Страхование фінансових рисков

Запровадження 2.

1. Фінансові ризики 3.

1.1. Сутність, види й критерії ризику 3.

1.2. Способи зниження ступеня ризику. 4.

2. Валютні ризики та методи їхньої організації страхування 5.

2.1. Валютні ризики під час укладання стандартних контрактів 5.

2.2. Валютні ризики під час розрахунків по клирингу 11.

2.3 Валютні ризики під час укладання товарообмінних угод 11.

3. Хеджування 12.

Укладання 15.

Список використаної літератури: 16.

Страхування одночасно постає як одне із стабілізаторів економічної та соціальній ситуації у країни й як із сфер економіки та бизнеса.

Одночасно страхування вважається однією з методів управління ризиком. Специфіка страхової захисту полягає у компенсувати збитки під час здійснення страхового случая.

Велике значення страхування в інвестиційної роботи і управлінні капіталами фінансово-промислових груп, і холдингов.

Нарешті, страхування постає як один із засобів забезпечення економічної волі народів і прав особистості умовах ринкового экономики.

Традиційне фондове страхування (далі просто страхування) як інструмент фінансового менеджменту використовується тоді, когда:

— заходи для попередження та зниження ризиків виявляються або недостатніми, або економічно не эффективными;

— має місце економічна відособленість від суб'єктів господарської діяльності, що базується на різних формах собственности;

— у виробництві та галузі є додатковий продукт, необхідний добровільного страхования;

— ризик діяльності існує, але дуже опасен;

— страхові послуги досить надійні, а фінанси страховика стійкі, щоб забезпечити реальну страхову захист страхувальника, його відповідальності, майна, і др.

1. Фінансові риски.

1.1. Сутність, види й критерії риска.

У будь-якій господарську діяльність завжди є велика небезпека грошових втрат, яка з специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпека таких втрат є фінансові риски.

Фінансові ризики — це комерційних ризиків. Ризики бувають чисті й спекулятивні. Чисті ризики означають можливість отримання збитку чи нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються у можливості отримання як позитивного, і негативного результату. Фінансові ризики — це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурное вкладення капіталу, наперед знає, що з нього можливі лише 2 виду результатів: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ризику є можливість настання шкоди внаслідок проведення будь-яких операцій на фінансово-кредитної і біржовий сферах, скоєння операцій із фондовими цінними паперами, тобто. ризику, який випливає з природи операцій. До фінансових ризиків ставляться кредитний ризик, відсотковий ризик, валютний ризик; ризик упущеної фінансової выгоды.

Кредитні ризики — небезпека несплати позичальником основного боргу та відсотків, належних кредитору.

Відсотковий ризик — небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами в результаті перевищення відсоткові ставки, виплачуваних вони за притягнутим засобам, над ставками по наданим кредитам.

Валютні ризики є небезпечними валютних втрат, що з зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно інший, зокрема національної валюти під час проведення зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операций.

Ризик упущеної фінансової вигоди — це ризик наступу непрямого (побічного) фінансового шкоди (неполученная прибуток) внаслідок неосуществления будь-якого заходи (наприклад, страхування) чи зупинки господарської деятельности.

1.2. Способи зниження ступеня риска.

Фінансові ризики дозволяються з допомогою різних засобів і способів. Засобами дозволу фінансових ризиків є запобігання їх, утримання, передача, зниження рівня. Запобігання ризику означає просте відхилення від заходи, що з ризиком. Проте запобігання ризику для інвестора найчастіше означає відмови від прибутку. Утримання ризику — залишення ризику за інвестором, т. е. з його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь впевнений, що може рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу. Передача ризику свідчить, що іноземний інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому суспільству. У разі передача ризику відбулася шляхом страхування фінансового ризику. Зниження ступеня ризику означатиме скорочення ймовірності та обсягу потерь.

При виборі конкретного кошти дозволу фінансового ризику інвестор повинен виходити з таких принципов.

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капитал.

2. Можна припустити про наслідки риска.

3. Не можна ризикувати багатьом заради малого.

