Методы психологічних исследований

року міністерство освіти Російської Федерации.

Южно-Уральский Державний Университет.

Кафедра спортивної педагогіки і психологии.

РЕФЕРАТ.

на задану тему: «Методи психологічних исследований».

Виконав: Денисенко В.С.

Студент ф-та ВФКиС, 317 гр.

Перевірила: Сабирьянова Е.С.

Челябінськ 2002 г.

Содержание Введение…3.

Основная часть…4.

А експериментальні психологічні методы…4.

1. наблюдение.

2. анкетирование.

3. беседа.

4. «архівний метод».

5. контент-анализ.

6. монографічний метод.

Б. діагностичні методы…10.

1. тест (різні види тестов).

У. експериментальні методы…13.

1. естественный.

2. моделирующий.

3. лабораторный.

Р. формують методы…14.

Заключение

…16.

Список використаної литературы…17.

Введение

Специфика наукової психології у тому, що для накопичення своїх даних використовує цілий арсенал наукових методов.

Велику роль відіграє і те, яким шляхом отримано ту чи іншу знання. Лев Семенович Виготський (1896−1934) висловив це у наступній лаконічній формулі: факти, отримані з допомогою різних пізнавальних принципів, суть різні факти. Є певна обумовленість одержуваних у емпіричному дослідженні фактів яка була до даного емпіричного дослідження його схемою, висунутими гіпотезами, попередніми знаннями про досліджуваної реальності й т.п. Таку взаємозв'язок здобутих у дослідженні фактів з попередніми уявленнями дослідника про досліджуваних феномени і, відповідно, з використовуваними методами можна простежити переважають у всіх психологічних напрямах. Тому проблема методології (коштів) психологічного пізнання є одним із найістотніших і обговорюваних проблем психологии.

Є кілька поглядів на класифікацію методів психологічного дослідження. Наприклад Р. Пирьов, розділив «методи «на: власне методи (спостереження, експеримент, моделювання тощо.); методичні прийоми; методичні підходи (генетичний, психофізіологічний тощо.). Сергій Леонідович цілком Рубінштейн (1889−1960) в «Основах загальної психології «в ролі головних психологічних методів виділив спостереження й другий експеримент. Перше подразделялось на «зовнішнє «і «внутрішнє «(самоспостереження), експеримент — на лабораторний, природний та психолого-педагогічний плюс допоміжний метод — фізіологічний експеримент уже його основний модифікації (метод умовних рефлексів). З іншого боку, він виділив прийоми вивчення продуктів діяльності, розмову (зокрема, клінічну розмову в генетичної психології Жан Піаже (1896−1980)) і анкету. Природно, час зумовило особливості цієї класифікації. Так, «родственно-идеологические «зв'язку психології з філософією позбавили її теоретичних методів, аналогічна близькість до педагогікою і фізіологією вознаградилась включенням методів цих наук в психологічний перечень.

Основна часть Мы розглядатимемо методи психології з чотирьох основних позицій: a) не експериментальні психологічні методи; б) діагностичні методи; в) експериментальні методи; р) формують методы.

А. Не експериментальні психологічні методы.

1. Спостереження одна із найчастіше які у психології дослідницьких методів. Спостереження може застосовуватися у ролі самостійного методу, але воно органічно вводиться до складу інших методів дослідження, як-от розмова, вивчення продуктів діяльності, різні типи експерименту, і т.д.

