Колізійні норми

Введение

…С.3.

ГЛАВА I. Поняття коллизионных норм… С. 6.

1.1. Поняття і сутність коллизионных норм… С. 6.

1.2. Структура коллизионных норм… С. 10.

1.3. Види коллизионных норм… С. 18.

ГЛАВА II. Механизм коллизионного регулирования… С. 23.

2.1. Межі й умови застосування коллизионных норм… С. 23.

2.2. Взаємність і реторсии… С. 26.

2.3. Кваліфікація юридичних понять коллизионной нормы.С.28.

2.4. Зворотний отсылка і отсылка до Закону третьої страны… С. 32.

2.5 Автономія воли… С. 36.

ГЛАВА III. Встановлення змісту іноземного права… С. 40.

3.1. Механізм встановлення змісту іноземного права… С. 40.

3.2. Обмовка публічне порядке… С. 44.

Заключение

…С. 47.

Список використаної литературы… С. 53.

Запровадження.

Важливою складовою життя будь-якої сучасної держави є його зовнішньоекономічна діяльність. Вітчизняна доктрина розмірковує так, що міжнародного приватного права властиві специфічні прийоми і кошти регулювання правий і обов’язків учасників цивільних правовідносин міжнародного характеру. Йдеться поєднанні і взаємодії двох методів — коллизионного і матеріально-правового. У правовідносинах з іноземним елементом завжди виникає так званий коллизионный питання: вирішити, який із двох зіштовхуваних законів підлягає застосуванню — діючий біля, де знаходиться суд, який би розглядав справа, чи іноземний закон, тобто. закон країни, до якої належить іноземний елемент в аналізованому справі.

Слово «колізія» у перекладі латинського означає «зіткнення». Поняття «правову колізію» має безліч значень. У узагальненому вигляді може бути визначено як ситуація, що з конфліктом, конкуренцією двох чи більше правових норм, джерел права, систем правовим регулюванням чи правопорядков в целом.

У міжнародне право «конкуренція «правових систем, одночасно претендують на регулювання одним і тієї ж громадських відносин, усувається переважно з допомогою коллизиционных норм.

Під ними міжнародне право зазвичай розуміються правил поведінки, встановлюють, право якої держави має бути застосована до цього конкретному правоотношению. Ці норми в такий спосіб, коллизиционную проблему з урахуванням вибору права певного держави, з яким пов’язані елементи правовідносини. Коллизиционные норми є центральним інститутом міжнародного права незалежно від цього, як і доктрині визначаються її поняття, природа, система чи джерела. Їх специфічна риса у тому, що коллизиционные норми безпосередньо не визначають правничий та обов’язки сторін правовідносини, а лише свідчить про компетентний правопорядок до розв’язання цього питання. Тому практичне застосування коллизиционные норми можна тільки разом із правової системи тієї країни, до котрої я вона отсылает.

Встановлений в такий спосіб статут є цілісний правопорядок певного держави, а чи не його окрему норму. Це означає, що з створення спільного підприємства, наприклад, у Китаї, слід керуватися не окремо взятому нормою китайського права, а всім законодавством КНР, регулюючим це запитання. «Інакше «обрана «норма відривається від правопорядку, до якого вона належить, і «инкорпорируется «чужій правової системи, т. е. системою тієї держави, чий суд розглядає справа. Через війну, оскільки поза своєї правової системи норма позбавляється значною мірою свого змісту, вона отримує тлумачення в аспекті інший правової системи, що зумовлює спотворення сенсу, спочатку закладеного для регулювання цього правовідносини. При виборі правової системи застосуванню підлягають ті норми, котрі відповідають на поставлений правової питання. Тлумачення цих норм проводиться у межах обраної правової системи, що дозволяє уникнути спотворень і дозволити які під час цьому такі питання » .

Отже, колізія в міжнародне право — це такий правова ситуація, у якій частноправовое ставлення внаслідок наявності у ньому іноземного елемента підпадає під дію двох або долее національних правових систем.

Правові системи окремих держав можуть коллизировать різноманітні вопросам:

а) право якої держави підлягає застосуванню до правоотношению з його врегулювання (колізії матеріального права);

б) право якої держави має використовуватися для кваліфікацій фактичного спірного правовідносини (попередній вопрос);

в) право якої держави має використовуватися при тлумачення положень коллизионной норми і термінів права, обраного виходячи з даної коллизионной норми (конфлікт квалификаций);

р) право якої держави має застосовуватися до процесуальним відносинам, що з розглядом справ за іноземним елементом і виконанням судових рішень (колізії процесуального права);

буд) правозастосовний орган якої держави компетентний розглядати справи з іноземним елементом (конфлікт компетенций).

ГЛАВА I. ПОНЯТТЯ КОЛЛИЗИОННЫХ НОРМ.

1.1 Поняття і сутність коллизионных норм.

