Фаддей Булгарін про наполеонівських війнах (про прагматиці мемуарного тексту)

Фаддей Булгарін про наполеонівських війнах (про прагматиці мемуарного текста)

Любовь Кисельова.

В 1845 р., намагаючись домогтися уряд кредити видання «Північної бджоли «і нагадуючи про своє заслуги, Ф. У. Булгарін підбив підсумки своєї літературній діяльності за століття:

" До цього часу написано мною і видано друком: у справі словесності: 16 томів романів, 18 томів повістей, статей звичаї, біографій, різних історичних уривків і подорожей, а написано і видано мною протягом моєї літературного життя 173 томи. Наважуюся стверджувати рішуче, що жодного письменник не надав більшої діяльності «.1.

До смерті в 1859 р. Булгарін встиг видати ще чимало. Нещодавно А. І. Рейтблат додав до них грубезний тому агентурних записок, Булгариным до друку не предназначавшихся.2 Вчені явно пасують перед такою кількістю томів (близько 200!), і Булгарина дуже мало порушено дослідницької рефлексией.3 Чимале цих творах належить темі наполеонівських війн — тут та жіночі романи, і повісті, і, і мемуарно-исторические нариси (про які йтиметься нижче). Запропоновані нами міркування — це лише перше наближення до не дослідженої темі.

Так вже виходить, що будь-який вивчення текстів Булгарина доводиться починати з їх прагматики. Булгарін, як, був у першу чергу тактиком. От і займатимемося в тим, яку роль своєї «літературної тактиці «(використовуючи вираз Бєлінського) Булгарін призначав власним мемуарно-историческим нарисам про наполеонівських війнах. Цей аспект важливий, як на нас, як розуміння творчості Булгарина, а й як показник відносини російського суспільства другий чверті в XIX ст. до наполеонівської темі, а також і вирішення питання щодо тому, кому право «писати історію », особливо коли йшлося про такі доленосних подіях, як наполеонівські війни. Тут ми продовжуємо тему, разрабатывавшуюся А. Р. Тартаковским у його своїй праці про який вплив епохи й теми 1812 року в долі російської мемуаристики.4.

Булгарин обіймав російському культурному контексті у першій половині ХІХ ст. виняткове місце, оскільки його, мабуть, єдиним видатним російський письменник, відкрито надавши своє перо уряду (маємо у вигляді його публічну літературну діяльність, а чи не співробітництво з III відділенням). А. І. Рейтблат бачить у співробітництво з владою причину з літературних невдач. «У Росії вже з на початку ХІХ в. однією з найважливіших передумов високої літературної репутації стає протистояння владі «. «Булгарін був приречений » , — пише исследователь.5 Нам здається, що ситуація складніший і цікавіше.

Не чіпатимемо цього у якій мірі перехід у урядовий табір після 14 грудня був із боку Булгарина вимушеним заходом. Зауважимо, що, зробивши свій вибір, Булгарін не обмежився агентурної діяльністю, він повернув свою письменницьку долі й зробив із цього літературний жест. Цим він дав нам повне підставу це перехід, як та інші події його письменницької кар'єри, як як епізоди з його приватного життя, але як частина його літературної біографії. Знаменно, що побудова власної літературної репутації, свого способу як літератора були предметом його постійних турбот. Те, як і намагається будувати свою репутацію, який приваблює при цьому «життєвий матеріал », гідно докладного вивчення. Характерно, що Булгарін послідовно робить надбанням читачів різноманітні (і не однозначні) факти власної складною і строкатої життя. Його військова кар'єру й що у наполеонівських війнах саме належать до подій такого розряду.

