Паліндром

Палиндром

Опыт Миколи Ладыгина

Анастасия Климкова Все ми, читаючи у дитинстві казку про Буратіно, звертали увагу до дивовижну фразу, продиктовану Мальвіною своєму недбайливому учневі: «А троянда впала на лапу Азора». Вона однаково читається як зліва направо, і навпаки — справа-наліво. Це саме й надає їй дивовижну таємничість, переконуючи нас, що приховано щось значно більше складне та найважливіше, ніж просто слова. Звісно, це зовсім перше поява оборотних фраз.

Впервые вони в епоху античності у Стародавній Греції та дістали назву «паліндром», що означає «який біжить тому». У російському фольклорі також існувало чимало крилатих висловів, які однаково читалися і до однієї, й у інший бік. Яскравим прикладом народного паліндрома є оригінальна фраза «На прямо, бовдуре!», яка, очевидно, покликана образно означати, що скоєне зло неминуче повертається назад до людини, його сотворившему.

Однако якщо паліндром з Азором знає багато, то таке явище, як стихотворение-палиндром, відомо лише вузькому колу спеціалістів і любителів. У цього напряму, складного й загадкового, є свої видатні майстра, і славнейший у тому числі — Миколо Івановичу Ладыгин (1903−1975). Його перу належать вірші та поеми, написані оборотного рядком; ще, він захоплено займався живописом, придумував цікаві історії для дітей, був віртуозним шахістом.

Николай Іванович Ладыгин народився місті Рославле Смоленської губернії. Закінчив тут гімназію, потім вступив у Петроградське художнє училище; однак через несхвального відносини батька до його вибору невдовзі повернувся у Рославль. Згодом Ладыгин змінив чимало професій, доки закінчив курси техника-изыскателя залізниць. Він багато подорожував, але у 1932 року довелося кинути роботу після аварії, де він отримав тяжёлую травму. Відтоді Миколо Івановичу майже зовсім присвятив себе творчості — живопису та поезії. З іншого боку, він вів шаховий гурток і заклав образотворчу студію їм. Михайла Врубеля в своєму рідному місті.

Началась Велика Вітчизняна війна. Дитячий будинок, у якому працювала дружина Ладыгина, був евакуйований з Рославля, зайнятого німцями, до села Вельможка Кирсановского району Тамбовської області. Разом з дитячим домом виїхав у тил та дитинства Микола Іванович — через важкій травми їх брали на фронт. Він був викладати креслення і малювання сільської школи. Для дитбудинківських дітлахів Ладыгин став справжнім магом і чарівником. Він спирався п'єси в самодіяльному театрі, показував фокуси, писав вірші для ранків, і навіть повість про партизанів, ілюстровану власними малюнками. Багато він присвячував живопису, передусім пейзажів. «Річка і ліс — мої мотиви», — писав він у одному зі своїх віршів. Звісно, займався і прозаїчними справами: видобував дрова та харчі для дитячого будинку.

Через кілька років по війні сім'я Ладыгиных переїхала в Тамбов. Їх будинок незабаром стало місцем, де збиралася місцева інтелігенція, нерідко бували багато письменники і поети з інших містах. Особлива дружба пов’язувала Ладыгина з поетом Миколою Глазковым.

Ладыгинские оборотні рядки, та був вірші зустрічалися його гостями по-різному: одними восхищённо, захоплено, іншими — з нерозумінням і різким запереченням. У 1970 року Ладыгину вперше це вдалося надрукувати свої палиндромические вірші у журналі «Російська мова». Та лише 1993 року, по смерті Миколу Івановича, побачила світ його книжка «Золото лоз» — перший нашій країні збірник палиндромических віршів.

Для Ладыгина паліндром, вочевидь був непросто поверненням до давньої віршованій формі, нині майже забутої, а цілком природним способом найточніше висловити свої потаємні думки. Теми і сюжети Шевченкових творінь вражають своєю розмаїтістю: філософські міркування і жартівливі рядки; вірші, присвячені великим поетам, письменникам і художникам, і навіть діячам і подій вітчизняної історії.

Одно із гарних і заворожливих віршів Ладыгина — «Марево».

