, потім у волховских і карельських лісах, в межозерье Ладоги і Онего, повернули мені відчуття рідного Півночі, що у молоді роки було заховано під яскравими враженнями південного моря, кавказьких крейдяних гір і казахстанських степів. У вірші ввійшла наша скромна північна природа — невичерпний джерело любові до рідного боці. Цю тему, як і пов’язані з ним образи нашої історичної минулого й народної творчості, стала мені особливо близькій у роки. Можливо, цьому сприяло те що в мене було пристрасть до світу фарб, форм і звучань, до того що вічно квітучому саду життя, де людині нашої епохи судилося бути невсипущим керівництвом і вимогливим садівником.

Вот ту дещицю, що міг би розповісти про зовнішньому русі моєму житті. Але в мене, як в кожного поета, є договір своя, внутрішня біографія — мої вірші. Вони розкажуть краще, ніж міг це зарадити автор, як росла його душа, безпосередньо відгукуючись те що, що її обходило й надихало, що передати людям — друзям і сучасникам.

Путь був довгим, і подано було чимало. Але сьогодні, озираючись минуле, здається мені, що невеликі віршовані збірники, малими тиражами виходили перед війною, лише намічали основні віхи подальшого творчого зростання. Зрілість прийшла пізніше.

За час війни написані три книжки віршів, особисто мені цінних адже життя остаточно підвела до основний моєї темі Батьківщини і Народу. Це — «Голос Батьківщини «(1943), «Ладога «(1945), «Рідні дороги «(1947). Їх пішли «Вірші. 1920;1955 «- однотомник (1956), «Іволга «(1958), «Росіяни зорі «(1962), «Вірші про Ленінграді «(1963). Детгиз видав книжку «Читаючи Пушкіна «(1959), видавництво «Радянський письменник «- мемуарну повість «Сторінки життя «(1962), у якій розказано про зустрічах і спілкуванні із чудовими людьми, багато визначили у моїй літературної долі, про А. М. Горькому, А. А. Блока, З. А. Єсеніна, А. М. Товстому.

В ці та попередні роки я багато займався віршованими перекладами західноєвропейської прогресивної класики і поезії наших братніх літератур. Написано також кілька лібрето до операм, шедшим на сценах музичних театрів — зокрема «Декабристи «(муз. Ю. А. Шапорина).

Есть мудра народна прислів'я: «Шлях уже знає «. Народ розрізняє поняття «шлях «і «дорога ». «Шлях «йому значніша, важливіше. Він продиктований усім серцем і завжди один, між тим як «дороги «різноманітні.

С вдячністю згадую я людей натхненного творчої праці, зустрічалися мені довгі роки, і великі справи моєї Радянської Батьківщини. Судити у тому, як складався цей нелегкий шлях, самому було б важко. Нехай про це свідчать вірші - ліричний відбиток пережитого і передуманного.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.