Реалізація першого принципу означає, що перш ніж вкладати капітал, інвестор должен:

— визначити максимально можливий обсяг збитку у цій риску;

— зіставити його з обсягом вкладається капитала;

— зіставити його з усіма власними фінансових ресурсів і побачити, не спричинить втрата цього капіталу до банкрутства инвестора.

Обсяг збитку від вкладення капіталу то, можливо дорівнює обсягу даного капіталу, менше чи більше його не. При прямі інвестиції не обсяг збитку, зазвичай, дорівнює обсягу венчурного капитала.

При портфельних інвестиціях, т. е. для придбання цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку зазвичай менше суми витраченого капитала.

Реалізація другого принципу вимагає, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, установила, до чого можуть призвести, наскільки ймовірним є ризику, і прийняв би рішення про усунення ризику (т. е. від заходу), ухвалення ризику свою відповідальність або про передачі ризику на відповідальність іншому лицу.

Дія третього принципу особливо яскраво проявляється під час передачі фінансового ризику. І тут воно означає, що іноземний інвестор має визначити прийнятне йому співвідношення між страховим внеском і страхової сумою. Страховий внесок (чи страхова премія) — це Плата страхової ризик страхувальника страховику, відповідно до договору страхування чи силу.

закону. Страхова сума — це грошова сума, яку застраховані матеріальних цінностей (чи громадянська відповідальність, життя і здоров’я страхователя).

Ризик ні бути утриманий, т. е. інвестор ні приймати він ризик, якщо розмір збитку щодо великий проти економією на страховому взносе.

Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способы:

— диверсификация;

— придбання додаткової інформації про вибір і результатах;

— лимитирование;

— страхування (зокрема хеджування) і др.

2. Валютні ризики та методи їхньої організації страхования.

2.1. Валютні ризики під час укладання стандартних контрактов.

Підприємства та молодіжні організації, безпосередньо виходять зовнішній ринок, зіштовхуються з небезпекою валютних втрат через різкому коливанню курсів іноземних валют. Валютні ризики існують під час розрахунків як і вільно конвертовані валютах (ВКВ), і у клірингових валютах, і навіть під час здійснення товарообмінних угод. Розрізняють дві основні валютних ризику: ризик готівкових валютних збитків у конкретних операціям в іноземній валюті і зростає ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, і навіть балансів зарубіжних філій на національну валюту.

Ризик готівкових валютних збитків існує як із укладанні контрактів, і при наданні (чи отримання) кредитів і полягає у можливості зміни курсу валюти угоди стосовно рубаю (і, зміни величини надходжень чи платежів при перерахунку в рубли).

Зазначені валютні ризики (доі після підписання контракту) різняться характером й можливостям їх попередження. Так, перший вид ризику (до підписання угоди) —близький до цінового ризику чи ризику погіршення конкурентоспроможності, пов’язаному з зміною валютного курсу. Він то, можливо враховано в процесі ведення переговорів. Зокрема, у разі різкої зміни валютного курсу під час проведення підприємство може наполягати на деякому зміні початкової ціни, яке компенсувала б (в цілому або частково) зміна. Проте після підписання угоди (тоді як нього не було включена відповідна валютна обмовка) подібні домовленості вже невозможны.

Власне валютний ризик (ризик, пов’язані з зміною валютного курсу у період підписанням контракту (і платежів з нього) у валюті експортера внаслідок зниження курсу іноземної валюти до національної або збільшення вартості імпортного контракту результаті підвищення курсу іноземної валюти стосовно рубаю. Насправді зазначений ризик то, можливо усунутий шляхом застосування різних методів страхування валютних ризиків. Ризик упущеної вигоди залежить від можливості отримання гірших результатів під час виборів однієї з двох рішень — страхувати або страхувати валютний ризик. Так, зміни курсу може стати сприятливими для ВЭО чи підприємства, і застрахувавши контракт від валютних ризиків, він може позбутися прибутку, що у іншому разі мало отримати. Разом про те, фактично неможливо передбачити ризик упущеної вигоди без досить ефективних прогнозів валютних курсов.

На залежність виручки підприємств від коливань валютних курсів впливає і Порядок внутрішніх розрахунків з експортно-імпортним операциям.

