Позиция автора у романі Обломов

Позиция автора у романі «Обломов «.

После довгих очікувань, викликаних публікацією однієї з основних епізодів роману, сну Обломова, читачі і критики змогли нарешті прочитати й оцінити його повністю. Як однозначно було загальне захоплення твором загалом, так само різнобічними були погляди на сенс, вкладений І. А. Гончаровим в «Обломова». І; хто, крім автора, може знати це напевно? Схоже, як і сам Гончаров за довгий час писання роману встиг поміняти щодо нього своє ставлення. Не випадково багато тих його сучасники свідчать, що він негативно ставився до першій його частині «Обломова» і, навпаки, радив прочитати другу й третю, написані набагато пізніше. Спробуємо ж розібратися, як позначилися погляди Гончарова у цьому творі та яка була його стосовно основним персонажам.

Изначально сюжет «Обломова» замислювався, очевидно, як узагальнену життєпис бездіяльного, апатичного, який іде у минуле поміщицького класу на окремому прикладі. Позиція автора стосовно кріпакові праву мала позначитися в докладному розповіді про життя Іллі Ілліча Обломова, бездумно яка проводить щодень у своїй заміській садибі. Відповідно до цієї задумом і писався перший тому «Обломова», що розповідає здебільшого дитинство Іллі Ілліча. Під час написання ж наступних трьох часток твори ставлення щодо нього Гончарова змінюється. По-перше, автор переносить свого героя до міських умови і крізь нього показує своє ставлення до столичного суспільству. По-друге, ускладнюється сюжетна лінія. Про останню слід сказати окремо. Цей прийом випробування любов’ю, втім, трапляється тільки в Гончарова. Показуючи, як поводиться, закохавшись, той чи інший герой, автор зможе відкрити багато нових граней у душі своїх персонажів, які проявилися б не за яких інші обставини. У цьому автору дають можливість викласти свого героя з тим чи іншого боку залежно з його ставлення до останньому. По розв’язки любовного сюжету, можна також будувати висновки про позиції автора щодо персонажа.

Разбор твори, ясна річ, треба з першій його частині, як і раніше що зав’язка та розвитку основного сюжету відбувається у трьох наступних. Спочатку, через розмови основного героя, Іллі Ілліча Обломова, автор характеризує його як доброзичливого і гостинного чоловіки й до того ж час який володіє надзвичайними сонливостью і лінню. До того ж, до пояснень витоків його характеру, Гончаров вводить сон героя, де показує його дитинство. Отже, композиція твори не нарушается.

Начинается розповідь про ідилічному краї, де і виріс Обломов, з однієї з основних та, мій погляд, найцікавіших моментів цієї маленької частини роману. Тут описується природа обломовского краю. Її безтурботність і равнинность, ясна річ, помітно перебільшені й іноді навіть межують із чимось казковим, в | силу загальної атмосфери маєтку. Проте, що цікаво, по замеча-н1гям самого Гончарова, зробленою відразу ж, можна судити, що це пейзаж багато в чому відбиває його погляд на природу. На цьому уривки бачимо, що автору чужі лермонтовські описи грізних стихій. У його ідилічному місці «немає дрімучих лісів — нічого немає грандіозного, дикого і похмурого». Та й не дивно, адже позиція Гончарова стосовно ним цілком певна: море «наводить лише смуток» нею, а «гори і прірви… грізні, страшні, як випущені і спрямовані нею пазурі і зуби дикого звіра…». Натомість у «мирному куточку», обрисованном їм для Обломова, навіть «небо… як батьківська надійна покрівля». «Сонце там яскраво і припікає близько обіду і потім видаляється… точно знехотя…» А «гори… тільки ті страшні гір», І ось усе природа там «представляє ряд… веселих, усміхнених пейзажей…».

Далее йде опис поміщицького і селянського побуту, тобто, що явно має стати основою твори. Сама думку, пронесена тут, не нова: непрацюючі поміщики, основу життя яких складає питання, що вибрати на обід, і, працюючі день у день, на благо панів. Цікаво це, бо, як відбиває Гончаров своє ставлення до цього способу життя. Тут, як і в усьому в Обломовке, фарби хіба що пригашені. Ось як описується тут життя селян: «Щасливі люди жили, думаючи, що й на повинен не може бути, впевнені, що й інші живуть точно також і що інакше — гріх…» Гадаю, автора удався до такого стилю, оскільки, вклавши умови та вимоги стосовно проблемі кріпацтва, вона повинна був порушити атмосферу загальної сонливості, настільки важливу головного героя. Адже яке було ставлення Гончарова до поміщиків, як на мене, що у глибині душі він співчуває і симпатизує Обломова. І ця загальна апатія, яка Іллю Ілліча у дитинстві, міг би почасти його оправдать.

Здесь вперше Гончаровим згадується Штольц. Позиція автоpa стосовно йому у майбутньому зрозуміла. Він муситиме стати узагальненим чином передового людини, які мають у собі твердість характеру, гнучкий розум, постійну спрагу дії, інакше кажучи, відобразити повну протилежність Обломова. Відповідно й умови виховання, формують його майбутній характер, автор робить зовсім іншими, ніж у Обломовке.