Необхідною передумовою правовим регулюванням колізій є вибір громадянського права тієї держави, що буде компетентно їх регулювати. У внутрішньому праві держав є особливі норми — колізійні, які містять правила вибору права: чи тим чи іншим способом вказують, громадянське право якої держави має бути застосована для врегулювання конкретного громадянського відносини з іноземним елементом. Тому перш ніж розглядати проблеми, котрі стосуються відносин, ускладнених іноземним елементом, вирішити колізію правничий та вирішити так званий коллизионный питання: право якої держави треба застосувати до розгляду позовної вимоги, тобто вибрати право. Інакше кажучи у національному праві держави, біля якого розглядається правоотношение, ускладнене іноземним елементом, необхідно знайти таку норму, яка б обгрунтовувала у відповідь що виникає коллизионный питання. Така норма і називається коллизионной нормою.

Попереджаючи, умовно кажучи, «зіткнення» законів, колізійні норми реалізують своє призначення своєрідним шляхом: де вони регламентують безпосередньо правничий та обов’язки учасників відносин, як це властиво материально-правовым розпорядженням, а визначають підлягає застосуванню уживане) право. Досягають цього з допомогою які охоплюють в коллизионной нормі підстав (ознак, критеріїв), дозволяють встановити належне право.

Коллизионная норма — це норма, визначальна яке право має застосовуватися до взаємин, які виникають у умовах міжнародного спілкування, коли на регулювання таких стосунків може й претендувати правопорядок країн і потрібно дозволити виникає колізію, підпорядковуючи відносини з іноземним елементом праву певній країни. Звідси і назва коллизионных норм, які у юридичної літературі визначаються як і конфліктні, отсылочные.

Коллизионная норма зазвичай відправляє правоприменителя до матеріальним нормам відповідною правовою системи, сама у своїй не вирішуючи сутнісно регульоване правоотношение. У зв’язку з цим можна зрозуміти, що позаяк коллизионная норма є нормойотсылочного характеру, то нею можна керуватися тольковместе з будь-якими материально-правовыми нормами, до которымона відсилає, тобто нормами законодавства, вирішальними це можна. Але, попри те, що цю норму лише вказує закони якої підлягають застосуванню її роль годі недооцінювати, адже разом із материально-правовой нормою, до котрої я онаотсылает, коллизионная норма висловлює певний правило поведінки учасники гражданскогооборота.

У юридичної літературі значення коллизионных норм дається весьмане однозначно. Ряд вчених висловлює думка у тому, що це норми здійснюють досить самостійні регулюючі функції. Так було в своєї фундаментальнойработе з міжнародного приватному правуИ.С.Перетерский і С. Б. Крылов стверджують, що «…коллизионная норма регулює дозвіл певного питання, але з самостійно, а поєднанні з тим джерелом права, який вона ссылается"1. М. М. Богуславский говорячи про роликоллизионнойнормывсовременном міжнародне право зазначає, що даннаяправовая норма не толькоотсылает правоприменителя до певній правову систему онатакже відшукує право, яке найбільш прийнятний для регулювання аналізованих правоотношений.2.

Зустрічаються також і супротивні погляди, за якими «не вважається, що колізійні нормырегулируют цивільні правовідносини, осложнённые іноземним елементом, оскільки з їхньою функція полягає щодо одного — відіслати ці ставлення до певній правовойсистеме (своейили чужій). Уся ж последующаярегламентация данныхправоотношений іде за рахунок правиламматериальныхнорм цієї системы».3.

Особливість застосування коллизионных норм відбивається у наявності специфічного коллизионного методу правовим регулюванням, не характерного ні на жодній іншій галузі права. Коллизионно-правовой метод є сукупність прийомів і коштів законодавчого розмежування при застосуванні власного (національного) і іноземного громадянського законодавства. Зазначене розмежування здійснюється виданням законотворчим органом особливих коллизионных норм.

Коллизионный спосіб регулювання ввозяться двох правових формах: национально-правовой, шляхом видання національних коллизионных норм, розроблених державою у своєму праві самостійно, й у міжнародно-правової, у вигляді уніфікованих коллизионных норм, розроблених державами спільно у міжнародних угодах. Коллизионное регулювання у міжнародних угодах має місце у тому випадку, коли відповідне ставлення може бути врегульовано безпосередньо і навіть внутрішні колізійні норми зацікавлених держав взначительнойстепени різняться. Метою укладання міжнародного договору коллизионного характеру є максимальне забезпечення з так званого міжнародного відповідності судового вирішення, тобто такою ситуації коли він судове рішення буде идентичным (основанным на ідентичних коллизионных принципах) незалежно від цього, у країні це судове рішення вынесено.

