Реабилитация кібернетики

Реабилитация кибернетики

Наталия Дубова К 1958 року кібернетика перестала вважатися у Радянському Союзі лженаукой.

«Самая швидкодіюча у світі» — з оцінкою в 1958 року Державна комісія прийняла нову машину Лебедєва, М-20. ЕОМ М-20 справді одне з самих продуктивних і надійних лампових машин, створених у 50-ті. Цифра 20 в назві означає 20 тис. операцій на секунду. До такої швидкості рахунки наближалася тільки американська машина «Норк», що була значно більше громіздкою, оскільки містила вп’ятеро більше ламп.

При створенні М-20 об'єднали свої зусилля недавні конкуренти — ИТМиВТ і СКБ-245. Радянський уряд вважає недоцільним продовжувати порівнювати швидкодія машин двох «фірм», й у 1955 року видало постанову ж про про спільну розробку нової ЕОМ. Обидві організації внесли у створення машини те що були сильні. Академічний інститут забезпечив розробку загальної ідеології й структури М-20, але в галузеве СКБ-245 лягла відповідальність за якісну технічну документацію й створення досвідченого зразка машини, що передували серійному заводському випуску. У головного конструктора М-20 Лебедєва в СКБ був заступник, молодий та перспективний інженер Михайло Кирилович Сулим, який через десятиліття буде з провідних персон радянського компьютеростроения.

Чтобы домогтися високого швидкодії на малоефективною елементної базі, треба було проявити неабияку винахідливість. М-20 знаменита поруч цікавих нововведень, авторами яких було головний ідеолог машини Лебедєв і той його заступник, видатний математик і з перших радянських програмістів Михайло Романович Шура-Бура. Шура-Бура разом із Лебедєвим розробляв систему команд і керував створенням матзабезпечення М-20. Це була перша радянська ЕОМ з власним системним програмним забезпеченням — пакетом стандартних підпрограм ІС-2. Завдяки ним програми для М-20 могли записуватися на мнемокоде, а чи не в двійкових машинних командах, як було зазначено усім попередніх ЕОМ. Це означало, що практику нанесення роботи з ЕОМ ставала демократичнішою, коло її достойників, колись обмежений привілейованої прошарком втаємничених у таїнства машинного мови, поступово починав расширяться.

Но повернемося до архітектурним знахідкам, що дозволило М-20 виявитися по швидкодії однієї з найбільш передових у світі машин. У ЕОМ було передбачено деяке суміщення виконання частин операцій — вибірка наступній команди з пам’яті починалася, без очікування закінчення роботи арифметичного устрою. Щоб прискорити операції складання і множення, була вдосконалена робота ланцюгів перенесення, і множення виконувалося відразу чотирма розряду. Крім цього у М-20 апаратно реалізована часта для математичних розрахунків операція вилучення кореня. Загальному підвищення ефективності роботи машини сприяли і таке рішення, як індексна арифметика, запровадження нових логічних операцій процесора, суміщення виведення печатку з роботою процесора з допомогою буфера на магнітному барабані.

Важно, всі ці нововведення не призвели до у себе значного збільшення ламп. Навпаки, в М-20, проти попередніми розробками Лебедєва, ламп стало значно менше, всього 1600. Завдяки цьому М-20 виявилося лише дуже швидкої, а й дуже надійної машиною. Скоротити число ламп дозволили оригінальні схемотехнічні рішення, автором яких було Петре Петровичу Головистиков з ИТМиВТ. Запропонував він запровадити імпульсний принцип побудови схем пристроїв паралельного дії (динамічні тригери), як і дало можливість зменшити кількість ламп. З іншого боку, значну частину елементної бази становили напівпровідникові діоди, у яких було виконано все логічні схеми машины.

Однако нововведення в схемотехніці на кілька днів стали предметом головного болю розробників машини. У 1957 в СКБ-245 було завершено її досвідчений зразок. Залишався крок до здачі М-20 в серійне виробництво, але — крок за тими часів дуже важкий — налагодження, тобто забезпечення нормальної роботи. І як разів замірялися вбити цьому етапі виникли труднощі з динамічними елементами, які здавалися абсолютно надійними під час тестування на малих макетах в інституті. Робота, до великого невдоволенню її керівників, застопорилася. Серед недоброзичливців пішли чутки про помилковість динамічного підходу і необхідність повернення до старих добрих лампам. Зрештою, скінчилося добре, з труднощами впоратися вдалося, і М-20 пішла у виробництво, зберігши майже всі нові театральні ідеї разработчиков.

Лебедев вкрай плідно використовував що виникла паузу у роботі М-20 — вирішив впустити їх у серію свою попередню машину, БЭСМ, використавши при цьому конструктивы М-20, досконалішу ферритовую пам’ять М-20 (лише вдвічі разу менше), і навіть замінивши в БЭСМ лампові діоди на напівпровідникові, як і М-20. Так в 1958 з’явилася виробнича версія БЭСМ, БЭСМ-2, створена заводі імені Володарського в Ульяновске.

М-20 почали друкувати у тому року заводі обчислювальних машин Казані. По спогадам однієї з учасників розробки Марка Валеріановича Тяпкина, М-20 і БЭСМ вважалися машинами різних вагових категорій і тому призначалися різним користувальницьким колективам. М-20 виділялася своїми архітектурними ідеями, більш досконалим і складної логікою, і тому саме він встановлювалася в організаціях з сильними эксплуатационниками. Такими були, наприклад, закриті інституції номерних Арзамасі і Челябінську. До використанню БЭСМ пред’являлися менш високі вимоги, тому з машиною успішно справлялися у навчальних інститутах, стояла вона й обчислювальних центрах Академії наук СРСР і МДУ.

Итак, 1958;й — рік черговий перемоги лебедевской школи. Але і другого основоположника радянської обчислювальної техніки, Ісаака Семеновича Брука, цей рік дуже важливий. У 1958 року АН СРСР серії «Питання радянської науки» опублікувала його проблемну записку «Розробка теорії, принципів побудови і застосування спеціалізованих обчислювальних і більше управляючих машин». У цьому роботі Брук систематизує пропозиції щодо застосуванню ЕОМ в автоматизації промисловості. Він формулює основних напрямів наукових досліджень про по управлінню технологічними об'єктами з допомогою обчислювальних машин і творення системам управління, куди входять до тями ролі необхідного ланки людини — оператора керуючої ЕОМ.

Брук першим настільки серйозно підійшов до завданню створення ЕОМ як як потужних обчислювачів, а й як ефективних коштів управління виробничими процесами. Ідеї Брука точилися ще далі — у найближчій перспективі вона розраховувала використання машин для автоматизації управління економікою. Фактично, теоретичні роботи Брука наприкінці 50-х ставилися до лише яка дістала СРСР легальний статус нової науці — технічної кібернетиці. До речі, у тому 1958;му у російському перекладі видаються книжки основоположника кібернетики Норберта Вінера й з кращих її популяризаторів Поля Косса. Те, що ідеї автоматизованого врядування вже некоректні у СРСР лженаукою, підтверджують практичні кроки керівництва країни, наступні за публікацією записки Брука. Наприкінці 50-х одна одною організуються НДІ і КБ до створення застосування управляючих ЕОМ.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.