Європейський парламент

ЕВРОПЕЙСКИЙ.

ПАРЛАМЕНТ Европейское співтовариство, об'єднує нині 12 країн Західної Європи — Бельгію, Великобрита нию, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Іта лію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, ФРН, Францію, — економічна, правова, социально-культур ная реалія, потужний чинник світової политики.

Объективные передумови економічної і политиче ской інтеграції у Європі особливо реально обоз начились після Другої Першої світової. До цього подталкива ла й необхідність об'єднати зусилля у відновленні по слевоенной економіки, й прагнення протистояти «радянському блоку», що посилюється станом «холодної виття ны» на континенті і розколом Європи на два табору. Не слу чайно поруч із метою об'єднання ресурсів економіки за падноевропейских країн активно висувалися арґументів на користь Європейського оборонного співтовариства з єдиною армією. Проте, зустрівши опір багатьох политиче ских сил, деяких урядів, ці дві интегра ционные тенденції — економічна і военно-политиче скаю — були вчасно розведені і Єгиптом розвивалися самостоя тельно, коли що у економічної інтеграції не зобов’язувало країну-учасницю входити в оборонний союз НАТО, і наоборот.

С нашого боку у різний час неоднозначно оцінював ся інтеграційний процес у Західної Європи: высвечива лисій то «класові інтереси правлячих кіл», то потреб ности міжнародного поділу праці, то прагнення про тивостоять двом «наддержавам». Дати глибоку об'єктивна оцінка цього явища необхідно, враховуючи розширення співробітництва нашої країни знайомилися з Європейським зі суспільством. Та мета даної роботи інша. Зазначимо лише ос новные етапи процесу інтеграції, що йшов як углиб, проникаючи з економіки, права, культури, політики, і вшир, залучаючи на свій орбіту дедалі нові страны.

Начало процесу економічної інтеграції було поло жено створенням у 1947 р. митного союзу Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. У 1951 р. Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Нідерланди й Люксембург підписали Дого злодій з приводу створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Але вый поштовх інтеграційні процеси отримали 1957 р. у зв’язку з підписанням Римських договорів з приводу створення Європей ского з атомної енергії і Європейського эконо мического співтовариства. Відтоді економічна ін теграция отримала прискорення й у своє чергу, способство валу тіснішою політичним зв’язкам що у договорах держав. ^ 1965 р. уклали так называе мый «Договір злитті», відповідно до яких було об'єднані керівні органи трьох організацій. Отже, склалося єдине європейську спільноту, яке найчастіше іменували Європейською економічною сообще ством. У 1973 р. в Європейська екологічна спільнота було прийнято Великобританія, Данія, Ірландія, 1981;го р. — Греція, в 1986 — Іспанія та Португалія. У 1982 р. зі складу Сооб щества вийшла Гренландія (що є автономної територією Дании).

Римский договір встановив основні завдання По-європейському го співтовариства, які потім були уточнені і розширено, зокрема, Єдиним європейським актом, підписаним го сударствами-членами в 1986 г.

В відповідність до цими документами завданнями Європей ского співтовариства є, передусім, створення єдиного ринку нафтопродуктів та поступове зближення економічної і социаль іншої політики государств-членов.

Единый ринок передбачає і право вільного пе редвижения і місць проживання. Отже, усуваються перешкоди, які стоять по дорозі «вільної міграції». Созда ние Європи «без кордонів» включає відкриття громадянам і закупівельних організацій країн Співтовариства національних ринків послуг, і навіть вільне звернення капитала.

С моментом вступу з Римського договору про спливло зближення національних торгового, громадянського, фінансового і податкового прав. Було створено компенсаци онные механізми, створені задля зрівнювання производ ственных витрат. Важливе значення мало встановлення про щих для стран—участниц Співтовариства стандартів. Тим са мым були готові умови для створення нового етапу интеграции.

Начиная з початку 1993 р. підлягає скасування тамо женный контроль між країнами Співтовариства, буде вуста новлена повну свободу пересування капіталів, послуг, і навіть робочої сили в. У поставили завдання созда ния єдиного фонду життєвого забезпечення і вирівнювання рівнів зарплатні на країнах Співтовариства. Наскільки ця за дача складна, слід знати бодай речей, що реальні доходи душу населення, наприклад, у Португалії майже 5,5 разу нижче, ніж у ФРГ.

В умовах особливе значення набуває захист соціальних і ступінь економічних прав громадян. Нещодавно гла вами держав-членів ухвалила Хартію на захист правий і інтересів найманих працівників у ряді найважливіших сфер экономики.

За період 1958—1987 рр. обсяг торгівлі між країнами Співтовариства збільшився майже 30 раз. Складається загальний ринковий механізм «без перегородок» біля 12 країн із загальним населенням понад 320 млн людина, оказы вающий значний вплив на в світову економіку. Тим самим було створюються серйозні передумови для політичної інтеграції стран—участниц, що також эволюциониру ет, хоча зовсім не тими темпами, як економічна интег рация.

Отражением цього процесу і те, що це важливішу роль політичного життя Європейського сообщест ва грає Європейський парламент, унікальність якого в тому, що обирається він населенням не однієї, а багатьох країн й офіційних мов у ньому більше, ніж у ООН.

МЕСТО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ.

В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СООБЩЕСТВА.

Европейский парламент — не слід плутати, як і неред до буває, з Парламентської асамблеєю Ради Европы.

Совет Європи, який у 1989 р. своє 40-річчя, — перша загальноєвропейська консультативна політична репетування ганизация, у якому нині входять 25 держав Західної Європи, як члени НАТО, і нейтральні країни, як члени «Спільного ринку» (власне Європейського сообщест ва), і інші західноєвропейські країни. Серед органів Ради Європи виділяється його не Парламентська асамблея, що складається з 177 депутатів і 177 заступників депутатів, є представниками національних парламентів на загальноєвропейському форуме.

Что саме стосується Європарламенту, він — до представницького органу Європейського співтовариства, створено ный Римським договором 1957 р. (іноді ще так званої як колись «Спільним ринком»). Усі 518 депутатів Євро пейского парламенту обираються з 1979 р. прямим голосо ванием у країнах Європейського співтовариства (про процедуру виборів буде вказано нижче). Поруч із Європейським пар ламентом у Європейському співтоваристві діють інші органы.

Это передусім реально визначальний діяльність Співтовариства Рада, до якого входять представники госу дарств-участников лише на рівні урядовці, зазвичай міністрів тій чи іншій галузі, Комісія Європейських співтовариств, що складається з 17 членів, призначуваних прави тельствами. Це двоє найвищих виконавчих органу Сооб щества, основних напрямів діяльності яких фор мируются що відбуваються двічі на рік зустрічами глав го сударств і урядів Європейського співтовариства, чиї засідання й творять Європейська рада (її й плутають із Верховною Радою Європи). Крім зазначених органів існують як і: Суд Співтовариства — орган, який би тлумачення права Співтовариства і що дозволяє суперечки, пов’язані із цього права; ще, є деякі консультативні органи. Єдиним ж представницьким органом Співтовариства є Європейський парламент (до 1962 р. — Асамблея). Його компетенція визначено договорами Співтовариства, Єдиним європейським актом 1986 р., а процедурні питання регулює Регламентом.

Можно виділити три основні сфери компетенції Євро пейского парламенту: бюджетні правомочності (твердження бюджету Співтовариства); контролю над діяльністю органів Співтовариства і Комісії; що у правотворческой діяльності сообщества, Сразу впадає правді в очі, у цьому перерахування отсут ствует те, що становить основну сферу діяльності на циональных парламентів — законотворчість. І це слу чайно, бо Європейський парламент не має самостоя тельными законодавчими повноваженнями, лише бере участь у виробленні те, що називається «європейським правом», як умовно називають норми, якими Сообщест у керується своєї діяльності. Понад те, далеко ще не все норми «європейського права» прийнято з його участием.

«Европейское право» утворюється з одного боку совокуп ностью норм (правил), які у заснували Сооб щество договорах, з другого — норм, виданих органами Співтовариства процесі своєї діяльності. Відповідно раз личают первинне і вторинне право Співтовариства. Первич ное право становлять передусім Договір про створення Єв ропейского об'єднання вугілля і сталі від 18 квітня 1951 р. і угоди про створенні Європейського економічного сообще ства і Європейського з атомної енергії від 25 березня 1957 р. Ці три міжнародних договору, і навіть Єдиний європейський акт 1986 р. і угоди про входження у Співтовариство нових держав-членів утворюють те щоб зывается конституційної хартією Співтовариства. Найважливіша значення первинного права полягає у цьому, що його створило Співтовариство та її інституції й визначив їх компетенцію. Насправді первинне право включає як зазначений ные вище договори (точніше, які у них норми), а й норми, які тлумачать їхній смисл. Найбільше тол кований договорів міститься у рішеннях Судна По-європейському го співтовариства. Норми первинного права підлягають неукосни тельному та повного застосування в усіх государствах-чле нах. Парламент, як і це випливає з процесу формування первинного «европрава», у цьому не участвует.