Наглядом називається цілеспрямоване, організоване сприйняття і реєстрація об'єкта. Спостереження поруч із самоспостереженням є найстарішим психологічним методом. Як науковий емпіричний метод спостереження широко діє з кінця ХІХ століття у клінічній психології, психології розвитку і педагогічною психології, у соціальній психології, і з початку ХХ століття — в психології праці, тобто. у тих галузях, де особливе значення має тут фіксація особливостей природного поведінки людини у звичних йому умовах, де втручання експериментатора порушує процес взаємодії людину з середовищем. Тим самим було для спостереження особливе значення має збереження «зовнішньої «валідності. Розрізняють несистематичне і систематичне спостереження: несистематичне спостереження проводиться під час польового дослідження та широко застосовується у етнопсихології, психології розвитку, соціальної психології. Для дослідника, яка проводить несистематичне спостереження, важливі не фіксація причинних залежностей і суворе опис явища, а створення деякою узагальненої картини поведінки індивіда або групи в певних умов; систематичне спостереження проходить за з певним планом. Дослідник виділяє реєстровані особливості поведінки (перемінні) докупи умови довкілля. План систематичного спостереження відповідає схемі квазиэксперимента чи кореляційного дослідження (про неї йтиметься далі). Розрізняють «суцільне «і вибіркове спостереження: у разі дослідник (чи група дослідників) фіксує все особливості поведінки, доступні для максимально докладного спостереження. у другий випадок він звертає звернула увагу лише визначені параметри поведінки чи типи поведінкових актів, наприклад, фіксує лише частоту прояви агресії або час взаємодії матері і дитини протягом дні й т.п. Спостереження можна проводити безпосередньо, або з допомогою спостережних приладів та коштів фіксації результатів. До їх ставляться: аудіо-, фотоі відеоапаратура, особливі карти спостереження та т.д.

Фіксація результатів спостереження може здійснюватися у процесі спостереження або відстрочене. У разі зростає значення пам’яті спостерігача, «страждає «повнота і надійність реєстрації поведінки, а отже, і достовірність отриманих результатів. Особливого значення має проблема спостерігача. Поведінка людини чи групи людей змінюється, якщо вони знають, що з ними спостерігають із боку. Цей ефект зростає, якщо спостерігач невідомий групі чи індивіду, значущий і може компетентно оцінити поведінка. Особливо сильно ефект спостерігача проявляється при навчанні складним навичок, виконанні нові й складних завдань, наприклад, при дослідженні «закритих груп «(банд, військових колективів, підліткових угруповань тощо.) зовнішнє спостереження виключено. Включене спостереження передбачає, що спостерігач сам дійсних членів групи, поведінка якої він досліджує. При дослідженні індивіда, наприклад дитини, спостерігач перебуває у постійному, природному спілкуванні з ним.

Є дві варіанта включеного спостереження: спостережувані знає, що й поведінка фіксується дослідником (наприклад, щодо динаміки поведінки у групі альпіністів чи екіпажу підводного човна); спостережувані не знають, що й поведінка фіксується (наприклад, діти, що у кімнаті, одна стіна якої - дзеркало Гезелла; група ув’язнених у загальної камері, і т.д.). У кожному разі найважливішу роль грає особистість психолога — його професійно важливі якості. При відкритому спостереженні через певне час люди звикають до психолога і починають поводитися природно, коли він сам він не провокує «особливе «ставлення себе. У разі, коли застосовується приховане спостереження, «викриття «дослідника може мати якнайсерйозніші наслідки як для успіху, але й здоров’я і життя самого наблюдателя.

З іншого боку, включене спостереження, у якому дослідник маскується, а мети спостереження ховаються, породжує серйозні етичні проблеми. Багато психологів вважають неприпустимим проведення досліджень «методом обману », що його мети ховаються від досліджуваних людей иили коли випробовувані не знають, що вони — об'єкти спостереження чи экпериментальных манипуляций.

Модифікацією методу включеного спостереження, яка поєднувала спостереження з самоспостереженням, є «трудовий метод », дуже часто використовували закордонні та вітчизняні психологи в 20−30 роки нашого века.

Мета спостереження визначається загальними завданнями і гіпотезами дослідження. Ця мета, своєю чергою, визначає використовуваний тип спостереження, тобто. він безперервним чи дискретним, фронтальним чи вибірковим і т.п.

Що ж до способів реєстрації одержуваних даних, то, очевидно, у процесі початкових спостережень краще використовувати не складені заздалегідь протоколи, а розгорнуті і більше більш-менш впорядковані щоденникові записи. Принаймні систематизації цих записів можна виробити цілком адекватну завданням дослідження та до того ж час більш лаконічну і сувору форму протокольних записей.

