Повесть «Після казки»
Первоначально повість було задумано як невелике оповідання. Айтматов хотів написати элегическую історію, згадати свою юність і тих осіб, що їх знав і яких які вже немає. Але література повинна переробляти реальні факти. Коли була вже написана половина повісті, автор ще знав, як поведеться хлопчик наприкінці, і спливає до білого пароплаву, своєму ідеалу. Способность співпереживати, відгукуватися… Читати ще >
Повесть «Після казки» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Повесть «Після казки»
Ты відкинув те з ніж не мирилася твоя дитяча душа. І це моє розрада.
Ч. Айтматов.
Чингиз Торекулович Айтматов — сучасний письменник, народився 1928 року у гірському кишлаку Киргизії. Труднощі не обійшли його стороною. У 1937 року і його батько, великий партійний діяч, був незаконно репресований. Розпочата невдовзі війна теж відклала свій відбиток долю підлітка. Тема сирітства — незатухающая біль письменника, й тому він часто звертається до неї у про свої твори: «Перший вчитель», «Ранні журавлі», «Після казки».
Первоначально повість було задумано як невелике оповідання. Айтматов хотів написати элегическую історію, згадати свою юність і тих осіб, що їх знав і яких які вже немає. Але література повинна переробляти реальні факти. Коли була вже написана половина повісті, автор ще знав, як поведеться хлопчик наприкінці, і спливає до білого пароплаву, своєму ідеалу.
Очень сильне враження в повісті Ч. Айтматова виробляє особу дитини: «Один, без друзів, хлопчик жив у колу тих нехитрих речей, що його обступали, і хіба лише автокрамниця могла змусити його забути про все й прожогом бігти з ним. Що вже там говорити, автокрамниця — це не камені та не трави якісь. Чого лишень немає, в автолавке!» Більшість хлопчик проводить один. Цю порожнечу заповнює своїми образами, і вона розвивається своє внутрішнє світ. Хлопчик звертається до каміння, травам, розмовляє з ними з рослинами. Кожен предмет уособлює йому добро зле: «Серед рослин — «улюблені», «сміливі», «боязливі», «злі» і інші. Колючий бодяк, наприклад, — «головний лікар». Дитина із одними знаходить спільну мову, а іншими бореться. Та особливо близьким людиною та інше, розуміє його, є дід, який щосили намагається зробити онука щасливим. Він вселяє дитині віру у стару казку про матери-оленихе, якої хлопчик і живе. Однак він є і своя казка — про білий пароплав, де він уявляє себе рибкою, що пливла вниз рікою до нове життя, до батьківської ніжності, до білого пароплаву. Так хлопчик живе до того часу, поки конфлікт у сім'ї, який приймав раніше малі розміри, не сягає своєї критичної позначки. Дід, стільки років прожив у світі, зберіг свою віру до казки про матери-оленихе, прививший її також хлопчику, обриває все разом, вбиваючи мазала. Цим передусім вбиває дитини, завдаючи йому сильну душевну травму, а чи не себе, як гадалося він. Дід хоче вирішити конфлікт мирним шляхом, узявши всю провину він, та його спроба нічого хорошому не наводить. У результаті в хлопчика залишається • лише одне казка — про білий пароплав, і потім жодної.
Легенда — основа повісті. Вона пояснює зародження племені бугу, у ній втілені народні уявлення про добро і зло, у ній ж передвіщається і трагічний фінал твори. Завдяки казкам, повість поетична, багатопланова. Мова Ч. Айтматова багатий, різноманітний, доступний широкого кола читачів, але за здавалося б простотою приховується кропітка праця майстра: «Серце хлопчика покотилося підлогою, вскарабкалось на підвіконня, ближче до портфеля, і зашепталось з нею».
Образ дитини багатогранний і розкривається поступово автором-повествователем. Через сприйняття хлопчика бачимо всіх героїв повісті. Він дає моральну оцінку кожному персонажеві: у тому особливість цього твору автора. Навіть якби навколо хлопчика панували добро і краса, і тоді й створив в своїй уяві світ, відмінний від того, у якому живе. Така природа дитинства, дитячого свідомості. А дитина загиблої легенді протиставив казку про білому пароплаві й поплив до нього з своєю у дитячій непримиренністю до законів Орозкула. У трагічному фіналі йде Рогата мать-олениха, спливає рибкою хлопчик, відкидаючи не людей, а зло, жорстокість у яких.
Закрыв книжку, ми, читачі, відчуваємо відповідальність за загибель дитини. До цього, напевно, прагнув автор, створюючи твір.
Способность співпереживати, відгукуватися на чужу біль, же не бути байдужим — в цьому чи головним завданням літератури? І твір Ч. Айтматова повністю відповідає цієї мети.
Сам письменник так говорить про собі: «Той день, коли перестану тривожитися і мучитися, шукати і хвилюватися, буде найважчим днем у моїй жизни».
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.