Вторичное (похідне) право зі свого обсягу у мно го разів перевищує обсяг права первинного. Воно утворюється нормами, прийнятими органами Співтовариства вигляді регламентів, директив і рішень. У цьому нормотворчої діяч ности парламент бере участь. Він дає свої заключе ния за типовими проектами, підготовленим Комісією, а по тому, як Рада схвалює проект, він вноситься в руки Єв ропейского парламенту, котрі можуть абсолютним біль шинством голосів своїх членів вносити до нього поправки чи відхилити його. Якщо текст відхилений парламентом, Рада мо жет приймати рішення у другому читанні лише единоглас але. Якщо нього було внесено поправки, Комісія знову рас сматривает їх і передає свою нову текст, і навіть зневаживши кі парламенту, що вона не прийняла, Раді. Рада погоджується на пропозицію Комісії, причому розв’язання має бути підтверджено кваліфікованим більшістю го лосов. Поправки парламенту, не прийняті Комісією, дол жны прийняти единогласно.

Парламент може приймати акти, які належать до так званим «необов'язковим актам». Їх зміст дуже різноманітно. Вони часом стосуються проблем суто політичних лідеріва і не встановлюють будь-які правничий та обя занности. Такі, наприклад, резолюції, прийняті Єв ропейским парламентом з найрізноманітніших проблемам: Афга нистана, Ольстера, прав громадян, тощо. До необов’язковим актам ставляться також програми, наприклад, щорічна програма законодавчу діяльність комісії і парла мента Співтовариства, принимаемая ними після взаємних кін сультаций.

Из сказаного видно, що Європейському парламенту в нормотворчої сфері відводиться роль, нагадує ва риант американської системи «стримування і противаг». Са мостоятельные «законодавчі» функції парламенту поки ще досить скромні. Разом про те безсумнівно зростає політична роль Європарламенту органу, й без участі якого приймаються важливі решения.

ФОРМУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

10 вересня 1952 р. відбулося судове засідання Асамблеї Єв ропейского об'єднання вугілля і сталі, у якій страны-уча стницы представляли 78 членів. Римський договір 1957 р. вус тановил, що це загальна до трьох об'єднань Асамблея (Євро пейский парламент) «здійснює повноваження у обговоренню і контролю», одночасно зазначив, що вона з варто з «представників народів держав-членів, объе динившихся в Сообщество».

Хотя Римський договір у принципі передбачав, що парламент має обиратися з урахуванням «прямого загального голосування єдиної всім держав-членів процеду ре», до 1979 р. формування Європарламенту про переводилося відповідно до становищем, гласившем, що Асамблея формується з «делегатів, що призначаються відповідними парламентами у складі з членів і з гласно процедурі, встановленої кожним государством-чле ном». Саме такими було утворено першу Асамблея, зі яка бралася на перше своє засідання 19 березня 1958 р. Такий лад має був зберігатися до видання органами Сооб щества акта, який встановлює єдину виборчу сіс тему.

Еще у травні 1960 р. Асамблея прийняла перший проект кін венции, що передбачала прямі вибори у вищий перед ставительный орган Співтовариства. Проте до реалізації це го проекту минуло трохи менше 15 лет.

В вересні 1976 р. Рада нарешті прийняв Акт «Про избра нді Європейської Парламентської асамблеї загальними пручи мыми виборами». Він встановив лише незначну число пра вив, віддавши інше на розсуд государств-членов.

В СТ.1 Акта констатувалося, що держав, об'єднаних в Співтовариство, обирає своїх представників ув Європейський парламент прямими загальними выборами.

Акт встановив також скільки представників, обраних від кожної держави. Він був визначено з урахуванням, хоч і приблизними, чисельності населення кожної страны.

Наибольшее число депутатів — 81 обирається від ФРН (61 млн жителів), Франції (56 млн), Італії (57 млн) і Ве ликобритании (55 млн), Іспанія (39 млн) обирає 60 де путатов, Нідерланди (14,7 млн) — 25 депутатів, Бельгія (9,9 млн), Греція (10 млн), Португалія (9,8 млн) — по 24 де путата, Данія (5,2 млн) — 16 депутатів, Ірландія (3,5 млн) — 15 депутатів і Люксембург (372 тис.) — 6 депутатів. Та кім чином, всього обирається 518 депутатів, то є у середовищ ньому один депутат від приблизно 622 тис. жителів. Але це тільки загалом. У Люксембурзі один депутат обирається від 62 тис. жителів, а ФРН — від 755 тис. Нерівність користь малих країн теоретично сприймається як спосіб забезпечення прав народів за умов політичної й экономиче ской гегемонії великих держав.

Депутаты обираються до Європейського парламенту терміном п’ять років. Не вправі слідувати будь-яким инструк циям. Імперативний мандат запрещен.

Согласно ст. 6 Акта, діяльність члена Європарламенту визнана несумісну з діяльністю урядовці держави-члена. Цей перелік важливих несовмести мости міг стати доповнений кожним державою-членом. Разом про те допускається подвійний мандат, тобто совмеще ние мандата депутата національного парламенту і депутати Європейського парламенту. Несумісність поширена на ряд посадових осіб Сообщества.

Акт обмовив також, що не може голосувати під час виборів понад один раз, і навіть що має відбуватися переважають у всіх державах-членах з четверга по вос кресенье одному й тому ж недели.

Наиболее важливе становище був ще у ст. 7 Акта, у якій вказувалося, щодо прийняття Співтовариством норм, які визначають єдину всім країн виборчу сі стему і процедуру, вибори у кожної країни повинні произ водитися відповідно до прийнятих у ній виборчими законами, тож слід у принципі не про изби рательном праві Співтовариства, а про виборче право від ділових держав з виборам депутатів Європейського пар ламента.

Это законодавство має багато спільного. Виборча система переважають у всіх державах-членах — про порциональная. Винятком є Великобританія, у якій повсюдно, крім Північної Ірландії, зберігається мажоритарна система. Істотним препят ствием у створенні єдиного закону Сообщест ва стала позиція Великобританії, яка соглашает ся запровадження пропорційної системи під час виборів Єв ропейского парламенту, побоюючись, що це могло сприяти запровадження пропорційної системи та у разі обрання палати общин.

Как відомо, на про результати виборів по пропорциональ іншої системі певний вплив може розподіл країни на виборчі округу. У шести країнах — в Так нді, Греції, Франції, Нідерландах, Португалії та Люк сембурге створюється єдиний виборчий округ. У країнах, де вибори здійснюються за пропорциональ іншої системі, утворюється впродовж кількох виборчих окру гов, причому, зазвичай, кордону округів визначаються адміністративно-територіальним делением.

Своеобразно вирішується проблема округів у Бельгії, по скільки у країні гостра проблема національних відносин між фламандцями і валлонами. Законом 1984 р. встановлено, що з 24 обраних у країні депу татов Європарламенту II обираються від валлонского регіону (офіційна мова французький) і 13— від фламандського регіону (офіційна мова фламанд ський). У той самий час у країні створено три виборчі колегії для франко-німецького населення, фламандського населення і побудову населення Брюсселя, який вважається гово рящим обома мовами. Підрахунок голосів проходить за регіонам, причому кожен виборець Брюсселя самостоя тельно визначає, якого лінгвістичного регіону може бути віднесений його голос.

Интересно відзначити, що активне виборче право надається в II країнах громадянам, коли вони 18-лет нього віку, і тільки у країні, приміром у Греції — громадянам, коли вони 20 років. Зазвичай, активним изби рательным правом користуються як громадяни цієї країни, але і що у ній громадяни інших країнах З суспільства, що перебувають у момент виборів у території цієї країни. У Бельгії, проте, громадяни інших госу дарств-членов можуть голосувати в тому разі, якщо вони постійно проживають у Бельгії, не можуть реалізує свого франшиза у країнах їх походження. Бельгійці, котрі живуть по закордонах, можуть голосувати поштою, франшиза може передаватися також із доручення. У Данії виборах депутатів Європейського парламенту беруть участь жителі Фарерських островів. Грецькі громадяни, прожива ющие інших держав — членах Співтовариства, можуть голосувати в грецьких консульствах, Якщо ж вони постійно проживають у країнах, не які входять у Співтовариство, для учачи стия у голосуванні вони мають повернутися до Грецію. У той самий час іспанські громадяни, котрі живуть по закордонах, мо гут голосувати в консульствах як у країнах Співтовариства, і поза ними. Члени палати лордів Великобританії не участву ют у виборах у палату громад, однак вони можуть участь у виборах Європейського парламента.