Результати спостережень зазвичай систематизуються як індивідуальних (чи групових) характеристик. Такі характеристики є розгорнуті описи найістотніших особливостей предмета дослідження. Тим самим було результати спостережень є одночасно вихідним матеріалом на подальше психологічного аналізу. Перехід від даних спостереження до пояснення спостережуваного, є вираженням більш загальних законів пізнання, властивий та інших неэкспериментальным (клінічним) методам: анкетування, розмові й поглибленого вивчення продуктів деятельности.

Які ж конкретні недоліки методу спостереження не можна принципі виключити? Передусім все помилки, допущені спостерігачем. Спотворення сприйняття подій то більше вписувалося, чим сильніший спостерігач прагне підтвердити свою гіпотезу. Він втомлюється, адаптується до ситуації та перестає помічати істотних змін, робить помилки при записах тощо. тощо. А. А. Ершов (1977) виділяє такі типові помилки спостереження. Галло-эффект. Узагальнене враження спостерігача веде до грубому сприйняттю поведінки, ігнорування тонких відмінностей. Ефект поблажливості. Тенденція завжди давати позитивну оцінку цих подій. Помилка центральної тенденції. Наглядач прагне давати старанну оцінку наблюдаемому поведінці. Помилка кореляції. Оцінка одного ознаки поведінки дається виходячи з іншого спостережуваного ознаки (інтелект оцінюється по швидкості промови). Помилка контрасту. Схильність спостерігача виділяти у можна побачити риси, протилежні власним. Помилка першого враження. Перше враження про індивіді визначає сприйняття й оцінку його подальшої поведінки. Проте спостереження є незамінним методом, якщо потрібно досліджувати природне поведінка до втручання державних ззовні у ситуацію, коли не потрібно отримати цілісну картину того що відбувається відбити поведінка індивідів у всієї повноті. Спостереження може у ролі самостійної процедури і розглядатися як засіб, включений у процес експериментування. Результати контролю над піддослідними під час виконання ними експериментального завдання є найважливішої додаткової інформацією для дослідника. Невипадково найбільші натуралісти, такі як Чарльз Роберт Дарвін (1809−1882), Вільгельм Гумбольт (1767−1835), Іване Петровичу Павлов (1849−1936), Конрад Лоренц (1903), і ще вважали метод спостереження головним джерелом наукових фактов.

2. Анкетування, як і плідне спостереження, одна із найбільш поширених дослідницьких методів у психології. Анкетування зазвичай здійснюється з використанням даних спостереження, які (поруч із даними, отриманими з допомогою інших дослідницьких методів) використовуються під час складання анкет.

Існують три основних типи анкет, що застосовуються у психології: це анкети, що складаються з прямих запитань і створені задля виявлення усвідомлюваних якостей піддослідних. Наприклад, в анкеті, спрямованої на виявлення емоційного відносини школярів до свого віку, використаний таке питання: «Віддаєте Перевагу стати дорослим, а тепер, відразу, чи хочете залишитися дитиною та чому? »; це анкети селективного типу, де піддослідним за кожен питання анкети пропонується кілька готових відповідей; завданням піддослідних є вибір найбільш гідного відповіді. Наприклад, визначення відносини учня до різним навчальним предметів можна використовувати таке питання: «Який із навчальних предметів — найцікавіший? ». На ролі можливих відповідей можна запропонувати перелік навчальних предметів: «алгебра », «хімія », «географія », «фізика «тощо.; це анкети шкали; у відповідях стосовно питань анкет-шкал випробовуваний має просто вибрати найбільш правильний з готових відповідей, а прошкалировать (оцінити в балах) правильність із запропонованих відповідей. Приміром, замість відповідей «так «чи «немає «піддослідним можна запропонувати п’ятибальну шкалу відповідей: 5 — впевнена так; 4 — більше так, аніж «ні; 3 — невпевнений, не знаю; 2 — більше немає, ніж так; 1 — впевнено немає. Між цими типами анкет немає принципових відмінностей, все є лише різними модифікаціями методу анкетування. Проте коли використання анкет, містять прямі (а тим паче непрямі) питання, вимагає попереднього якісного аналізу відповідей, що значно утрудняє використання кількісних способів відпрацювання і аналізу одержуваних даних, то анкеты-шкалы є формалізованим типом анкет, оскільки вказують здійснювати точний кількісний аналіз даних анкетирования.