Вибір валюти ціни зовнішньоторговельного контракту як засіб страхування валютних ризиків є найпростішим. Його мета — встановлення ціни контракту такий валюті, зміна якої виявляться сприятливими. Для експортера це завжди буде так звана «сильна «валюта, тобто валюта, курс якої зростає у споживачів протягом терміну дії контракту. На момент платежу фактична виручка за контрактом, перерахована на рублі, перевищить спочатку ожидавшуюся.

Навпаки, імпортер прагне укласти контракт у валюті з понижающимся курсом («слабкої «валюті). Тоді на момент платежу йому доведеться заплатити меншу суму рублях, ніж передбачалося, оскільки іноземна валюта в рублях коштуватиме дешевше. Вдало обрана валюта ціни дозволяє як уникнути втрат, що з зміною валютних курсів, але й отримати прибыль.

Разом про те даний метод має свої вади. По-перше, очікування підвищення або зниження курсу іноземної валюти можуть виправдатися. Тому, за використанні цього методу необхідні достовірні прогнози динаміки валютних курсов.

По-друге, під час укладання зовнішньоторговельних контрактів який завжди є можливість вибирати найвдалішу валюту ціни. Наприклад, що на деяких міжнародних товарних ринках ціни зовнішньоторговельного контракту встановлюються у валюті экспортера.

Що стосується багатьох товарів, зокрема, сировини й продовольства, існує можливість вибору валюти ціни, застосовується у контракті, за домовленістю між контрагентами. Але інтереси сторін під час виборів валюти ціни не збігаються: для експортера за будь-яких обставин вигідніше встановлювати ціну «сильної «валюті, а імпортера — в «слабкої «. Тож на поступку щодо валюті ціни контрагенти, зазвичай, вимагають зустрічних поступок (знижку чи надбавку до ціни, пільгові умови платежу чи кредиту та т.д.). Розміри і різноманітні види можливих поступок различны.

Так, під час укладання угод на біржові товари, до яких належать багатьох видів сировини й продовольства, розміри знижок чи надбавок до ціни визначаються, з вартості: страхування валютних ризиків міжнародною валютному ринку. Наприклад, під час укладання угоди про поставки лісових товарів (з платежем через 3 місяці) імпортер наполягає на встановленні ціни на доларах, а чи не в шведських кронах, як запропонував експортер. Тоді ціна доларах визначиться шляхом перерахунку з шведських крон по форвардному 3-х місячному валютному курсу крони до долара (т. е. з урахуванням премії чи знижки до поточному курсу). Різниця між вартістю кронах і доларах, рівна різниці між поточним і форвардним курсом, а залежно від ситуації, яка виникла валютних ринках, і термінів платежів з контракту, їх може становити від десятих часткою відсотка до 3−5% і більше і відбиватиме вартість хеджування угоди у вигляді термінових валютних операций.

Види й розміри поступок з товарів не біржовий торгівлі залежать як від зазначених вище чинників, і від яка виникла тому чи іншому ринку практики, бажання контрагента, її положення і домовленості сторін. Переважна більшість них (близько ¾) — це знижки з ціни, але трапляються й інші — зміни умов платежу, валютні застереження тощо. д.

Зазвичай валюту ціни пропонує експортер. Якщо імпортер незгодний й наполягає на зміні валюти контракту, фірма-експортер має право вимагати відповідних поступок. Для імпортера можна буде наполягати на зміні валюти ціни на тому випадку, коли він очікує, що курс запропонованої їм валюти знизиться значно — більшою мірою, ніж було збільшено ціна контракту, отже, на момент платежу знецінення валюти компенсує підвищення цін. Якщо експортер вважає, що запропонована валюта може дуже знецінитися, то даючи згоду запровадження їх у контракт, він може вимагати істотною надбавки до ціни. Тому, за виборі валюти ціни зовнішньоторговельного контракту важливо знати як можливий зниженні чи підвищенні курсу тій чи іншій валюти, а й про приблизних розмірах такого зниження чи повышения.