Пассивное виборче право теж відрізняється еди нообразием. У п’яти країнах (Бельгія, Греція, Ірландія, Люксембург та Велика Британія) право обраним при слід громадянам, коли вони 21 року. У інших чотирьох країнах (Данія, ФРН, Іспанія та Португалія) нижчий межа вуста новлен вісімнадцятирічним. У Франції обраним може людина не молодший 23 років, Італії і Нідерландах — не молодший 25 лет.

В деяких країнах прийняті заходи проти висування кандіда тур партіями та посадовцями, які мають у тому серйозних підстав. У ФРН список кандидатів у депутати, що зібрав менш 5% виборчих симпатій, не береться до уваги під час розподілу мандатів. У Франції при представле нді списку у депутати вноситься заставу 100 тис. франків, який повертається, якщо список під час виборів не збере по крайнього заходу 5% голосів. У Ірландії при висування кожної кандидатури вноситься заставу 1 тис. ір ландских фунтів. Він повертається, якщо кандидат збере щонайменше однієї третини голосів, необхідних для обрання депутатів. У Нідерландах заставу 18 тис. гульденів вноситься тільки тоді ми, коли не представлена на другий палаті парламенту. Нарешті, в Великобританії при висування кандидатури вноситься заставу у сумі 1 тис. фунтів, який повертається, якщо кандидат недоотримав однієї восьмий частини поданих голосов.

Многие із зазначених обмежень дуже дієві. Під час останніх загальних виборів у Європейський пар ламент в июне 1989 р. з 15 общенациональ ных списків дев’ять ми змогли переступити 5-відсотковий рубеж.

Выборы до Європейського парламенту викликають менш цікаві населення, порівняно із майбутніми виборами в національ ные парламенти. Відсоток що у виборах до Європарламенту виборців нижче, ніж національних выбо рах. Якщо 1984 р. у виборах у Європейський парламент брало участь 63% всіх виборців, то червні 1989 р. — лише 58,4%. У окремих країнах активність изби рателей була нижчою. У червні 1989 р. мови у Франції при няло участь у голосуванні менш 49,4%, а Нідерландах та ще менше — 47,2% избирателей.

Хотя повноваження Європарламенту настільки вже значні, політичних діячів країн, які входять у Співтовариство, далеко ще не байдужі до результатів виборів як показнику впливу політичних партій країни, і навіть схвалення чи несхвалення населенням політики, проведи мій урядом щодо «Спільного рынка».

ПОВНОВАЖЕННЯ І ФУНКЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

В договорах з приводу створення Співтовариства вказувалося, що Єв ропейский парламент (називалося тоді асамблеєю) вправі здійснювати «повноваження у обговоренню і контро лю».

С перших років його існування повноваження Європей ского парламенту стали розширюватися. Так, починаючи з 60-х р. Комісія передає парламенту значну частину повно мочий контролю над діяльністю багатьох органів Сооб щества. У 1970;х рр. розширилися повноваження, які дозволяли парламенту надавати більший вплив визначення бюджету Співтовариства. Із середини 70-х рр. і особливо у сот рій половині 80-х рр. було посилено право парламенту вли ять призначення низки посадових осіб, зокрема призначення голови Комісії, що є хіба що главою уряду Сообщества.

Осуществление бюджетних повноважень займає наи більше місця у роботі Європарламенту, особливий тільки після того, як і 1970 р. виділили так называе мые «кошти» Співтовариства. Доти бюджет Співтовариства складалася з внесків держав-членів. Слід зазначити, що спочатку в договорах з приводу створення Сооб щества було встановлено, що парламент міг лише пропонувати зміни бюджету. Справді прийняття бюд жета належало Раді після консультації з Комис сией. Починаючи з 1975 р. становище договору порядку прийняття бюджету змінено і парламент отримав право відхилення бюджету цілому. Скориставшись цим, парламент двічі — в 1980 р. й у 1985 рр. відхиляв бюджет загалом, що, природно, створило значні складнощі у діяльності всіх медичних інституцій Співтовариства і держав-членів. Останні звернулися із скаргами до Суду Співтовариства про те, аби домогтися затвердження бюд жета 1986 р. Суд підкреслив необхідність консенсусу прийнятті бюджету між Радою і парламентом. Та кім чином, тепер право встановлення бюджету принад лежить фактично як Раді, а й парламенту. Од нако проблема розподілу з-поміж них повноважень досі остаточно не урегулирована.

Можно сказати, що Раді належить «останнє сло у» щодо про «обов'язкових витрат» Співтовариства. До обов’язковим ставляться витрати, що безпосередньо випливають із договорів, створили Співтовариство, а як і з заснованих на виключно них актів. Практично найбільше значення мають витрати, пов’язані з сільське господарство, рівень розвитку якого, якщо говорити про окремих від раслях в державах-членах, далеко ще не однаковий. У сель скохозяйственной політиці Співтовариства найбільше значе ние мають ціни на всі сільськогосподарські продукти, вуста навливаемые Радою і сплачувані зрештою виробникам сельхозпродуктов.

Парламенту ж належить останнім словом в отноше нді іншій частині витрат, саме витрат, необязатель ных для Співтовариства. Необов’язкові витрати предназначе ны для проведення загальної соціальної полі-тики, исследова ний довкілля та т.п. Необов’язкові видатки становлять близько чверті всього бюджету, тоді як реалізація політики у сфері сільського господарства вимагає близько 65% бюджету. Поправки, внесені парламентом у видаткову частину проекту і розглядають необов’язкові витрати, неможливо знайти остаточно відкинуті Радою. Але не можна сказати, що парламент діє цілком довільно. Максимальний рівень необов’язкових расхо дов переглядається щорічно з урахуванням таких об'єктивних даних, як еволюція Співтовариства та бюджетів государств-членов.

Начиная з 1986 р. акт про затвердження бюджету Сообще ства підписується головою парламенту. Треба доба вити, що Європейський парламент, починаючи з 1970 р., підлогу вчив право брати участь у обговоренні і прийняття всіх фі нансовых документів і майже цим законодавствувати у цій сфері поруч із Советом.

Применительно до нормотворческим повноважень Євро пейского парламенту слід розрізняти процедуру консуль таций, процедуру узгодження, процедуру співробітництва, і навіть співучасть в надання сили договорами про вступ у Європейське співтовариство та угодах зі асоційований ном членстве.

Процедура консультації. Як мовилося раніше, право з данія правових норм належить не парламенту, а орга нам, які представляють уряду держав-членів, тобто раді міністрів та певною мірою Комісії Єв ропейского співтовариства. Повноваження парламенту зводяться права висловити свою думку щодо проектів рішень, прини маемых уповноваженими те що органами. Але слід недооцінювати впливу. Практика показує, що в випадках, коли парламент — не погоджується з перед ложениями законодавчого характеру, вони зазнають змін у пріоритетних напрямках, зазначених парламентом.

Процедура консультацій із Європейським Парламентом обов’язкова після ухвалення правил про свободу пересування товарів всередині Співтовариства через кордону государств-чле новий, про спільну сільськогосподарської політиці, при з данії правових норм, які на меті економічний і соціальний зближення, проведення спільної політики у про ласти досліджень, під час вироблення норм з охорони окружа ющей среды.

Процедура консультації починається сіло, що законно-творческие органи — Раду і Комісія передають у Євро пейский парламент проекти правових норм. Проекти рас сматриваются компетентної парламентської комісією. Пара ламентская комісія доповідає свої міркування парламенту, котра приймає так звану «законода тельную резолюцію». Парламент може можу погодитися з законопредложением, тоді голова парламенту передає в Рада чи Комісію текст пропозиції у вигляді, як він схвалений парламентом.

Европейский парламент може запропонувати поправки до тексту. Вони розглядаються внесла законодавчий текст органом, який приймає такі, на які погоджується. Отже, знімається часом значної частини розбіжностей, що виникли між внесла текст орга ном і парламентом. Парламент може також запропонувати Комісії взяти своє законопредложение назад, що озна сподівається заперечення парламенту проти його прийняття. Якщо Ко місія не знімає своїх пропозицій, то парламент зобов’язаний обговорити їх у двомісячний термін. Комісія зобов’язана инфор мировать парламент про те заходи, прийняті в соот ветствии з висновком парламента.