Безперечним позитивом методу анкетування є швидке отримання масового матеріалу, що дозволяє простежити ряд загальних змін залежно від характеру навчально-виховного процесу т.п. Недоліком методу анкетування і те, що вона дозволяє розкривати, зазвичай, лише верхній шар чинників: матеріали, з допомогою анкет і анкет (що складаються з прямих запитань до піддослідним), не можуть дати досліднику ставлення до багатьох закономірності і причинних залежностях, які стосуються психології. Анкетування — цей засіб першої орієнтування, засіб попередньої розвідки. Щоб компенсувати відзначені недоліки анкетування, застосування цього слід поєднувати з допомогою більш змістовних дослідницьких методів, а також проводити повторні анкетування, маскувати від піддослідних справжні мети опитувань і т.д.

3. Розмова — специфічний для психології метод дослідження людської поведінки, позаяк у інших природних науках комунікація між суб'єктом і об'єктом дослідження неможлива. Діалог між двома людьми, під час якого одна людина виявляє психологічні особливості іншого, називається методом розмови. Психологи різних шкіл і напрямків широко використовує її у своїх дослідженнях. Досить назвати Піаже і представників його школи, гуманістичних психологів, основоположників і послідовників «глибинної «з психології та т.д.

Розмова включається як метод до структури експерименту на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про испытуемом, дає їй інструкцію, мотивує тощо., на останньому етапі - у вигляді постэкспериментального інтерв'ю. Дослідники розрізняють клінічну розмову, складової частини «клінічного методу », і цілеспрямований опитування «обличчям до обличчя «- интервью.

Зміст розмов можна протоколювати в цілому або вибірково в залежність від конкретних цілей дослідження. Під час упорядкування повних протоколів розмов зручно користуватися магнитофоном.

Дотримання усіх умов проведення розмови, включаючи збір попередніх відомостей про піддослідних, робить його дуже ефективним засобом психологічного дослідження. Тому бажана, щоб розмова проводилася з урахуванням даних, отриманих з допомогою таких методів, як спостереження і анкетування. І тут у її мети може входити перевірка попередніх висновків, що випливають із результатів психологічного аналізу і збереження одержаних під час використання даних методів первинної орієнтування в досліджуваних психологічні особливості испытуемых.

4. «Архівний метод «чи вивчення продуктів діяльності. У американської наукову літературу прийнято термін «архівний метод «для таких досліджень, проводячи які психолог не вимірює і спостерігає актуальне поведінка випробуваного, а аналізує щоденникові запису і нотатки, архівні матеріали, продукти трудовий, навчальної чи творчої діяльності тощо. Вітчизняні психологи використовують інший термін для позначення цього. Найчастіше його позначається як «аналіз продуктів діяльності «, чи праксиметрический метод.

Як об'єкт дослідження під час використання методу вивчення продуктів діяльності можуть виступати найрізноманітніші продукти творчості піддослідних (вірші, малюнки, різні вироби, щоденникові записи, шкільні твори, предмети, як наслідок певного виду трудової діяльності й т.п.). Застосовуючи його, можна аналізувати не лише змістовні, а й формальні характеристики об'єкта изучения.

Наприклад, найпоширенішим методом вивчення продуктів діяльності які у школі вивчення шкільних творів. Цей метод (як і метод індивідуальної розмови) дає багатий психологічний матеріал щодо індивідуальних і вікових особливостей учнів. Завдяки використанню цього, змінюючи лише теми творів, вчитель за порівняно короткий час може зібрати масовий якісний матеріал про найрізноманітніших особливостях учнів. Результати використання цього (поруч із результатами спостереження та розмов) можуть дати цінний матеріал упорядкування питань різних анкет.

Аналіз продуктів діяльності - метод, найпоширеніший в історичної психології, соціальній та антропопсихологии і психології творчості. Для психології творчості якого є однією з основних, оскільки особливість творчого продукту таки у його уникальности.