Включення в контракт валютної застереження як засіб страхування валютних ризиків передбачає пропорційну коригування ціни контракту разі зміна відповідного валютного курсу понад встановлених пределов.

Наприклад, в умовах однієї з контрактів, із англійської фірмою ціна встановили фунтах стерлінгів з валютної застереженням в шведських кронах. Причому у залежність від зміни курсу фунта до кроні на момент платежу ціна фунтах стерлінгів мала змінитися відповідно до встановленої шкалой.

Порядок розрахунку зміни ціни на залежність від зміни валютного курсу може бути інакшим — над відповідності зі спеціальної шкалою, а, по спеціальної формулі. Із умовою, який курс (якою публікації чи біржовий котирування) используется.

Однак такий метод страхування валютних ризиків це не дає повної гарантії від збитків. Усе залежатиме від цього, наскільки вдалий вибір валюти, застосовуваний для валютної застереження, і є тенденції зміни її курса.

Безумовно, російським зовнішньоекономічним організаціям, і підприємствам зручно застосовувати валютну обмовку в рублях, що цілком гарантує від валютних ризиків. Проте, зазвичай, іноземні контрагенти не погоджуються вмикання валютної застереження в рублях.

Через це найпоширенішими валютними застереженнями, застосовуваними ВЭО є застереження в СДР (міжнародної лічильної валютної одиниці), часом — в шведських кронах.

Іноді на практиці зустрічаються мультивалютные застереження, що передбачають перерахунок суми платежу у разі зміни курсу валюти контракту в середньому у відношення до кільком заздалегідь певним валютам (валютою «кошику «із зазначенням терезів відповідних валют в «кошику »). У цьому досягається той ефект, що час використання застереження в СДР, але значно ускладнюється розрахунок курсів і платежів по контрактам.

Надзвичайно рідко на практиці застосовується одностороння обмовка, що захищає інтереси лише з сторін, передбачаючи перерахунок сум платежу лише тоді несприятливого з цією боку зміни валютного курса.

У контракти з тривалими термінами постачання російської та платежу, і навіть які передбачають надання комерційного кредиту, включаються індексні застереження чи застереження про «ковзанні ціни ». Це означає, що ціна товару з сумою платежу в цілому або частково коригуються залежно від руху ринкових ціни даний товар, витрат його производства.

чи динаміку загального індексу цен.

Застосування валютних застережень зазвичай тягне у себе надання певних поступок контрагенту (як і, як і за зміні валюти ціни), вона вимагає від організацій та підприємств, заключающих дуже багато зовнішньоторговельних контрактів, додаткових витрат часу для розрахунків сум фактичних платежів з контрактам.

Регулювання валютну позицію по що укладаються контрактами як засіб використовується великими підприємствами, які укладають велика кількість зовнішньоторговельних контрактів. Зміст його зводиться до того що, щоб за можливості не мати відкритої валютну позицію. Це досягається двома способами:

1. Якщо підприємство одночасно підписує зовнішньоторговельні контракти і з експорту, і щодо імпорту, їй досить стежити, щоб ці контракти полягали у валюті і продовжити терміни платежів з ним приблизно збігалися. Збитки по експортним контрактами, пов’язані з коливаннями валютного курсу, компенсуються відповідної прибутком по імпортним контрактами і навпаки. Якщо з допомогою початку використанню однієї валюти під час встановлення цін зовнішньоторговельних операцій та уніфікації порядку й термінів платежів вдасться досягти повної збалансованості валютну позицію, т. е. якщо залишаються платежі, не покрываемые зустрічними надходженнями, щодо решти угод можна буде застосувати інші методи страхування. 2. Якщо підприємство має у більшою мірою експортну (чи, навпаки, імпортну) спрямованість і укладає велика кількість контрактів, вона може звести до мінімуму валютні ризики у вигляді диверсифікації валютної структури укладених експорту чи імпорту контрактів (т. е. у вигляді їх укладення різних валютах мають протилежні тенденції зміни курсов).

Під час укладання угод одночасно у різних валютах втрати від несприятливого зміни курсів одних відшкодовують прибутком через зміну курсів інших валют. Тому така практика склалася дає прийнятні гарантії від валютних рисков.