Биография Ф. У. Булгарина, справді, може бути посібником з вивчення військової історії кінця XVIII — на початку ХІХ ст. Народжений у Польщі, закінчив Сухопутний шляхетный кадетський корпус у Петербурзі, воював проти Наполеона в Пруссії і поза Фридландское бій нагородили орденом Анни 3 ст., потім воював в Фінляндії на Шведську кампанію 1808−1809 рр. (спровокована тильзитскими угодами між Францією і Росія, вона належить до епохи наполеонівських війн як хронологічно, т.к. входило у наполеонівський план розділу сфер впливу з Росією і з тимчасовим союзником). Увесь цей час Булгарін перебував у складі лейб-гвардії Уланського Його Імператорської Високості Государя Цесаревича (Костянтина 0Павловича) полку. Звільнений у відставку у чині підпоручника «по поганий атестації «, Булгарін перейшов у наполеонівську армію, в Польський легіон, у складі воював хто в Іспанії, потім у складі 7-го легіону французьких улан воював у Росії в Пруссії, де потрапив до полону в 1814 р. Під наполеонівським прапорами Булгарін заслужив чин капітана і орден Почесного Легіону. Лише 1826 р. відставний французької служби капітан було перейменовано на колезького асесора, коли з протекції 3-го відділення зарахували до міністерству народного просвещения.6.

Обо всіх кампаніях, у яких брав участь (крім «російської «), Булгарін, вже російський письменник, залишив твору й спогади, починаючи початку 1820-х рр. що публікувались у російській друку.

Остановимся з його першій книжці - «Спогади про Іспанію », вийшла окремим виданням в 1823 р. Звісно, така публікація з боку колишнього наполеонівського офіцера, не замалчивавшего (хоча й выпячивавшего), на чиєму боці воював, і не каявшегося у тому, можна було сприйнята у Росії як виклик і призвести до скандалу. Проте полемічний і задерикуватий Булгарін у разі не хотів скандалу й постарався докласти зусиль, щоб уникнути. Як дотепно зауважив акад. М. П. Алексєєв, по «Про про Іспанію «» який завжди легко здогадатися «7 у тому, що й автор боровся проти іспанців у військах Наполеона.

Публикация була добре розрахованим актом. Книжка була на рецепцію різними громадськими угрупованнями це й прагнула задовольнити самим різним смакам. Історичний контекст для публікації був обраний осмислено. Ліберально мислячу частина російського суспільства, сочувствующую іспанської революції початку 1820-х рр., мав залучити сам об'єкт, і навіть опис героїчного опору іспанців завойовникам, картини народної війни, паралелі з Вітчизняної війною 1812 р. З іншого боку, співчутливий розповідь Булгарина про долю іспанських Бурбонів цілком укладався на офіційну реакцію російського уряду самі іспанські події початку 1820-х рр. Була одна особливість: книга виділялася своїм виразним полонофильством. Булгарін з неприхованою замилуванням описує героїзм Польського легіону в Іспанії, кожного разу наголошуючи, що зі своїми перемогами французька армія була зобов’язана безмежній хоробрості поляків — ніж поляк Булгарін забезпечив собі високу репутація серед співвітчизників. Ставлення до поляків у Петербурзі початку 1820-х рр. було складним, але полонофильские настрої були й в урядових, й у декабристських колах, тож і цей бік забезпечувала твору читацький кредит. Корелювала книжка, і з літературним контекстом 1820-х рр. — романтичної екзотикою пейзажу, напруженими батальними сценами, національним іспанського колориту тощо.

Однако нас особливо цікавить образ автора-повествователя і знаходять способи висловлювання на тексті авторської погляду. Для побудови образу автора використовуються два хронологічних зрізу. Як учасник подій він представлений хоробрим, ініціативним і гуманним офіцером (порівн. оповідання про порятунок іспанської жінки — від насильства, сім'ї гверильяса від загибелі тощо.). Як письменник, автор спогадів, він у тексті як «гнаний світом мандрівник ». Тут Булгарін досить вміло використовував романтичну маску. У одному з «ліричних відступів «він звернувся безпосередньо до М. І. Гнєдичу, якому присвятив «Спогади про Іспанію », з такими словами:

" Про як би хотів, люб’язний М. І.! на приємні хвилини, которыя ви доставляли мені, сірому чужих краях, на розради, которыя ви проливали в розшматоване несправедливостями моє серце, нагородити вас «і т.д.8.