Заключения парламенту носять примусового пхе рактера. Рада вправі проводити намічену їм політику і вчасно приймати відповідні рішення. Він може врахувати, і може і врахувати висловлене парламентом у його за ключении думка. Але уникнути звернення до парламент Раду і Комісія що неспроможні. Необхідність консультацій забезпечується тим, що й нормотворчі органи не звернулися по консультацію в Європей ський парламент у випадках, що вони відповідно до договорами обов’язкові, то ухвалений ними акт немає сили та аннулируется.

Процедура узгодження усталилася на початку 70-х рр., коли межі повноважень парламенту було розширено. Відтепер було встановлено, що делегації парламенту і З вета зустрічаються у липні кожного року, тобто доти, як Рада офіційно представляє проект бюджету пар ламент, і під час на цю зустріч робиться спроба зняти можливі протистояння між парламентом та Ради. Отже, Рада має можливість внести проект бюджету Співтовариства вже з урахуванням позиції парламенту, по скільки у складі його делегації, зазвичай, входять перед ставители основних політичних груп. Друга зустріч де легаций парламенту та рекомендації Ради проводиться наприкінці, тобто у період, коли парламент вже офіційно висловив свої зауваження до бюджету (який, нагадаємо, вырабаты вается і Радою), а Рада має внести поправки до бюджету до подання в парламент.

Процедура узгодження було встановлено й у облегче ния проходження через парламент проектів тієї категорії правових норм, дію яких мати певні фінансові наслідки. Природно, що до цих нормам проявляється особливий інтерес і вони нерідко викликають сомне ния і заперечення з крайнього заходу частини депутатів парла мента. Резолюція Ради 1970 р. зобов’язала Комісію не ог раничиваться представленими у парламент проектами ак та, але супроводжувати їх документом, що містить аналіз наслідків ухвалення для фінансового стану Сооб щества. Сам Рада взяв він зобов’язання тісно сотруд ничать з парламентом під час вивчення проектів цих ак тов, повідомляти йому мотиви їх пропозиції, тобто все необхідне у тому, щоб недостатня информиро ванность парламенту привела б до прийняття їм отрица тельного укладання. Процедура узгодження була конкре тизирована в 1975 р. в Спільної декларацією парламенту, Ради й Комиссии.

Принятие процедур узгодження стало свідченням зростаючу роль Європарламенту у механізмі Співтовариства. Але парламент невдоволений що відводиться йому роллю. Що ж до Ради, то практика показує, що він нерідко намагається діяти методами тиску пар ламент.

Процедура співробітництва, введена Єдиним європей ским актом в 1986 р., дає Європейському парламенту віз можность надавати більший вплив бути прийнятим правових норм, які стосуються внутрішньому ринку, соціальної підлогу итике економічної та соціальній інтеграції, исследова тельской роботи і технічному розвитку, тобто до тих напрямам діяльності Співтовариства, що найбільш істотні для освіти починаючи з 1993 р. Європи «без кордонів», а й що викликають наи більше зацікавлення населення Европы.

Процедура співробітництва не обмежила законодавець ных повноважень Ради й Комісії. Але вона зобов’язала їх тес неї взаємодіяти з парламентом. Відтепер при рассмот рении правових норм, які стосуються зазначеним вище про ластям, у парламенті проводиться не одне, а через два читання. Через війну першого читання визначається позиція парламен та щодо внесених пропозицій. Якщо раніше Пораду було вправі відразу ж потрапляє прийняти своє рішення, то тепер він повинний визначити своє ставлення до висновку парламен та, мотивувавши і протиставивши свої аргументи тієї ча сті укладання парламенту, з якою незгодний, чи внести в законодавчі пропозиції. Раду і Комісія мають представити парламенту всю необходи мую йому информацию.

Получив заперечення Ради (так звану «спільну позицію»), парламент приступає до другого читання. У тримісячний термін він мусить прийняти рішення та чи зі гласиться з запереченнями Ради, або доповнити них зневаживши кі, або, нарешті, відхилити проект.

Если поправок немає, то Рада приймає норму в оконча тельном вигляді, певному в «протистоянню». Якщо ж парламент запропонував внести поправки, то Комісія може переглянути «спільну позицію» і виправлений варіант явити у Рада. Для схвалення що був Комис сией документа досить кваліфікованого большинст ва у Раді, але у тому, аби Рада не погодитися з перед ложением Комісії, необхідно единогласие.

Комиссия неспроможна взагалі ігнорувати поправки, перед ложенные парламентом. Не прийняті Комісією поправки разом із її укладанням передаються до Ради, який мо жет їх ухвалити лише одноголосним решением.

О дієвості процедури співробітництва свидетельст вует те що, що половині поправок, запропонованих Євро пейским парламентом у першому читанні, приймається Сові тому. Кількість прийняту Радою поправок, запропонованих пар ламентом у другому читанні, становить приблизно 25%. Отже, Європейський парламент в з вестной мері співучасником створення європейського права.

К числу положень, які розширюють роль Європарламенту під управлінням справами Співтовариства, особливу увагу належить процедурі співучасті парламенту, у заключе нді договорів ухвалення нових членів і угод про асоційоване членстве.

Единым європейським актом було встановлено, що з вступу до Співтовариство нового європейської держави необхідно згоду Європарламенту, який приймає рішення абсолютною більшістю голосів сво з членів. У цьому передбачено, що парламент ін формується Радою чи Комісією до початку перего злодіїв ухвалення нового члена Співтовариства, соціальній та ході самих переговорів ухвалення нового члена Співтовариства, соціальній та ході самих переговорів. Ці самі правила діють щодо укладання угод про надання государ ствам статусу асоційованих членов.

Парламент вправі розглядати найважливіші міжнародні угоди, укладені від імені Євро пейского співтовариства. Комісія і Раду також ін формувати парламент, який висловлює свою думку з приводу цих угод. Що стосується інших, не віднось мых до найвагоміших угод про торгівлю і співробітництво парламент може просити Рада проконсуль тировать його, але він немає права давати свої заклю чения.

Что саме стосується контрольних повноважень парламенту, всі вони, можна вважати, заслуговують більшої уваги, оскільки впливають на громадську думку і контрольні дей ствия, широко висвітлюються в печати.

Еще в Договорах створенні Європейського співтовариства вказувалося, що Комісія зобов’язана давати усні чи пись менные відповіді питання, поставлені парламентом або його членами. Кількість питань, особливо письмових, невпинно зростає. У 1969 р. було поставлено 505 письмових питань, 1979 р.— 1977, 1989 р.— 2972 письмових питання. З цієї кількості 2628 питань, тобто 88%, була до Комісії, 183 питання (трохи більше 6%) було поставлено Раді і 161 питання (майже п’ять%) — міністрам іноземних дел.

Устных питань задається значно менше (треба ска зать, питання називаються усними лише умовно. Усі вони задаються в письмовій формі, а відповіді них даються усно). У 1987 р. було поставлено всього 45 усних питань, у тому числі 35 адресувалося Комісії, 8 — Раді і 2 — міністрам іноземних дел.

Помимо цих усних і письмових питань, яких даються дуже грунтовно, у Європейському парла менте значне число питань задається під час з так званого «години питань», про процедуру якого «буде сказано нижче. Відповіді тим часом, зазвичай, бувають короткими. Після відповіддю запитувач може поставити або короткий додаткове запитання, або зробити корот кую репліку, яку відповідь необязателен.

По вимозі політичної групи або менше 7 депутатів голова парламенту може затвердити рішення про проведення кінці «години питань» обговорення актуаль іншої і що становить загальний інтерес проблеми. Таке про судження дає можливість депутатам парламенту обме няться думками про суті відповіді вопросы.

Активность парламентаріїв у цій процедурі швидко віз стане. У 1979 р. протягом «години питань» було поставлено 502 питання, а 1987 р. — 1071. Перед Ради припадає близько 20% всіх питань, а адресу міністрів закордонних справ — близько 15%. Загалом у 1987 р. стосовно питань депутатів дали більше чотирьох тис. відповідей, отож, що у середовищ ньому одним депутатом було поставлено близько восьмої вопросов.

Своеобразным інструментом контролю є резолю ция про осудженні. У групі тих країни, у яких пре дусмотрена резолюція про осудженні уряду, прийняття її парламентом зобов’язує уряд піти у отставку.

Европейский парламент може винести резолюцію про по рицании лише Комісії Європейського співтовариства, але з ве дущим органів управління, якими є Європей ський рада та рада міністрів. Отже, права Європей ского парламенту, у такому випадку таких вже значні. Проте внесення резолюції про осудженні то, можливо серйозним знаряддям до рук парламенту, а прийняття її (цього потрібно більшість у дві третини голосів від списочно го складу членів парламенту) означала б, що це члени Ко місії мають залишитись у відставку й політика, проведена Комісією у справі, який викликав сумнів, і не відповідає, на думку парламенту, інтересам Сообщества.