Регулювання валютну позицію, включаючи різні прийоми такого регулювання, — досить ефективний і зручний метод страхування валютних ризиків, широко застосовуваний, зокрема, у діяльності зовнішньоекономічних об'єднань. Він не вимагає спеціальних витрат за страхування валютних ризиків і можна використовувати разом із іншими методами. За вдалого застосуванні може бути гарантована майже повна гарантія від валютних рисков.

З використанням послуг комерційних банків зі страхування валютних ризиків, заявки страхування приймаються телефоном, після чого оформляються письмово договором страхування валютних ризиків. У договорі вказуються: сума іноземній валюті, термін платежів чи надходжень за контрактом, форвардний курс рубля, яким проводиться перерахунок сум в инвалюте.

Банк перебирає зобов’язання щодо закінченні терміну, вказаної у договорі, на час вступу платежів до іноземній валюті перевести їх у рахунок клієнти на рублях за курсу, існуючому на даний момент платежу, а, по зумовленого форвардному курсу. І навпаки, якщо договір укладений із предприятием-импортером, банк зобов’язується списати із рахунку підприємства у рублях суму, визначеним з встановленого форвардного курсу рубля.

Укладання договору страхуванні валютних ризиків дозволяє підприємству повністю захистити себе від його можливих збитків, що з коливаннями валютних курсів, оскільки він знає курс перерахунку іноземної валюти в рубли.

Форвардні курси іноземних валют до карбованця розраховуються щодня. Форвардний курс банку розраховується з урахуванням форвардних курсів відповідних валют міжнародною валютному ринку, що дозволяє банку перестрахувати у ньому договори, ув’язнені з організаціями та підприємствами, не несучи у своїй матеріальних убытков.

Як і міжнародному валютному ринку форвардні курси одних валют до карбованця встановлюються з премією, інших — із знижкою до поточним валютним курсів. Система форвардних курсів банку як і, як і термінових курсів, застосовуваних у країнах, орієнтує підприємства міста і організації на висновок експортних контрактів в «сильних «валютах, а імпортних — в «слабких » .

Комерційні банки страхують вітчизняні підприємства використовували та молодіжні організації від ризику збитків, що з коливаннями валютних курсів, але не ризику упущеної вигоди. Механізм розрахунків із клієнтами такий, що буває після здійснення звичайній процедури розрахунків з експортного чи імпортному контракту застосуванням поточного валютного курсу на дату платежу банк списує чи, навпаки, зараховує з цього приводу клієнта CVMMV в рублях, відповідну різниці між поточним і форвардним курсом. Підприємство (організація), в такий спосіб, або отримує виграш від цього, що контракт застрахований, або перебувають у проигрыше.

Застосування «опціонів », враховуючи велику комісію за вид операцій, виправдано умов значних змін валютних курсів. Під час укладання таких угод ще більше підвищується роль прогнозів динаміки валютних курсов.

Отже, найзручнішим і підходить метод регулювання валютну позицію, який вимагає оцінки перспектив динаміки валютних курсів і відданість забезпечує гарантії від збитків по валютним ризикам. Але, як свідчить досвід, неможливо повністю збалансувати вимоги, і зобов’язання в іноземній валюті, але це обумовлює необхідність застосування та інших методов.

Відкрита валютна позиція щодо зовнішньоторговельним контрактами .(тобто платежі чи надходження, не погашаемые зустрічними надходженнями чи платежами у відповідній іноземній валюті) то, можливо застрахована у вигляді вибору іншим зі згаданих методів. У цьому бажана орієнтація на достовірні прогнози валютних курсов.

З огляду на, що прогнози валютних курсів не забезпечують 100% достовірності, годі було, орієнтуючись ними тримати надто велику надійно не застраховану валютну позицію. Для гарантії від великих збитків воно, як вважають, ні перевищувати 10% суми ув’язнених контрактів, решту доцільно застрахувати через комерційний банк чи у вигляді включення до контракт відповідних валютних оговорок.

Валютні ризики під час валютних рахунків підприємств є істотним значних структур, які мають значний кількість валюти на термінових депозитах.