Аналіз продуктів діяльності надає важливий матеріал для клінічних психологів: за певних захворюваннях (шизофренія, маниакально-депрессивном психозі тощо.) різко змінюється характер продуктивності, що виявляється на особливостях текстів, малюнків, виробів больных.

Широке поширення психології особистості, психології творчості полягає і історичної психології отримав біографічний метод, під час якого вивчаються особливості життєвого шляху однієї особи чи групи людей.

5. Контент-аналіз. До різновидам «архівного методу «належить і техніка контент-аналізу. Контент-аналіз є одне з найбільш розроблених і суворих методів аналізу документів. Дослідник виділяє одиниці забезпечення і квантифицирует отримані дані. Цей метод широко поширений у психології, а й інших соціальних науках. Особливо його використовують в практичної психології, психології реклами й комунікації. Розробка методу контент-аналізу пов’язані з іменами Г. Лассуэла, Ч. Осгуда і Б. Берельсона, автора фундаментальної монографії «Контент-аналіз в комунікаційних дослідженнях ». Стандартними одиницями під час аналізу тексту в контент-анализе є: слово (термін, символ); судження чи закінчена думка; тема; персонаж; автор; цілісне сообщение.

6. Монографічний метод. Цей дослідницький метод, може бути висловлене у цій який або однієї методиці. Він є синтетичним методом і конкретизується разом найрізноманітніших неэкспериментальных (а часом і експериментальних) методик. Монографічний метод використовується, зазвичай, для глибокого, ретельного, подовжнього вивчення вікових і індивідуальних особливостей окремих піддослідних з фіксацією їхньої поведінки, роботи і відносин із оточуючими переважають у всіх основних сферах життя. У цьому дослідники прагнуть, з вивчення конкретних випадків, виявити загальні закономірності будівлі та розвитку тих чи інших психічних образований.

Зазвичай, у психологічних дослідженнях використовується чимало якийнибудь метод, а повний набір різних методів, які взаємно контролюють і доповнюють друг друга.

Б. Діагностичні методи. До діагностичним дослідницьким методам ставляться різні тести, тобто. методи, дозволяють досліднику давати кількісну кваліфікацію досліджуваному явища, і навіть різні прийоми якісної діагностики, при допомоги яких виявляються, наприклад, різні рівні розвитку психологічних властивостей і характеристик испытуемых.

1. Тест (від анг. test — проба, випробування) — стандартизоване завдання, результат виконання якого дозволяє виміряти психологічні характеристики випробуваного. Отже, метою тестового дослідження є випробування, діагностика певних психологічних особливостей людини, яке результатом — кількісний показник, соотносимый з раніше встановленими соответсвующими нормами і стандартами.

Використання певних політичних і конкретних тестів в психології найбільш чітко виявляє загальні теоретичні установки дослідника, і всього дослідження. Так було в зарубіжної психології тестові дослідження розуміються зазвичай як виявлення й вимірювання уроджених інтелектуальних і характерологічних особливостей піддослідних. У виконанні вітчизняної психології різні діагностичні методи розглядаються як кошти визначення готівкового рівня розвитку цих психологічних особливостей. Саме оскільки результати будь-яких тестувань характеризують готівковий і порівняльний рівень психічного розвитку людини, обумовлений впливом безлічі чинників, зазвичай неконтрольованих в тестовому випробуванні, результати діагностичного випробування що неспроможні і повинні співвідноситься з можливостями людину, особливостям його її подальшого розвитку, тобто. ці результати немає прогностичного значення. Не можуть цих результатів стати підставою й у прийняття тих чи інших психолого-педагогічних мер.

Необхідність абсолютно точного дотримання інструкцією, і використання однотипних матеріалів діагностичного обстеження накладає ще одне істотне обмеження на широке використання діагностичних методів у більшості прикладних областях психологічної науки. Через це обмеження досить кваліфіковане проведення діагностичного обстеження жадає від дослідника спеціальної (психологічної) підготовки, володіння як матеріалом, та інструкцією застосовуваної тестової методики, а й способами наукового аналізу данных.