За постійно існування Європарламенту ре золюция про осудженні вносилася лише чотири рази. Причому такому разі вона знімалася до голосування, у двох случити ях резолюція відхилялася величезною більшістю го лосов.

Последний раз резолюція про осудженні Комісії було внесено у зв’язку з рішенням останньої схвалити соглаше ние щодо продажу олії вбираються у країни Східної Європи. 23 березня 1977 р. після тривалих дебатів резолюція про осудженні було відкинуто поіменним голосуванням 95 голосами з III які взяли що у голосовании.

Сравнительно недавно, починаючи з кінця 1982 р., Європей ський парламент став розширювати сферу свого на механізм Співтовариства, використовуючи надане право про ращаться до Суду Європейського співтовариства зі скаргою виконання Радою чи Комісією покладених ними обов’язків. Це парламенту було підтверджено ре шением Судна Європейського співтовариства від 22 травня 1985 р. Суд визнала обгрунтованим скаргу парламенту те що, що також Рада ухилився обов’язків розробити загальну для Сообще ства політику області транспорта.

Два роки, у жовтні 1987 р., парламент знову до Суду цього разу зі скаргою те що, що також Рада не схвалив до належного термін проект бюджету Співтовариства на 1988 р. Хоча розв’язання суду Співтовариства теж не виходить далеко за межі осуду органу, який виконує обязанно стей, покладених нею договором, сам собою факт констата ции Судом з ініціативи парламенту бездіяльності то го чи іншого органу сприяє підвищенню значення парламенту як стимулятора розвитку З суспільства. Нарешті, до повноважень Європейського парла мента ставляться також повноваження у розгляду петі ций, тобто запитів чи скарг. Вони можуть спрямовуватися будь-яким які входять у Співтовариство громадянином индивидуаль але або спільно з іншими громадянами. Петиція то, можливо спрямована з питання. Проте оскільки більшість їх вступає у Європарламент зі скаргами забруднення довкілля, на порушення права одержання зі циальных посібників, і навіть інших прав. Чимале число петицій пов’язані з скаргами на недосконалість митниць ного законодательства.

Таким чином, можна зробити висновок, що саме звернення з петиціями пов’язана з тим, що держави-члени недоста точно послідовно реалізують норми права Співтовариства. Парламент зі свого боку прагне використовувати право петицій для на держави-члени. Вступивши шие в парламент петиції розглядаються і вивчаються комісією по петициям, яка, зазвичай, збирає необ ходимую інформації і публікує свій доповідь, в якому міститься авторитетне тлумачення по порушеної пробле ме. В багатьох випадках доповіді готуються комісією по петициям з іншими компетентними парламен тскими комиссиями.

Число поданих петицій досить швидко зростає. Якщо 1979—1980 рр. отримали 57 петицій, то через чотири роки їх кількість майже вдвічі, та ще через чотири роки збільшилося вже увосьмеро. У 1987—1988 рр. Європейський парламент отримав вже 484 петиції, вже 1988;го— 1989 рр. їх уже майже 700.

Рассмотрев повноваження Європарламенту, сліду ет звернути увагу, що формально вони менш зна чительны, ніж повноваження парламентських установ у від ділових державах. Але, водночас, слід зазначити, що Європейський парламент справді повністю использу ет його ж повноваження президента і надає серйозної поразки та дедалі більшу впливом геть такі керівні органи З общества.

Реальное вплив Європарламенту на загальне твердження ственную життя не обмежується реалізацією їм ука занных вище повноважень. Можливо, щонайменше важлива роль парламенту як виразника суспільної думки. Склалася практика прийняття парламентом резолюцій, містять оцінку політичних вимог і інших ситуацій і в середині Співтовариства, і поза нею. Формальним основани їм для таких резолюцій є положення Єдиного європейського акта, зобов’язуючого міністрів інв дивних справ держав-членів враховуватиме позицію парламента.

СТРУКТУРА І ОРГАНИЗАЦИЯ РОБОТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТА.

Детально організація та процедура Європарламенту вп ределены Регламентом. Цей досить об'ємний документ (136 статей і зібрали шість додатків), став кишенькової книгою усіх депутатів і Європарламенту, де тально розписує повноваження президента і становище керівних органів парламенту — голови і бюро, постійних і тимчасових комісії, проведення прении у самому парла менте та її органах, порядок прийняття рішень, правничий та обов’язки депутата, правове становище політичних групп.

Основными керівними органами Європейського парла мента є голова і бюро, які включають предсе дателя, його 14 заступників і квесторов (з правом совеща тельного голоса).

Председатель Європарламенту. Повноваження председате ля Європарламенту, обраного на дві з полови іншої року, багато в чому нагадують повноваження голів парламентів країн: ст. 18 Регламенту говорить, що він «керує всієї діяльністю парламенту та її орга новий». Голова з ст. 18 Регламенту має великі повноваження визначати порядок денний, він заявляє про початок і завершенні обговорення якогось питання, ставить це запитання голосування, нарешті, тільки він проти неї по зволить депутату виступати стосовно питання більше ніж двічі. З іншого боку, він має значної дисциплинар іншої владою, може оголосити порушнику регламенту пори цание, наслідком чого стане у себе заборона бути присутніми при засіданні від двох до п’яти днів. Однак найбільш важливим пра вом голови є право виступати від імені Єв ропарламента інших країнах Співтовариства за кордоном. Тому цей посаду йде досить жорстка політична борьба.

Регламент у редакції 1979 р. (ст. 16, п.1) визначає термін повноважень голови, вице-председателей і кве сторов на дві з половиною роки, цебто в половину терміну легіслатури Европарламента.

Процедура виборів голови і членів бюро Европар ламента, керована найстарішим віком депутатом, відбувається наступним образом.

Кандидатуры голови і членів бюро мають бути запропоновані з дозволу самими кандидатами від імені однієї з груп чи по меншою мірою 13 депутата ми (ст. 12, п. 1 Регламенту). Якщо результаті таємного голосування кандидат набирає абсолютна більшість голосів, він проголошується обраним. Європарламент цілях більшої ефективності своєї роботи встановив, що, коли після трьох турів голосування жодного з канди датов не набере більшості голосів, у четвертому турі балотуються лише 2 кандидата, набравши шие попередні роки турах найбільше голосів (ст. 13 і 17 Регламенту). Той самий порядок виборів встановлений і для заміщення вакансій у разі, якщо мандат когось із членів бюро перерваний (смерть, відставка тощо.). Замести тели голови (зараз 14) обираються за тією ж процедурі з урахуванням представництва різних країн і розширення політичних групп.

Полномочия заступників голови складаються зазвичай, у заміщення голови без нього: головування на засіданнях парламенту (ст. 19 Регламенту), при сутствие на офіційних церемоніях. Важливішою перед ставляется їх роль бюро чи Розширеному бюро.

Бюро Європарламенту, як зазначалось, складається з голови і 14 вице-председателей. Членами бюро з правом дорадчого голоси є також п’ять квесторов, виконують адміністративні і фінансові функції, що стосуються безпосередньо парламенту. Бюро вирішує фінансові та організаційні питання, пов’язаний ные із турботою депутатського корпусу, парламенту та її репетування ганов.

Когда бюро збирається з участю голів полити ческих груп, воно іменується розширеним бюро. Що каса ется депутатів, не перебувають на одній із політичних груп, всі вони делегують своїх представників ув рас ширенное бюро, щоправда, без права вирішального голоси (ст. 23, п. 2 Регламенту). З іншого боку, статус спостерігача може бути наданий депутату від країни, не поданої у бюро, наприклад, рішенням розширеного бюро від 11 сентяб ря 1984 р. такий статус було надано датському депутату. Отже частково відновлюються права полити ческих чи географічних «меньшинств».

Какие питання вирішують розширене бюро, цей своеоб різний раду старійшин Європарламенту? Завдання розширеного бюро складаються насамперед у підготовці пе ред кожної сесією повістки на її роботи, які потім стверджується на пленарному засіданні Асамблеї. Вона ж вправі вносити в порядок денний звані «усні питання» (тобто без попередньої підготовки пись менных документів) і дебатів із них (ст. 58, п. 1, 2, 6), a також визначати порядок постановки питань у так на зываемый «годину запитань і відповідей» (ст. 59, п. 1, 5), як та палестинці час цього часу (ст.б0, п.1).Ему доводиться виконувати і досить делікатну роботу з складання схеми разме щения вибори до залі засідань (ст.28) і керував элект ронного голосування (ст. 98, п.1). Проте діяльність рас ширенного бюро не обмежується процедурними питання ми. Вона також розробляє програму законодавчих робіт парламенту (ст. 29, п.4). Розширене бюро повно мочно також вирішувати питання, пов’язані із гармонійними стосунками парламенту коїться з іншими інститутами Співтовариства (ст. 24, п. З), між Європарламентом і міжнародними організаціями, не входячи щими в Співтовариство (ст. 24, п.2).