О, віра моя, про, марево, Вы ремство, то порыв, Как Ветер, орёте в Окно. Так шуми, зимушка, тонко, Намути туман, Намаши гру завірюхи і шамань, Будили чи дуб, Носил чи сон Мечты (побут чем И хороший), і летіли шорохи, И летять ели, Ажур кружляючи.

Тучам і зима чуть Тени кине —.

Меркнет стін крем, ЭИ від замету бір густой, Как Немота, томен, Или Суров. Про, Русь!

Я ньому. І меня, Как Будто той дуб, Обуло грёзой озер голубо.

Но сыми зими сон И веселку дари, И кумира даруй борошна.

О, віра моя, про, марево.

Оно змушує читача як поринути у світ прекрасних і загадкових образів, а й розмірковувати про особливості палиндромической поезії, і навіть про таємницю самого творчості. З допомогою обратимого слова у тому вірші малюється зимовий пейзаж і водночас — «картина» людської душі. Таке сусідство образів природи й спостережень за душевним станом людини далеко ще не випадковим.

Природа завжди грала у російській літературі, і зокрема в поезії, особливу роль. Письменники, й поети часто зверталися і кажуть до зображення природи, знаходячи ній розуміє співрозмовника, і передають через зображення пейзажу стан своєї власної душі. Коріння цього треба шукати у стані глибокої давнини, в верованьях язичницької Русі. Приміром, стародавніх слов’ян природа уособлювала собою жива істота, а її простір уявлялося як величезного величного храму, у якому поклонялися кожному гарному місцеві: дереву, струмка, холму. Минуло чимало століть, але наш народ, не втратив трепетного відносини до природи. У вірші Ладыгина «Марево» теж звучить діалог автора з природою.

В перших рядках вірші людські почуття описуються мовою природних явищ. Віра автора перетворюється то загадкове марево, то знаходить здатність, як вітер, битися у будинку. Такі порівняння дозволяють створити образ відособлену людської душі («вікно» — «скло» — «невидима перепона») і спробувати об'єднати її з великим необмеженим світом, простирающимся надворі вдома. Перевтілюючись в природні явища, поетична душа долає тілесну оболонку, свою замкнутість, і знаходить жадану свободу. Однак це свобода спочатку не приносить їй очікуваного спокою, оскільки створює ще більше суворі умови — простір, де панує холодна «зима», яка «каламутить» білий «туман» снігу, піднімає завірюху і шаманить, ніби чаклунка, невидима у снігових вихрах.

Ощутив суворість і непередбачуваність свободи, автор змушує себе заспокоїтися, як і лише його хвилювання трохи проходить, він ловить себе думки, що починає мріяти: «Будив чи дуб…».

Здесь чудова і оригінальна думку Ладыгина у тому, що людський побут (тут, очевидно, домашній затишок) тільки і хороший, що часом дозволяє розслабитися, відірватися думкам від буденності й бродити, мріючи, в невідомих далечінях, схожих на прекрасні сновидіння. І знову, виглядаючи у вікно, автор чи милується природою, чи знову мріє: «і летіли шерехи, летять їли, ажур кружляючи». Варто йому поринути у споглядання, як він відразу залишається віч-на-віч із зимовим пейзажем і своїми мріями, що він навіває.

Вероятно, словосполучення «стін крем» у разі означає як самі стіни вдома, але уособлює так званий «побут», який є людині переважно задоволення тілесних потреб і у жодному разі ні складати весь сенс життя. Але щойно рамки побуту («стіни») зникають, людина прозріває й починає бачити красу навколишнього світу, яка стала головним джерелом творчого натхнення. Ладыгин висловив це неповторимо-радостное почуття в коротких і неймовірних за силою емоційного впливу строчках:

…О, Русь!

Я ньому. І меня, Как Будто той дуб, Обуло грёзой озер голубо.

Вполне закономірно появу у тексті такого дерева, як дуб. Дуб — непросто поширене рослина середньої смуги Росії, а й символ вічної життя жінок у народних сказаннях. Образ дуба дозволяє Ладыгину відчути своє нова якість. Він дає змогу перенестися із суворої душевної «зими», зумовленої потребами побуту, в світлу «весну» творчості полягає і наповнитися оптимізмом в останньої строфі.

