Психологический портрет у російській літературі

Психологический портрет у російській літературі

(по роману Ф. М. Достоєвського «Принижені і ображені»)

Лицом до обличчя.

Лица не увидать.

С. Єсенін.

В художньому творі залежить від вміння автора намалювати словесний портрет свого героя. У нашій літературі майже всі письменники майстерно цим мистецтвом володіли. Федір Михайлович Достоєвський, по-моєму, виключення з цього правила. Він малює не мальовничі, а психологічні портрети своїх героїв. Особисто мені так побачити особи героїв Достоєвського допоміг художник Ілля Глазунов, який ілюстрував його произведения.

Итак, серед образотворчих коштів, з допомогою яких письменник створює образи своїх героїв, значне останнє місце посідають виразні психологічні замальовки. Вони часто супроводжуються емоційної оцінкою самого автора. Ось, наприклад, портрет Наташі Ихменевой: «Я дивився її у з і страхом. Як змінилася вона у за три тижні! Серце моє защеміло тугою, коли розгледів ці упалі бліді щоки, губи, запечені, як у лихоманці, й очі, сверкавшие з-під темних вій гарячковим вогнем і частку якоїсь жагучої рішучістю». Тут Достоєвський дуже чітко змалював внутрішній стан героїні роману. Портрет князя Валківського у деталях і дуже грунтовно: «Правильний овал особи кілька смаглявого, чудові зуби, маленькі доньки та досить тонкі губи, красиво змальовані, прямий, кілька довгастий ніс, високе чоло, на якому ще очевидно було жодних зморщечки, сірі, досить високі очі…» Та загалом мало що каже читачеві. І це далі автор починає хіба що коментувати цих деталей психологічно: «…усе це становило майже красеня, а тим часом обличчя їх справляла приємного враження». Відразу ми дізнаємося, що обличчя князя «як було ніби не своє, а завжди напускна, обдумане, запозичене», що «під постійною маскою» криється «щось зле, хитре й у найвищого рівня егоїстичне», що «промені його поглядів начебто роздвоювалися та між м’якими пестливими променями миготіли жорсткі, недовірливі, допитливі, злі». Як бачимо, портрет плавно перетворюється на розгорнуту психологічну характеристику. Мені здається, у цьому є сильний бік Достоевского-портретиста, Достоевского-художника.

Есть у тому плані в Достоєвського, мій погляд, цілком унікальні портрети. Ось, наприклад, як і малює собаку старого Сміта: «…з першого разу, який у мене її побачив, відразу ж спало на думку, що ця собака може бути така, й усе собаки; що вона — собака незвичайна; що неодмінно має бути щось фантастичне, зачароване; що це, то, можливо, який-небудь Мефістофель в собачому вигляді й що долю її якимись таємничими, невідомими шляхами з'єднана на долю її хазяїна». Далі Достоєвський починає перераховувати фізичні деталі собачого образу, але вони щось можуть доповнити в створеному спочатку образі фантастичного істоти. Мені здається, Достоєвський в тому випадку використовував прийом, якщо можна сказати, нав’язування читачеві своєї волею потрібного образу. Адже словесний портрет собаки досить бідний, а є лише монотонно повторювані визначення: «незвичайна», «фантастичне», «зачароване», «таємничими, невідомими шляхами з'єднана». Таких дивних психологічних моментів на читацьке уяву у Достоєвського дуже багато. Але як портретист-психолог вважаю, Достоєвський розпочався з роману «Принижені і ображені». Цей роман був предтечею таких великих його философско-психологических романів, як «Злочин покарання», «Ідіот», «Брати Карамазови».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.