Основним недоліком більшості діагностичних методик є усвідомлення піддослідним штучної ситуації обстеження, яке часто призводить до актуалізації в піддослідних неконтрольованих методикою мотивів (іноді починає діяти бажання піддослідних вгадати, від яких хоче експериментатор, іноді - прагнення підняти свій престиж у власних очах експериментатора чи інших піддослідних тощо.), що спотворює результати експерименту. Цей недолік діагностичних методик вимагає ретельного добору значимого для піддослідних експериментального матеріалу і незвичні сполучення його з бесідою, що включає прямі й опосередковані запитання випробуваному, і з психологічним наглядом за особливостями поведінки піддослідних під час эксперимента.

Гідність діагностичних методів (поруч із влучністю і портативністю) полягає у дуже широкий спектр дослідницьких завдань, які можуть опинитися вирішуватися з допомогою даних методів, — від дослідження ступеня оволодіння дошкільнятами різними перцептивными і розумовими діями і деякими передумовами формування операционально-технической боку навчальної роботи і виявлення особистих якостей піддослідних до вивчення специфіки внутриколлективных отношений.

Отже, відмінність діагностичних методів від методів неэкспериментальных у тому, що де вони просто описують досліджуване явище, а й дають цього явища кількісну чи якісну кваліфікацію, вимірюють його. Загальною рисою цих двох класів дослідницьких методів і те, що де вони дозволяють досліднику проникнути за досліджуване явище, не розкривають закономірності його та розвитку, не пояснюють його. Завдання пояснення досліджуваних явищ може бути розв’язана тільки з застосуванню експериментальних дослідницьких методов.

Найповніші збори об'єктивних тестів можна знайти у «компендіумі об'єктивних тестів особи і мотивації «, складеному Р. Б. Кэттеллом і Ф. В. Варбуртоном. У цьому вся довіднику зібрано понад 400 різних тестів, які можна класифіковані ми такі 12 груп тестів, які вивчають личность:

Тесты здібностей. Деякі тести, спочатку створені для дослідження інтелектуальних функцій, знань й високо коррелирующие з особистісними чинниками, приміром, із показниками: швидкість промови, моторна ригідність і т.д.

Тесты умінь і навиків. До цій групі ставляться тести на зрительно-моторную координацію, координацію руху рук, точність проходження лабіринту і т.п.

Тесты для сприйняття. Ця група охоплює широкий діапазон тестів: від зорового сприйняття (завершення незакінчених зображень) до нюхового (перевагу запахов).

Опросники. Це група тестів, побудована у вигляді анкетних відповідей про поведінці, смаки, звички тощо., наприклад анкети для опитування про стан здоров’я, виконанні гігієнічних вимог, і т.д.

Мнения. До цій групі ставляться тести на виявлення відносин випробуваного до іншим, нормам поведінки й моралі, політичні погляди і т.д.

Эстетические тести. Це група тестів на перевагу музичних творів, картин, малюнків, поетів, художників України та т.п.

Проективные тести. Група методик, виділені на діагностики особистості, у яких обследуемым пропонується реагувати на невизначену (багатозначну) ситуацію, наприклад, інтерпретувати зміст сюжетної картинки. Відповіді на завдання цих тестів (на відміну інтелектуальних тестів) неможливо знайти альтернативними (правильно — неправильно).

Ситуационные тести. Вони припускають створення певної соціальної ситуації. Наприклад, один і той ж завдання виконується самотиною й перед всім класом, для особистого заліку й у командного, у кризовій ситуації змагання чи кооперації і т.д.

Игры. Це ігрові ситуації, де добре виявляються індивідуальні особливості особистості випробуваного. Тож багато хто гри введено до складу об'єктивних тестов.

Физиологические тести. До них належать тести, у яких реєструються показники: КГР, ЕКГ, ЕЕГ, тремор і т.п.

Физические тести. Їх не легко від фізіологічних. Розмір грудної клітини, питому вагу, тургор м’язів, величина жировій складки і інші показники варто відносити до фізичним тестам.