Если говорити ставлення до описуваних подій, то авторську позицію у книзі можна охарактеризувати як і вищого рівня обережну. Перше питання, який неминуче виникав при зверненні до іспанському сюжету, це концепція народної війни. Про неї Булгарін пише вже в перших рядках «Передмови » :

" Я має намір подати читачам разительныя риси народної війни, прославившей Іспанію та нанесшей першого удару могутності Наполеона, тоді, коли Іспанці спонукувані були любов’ю Вірі, верностию до престолу і любовию до батьківщині «(б/п).

Уже у тих рядках Б. уміло поєднує дві, сутнісно, різні концепції народної війни: боротьба народу за національну незалежність" і боротьба за непорушність легітимних принципів. Остання лінія стане, як було зазначено показано А. Р. Тартаковским, найважливішою складовою офіційної концепції Великої Вітчизняної війни 1812 р. при Ніколає I.9 Булгарін вже на початку 1820-х рр. передбачив цю тенденцію, що знаменно. Протягом «Спогадів про Іспанію «автор багаторазово підкреслював, що став саме любов іспанців до свого королю Фердинандові і «відданість Бурбонам викликали хвилю народного опору. Не випадково А. Х. Бенкендорф, рекомендуючи Булгарина уряду України у 1826 р., особливо відзначив цей твір та її корисну тенденцію: «Булгарін видав «Спогад про Іспанію «у цьому намір, щоб довести, що, запалений любові до своїм государям, буває непереможний » .10.

Остановимся тепер у притаманних Булгарина засобах організації розповіді, коли всередині одного чи у двох поруч що стоять фразах відбувається переміщення точки зору автора-повествователя. Перший приклад узятий із того місця книжки, де розповідається про підготовку повстання на Мадриді, викликаного, як підкреслює Булгарін, протестом проти віроломства Наполеона стосовно Фердинандові і загалом до іспанському королівському дому:

" У всіх містах, а Мадрите, народ явно нарікав і за будь-якому разі ображав Французів. Натовпи громадян радилися вдома і тіснилися тут. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї. Іспанці день у день ставали сміливіше, і, нарешті зухвалість черні перейшла кордону. Французи приблизно карали підбурювачі громадського спокою, проте тим не успокоивали, але ще більше дратували жителів. Нарешті, 2-го Травня 1808 року, голос помсти пролунав в Мадрите, і змовкав хто в Іспанії впритул до скинення Наполеона «(З. 22−23).

Важно помітити, як у процесі розповіді думка непомітно зсувається — як нібито з допомогою використання невласно-прямої промови. Перша фраза є або менш нейтральна: «В усіх життєвих містах, а Мадрите, народ явно нарікав і за будь-якому разі ображав Французів ». Друга й третя вже переводять думку оповідача набік іспанців: «Натовпи громадян радилися вдома і тіснилися тут. Патріотичні прокламації порушували дух народний і закликали до зброї «. Третя і четверта фрази чудово зіштовхують «іспанську «і «французьку «позиції. Порівн.: «Іспанці день у день ставали сміливіше «- «і нарешті зухвалість черні перейшла кордону. Французи приблизно карали підбурювачі громадського спокою ». Остання фраза знову нейтральна, хоча, як й перша, скоріш має «происпанский «характер («голос помсти пролунав в Мадрите, і вмовкав хто в Іспанії впритул до скинення Наполеона »).

Заметим, що Булгарін було засвідчити мадритского повстання (він у цей час воював у Фінляндії у складі російської армії). Можна було припустити, що такий стиль видає використання друкованих джерел, куди автор іноді прямо посилався у книзі, але яких часом і мовчав. На останнє обставина прямо зазначив Бєлінський: «Попри те що, що, під крилами переможних орлів Наполеона, р. Булгарін сам міг багато побачити й помітити в Іспанії, попри це — його «Спогади про Іспанію «нагадують назвати не одне Іспанію, але ще «Історію війни португальської і іспанської «, тв. Бошана… » .11.