На засіданнях розширеного бюро звичайно є залежно від поставлених з його обговорення питань генеральний секретар, юридичний радник, директора департаментів та інші чиновники. Рішення ухвалюються більшістю голосів присутніх членів із правом го лоса.

Как правило, бюро і розширене бюро збираються за свої засідання двічі на місяць. Для зручності роботи було вирішено відмовитися від обов’язкового кворума.

Коллегия квесторов створена 1977 р. на вирішення про блем, які безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпусу. Якщо 1979 р. вони були вице-председателями, то, на першої сесії першого обраного прямим голосуванням Європей ского парламенту вони набули статусу що обираються у дві з по ловиной року членів. Як зазначалося, вони входить у бю рв і розширене бюро з правом дорадчого голоси. Всередині найбільшої колегії щочотири місяці відбувається ротація її голови, щоб квесторы не набували смак до командуванню депутатами. Колегія квесторов впра ве виносити рішення з тлумаченню і виконання правил адміністративного управління у сфері своєї компетенції, вона ж вирішує такі питання, як норми добових витрат при переїздах депутатів із країни у країну, оплата їх сік ретариата, соціальне страхування депутатів, експлуатація і гарантії безпеки приміщень парламенту, створення необхідні роботи парламентаріїв зручностей (кур'єр скаю служба, переклади, організація курсів іноземної мов, службовий транспорт). Квесторы можуть вносити в руки бюро пропозиції про зміну положень внутрішніх правил чи пунктів Регламенту, касающихся обеспечения діяльності депутатів. Останнім часом кве сторам доводиться часто відповідати на запити бюро і секре тариата по проблемам роботи Європарламенту відразу у трьох містах — Люксембурзі, Брюсселі та Страсбур ге, із переведення всієї документації мовами країн — членів Співтовариства і т.д.

Для своєчасного інформування депутатів про всіх організаційні питання, рішення розширеного бюро і колегії квесторов видається спеціальний бюл летень.

Комиссии. Робота Європарламенту протікає й у спеціальні комісії, які є постоян ными робітниками органами, компетентними у кожному особливої області коммунитарной діяльності. Це політична до місія; комісія з сільському господарству, рибальством і продовольства; бюджетна комісія; комісія з эконо мическим, валютним питань, і питанням промислової політики; комісія з питань енергії, досліджень, і технології; комісія з зовнішнім економічним зв’язкам; комісія з соціальних питань України і питань зайнятості; до місія по регіональної політики і благоустрою террі тории; комісія з транспорту; комісія з охорони окружа ющей середовища, охороні здоров’я і захист прав споживачів; комісія з питань молоді, культури, освіти, інформації та спорту; комісія з питань розвитку та зі трудничества; комісія з бюджетному контролю; институ ционная комісія; комісія з Регламенту, перевірці підлогу номочий і иммунитетам; комісія з правам жінок; до місія по петициям.

Парламент може також створюватиме тимчасові комісії, а розгляду особливих коммунитарных проблем — слід ственные комиссии.

С згоди розширеного бюро можна створювати підкомісії у межах постійної чи часів іншої комісії, які звітують перед своєї комис сией. Останніми роками було створено підкомісії по пра вам людини (у межах політичної комісії), по без небезпеки, і роззброєння (також у межах політичної комісії), по рибальством (у межах комісії з сільського господарства, рибальством і продовольства), за інформацією (у межах комісії у справах молоді). Вони працюють зазвичай дев’ять-десять депутатів. Вони проводять щорічно у середньому до 10 засідань разом з засіданнями посто янных комиссий.

Формирование комісії відбувається у початку першої сес ці новообраного Європарламенту терміном на дві з половиною роки, після що хоче створюється знову на про новленном складі. Кожен депутат проти неї участво вать у роботі тій чи іншій комісії як її повно мочного члена або його заступника. Кандидатури зазвичай зі спілкуються в бюро політичними групами чи то з імені щонайменше 13 депутатів. Бюро пропонує потім на розгляд парламенту взагалі узгоджені кандидатури з урахуванням равномер ного географічного і політичного представництва. Відповідно до регламенту (ст. II 1, п.1), парламент може назна чить стільки ж заступників членів комісій, як у ній повноважних членів. Без повноважного члена комісії його заступник, що належить до тієї ж політичної групі, бере участь у роботі комісії з правом вирішального голоси (ст. 1 II, п.2). З іншого боку, будь-який депутат Європарламенту можуть бути на засіданнях будь-який комісії лише як спостерігач (ст. 124, п.4).

Роль комісій помітно зросла після ухвалення Єдиного європейського акта, що й закріпили у редакції Регламенту, вкорінений у силу 1 липня 1987 р. Коли вони були допоміжними органами Асамблеї, або від нині саме у ній відбувається основна робота з выработ ке рішення Європарламенту. Комісії беруть участь переважають у всіх етапах проходження питання через парламент. Регламент надає комісіям із дозволу розширеного бюро як право законодавчої ініціативи (ст. 121), і пра у запиту, повноваження у виробленні проектів резолюцій Европарламента.

Статья 10, п. З Регламенту передбачає, кожна комісія вправі просити голови Європарламенту про водити одне чи кілька своїх засідань на рік у інших містах, крім Брюсселя, Люксембургу чи Страсбурга. Треба сказати, більшість комісій охоче користуються цим правом, що важким тягарем лягає на його бюджет Сообщества.

Политические групи Європарламенту. Вже за виборах голови першої Асамблеї в 1952 р. де путаты голосували відповідно до приналежність до однієї з тенденцій (соціалістичної, демократичною чи ліберальної). Саме це стало відправним момен тому інституціоналізації політичних, а чи не національ ных груп у Європейському парламенті. Не затягуючи за кріплення цього незвичного для міжнародного органу принципу, Асамблея вже 16 червня 1953 р. приймає соот ветствующую резолюцію і вписує на свій регламент становища, що стосуються статусу політичних груп. Тоді мінімальне число депутатів, необхідне зі будинку політичної групи, було встановлено в количе стве дев’яти депутатів, тобто 12% від загальної кількості (78) депутатів. Згодом число депутатів збільшилося, збільшилася також і чисельна квота до створення політичної групи, залишаючись, щоправда, лише на рівні 12%. Зі збільшенням числа представлена у парламенті партій виникла необ ходимость зниження квоти до 5% (1973 р.). Минималь ное кількість депутатів, необхідне зараз для созда ния політичної групи, становить 23 депутата однієї країни (4,4%), або 18 депутатів (3,5%), якщо вони перед ставляют щонайменше двох держав, та дванадцяти (2,3%), якщо вони представляють щонайменше трьох государств.

25 липня 1989 р. на яка відкрилася Страсбурзі першої сес ці нового складу Європарламенту було офици ально створено 10 політичних груп замість колишніх вось ми. Найбільш чисельною політичної групою (180 депутатів) стала група соціалістів, чий представник ів панец Енріке Барон і був обраний головою Европар ламента. Другий за чисельністю групою стали християн ские демократи (121 депутат), які створили «європейську народну партію». Третя за чисельністю група (49 депу татов) — «ліберали» на чолі з В. Жіскар буд «Эстеном. Депутаты-экологисты утворили дві групи: «зелені» (30 місць) і «регіоналісти» (13 місць). Сталося розмежування й у колишньої групі комуністів: 22 італійських комуніста, чотири іспанських і тільки датський створили групу «евролевых», тоді як комуністи Франції, Іспанії, Пір тугалии створили свою групу. Депутати правої орієнтації (французьке Об'єднання на підтримку республіки і скільки ірландських депутатів) створили «об'єднання євро пейских демократів». Їх відмежувалися британські кін серваторы, мають відтепер свою групу. Нарешті, свою групу зберегти ультраправим депутатам Фран ции, ФРН та Италии.

Согласно Регламенту, політичні групи По-європейському го парламенту мають право:

требовать проведення дискусії з актуальною проблемою чи терміновому питання (СТ. 64, п.1); вимагати проведення дискусії з питанням, возникаю щим під час «години питань» відразу ж потрапляє за цим годиною (ст. 61, п1); пропонувати завершити дебати (ст. 104, п.1) чи перервати засідання (ст. 106); вимагати провести поіменне голосування (ст. 95, п.1); брати участь у формуванні офіційних делегацій Европарламенту та висувати своїх кандидатів до до їхнього складу (ст. 126, п. 2 і п. З).