Російські підприємства міста і організації заслуговують відкривати балансові валютні рахунки, зокрема ВКВ. Через війну підприємства несуть ризики збитків через можливе зміни курсу валюти счета.

Отримавши іноземної валюти і, прийнявши рішення про відкриття валютного рахунки, підприємство має визначити, як і валюті тримати средства.

Конверсія до інших валюти виробляється без обмеження з чинному курсу міжнародного валютного ринку на день скоєння операції. Замість рахунки одній з ВКВ може бути відкритий рахунок у рублях з вільною конверсією. Перерахунок карбованців на іноземної валюти і навпаки здійснюється за курсу ЦБ Росії на день скоєння операции.

Вигідність зберігання засобів у тій чи іншій валюті визначається перспективами динаміки її курсу на міжнародних валютних ринках і вищий рівень міжнародних відсоткових ставок відповідної валюті бо від нього залежить відсоток, начисляемый банком. Наприклад, на початку 1990 р. склався високий рівень ставок за депозитами у англійських фунтах стерлінгів. У цьому певні переваги мають рахунки рублях з вільною конверсією. Оскільки курс рубля розраховується з урахуванням валютної «кошика », він стабільний у середньому відношення до провідним західним валютам, які б зміни закінчувалися їх взаємні курси. Поруч із розмір ставки по карбованцевих рахунках відповідає середнього рівня відсоткових ставок провідних західних валютах.

Нерідко, якщо власник валютних фондів передбачає їх використати на закупівлю готових виробів на будь-якої країні (наприклад, до ФРН), можна буде помістити кошти рахунок у національної валюти цієї країни. Завдяки цьому він собі гарантує, що на момент використання коштів він зможе ними закупити приблизно стільки ж товарів, як й передбачав, незалежно через зміну валютного курсу. У цьому власник валютних фондів уникає великих втрат, хоч і втрачає можливість отримати дополнительнуюприбыль від зміни валютних курсів. Але це доцільне лише у випадках, коли йдеться про жнив, має щодо невисокий рівень инфляции.

2.2. Валютні ризики під час розрахунків по клирингу.

Через те, що розрахунки з клирингу з країною, зазвичай, досліджують валюті, підприємства міста і організації що неспроможні застосовувати такий метод страхування валютних ризиків, за зміну валюти контракту. Не користуються також послугами комерційних банків, які, не страхують від валютних ризиків контракти, що передбачають розрахунки в клірингових валютах. Вітчизняні організації застосовують у основному лише дві методу страхування валютних ризиків: регулювання валютну позицію і в контрактах валютних оговорок.

Як свідчить нинішній практика, під час розрахунків ВКВ іноземні контрагенти зацікавлені при застосуванні валютних застережень і погоджуються з їхньої включення у зовнішньоторговельний контракт лише як поступки, що у розпорядженні є такі методи страхування валютних ризиків, як термінові операції з валютою, кредитні операції, і т. буд. Під час укладання контрактів в рам трактів. Усі вони має умови платежу, нерідко різних контрагентів і з кожному боку несуть відповідні валютні риски.

2.3 Валютні ризики під час укладання товарообмінних сделок.

Одне з поширених варіантів організації зустрічної торгівлі — висновок вітчизняним підприємством (організацією) угод з експорту і щодо імпорту з різними іноземними партнерами.

Українське підприємство (фірма А) поставляє товар іноземної фірмі (Б), своєю чергою одержуючи товар одної іноземної фірми (У). У цьому її зобов’язання й вимоги стосовно іноземних партнерам взаимопогашаются. Фірми Проте й Б врегулюють між собою лише відмінність між вартістю поставок.

Товарообмінні угоди Андрійовича не виключають платежі готівкою, здійснювані її учасниками. Разом про те для фірми, А мінімальні, оскільки доводиться оплачувати лише відмінність між своїм імпортом, і експортом (або, навпаки, отримати цю різницю, якщо експортна угода перевищує імпортну). Однак це, не зменшує валютні ризики, виникаючі для фірми На зв’язку із ув’язненням угод, кожна з яких є самостійний контракт у тому національної валюте.