Однако ще один приклад вже безпосередньо з особистими враженнями. Описуючи боротьбу наполеонівської армії з іспанськими партизанами, Булгарін говорить про своєму начальника:

" Під проводом Генерала Лоазана — суворого воїна, про яку не можна сказати, що він пройшов за всієї суворості службовими щаблями часто-густо давав волю солдатам з цього приводу жителів, вимагаючи від перших самої лише хоробрості і безстрашності - наша рухлива колона кілька тижнів переслідувала серед стосів Риоха, (що у Старій Кастилии) Гверильясов та інші інсургентів і розбійників, якими іменами роздратований противник зазвичай називає захисників батьківщини «(З. 72−73).

Последнюю частину свого заплутаною фрази Булгарін коментує сам, приписуючи невтішні визначення на адресу іспанців («інші інсургенти », «розбійники ») «роздратованому супротивнику «(якого — нагадаємо — сам належав!). Проте перша частина явно потребує перекладі з російської російський. У похвальну характеристику Лоазана поступово вплітаються відомостей про узаконеному мародерство французів. Проте Булгарін засуджує мародерство, вважали його одній з причин поразки наполеонівської армії й у Іспанії, у Росії, тому своєму хорошому начальнику він приписує а то й боротьбу, то хоч обмеження мародерства: «не можна сказати, що він часто-густо давав волю солдатам з цього приводу жителів «(побічно вказуючи, як і сам він не дуже заплямований притеснением мирного населення). До речі, лише які були Булгарін розповів читачеві, як французи повісили іспанського священика, учасника опір, — звідси визначення «суворий воїн «в характеристиці Лоазана.

Разумеется, подібні приклади побудови тексту легко помножити. Як бачимо, авторська думка в «Спогадах про Іспанію «дуже рухається. З одним боку, Булгарін начебто не приховує власного участі у іспанської війні на боці французів, але, з іншого, намагається всіляко затушувати це обставина чи, по крайнього заходу, виставити свою поведінку стосовно іспанцям в вигіднішому освітленні. Усе це проявляється у відборі описуваних подій, а й у рівні структури розповіді. Причому сам Булгарін намагається уявити свою «рухливу «думку як вияв об'єктивності, тому, описуючи війну, він неодмінно намагається похвалити обидві протиборчі боку, однак той водночас висловити своє співчуття «правильної «боці.

Включая книжку про іспанської війні на свій зібрання творів 1830 р., Булгарін перейменував їх у «Картину іспанської війни під час Наполеона ». М. П. Алексєєв зауважує, що це теж допомагало затушувати автобіографічний момент.12 Проте й іншу причину: нове назва хіба що переводило текст до рангу історичних творів і ставило їх у один ряду зустрічей за іншими мемуарно-историческими текстами Булгарина, присвяченими війнам 1807−1809-х рр., у яких брав участь як російський офіцер.

Нам представляється, що інтенсивність звернення до своєї військової біографії пов’язана насамперед з вадами пошуку власної ідентичності у російському культурному контексті (нагадаємо, що ми розглядаємо залишився тексти, де позиція автора-повествователя прямо пов’язують із особистістю Ф. У. Булгарина; його романи ми залишаємо осторонь). Звідси — стала експлуатація теми свого польського походження, яка найбезпосереднішим чином переплітається з темою літературної долі. Булгарін уявляє ситуації так: він — «чужинець », якого Росія прийняла до своїх вірних синів, але російських літераторів США сприймати його за «свого » .13 Ось характерний приклад, з «передмови в обличчях „“ Істина і Автор », яким Булгарін випередив зібрання творів 1827−28 рр. і 1830 р.:

" Буря ниспровергла плодоносне дерево, произраставшее березі морському. Отторженныя від кореня галузі помчали хвилями. На одній із них примчало до гостинному, хоча чужому березі, і плідна земля, однакового якості з рідним кряжем прийняла в недро своє осиротілу гілка і пожвавила її своїми живильними соками «і т.д.14.