Случайные спостереження. Це то, можливо, наприклад, число невизначених відповідей, кількість позначок на тестовому бланку, акуратність листи, ерзание, неусидчивость під час обстеження та інші прояви. Об'єктивні тести вивчення особистості є істинно експериментальний підхід, повністю звільнений від суб'єктивними оцінками. На думку більшості фахівців ця галузь до вивчення особистості психології найбільш перспективна.

У. Експериментальні методы.

В на відміну від не експериментальних і діагностичних методів «психологічний експеримент припускає можливість активного втручання дослідника на діяльність випробуваного з метою створення умов, чітко які виявлятимуть психологічний факт… «[Петровський Артур Володимирович (1924)]. Специфика експериментальних методів полягає, таким чином, у цьому, що вони вважають: а) організацію спеціальних умов діяльності, які впливають досліджувані психологічні особливості испытуемых;

б) зміна цих умов у ході исследования.

Разом про те експериментальні методи припускають використання не експериментальних і діагностичних методів, безпосередньо включають в себе як своїх природних моментов.

У психології існують три типу власне експериментального (в класичному, природничо-науковому розумінні терміна «експеримент ») методу: природний (польовий) експеримент; моделюючий експеримент; лабораторний эксперимент.

1. Природний (польовий) експеримент, як стверджує саму назву цього методу, найбільш наближений до неэкспериментальным дослідницьким методам. Умови використовувані під час проведення природного експерименту, організує не експериментатор, а саме життя (у цьому навчальному закладі, наприклад, вони органічно включені у навчально-виховний процес). Експериментатор в тому випадку має лише поєднанням різних (контрастних, як правило) умов діяльності піддослідних і фіксує з допомогою неэкспериментальных чи діагностичних методик досліджувані психологічні особливості испытуемых.

Переваги природного (польового) експерименту (відносна замаскированность цілей дослідження, досить неформальна обстановка проведення дослідження тощо.) є результатом його органічною включеності до умов життя й зовнішньоекономічної діяльності піддослідних. До вад цього методу ставляться складність добору контрастних природних умов й у частковості, всі недоліки тих неэкспериментальных і діагностичних методик, що застосовуються у складі природного експерименту, і служать для відбору експериментальних данных.

2. Моделюючий експеримент. Під час проведення що моделює експерименту випробовуваний рухається за інструкції експериментатора і хто знає, що бере участь експериментально як випробуваного. Характерною ознакою експерименту такого типу і те, поведінка піддослідних в експериментальної ситуації моделює (відтворює) різних рівнях абстракції цілком типових для життєвих ситуацій дії чи діяльності: запам’ятовування різних відомостей, вибір або постановку цілей, виконання різних інтелектуальних і практичних діянь П. Лазаренка та т.д. Моделюючий експеримент дозволяє вирішувати найрізноманітніші дослідницькі задачи.

3. Лабораторний експеримент — особливий тип експериментального методу — передбачає проведення досліджень, у психологічної лабораторії, оснащеною спеціальними приладами й пристосуваннями. Цей тип експерименту, що б також найбільшої штучністю експериментальних умов, застосовується зазвичай щодо елементарних психічних функцій (сенсорної і моторної реакцій, реакції вибору, відмінностей сенсорних порогів тощо.) й значно рідше — щодо більш складних психічних явищ (процесів мислення, мовних функцій тощо.). Лабораторний експеримент більше відповідає предмета предмета психологічного исследования.

Р. Формують методи. Усі згадані вище дослідницькі методи (неэкспериментальные, діагностичні і експериментальні) відрізняються який констатує характером: опису виміру і поясненню піддаються емпіричні, стихійно сформовані (чи, в у крайньому випадку, моделируемые у вузьких і штучних рамках лабораторного експерименту) особливості рівні психічного развития.

Використання всіх таких методів передбачає завдання істотного зміни готівкового предмета дослідження, завдання формування. Така принципово нова дослідницька мета вимагає застосування особливих, формують методов.