Кроме того, як вище, політичні групи представлені у бюро від імені вице-председателей парламенту й у розширеному бюро в голови групи. Вони ак тивно беруть участь у підготовці порядку денного, у формуванні комісій Європарламенту, в обговоренні кандидатури перед седателя парламенту і т.д.

Что стосується фінансування діяльності политиче ских груп, каждая из них має із боку Европарламен та субсидію, що складається із двох галузей: «базова субсидія», рівна всім груп, додаткова субсидія, пропор циональная чисельності кожної групи і числу поставши ленних групи мов. Останнім часом отримала рас пространение практика створення робочих груп по отдель ным питанням всередині однієї політичної групи чи торгівлі між кількома близькими за духом групами. Кількість та ких утворень сягнула вже зараз 45, що викликає біль шую занепокоєність у адміністрації парламенту, оскільки вимагає додаткових організаційних зусиль. З іншого боку, це засвідчує лише зростання активності підлогу итических груп у Європейському парламенте.

Генеральный секретаріат. У таких специфічному орга не Європейського співтовариства, яким є Європейський парламент, від злагодженості інформаційних, вспомогатель ных служб залежить чіткість роботи що у трьох го пологах учреждений.

Ключевой постаттю адміністративних служб Европарла мента є генеральний секретар, керівний рабо тієї численного секретаріату разом із головою ставить свій підпис під протоколами засідань парламенту. генеральний секретар вимовляє в бюро торжест венне зобов’язання виконувати свої обов’язки без ка ких-либо політичних, національних чи особистих пристра стий і з усвідомленням всієї відповідальності. Він несе пряму відповідальність перед головою і бюро за по вседневное адміністративне забезпечення всіх видів дея тельности парламенту й під керівництвом голови сле дит над виконанням бюджету парламента.

Постоянное збільшення обсягу роботи парламенту отра зилось на організаційну структуру секретаріату. Якщо 1952—1953 рр. під керівництвом генерального секретаря ра ботали дві служби, служба парламенту та контрактної служби админист рації, подразделявшаяся своєю чергою чотирма відділу, в яких працювали 37 співробітників, то наступні роки структура секретаріату усложнялась.

В час Генеральний секретаріат має уп равление електронної обробки інформації, юридичну службу і сім управлінь (в точному перекладі — генераль ных дирекцій): діловодства; комісій і делегацій; інформації та зв’язки з громадськістю; досліджень (включаючи підготовку бібліографії і довідок для депута тов); кадрів, бюджету та взагалі фінансів; адміністрації; перево дов, публікації й розсилки документов.

Работающие у штаті Генерального секретаріату 2 тис. чиновників є її постійними співробітниками, та його що неспроможні відкликати уряду країн — учасниць Сообще ства. Вони набувають статусу чиновників Європейського зі нашого суспільства та повинні відмовитися від якась інша роботи з сумісництву крім роботи у Європейському сообще стве. Їм заборонено отримувати інструкції від урядів, організацій або приватних осіб, які є їх непосред ственными начальниками. Із зарплати чиновників секрету риата стягується податок, який іде бюджет Співтовариства, а чи не країн, громадянами що вони є. Пенсії і з циальное забезпечення співробітників секретаріату також регу лируются нормами коммунитарного права.

Кроме того, політичні групи Європарламенту мають власний секретаріат, що є корпусом вре менных співробітників (близько 500).

Служба перекладів. Робота сесій Європарламенту, засе данія кожної комісії проходять при обов’язковому сінх ронном перекладі дев’ять офіційних мов Співтовариства (відзначимо, що рівно в 18.30 перекладачі залишають свої ка бины, ставлячи голови перед необхідністю переносити засідання наступного дня). На дев’ять мов перево дятся всі документи Європарламенту, включаючи протоколи засідань комісій. У Люксембурзі, де міститься секре тариат Європарламенту, під служби перекладу відведено від ділове 20-этажное будинок. Європейський парламент — єдиний ственное представницьке установа у світі, працююче з такою числом робочих мов, у цьому поступається навіть ООН.

Необходимо вказати однією що стоїть відособлено «ін ститут» Європарламенту — дуайена — старейши ны.

Дуайен. Запровадження посади дуайена дозволило вирішити ті про блему ведення першого засідання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбіцій окремих депутатів чи політичних груп узяли за зразок який існує в багатьох парла ментів звичай доручати відкриття сесії найстаршому віком депутату парламенту. Дуайен Європарламенту, зі гласно ст. II Регламенту, головує присутній на відкритті першої сесії Європарламенту нового скликання у разі обрання голову парламенту і бюро. При председа тельстве дуайена заборонена обговорення ніяких питань крім виборів голови і Бюро чи провер кі повноважень новообраних депутатів. Щойно вступають у посаду, дуайен поступається своє місце председа телю парламента.

Наделяя голову парламенту широкими полномо чиями ведення засідань сесій, Регламент, тим щонайменше, в ст. 18, п. З вказує, що голова може брати слово при обговоренні лише з єдиною метою сповістити депутатів про стан питання, якщо він хоче участ вовать у самій дискусії, він зобов’язаний залишити председа тельское крісло й повернутися на місце буде лише тоді, коли дискусія у питанні вже завершено. Ины ми словами, Регламент у принципі виключає «тиск» авторитетом на депутатів із висоти председательского кресла.

Рассмотрим також питання, що стосуються підготовки й проведення сесій Європарламенту. Нагадаємо, що пленар ные засідання проводяться зазвичай, у Страсбурзі, засідання постійних комісій парламенту з перевазі у Брюсселі, а секретаріат парламенту залишається в Люксембурге До березня 1958 р. депутати розсідалися в алфавітному порядку, згодом з політичної приналежності, а чи не по страновому ознакою. Усередині кожною політичною групи депутати займають місця у алфавітному порядку. Голови та їх заступники голови кожної групи (бюро) сидять над іншими членами парламенту. Депутати, вуглепостачальники, які нізащо групу, розміщуються у тому ряду амфитеатра.

Поскольку ні Договори про Співтоваристві, ні Регламенту не вказують тривалість роботи парламенту, распоря док його праці та дати пленарних засідань визначаються розширеним бюро. Звичайний місячний календар роботи сесій Європарламенту розподіляє робочі дні іду щим чином: одна тиждень — на пленарних засідань, два тижні — на засідання комісій, один тиждень — на засива ния політичних групп.

Пленарные засідання. Відповідно до ст. 139 Договору Сооб ществе, Європейський парламент скликаються на сесію на другий вівторок березня. Стаття 9, п. 1 Регламенту предусмат ривает, що період сесії відповідає періоду протягом одного року починаючи з першого засідання. Протягом сесії парламент збирається щомісяця, у своїй проводяться щоденні засідання. У цілому Європейський парламент соби рается 12 на рік з тривалістю роботи п’ять днів. У статистичному довіднику Європарламенту повідомляється, що далі всього парламент засідав в 1980;му 1983 р. — 64 дня, менші надходження до 1984 р. — 54 дні, у останні роки стабільно 60 днів на рік Щомісячні засідання починаються у понеділок в 17.00, оскільки вранці проводять засідання политиче ские групи, до інших дні засідання починаються в 9.00 і закінчуються в 20.00 з перервою на обід з 13 до 15 год. Раніше були поширеним явищем так на зываемые «нічні засідання», у грудні 1979 р. Парламент прийняв пропозицію колегії квесторов про упорядкування своєї роботи, і відтоді нічне засідання проводилося тільки разів у тиждень тому у четвер з 21 до 24 год (перекладачі Європарламенту, у яких лягає велике навантаження, на зывали його «чорним четвергом»). Проте з пропозиції політичних груп з грудня 1987 р. нічні засідання про водяться у середу, оскільки у четвер багато депутатів вже втомлювалися й скаржилися на низьку ефективність нічного заседания.

Как правило, засідання Європарламенту є глас ными і відкритими для публіки. У виняткових слу чаях більшістю на два третини голосів парламент може затвердити рішення проведення закритого засідання (ст. 81 Регламента).

Постоянно більше число пленарних засідань, необхідність провести попередній відбір питань, які включаємо до порядку денного дня сесій парламенту, спонукали прийняти досить жорсткі процедурні правила для выра ботки порядку денного. З набуттям чинності Єдиного європей ского акта пріоритет віддається обговоренню нормативних ак тов Співтовариства з єдиною метою посилити законодавчі функції Європейського парламента.