Здесь ми маємо промови про побут, ані шеляга навіть про природу, поет говорить про творчості, вищому призначення людини: «І веселку даруй, і кумира даруй борошна. Про, віра моя, про, марево». Отже, в кінці палиндромического вірші повторюється його початок. Це теж свого роду відбиток: перша і рядки дзеркально виглядають один одного.

Одно з поширених у природі й незмінно заворожливих людську свідомість явищ — симетрія. Є кілька видів симетрії, й вони знайомі нас із самого дитинства. Дзеркальна симетрія крил метелики, переносна симетрія прутів парковій ґрати, поворотна симетрія блакитного квітки незабудки, зеленої ёлочки чи пухнастою сніжинки — чи міг би уявити світ без від цього? Навіть сама людина і двох майже ідеально симетричних одна одній половинок. Понад те, що симетрія пронизує весь видимий світ, вона також владно панує у світі науки: кристалографія, атомна фізика, хімія, генна інженерія — все підпорядковується її головним і непорушним законам.

В більшості випадків побачена нами у природі симетрія буде вертикальної: вертикальні прути ґрати, вертикальні дерева тощо. У переліку винятковим здається єдиний приклад горизонтальній симетрії — відбиток предметів в воді. Напевно, саме своєї незвичайності це явище так привертає до собі людей. Йому присвятили твори багато відомих художники. Оскільки Микола Ладыгин було і живописцем, і поетом, то що природно, що він було не сказати про цю тему: адже паліндром, яким він захопився, — це буде унікальний випадок проникнення симетрії у вірші.

Посмотрите на блакитне небо з пропливаючими повз хмарами, та був зверніть свій погляд вглиб безтурботного озера, куди як впала, перевернувшись, це небо з хмарами… Небо повторюється у питній воді, а вода — в небі. Неважливо, чого ми подивимося спочатку — сенс побаченого від імені цієї не зміниться, як й у рядках стихотворения-палиндрома. Отже, можливо, паліндром був такий близький Ладыгину, оскільки вона бачила їх у природі? Тож не дивно, що у мальовничих пейзажах часто повторюється і той ж мотив: ріка чи озеро з отражённым в ньому небом.

В поетичному спадщині Ладыгина вірш «Марево» — єдине, де тема «Природа і творчість» розкривається найбільш образно й зрозуміло. Занурюючись у споглядання навколишнього світу, повного вроди й гармонії, поет залишає рамки буденності, щоб вкопатися під свої і наслідувати кличу таланту. Отже, для Ладыгина природа служить провідником на якусь новий вимір — творчість.

ОСЕННИЙ СОН Не сова чи била в осень Лапой? І опал Лист від сил Её?

Не дрімучий помер день, Нет, він — зоря, разномастен.

Колер ёлок, Как.

Ёж, той же, Золотисто — ось, сито лоз.

Теша, манила калина, машет:

— Я алая!

И ладнали, так кадили дали, И немає ще тени, Но сиро. Блакитне обуло гори. Сон.

Почему це? Відповідь це питання ми можемо знайти у віршах малярських полотнах Миколи Ладыгина. Завдяки спілкуватися з дітьми він зберіг по-дитячому безпосередній погляд життя, не розучився бачити прекрасне й дивовижне у кожному явище природи. У ньому він знайшов то, чого часом не вистачає у житті кожному людей: співдружність кохання та вроди, усе те, що можна назвати одне слово — «гармонія». Саме її Ладыгин уперше побачив у природі й зберіг протягом усього життя відчуття дива. Як сказав у одному зі своїх звичайних, не палиндромических, віршів, присвячених осени:

Здесь тёмно-голубой зенит Глядится в багнисте болото.

Осенний вітер шелестит, Срывая з гілок позолоту.

Здесь вечорами в тишине Листвы щемливе шуршанье, Напоминающее мне Давно забуте свиданье.

Стоят дуби не ворушачись.

У них свої бувають штормы, Но тут мусить бути той самий связь Любви і досконалої форми.

Я чую тонку свирель В лісі що грає Пана, И здається: назустріч ель К нього біжить через галявину.

Список литературы

Антология російського паліндрома сучасності: Упорядник Володимир Рыбинский. Під редакцією Дмитра Мінського. М.: ГелиосАРВ, 2000.

Первый палиндромический словник сучасного російської: 8000 слів. Упорядник Олена Кацюба. М.: ЛІА Р. Элинина, 1999.