Далее, проте, пригорюнившийся автор («серце його стиснулося смутком, сльоза канула на папір ») з гіркотою вигукує: «Який злий геній порушив у мене бажання бути Автором! «(I. З. VI). Автора втішає що стала йому Істина (що свідчить як про авторської установці, а й висоті авторських претензий).16 У полемічному «Передмові «до другого виданню 1830 г. 17 Булгарін спеціально стає в нападках «літературної партії, прагне опанувати загальною думкою в Літературі «, і навіть «мнимих патріотів », бояться його сатири на звичаї. Він малює себе самостійним, незалежним «від будь-якого впливу «письменником (I. З. XI), трудящим в «тиші кабінету », в «віддаленні світських товариств «(I. З. XIV), улюбленці публіки і жертві літературних интриг.18.

Последняя тема — тема його «гіркою долі «як незалежного літератора — стає постійним супутником всіх творів Булгарина. У цьому тлі в цікавлять нас мемуарних нарисах і альтернатива письменницької кар'єрі - військова служба (див. його нарис «Військова життя «і мн. др.)19 На війні, відповідно до інтерпретації Булгарина, він був парією, а був такий, як все, членом бойового братства. Ось як він формулює це протиставлення літературною та військової кар'єри у своїй «були «» Пригоди уланського корнета, під Фридландом, 2-го Червня 1807 року » :

" Мені і тепер шкода, що над військової служби. Вигляд кавалерійського полки та звук труб понині виробляють у мене магічний вплив: кров грає, і всі жилки у мене тремтять. Від що ж це? Від, що у військової служби був щасливий морально: був любимо товаришами, завжди веселим, всім задоволений, співав і жартував з ранку до вечора. Література має приємності, не сперечаюся, але — найменша популярність у світі є мішень, у якому безпрестанно стріляє заздрість своїми отруйними стрілами, і уражає серце значно більше — аніж кулі і картечі! «20.

В историко-мемуарных нарисах про наполеонівських воїнів перед читачами постає хоробрий веселий корнет, відмінний товариш, не який втрачає самовладання і кмітливості у важких ситуаціях (див.: «Жахлива ніч »), мужньо що переносить труднощі походу (див.: «Перехід через Кваркен »), великодушний, гуманний, вміє цінувати гідності в супротивника, головне — патріот, відданий присязі, гордий своєї приналежністю до славному військовому братерства (іноді російському, іноді - французькому). Для посвідчення читача у достоїнствах Булгарін вдається до посилань на авторитети. Наведемо один, але, що називається, крайній приклад.

Это нарис «Ознайомлення з Наполеоном на аванпосте під Бауценом, 21 Травня (м.с.) 1813 року (зі спогадів старого воїна) », звідки запозичимо два діалогу нашого героя з Наполеоном. Крім підвищеної знаковості самої ситуації, їх структура дає чудові приклади булгаринской «об'єктивності «і «рухомий «погляду:

" «Давно ви служіть? «- запитав він мені. — «Це моє ремесло, Ваша величність: маючи шістнадцять років від народження, я познайомився з гарматними пострілами. «- «Що ви не думаєте про Козаків? «- «Вони хоробрі солдати; проте ж приносять більше користі в табірної службі, ніж у генеральному бою ». — «Щоправда! Чи траплялося вам битися з Русскою піхотою? «- «Траплялося, Ваша Величність! Чудова піхота і гідна суперниця піхоти Вашого величества. «- «Він прав! «сказав Наполеон, оборотясь до Нею «(I. З. 141−142).

Приведенный епізод настільки виразний, що ні потребує додаткових коментарях. Наступний діалог із Наполеоном щонайменше колоритний. Він відбувається по тому, як Булгарін вдало виконала доручення імператора. З неї ми все дізнаємося, як це сталося його виробництво капітани французької служби:

" «Бертье, запишіть ім'я пана офіцера! «сказав Наполеон. Потім сів у коня і оборотясь до мене, примолвил: «Я говорив про вас вашими підлеглими, я задоволений вами. Якщо ви у яких мати потребу, поставтеся прямо до мене, і пригадайте наше знайомство під Бауценом; прощавайте! бажаю вам скоро бути капітаном! «- Я вклонився, і Наполеон поїхав кроком до ескадронам гвардійських улан Через годину я прибув полк, і перше слово, яким мене зустрів мій Полковник, було: «здрастуйте, пан Капітан! «- У полку вже було прочитаний наказ про моє виробництві; ми з приятелями розпили від радості кілька глечиків старого вина, і крізь годину пішли зустрічати чолом кулі, которыя не розбирають ні Капітанів, ні Поручників «» (I. З. 145−146).