Теперь, перейшовши до трьох основним частинам роману, як і раніше, що його сюжетної лінією тут є стосунки між Ольгою Іллінській і Ильёй Іллічем Обломовим. Проте спочатку треба розглянути, як позначилася авторська позиція щодо Обломова і Штольца у тому порівнянні. У разі, розглядаючи розвиток любовної лінії між Ольгою, Обломовим і Штольцем, ми ще раз підкреслити той чи інший погляд автора на особистості цих двох персонажей.

Наделенный лише найбільш правильними і необхідними рисами характеру, автору, як і читачеві, безсумнівно подобається Штольц, але водночас, як і із нас, Гончаров відчуває почуття симпатії до Іллі Іллічу. Цю позицію автора стосовно своїх героїв відбилася як з їхньої долях, а й навіть в портретах. Ось як і описує Обломова: «То була людина років тридцяти двох-трьох від народження, середній на зріст, приємною зовнішності, але із повною відсутністю будь-якої певної ідеї, будь-якої зосередженості рис особи». І це опис Штольца: «Він увесь складається з кісток, м’язів і нервів, як кревна англійська кінь… Колір особи смуглястий і жодного рум’янцю; очі хоч трохи зеленкуваті, але виразні». Один неспроможна б викликати симпатії м’якістю і мрійністю натури, отразившимися і особі, інший захоплює своєї твердістю і цілеспрямованістю, читаються в усьому облике.

Отношение до ним виразилося і крізь взаємні характеристики героїв. І тут треба поговорити про дивній дружбі між двома діаметрально протилежними людьми. Навряд річ лише дитячої, колись соединявшей їхньою прив’язаністю. Але що тоді пов’язує їх? Якщо дружбу Обломова можна пояснити необхідністю великому, діловому людині, який би завжди допоміг його нерішучій і сонливой натурі, те що пояснити прихильність Штольца до Обломова? Гадаю, що у це можна відповісти словами самого Андрія: «Це кришталева, прозора душа; таких був мало; вони рідкісні; це перли у натовпі! «.

Теперь можна підійти до любовному сюжету. Але, як описувати взаємовідносини Ольги з Обломовим і Штольцем, як і раніше про ставлення до ній самій. Гончаров безсумнівно доброзичливий зі своєю героїні. Її наділено такими рисами, як проникливість, врівноваженість, гордість. Безсумнівно, захоплює автора відчуття обов’язку, яким передусім керується героїня, піднесеність її душі, віддзеркалювана у чудовому голосі. Усе це відчувається скованості і у вигляді Ольги: «Ніс утворював трохи помітну граціозну лінію; губи тонкі здебільшого стислі; ознака безупинно спрямованою на щось думки. І це присутність думки й у зіркому, завжди бадьорому… погляді сіро-блакитних очей…» І ходу її автор описує як «легку, майже невловиму». Гадаю, невипадково надає Гончаров їй цю особливу одухотвореність. Вона покликана бути хіба що янголом-охоронцем Обломова, розбудити його заснулу душу.

Как ж розкриває автор образ Обломова через його з Ольгою? Хороші чи похмурі риси виявить цю Гончаров в Іллі Ильича?

Конечно, місія Ольги від початку приречена. Людина неспроможна лише любов’ю, не думаючи більше ні що. Та через два неї автор відкрив герої, якому, на мою думку, симпатизує, безліч позитивних чорт. На кілька днів Гончаров просто перетворює Обломова: «Постає він у сьому годину, читає, носить кудись книжки. На особі ні сну, ні втоми, ні нудьги. Нею з’явилися навіть фарби, у власних очах блиск, щось на кшталт відваги чи з крайнього заходу самовпевненості». Ну за яких ще обставин «чисте, правильне серце» Іллі Ілліча змогла б себе проявить.

В відносинах ж Ольги зі Штольцем усе відбувається якраз навпаки. Їх союз закономірний і гармонійний. Вони і тому добре було розуміють одне одного. Самій долею їм визначено довге спокійне щастя. Але тут, щоправда, неявно, автор свідчить про прихований брак натурі Штольца. Ольга, яка, начебто, мусить бути абсолютно щаслива, відчуває якесь дивне занепокоєння, пояснити яка може навіть Андрій. Сам собою постає запитання, не невиразне це туга Ольги по жагучому почуттю, яка може дати їй Штольц. Можливо, тут автор хотів сказати, що цьому правильному і передового герою бракує трохи божевільних порывов.

Как не було, долі обох героїв складаються щодо вдало. Штольц знаходить своє щастя з Ольгою, а Обломов знаходить свою Обломовку на Верхлевской вулиці, й доживає там віку з жінкою, яку завжди мріяв. Така розв’язка вкотре показує, позиція автора стосовно обом своїх героїв носить позитивний характер.

В висновок ж хотілося сказати, що це дуже сподобалося роман, і це схильна погодитися з словами І. З. Тургенева:

«Пока залишиться хоч одне російський — до того часу пам’ятатимуть Обломова». Адже, справді, образ цей живий і з сьогодні, достатньо роззирнутися. Чи багатьом із нас потребу не належать, хоча б частково, риси Обломова, настільки вдало відбиті Гончаровим?