До формує дослідницьким методам в психології ставляться різні різновиду з так званого соціального експерименту, об'єктом якого став певна група людей: перетворюючий експеримент, психолого-педагогічний експеримент, яка формує експеримент, экспериментально-генетический метод, метод поетапного формування тощо. Основний і головною рисою всіх таких методів є, з визначення Василя Васильовича Давидова (1930), «…непроста констатування особливостей тих чи інших емпіричних форм психіки, які активне моделювання, відтворення особливих умовах, що дозволяє розкрити їх сутність » .

Використання формують дослідницьких методів пов’язані з перебудовою певних характеристик навчально-виховного процесу виявленням впливу цієї перебудови на вікові, інтелектуальні і характерологические особливості піддослідних. Фактично, даний дослідницький метод виступає як засіб створення широкого експериментального контексту від використання від інших методів психологии.

Яка Формує експеримент часто використовують у цілях зіставлення впливи різних навчальних програм на психічне розвиток испытуемых.

Яка Формує експеримент це: масовий експеримент, тобто. статистично значимий (це що означає, що його ареалом є мінімум — школа, педагогічний колектив); тривалий, пролонгований експеримент; експеримент не заради експерименту, а заради реалізації тій чи іншій общетеоретической концепції у сфері психології (вікової, дитячої, педагогічної та інших галузях); експеримент комплексний, вимагає спільних зусиль психологов-теоретиков, психологів-практиків, психологов-исследователей, дидактиков, методистів і ін. І тому це є експеримент, протекающий особливих установах, де це можна організувати. Отже, яка формує експеримент є істотною перебудовою психолого-педагогічної практики (як спільної прикладної діяльності дослідника, і випробуваного) й у першу чергу, перебудовою її забезпечення і методів, що призводить до істотним видозмінам ходу психічного розвитку та характерологічних особливостей піддослідних. Саме з цих своїх характеристик даний тип дослідницьких методів різних галузей психології виявляє резерви психічного розвитку та одночасно конструює, відкриває нові психологічні особливості піддослідних. Тому формують й навчальні експерименти входить у особливу категорію методів психологічного дослідження та впливу. Вони дозволяють цілеспрямовано формувати особливості таких психічних процесів, як сприйняття, увагу, пам’ять, мышление.

Наприкінці слід зазначити, у процесі розвитку психології змінюються як теорії та поняття, а й дослідницькі методи: вони втрачають споглядальний, констатуючий характер, стають формуючими чи, точніше, трансформирующими. Провідним типом дослідницького методу в експериментальної області психології стає яка формує эксперимент.

Отже, розвиток методичного арсеналу сучасної психології залежить від особливої консолідації всіх дослідницьких методів, результатом якої є створення нової комплексу дослідницьких методів — формує эксперимента.

Заключение

Итак, у цій роботі розглянуті основні методи психологічних досліджень, і їх класифікація. Швидше за все, що різні автори наводять у своїх працях безліч варіантів класифікації цих методів. Результатом аналізу чи стала ця реферат, котрий за думці автора відбиває найбільш доступну і повної картини з цієї теме.

Список використаної литературы Хрестоматия за курсом введення у психологію. Навчальний посібник для студентів факультетів психології ВНЗ за фахами 52 100 і 20 400 — «Психологія «/ Ред.-сост. Е. Е. Соколова. — М.: Російське психологічне суспільство, 1999.

Мельников В.М., Ямпольський Л. Т. Введення у експериментальну психологію особистості.- М.: Просвітництво, 1985.

Практикум із загальної психології / Під ред. А.І. Щербакова. 2-ге вид. перераб. і доп. — М.: 1990.

Немов Р. С Психологія / Підручник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. У три кн. Кн 3. — 2-ое вид. — М.: Просвітництво ВЛАДОС, 1995.

Соколова Е. Е. Введення ЄІАС у психологію. Короткий конспект лекцій і методичні вказівки до курсу: Навчально-методичне посібник для студентів факультетів психології ВНЗ за фахами 52 100 і 20 400 — «Психологія ». — М.: Російське психологічне суспільство, 1999.

Гиппенрейтер Ю.Б. введення у загальну психологію. Курс лекцій. — М.: Вид-во Моск ун-ту, 1988.