Одним ударом Булгарін виправдовує перед російськими читачами свій «французький «чин (отриманий із рук самого Наполеона!) і перетворює себе у обличчя воістину історичне.

Оставим осторонь питання дійсності цієї й інших епізодів і зупинимося на проблемі ефективності літературного жесту.

Усилия Булгарина не увінчалися успіхом і створений ним образ хороброго воїна, зважується на власну біду сделавшегося письменником, не допоміг його репутації. Критика сприйняла його військовим розповідям з образливим байдужістю, хоч і виділила окремі на загальному фоні булгаринских сочинений.21 Булгарін отримати щирість і об'єктивність, а сучасники вбачали у його апеляції до своє минуле дешевий «піар ». Критик дельвиговской «Літературної газети », охарактеризувавши воєнні оповідання Булгарина як «бувальщина з додатком », дав ясно відчути, що фактична сторона цих текстів не можна перевірити (до речі, цю тему незмінно спливала при обговоренні всіх булгаринских мемуаров).22 Спробуємо запропонувати пояснення булгаринской невдачі.

Литературная позиція Булгарина була об'єктом глузувань ще до його 1825 р. — за недоречний вибір літературної ролі, за що викликає поєднання двозначних біографічних обставин і високих патріотичних і учительных претензій. Пригадаємо епіграму А. Є. Ізмайлова 1824 р.:

Ну, исполать Фаддею!

Пример прекрасний подає!

Против батьківщини давно ль служив лиходію,.

А «Син Батьківщини «нині він издает.23.

То ж, хоча у іншому полемічному контексті, говорилося потім у злий статті Пушкіна «Про записках Видока ». Булгарін був за натурою борцем. Вибравши позицію — не замовчувати «невигідних фактів «своєї військової біографії, — вирішив ця була відстоювати. Вона сама зробив свої пригоди (хоча зовсім в усіх!) надбанням читачів, та в нього забракнуло письменницького дару, щоб справитися з створеній ним ж літературної ситуацією, вимагала несподіваних і нетривіальних творчих рішень. Булгарін ж ми зважився і літературний скандал, і романтичну драму пристрастей, і створення маски, як і давыдовскому Бурцову; зробити себе героєм авантюрного роману, певне, не входила участь у його розрахунки. Запропонувати зовсім нових рішень він також не зумів: Булгарін ні літературним новатором.

Как ми вважаємо, поразка Булгарина у вирішальній йому боротьбі репутацію, у пошуках ідентичності у російському літературному контексті - у боротьбі, в якій він намагався використовувати такий сильний козир, як військову, причому бойову биографию, 24 — це, насамперед, літературне, письменницьке поразка, потім, до речі, вказували і по нас:

Не то біда, що поляк.

Что родом не російський пан.

Беда, що нудний твій роман.25.

Примечания.

1 Лемке М. Миколаївські жандарми і література 1826−1855 рр. По справжнім справам Третього відділення С.Е.И.В. канцелярії. СПб., 1908. З. 296−297 (лист до А. Ф. Орлову від 13.04.1845 р.).

2 Див.: Видок Фиглярин: Листи й агентурні записки Ф. У. Булгарина в III відділення / Вид. подгот. А. І. Рейтблат. М., 1998.

3 Почасти цю прикру прогалину заповнюється блискучої прижиттєвої критикою — відомими статтями Польового, Киреєвского, Бєлінського і мн. ін. критиків 1820−40-х рр., вскрывших основні механізми літературній діяльності Булгарина.

4 Див.: Тартаковский А. Р. 1812 рік і російська мемуаристика: Досвід джерелознавчого вивчення. М., 1980.

5 Рейтблат А. І. Булгарін і III відділення // Видок Фиглярин… З. 39.

6 У відставку з необтяжливої йому громадянської служби він у 1857 р. в генеральському чині дійсного статського радника, тобто. «його превосходительством » .