Как зазначалось, проект порядку денного стверджується на період сесії розширеним бюро з урахуванням плану задо нодательных ініціатив і після консультації з политиче скими групами і комісіями парламенту (ст. 73, п.1). Пе ред початком сесії проходить збори голову парламенту і голів політичних груп (на собра ние запрошується теж одна із тих представників депутатів, не які входять у політичні групи), що й приймає остаточний проект порядку денного, запропонований на ут верждение парламента.

Парламент приймає порядок денний з урахуванням поставши ленного головою узгодженого пропозиції расши ренного бюро без будь-яких змін, окрім тих, хто вважає за потрібне внести голова чи з меншою мірою 23 депутата або політична група. Якщо порядок денний прийнята, вона можна змінити; а й у цьому питанні Регламент дає можливість председате лю доповнити порядок денний термінові питання (ст. 74, п.2). У цьому термінові питання мають явний пріоритет над іншими питаннями порядку денного, голова сповіщає депутатів про час обговорення цих запитань і про порядок голосування ним (ст. 75, п.4).

После набрання чинності Єдиного європейського акта віз можна внесення до порядку денного обговорення текстів, потребують проходження через парламент (у читанні, у другому читанні гаразд процедури співробітництва України з т.д.). З іншого боку, порядок денний повинна містити так званий «годину питань» (ст.60), обговорення актуальних проблем чи важ ных питань, потребують обговорення без затримки (ст. 64), і навіть усні запити з обговоренням чи ні обговорення таких (ст. 58, п.1; ст. 59, п.1), питання компетенції комис сий парламенту (ст. II 2, п.2), їх доповіді (ст. II 8). Зауважимо, які зазвичай сесія заслуховує близько тридцяти доповідей комісій, двоє чи троє усних запиту з обговоренням, і навіть посвя щает два засідання на «годину питань» на адресу Комісії Єв ропейского співтовариства, його Ради чи міністрів иностран ных справ, котрі збираються рамках європейського политическо го співробітництва (зазвичай така «годину» триває близько трьох годинників та даються відповіді загалом на 30 вопросов).

Регламент зобов’язує голови оголошувати при закры тии засідання про порядку денному наступного засідання, про вре мені та його проведення (ст. 74, п. З).

Проведение обговорень передбачено Регламентом в деталях. Зазвичай голова після консульта ции з головами політичних груп пропонує пар ламенту розподіл часу, відведеного для обсужде ния. Парламент без дискусії сприймає це пропозицію до відома (ст. 83, п.1).

Время для дискусій розподіляється за такими крі териям:

первая частина обговорення розподіляється порівну між всіма політичними группами;

вторая частина часу використовується політичними груп пами залежно від своїх численности;

депутатам, не які входять у політичні групи, отво дится виступів час, відповідне часу, від водимому однієї політичної групі, у своїй ст. 83, п. З Регламенту зобов’язує враховувати відмінності політичних тенденцій таких депутатів і давати їм право выска зать свою точку зрения.

Приоритетное декларація про виступи могти-бути переді ставлено доповідачу уповноваженою комісії чи головам (заступникам голів) політичних груп, виступаючих від імені (ст. 84, п. З). Так само правом користуються депутати, бажаючі виступити на процедурі (ст. 100, п.1).

Выше зазначалось, що жодного депутат немає пра у виступити більше ніж двічі за одним й тому питання без попереднього згоду голови (ст. 84, п.4). Ес чи промовець збочує з обговорюваного питання, голова може зробити йому зауваження і нагадати про необхідності поважати Регламент (ст. 82, п.2).

Такая деталізована, проте у принципі нескладна про цедура дозволяє за досить високій контрацептивній культурі дискусії виступити на протягом 8-часового засідання 50—80 депута там, беручи до уваги ораторів, які у ході «години вопро сов» чи з процедурним вопросам.

Правом поводження з усними питаннями до Комісії Єв ропейского співтовариства, Раді або до міністрам иностран ных справ, які зібралися відповідність до угоди про євро пейском політичному співробітництві, може воспользо ваться будь-яка політична група, за умови, що кожна з них задає за одним питання за місячний період сесії (СТ. 58, п.1).

В той час будь-яка політична група чи з мень ши мері сім депутатів можуть зажадати до закінчення «години питання», негайного проведення дискусії з содер жанию відповідей, даних КЕС, Радою чи міністрами інв дивних із питань, що стосується актуальних проблем чи проблем, представляють загального інтересу. Така діс куссия може не понад годину, але в виступи де путатов відводиться трохи більше 5 хв (ст. 61, п. 1 і 4).

В загальному ліміті часу, выделяемом щоб поставити питань, і навіть до обговорення термінових питань кожною політичною групі і всім незалежним кандидатам отво дится однакову час, не що перевищує 3 год за період сес ці. Це час не зараховується має значення часу, відведеного задля спільної дискусії (ст. 83, п. 2 і 4; ст. 64, п. З).

Голосование депутатів Європарламенту проводиться ними особисто, голосування дорученням або за пошті заборонена, тому депутати зобов’язані присутст вовать особисто залі засідань під час голосування. Навчай тывая велику зайнятість вибори до роботі комісій, підлогу итических груп, а про інший їх деятельности помимо роботи у парламенті, велике значення приобрета ют проблема кворуму і з цим процедурні воп роси. Якщо 1973 р. існувало правило у тому, що кво рум досягався при присутності половини депутатів, то се годня буде достатньо однієї третини присутніх у залі засідань депутатів (ст. 89, п.2).

Операцией голосування керує голова парла мента (ст. 18, п. 2 і ст. 99 Регламенту). Голосування произ водиться або підняттям руки, або вставанням, або нажа тием кнопки електронної системи (при поіменному голосо вании) .

Обычно проводиться голосування підняттям руки. Якщо результат викликає сумніви, голова може прове сті голосування вставанням, Якщо ж і тоді залишаються зі думки, може бути проведене поіменне голосування (ст.94). Він може також призначити поіменне голосова ние, якщо цього на початок голосування зажадає щонайменше 23 депутатів або політична група, і требо вание має бути виражено у вигляді (ст. 95, п.1). До речі, це ж правило поширюється і голо сование довіру чи недовіру Комісії Європейського співтовариства (ст. 30, п.3). Поіменне голосування проводиться в алфавітному порядку починаючи з прізвища депутата, яку падає жереб. Голова у разі голо суєт останнім (ст. 95, п.2).

Электронная система голосування (ст.96), введена із травня 1980 р., дозволила зменшити час голосування та під рахунки голосів при поіменному голосуванні з години до 2 хв. Депутати у своїй користуються персональними магнітними картками для голосування та повинні голосувати зі свого места.

Наконец, за бажання більшості присутніх де путатов можна виготовити поіменне усне голосо вание. Зазвичай, у практиці Європарламенту проводиться від крите голосування. Проте з вимозі одну п’яту ча сті депутатів із кожному питання може бути проведене таємне голосування. Підрахунок голосів проводять чотири рахунок чика, зумовлені жеребом (ст. 97,п.4).

На голосування ставляться пропозиції щодо резолюції, а після ухвалення Єдиного європейського акта — й молодіжні проекти ре золюций нормативного характеру. Голосуються також бюд жет, питання процедури і повістка дня.

Когда завершено дискусія по обговорюваному тексту, раз вирішені виступи за мотивами голосування на разі, якщо надійшли заявка таких виступи (ст.98). Якщо голова оголосив початок голосування, ніякі ви ступления не допускаются.

Принятие рішення більшістю голосів залежить від пхе рактера прийнятих рішень. Регламент Європарламенту містить з цього приводу норми, запозичені з договорів про Європейському сообществе.

По більшості рішень Європарламенту достатньо простої більшості голосів депутатів, що у го лосовании. Разом з тим, у окремих випадках необхідно кваліфіковане большинство:

для прийняття внутрішнього Регламенту: більшість всіх членів парламента;

для вотуму недовіри Комісії: більшість всіх депу татов і дві третини голосовавших;

для рішень ухвалення внесених Радою змін — у зроблені парламентом поправки у проекті бюджету: більшість усіх депутатів і три п’ятих голосовавших;

для повного несхвалення проекту: більшість членів парламенту і дві третини голосовавших;

для прийняття рішень про зміну договору створенні Європейського об'єднання вугілля і сталі: більшість у дві третини депутатів і трьох чверті голосовавших;

для ухвалення рішення про скликанні надзвичайної сесії: більшість членів парламента.

С прийняттям Єдиного європейського акта з’явилася нову норму, потребує більшості всіх членів для рекомендації парламенту щодо вступ у Співтовариство нових членів або про укладанні договору про ассоциации.