Своєрідність казок М.Є.Салтикова-Щедріна

Своеобразие казок М.Е.Салтыкова-Щедрина

Михаил Евграфович Салтиков-Щедрін у творчості обрав вірним зброєю сатиричний принцип зображення дійсності. Він був продовжувачем традицій Д. И. Фонвизина, А. С. Грибоедова, М. В. Гоголя у цьому, що зробив сатиру своїм політичним зброєю, борючись із самим її допомогою з гострими питаннями свого часу.

К жанру казки Салтиков-Щедрін звертається до свою творчість неодноразово: спочатку у 1869 року, та був після 1881 року, коли історичні умови (вбивство царя) сприяли посилення цензури.

Подобно багатьом письменникам, Салтиков-Щедрін використовує жанр казки виявлення пороків чоловіки й суспільства. Написані для «дітей неабиякої віку», казки виявляють собою різку критику існуючого ладу синапси і, сутнісно, служать зброєю, викривальним російської самодержавство.

Тематика казок дуже різноманітна: автор виступає як проти пороків самодержавства («Медведь на воєводстві», «Богатир»), а й викриває дворянський деспотизм («Дикий поміщик»). Особливе осуд цікавить сатирика погляди лібералів («Карась-идеалист»), і навіть байдужість чиновників («Пустопорожнє розмова») і обивательський боягузливість («Премудрий піскар»).

Однако є тема, яка, можна сказати, присутній у багатьох казках — це тема пригніченого народу. У казках «Як один мужик двох генералів прогодував», «Коняга» вона звучить особливо яскраво.

Тематика і проблематика визначають розмаїтість персонажів, які у цих остросатирических творах. Це дурні правителі, вражаючі своїм невіглаством і помещики-самодуры, чиновників і обивателі, купці і чоловіки. Іноді персонажі досить достовірні, і ми бачимо у яких риси конкретних історичних осіб, інколи ж образи аллегоричны і иносказательны.

Используя фольклорно-сказочную форму, сатирик висвітлює найбільш злободенні питання російської життя, постає як захисник народні інтереси і передових ідей.

Сказка «Повість у тому, одностайно мужик двох генералів прогодував» виділяється із усіх особливої динамічністю, мінливістю сюжету. Письменник використовує фантастичний прийом — генерали, як «по щучим велінням», переносяться на незаселений острів, й тут письменник із властивою йому іронією демонструє нам повну безпорадність чиновників та його нездатність діяти.

«Служили генерали все життя у якийсь реєстратурі; там народилися, виховувалися і постаріли, отже, не розумілися. Навіть слів ніяких було невідомо». По причини своєї дурниці кажуть і обмеженості вони майже померли з голоду. Але вони на допомогу приходить мужик, який все руки майстер: може і полювати, і варити їсти. Образ «здоровенного мужичины» уособлює у цій казці і сила, і слабкість російського народу. Майстерність, його надзвичайні здібності поєднуються у тому образі з покорою, класової пасивністю (мужик сам в'є мотузку, що його прив’язували до дерева проти ночі). Призбиравши спілих яблук для генералів, він бере собі кисле, незріле, ще й він радий був з того що генерали «його, тунеядца, поважали і мужицьким працею їх гребували».

Сказка про перші два генералах свідчить, що, за поданням Салтикова-Щедріна, — опора держави, він творець матеріальних й духовні цінності.

Подобно зарозумілим генералам, отплатившим мужику рятувати чаркою горілки так п’ятаком срібла, поміщик («Дикий поміщик») вважає себе вище народу. Не здатний довше виносити «холопьего духу», він просить Бога позбавити його від селян, не розуміючи, що цим залишиться без годувальників. Утискуючи і експлуатуючи народ, поміщик перетворився на паразита, щось вміє і ні чому не пристосованого, він лише «ніжити своє тіло біле, недолуге, розсипчасте». Зникнення селян привело як до здичавінню поміщика, а й припинився привіз продуктів до міста, та був, отже, державі не заплатив податі. Автор закликає поважати народ, якого «панам» просто більше не вижити.

Тема народу розробляється ще однієї казці Салтикова-Щедріна — «Коняга», що була створена 1885 року. Стилістично вона відрізняється з інших відсутністю дії.

Эту казку називають найсильнішим твором у низці присвячених тяжкого становища російського селянства. Образ коняги-работяги збірний. Він уособлює весь підневільний народ-труженик, у ньому відбилася трагедія мільйонів мужиків, цього величезного сили, закабаленной і безправної.

В цієї казці також звучить тема покірності народу, його безсловесність і відсутність бажання боротися. Коняга, «замучений, побитий, узкогрудый, з випнутими ребрами і обпаленими плечима, з розтрощеними ногами» — такий портрет створюється автором, який уболіває про незавидній частці безправного народу. Роздуми про майбутнє, долі народу болісні, але виконані беззавітну любов.

В казках Салтикова-Щедріна з допомогою эзопова мови, елементів фантастики, фольклорних традицій і сатиричних прийомів звучать теми, розробляються політичні проблеми, вирішуються актуальні питання. Захищаючи передові ідеали свого часу, автор виступав у про свої твори як захисник народних інтересів. Збагативши фольклорні сюжети новим змістом, Салтиков-Щедрін направив жанр казки виховання цивільних почуттів та особливого шанування народу.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.