7 Алексєєв М. П. Нариси історії испано-русских літературних відносин XVI—XIX вв. Л., 1964. З. 113.

8 Булгарін Ф. У. Спогади про Іспанію. СПб., 1823. З. 12−13. Курсив в цитатах тут і далі належить нам. Надалі посилання це видання наводяться в тексті із зазначенням сторінки.

9 Тартаковский А. Р. Кк. тв. З. 193 і далі.

10 Лемке М. Кк. тв. З. 245. Вочевидь, що записка Бенкендорфа як інспірована, але, швидше за все, і написана Булгариным.

11 Бєлінський У. Р. Спогади Фаддея Булгарина // Бєлінський У. Р. І. Повне зібр. тв. М., 1955. Т. 9. З. 632. У цьому забороненої цензурою отруйною рецензії у перші томи булгаринских мемуарів критик дає вбивчу характеристику всієї літературній діяльності Булгарина.

12 Алексєєв М. П. Кк. тв. З. 112.

13 Важливо, що цю тему проходить червоною ниткою і крізь його записки в III відділення.

14 Твори Фаддея Булгарина. СПб., 1830. Ч. I. З. V. Далі посилання це видання вони дають у тексті із зазначенням в дужках томи і сторінки.

15 Порівн. зауваження рецензента «Літературної газети »: «Неправильне вживання слів явно доводить, що р. Греч який завжди міг з однаковою внимательностию стежити чистотою мови в статтях свого друга «(Цит. по: Бєлінський. 9, 635).

16 Порівн. опис тій самій Істини: «Раптом кабінет Автора опромінився приємним світлом, на кшталт ранкової зорі: він у здивуванні озирнувся і якими бачить. — Жінку, прекрасну, як ідеал Поезії. Вона стала наділена по-білому, напівпрозору одяг і солодко посміхалася «(I. З. VII). Можна собі уявити, з задоволенням «огудники «Булгарина у складі «літературних аристократів «читали цю мимовільне пародію на «генія «Жуковського (порівн.: «До мимопролетевшему знайомому генію », «Лалла Рук », «Таємничий відвідувач »)!

17 Його сміливо може бути пасквильным, порівн. випад проти Пушкіна та літераторів його кола, обвинувачуваних використання низьких коштів на досягнення літературного успіху. Явно натякаючи на відомий епізод із читанням «Бориса Годунова », Булгарін робить вигідна себе порівняння: «не читаю попередньо творів моїх б у рукопису в відвідуваних будинках; не шукаю милості і покровительства людей, мають вагу у суспільстві, і выманиваю журнальних вироків «(I. З. XIV).

18 Характерно, що установчі збори творів присвячено «Читаючої російської публіці, в знак поваги та вдячності «. Цей літературний жест цілком зрозуміла в контексті полеміки навколо Булгарина кінця 1820 — поч. 1830-х рр.

19 Невипадково А. Бестужев, за свідченням До. Польового, знаходив в Булгарине «військову щирість «(Микола Полєвой. Матеріали з російської літератури й журналістики тридцятих років. Л., 1934. З. 270).

20 Булгарін Ф. У. І. Повне зібр. тв. СПб., 1843. Т. 5. З. 116.

21 Порівн. відгук «Московського вісника «(1828. N 1. З. 78).

22 Див. передрук рецензії у статті Бєлінського (9, 636), у якій цю тему широко обговорюється. Бєлінський наводить приклади несумлінних й просто хибних посилань Булгарина на свідоцтва сучасників, нібито котрі підтверджували істинність його слів.

23 Російська епіграма (XVIII — початок ХХ століття). Л., 1988. З. 179.

24 Порівн. пушкінську запис в «Table-talk »: «Дельвиг якось викликав на дуель Булгарина. Булгарін відмовився, сказавши: «Скажіть барону Дельвігу, що я упродовж свого віку бачив більш крові, ніж він чорнила «(Пушкін А. З. І. Повне зібр. тв. У 10-му т. Л., 1978. Т. 8. З. 80).

25 Російська епіграма… З. 256.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.