Найпростіший шлях до усунення даних ризиків — збалансування виникаючих із таких угодам зустрічних зобов’язань вітчизняного підприємства (організації) і закордонних фірм (за обсягом, валюті, у якій виражені зобов’язання, за термінами платежей).

Якщо експортний і імпортний контракти укладено у різних валютах, ризики значно зростають. Повністю є підстави виключені під час встановлення цін обох контрактів лише у валюті чи включенні у яких відповідних валютних застережень, і за збігу термінів платежів з контрактам.

Певну складність може викликати страхування валютних ризиків по незбалансованої частини товарообмінній угоди. Нерідко імпортний контракт становить лише 70−80% експортного, навпаки. При страхування від ризиків решти чи то з угоди незастосовно більшість методів, які у звичайних контрактах. Навряд прийнятно включення до відношенні частини угоди спеціальної валютної застереження (наприклад, в СДР). Таке, зокрема, не передбачено міжнародної практиці. Тому обмовку в СДР довелося б включати повністю як і експортний, і імпортний контракти. Фактично це єдиний метод страхування валютних ризиків, застосовуваний у товарообмінних (не повністю збалансованих) угоди з Китаєм, Індією та інші країнами, розрахунки із якими досліджують рамках двосторонніх клірингів. Під час укладання аналогічних операцій із іншими відмінність між сумами зустрічних контрактів, погашаемая ВКВ, то, можливо застрахована від валютних ризиків комерційних банках.

Нерідко під час здійснення товарообмінних операцій вітчизняні підприємства використовували (організації) користуються послугами посередника, що від їхніх імен укладає контракти з іншими фірмами. У разі валютні ризики може бути перекладені на посередника, здійснює на власний розсуд страхування (відповідну комісію). У разі зустрічні поставки між російським підприємством (фірма А) і посередником повинні оформлятися одні контрактом, аналогічним за своїми умовам бартерному контракту.

3. Хеджирование.

Хеджування — це метод страхування валютних ризиків. Як страхування з контракту ризиків від несприятливих змін ціни будь-які товарно-матеріальні цінності. Контракт страхування називається хедж. Є дві операції хеджування: для підвищення, на понижение.

Хеджування для підвищення, чи хеджування купівлею, є біржову операцію з купівлі термінових контрактів чи опціонів. Хедж для підвищення застосовується у тому випадку, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити покупну ціну набагато раніше, і його придбаний реальний товар.

Хеджування на зниження, чи хеджування продажем — це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити у майбутньому продаж товару, і тому, продаючи біржі терміновий контракт йди опціон, він страхує себе від можливого зниження цін будущем.

Перевага форвардної операції виявляється у відсутності попередніх витрат і захист від несприятливого зміни курсу валюти. Недоліком є потенційні втрати, пов’язані з ризиком упущеної выгоды.

Перевага хеджування з допомогою опціону проявляється у повної захисту від несприятливого зміни курсу валюти. Недоліком є зараты для сплати опционной премії.

Заключение

.

Зараз страхові компанії самі встановлюють розміри страхових тарифів, вкладають тимчасово вільні кошти на цінних паперів, банки.

Проблеми розвитку страхового рынка:

1. Недостатні масштаби ринку страхования.

2. Висока інфляція заважала прояву страхового интереса.

3. Порядок включення страхових внесків у с/с продукції, робіт і постачальники послуг підприємств і закупівельних організацій. Переважна більшість страхових внесків сплачується з оподатковуваного прибутку і входить у с/с. Недоліки страхового рынка:

1. Високі тарифы.

2. Багато дрібних ненадійних страхових компаній із низькою фінансової сталістю. Щоб підвищити фінансову стабільність повинні розвиватися перестрахувальні операції. В Україні лише 1 -2% страхових внесків потрапляє у перестрахование.

Список використаної литературы:

1. І.Т. Балабанов «Фінансовий менеджмент».

2. Ш. Р. Агєєв, М.М. Васильєв, С. Катырин «Страхування: практика і закордонний опыт».

3. В. В. Аленичев «Страхування валютних рисков».

4. Л. И. Рейтман «Страховое дело».