Сам питання визначення («вибору ») права, які мають регулювати ті чи інші цивільно-правові відносини, виникає лише, коли їх присутній іноземний елемент. Це становище старе для вітчизняної правової доктрини, однак у старому законодавстві воно формально закріплено був. У розділі ст. 1186 ДК РФ передбачає два типових випадку, коли іноземний елемент в правоотношении проявляється або у особливому субъектном складі (наявність іноземного учасника), або у об'єкті правовідносини (річ, які перебувають поза кордоном). Додаткову гнучкість цієї нормі надає можливість вирішення коллизионного питання стосовно іншим відносинам, «ускладненим іншим іноземним елементом «(п. 1 ст. 1186 ДК РФ).

У разі якщо боку взагалі дозволили питання про застосовне право, то суд чи арбітраж, розглядають суперечка сторін, застосують коллизионную норму, що вони вважатимуть застосовувану до спору, і такі норма дозволить решитьвопрос у тому, право якої регулюватиме взаємини сторін за угодою.

У статті 15 Закону РФ «Про международномкоммерческомарбитраже «5 говориться, що третейський суд дозволяє суперечку вирішено на відповідність до такими нормами права, которыеизбрали стороны. Любое вказівку на право чи систему права якоїсь держави має толковатьсякак отсылающеек матеріального праву цієї держави, а чи не для її колізійним нормам. Приотсутствии вказівки сторін суд застосовує право, певний відповідно до коллизионными нормами, що він вважає применимыми. Во першій-ліпшій нагоді застосовуються умови договору з урахуванням торгових звичаїв, застосовних до сделке.

Наприкінці цього питання відзначимо, що колізійні норми у вітчизняній правову систему утримуватися тільки в федеральному законодавстві. Колізійні норми, джерелами яких є федеральні закони, належать до федерального коллизионному праву, яка відповідно з пунктом «п» ст. 71 Конституції РФ підпорядковано Російської Федерации. Коллизионные норми які у міжнародних договорах діють тільки після ратифікації цих договорів Державної Думою, яка була фактично саме й надає їм юридичної чинності федерального закона.

Отже, колізія права — це об'єктивно виникає явище, яке породжується з двох причин: наявністю іноземного елемента у цивільному правовому плані і присвячених різним змістом громадянського права різних держав, із якими це правове ставлення связано1.

1.2. Структура коллизионных норм.

Коллизионныенормыявляютсянаиболеесложныминормами, що застосовуються в міжнародне право. Аби розібратись у чому ж їх специфіка необхідно розглянути структуру коллизионной нормы, которая обладаетцелым рядхарактерных особенностей.

Кожна коллизионная норма і двох елементів: обсягу і відсутність прив’язки. Обсяг коллизионной норми свідчить про відносини цивільно-правового характеру, яких цю норму застосовується, а прив’язка — підстави (ознаки) визначення применимого права.

Важливо підкреслити, що формальний, тобто позначений у коллизиционной обсяг може збігатися з її фактичним обсягом, якщо частка відносин, куди поширюється норма, у вигляді додаткових коллизиционных правил «перепідкоряється «іншим правовим систем.

Вторымосновнымэлементомколлизионной норми (какбылоуказанно вище) є прив’язка, яка вказує право який страныподлежитприменениюк оскільки він розглядався правоотношению чи його групі. Результатом багатовікової практики багатьох країн є узагальнення найпоширеніших коллизионных прив’язок, визначення їх основних видів, формування типів таких прив’язок (формул прикріплення). Найпростіший спосіб запобігання коллизионных ситуацій то, можливо автономна воля сторін, коли самі вибирають уживане право і важливе місце розгляду спору, — так званий закон, обраний особами, котрі скоїли угоду (lex voluntatis). Цей принцип прийнятий у коллизионном праві майже всіх країн. Проте боку який завжди можуть з об'єктивних чи суб'єктивних причин зробити вибір. У разі п залежність від конкретних обставин можна використовувати інші колізійні прив’язки. Широко поширені такі формули прикріплення:

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis):

а) закон громадянства (lexpatriae, lex nationally);

б) закон місце проживання (lex dqmicilii).

У розділі ст. 1195 ДК РФ визначає особистий закон фізичної особи з допомогою двох критеріїв — громадянства і слабким місця проживання (останнє - тільки іноземцям і апатридов). Особистий закон фізичної особи визначає її громадянську правоздатність (ст. 1196 ДК РФ), дієздатність (ст. 1197 ДК РФ), регулює питання права з ім'ям (ст. 1198 ДК РФ), і навіть опіки й піклування (ст. 1199 ДК РФ).

Особистим законом юридичної особи вважається право країни, де вона засновано (п. 1 ст. 1202 ДК РФ). На відміну від колишнього законодавства новий Цивільний кодекс передбачає розгорнутий (але водночас — не вичерпний) перелік запитань, регульованих особистим законом юридичної особи. До них, зокрема, ставляться питання створення, реорганізації та ліквідації юридичної особи, правоі дієздатності, організаційно-правовою форми, найменування, відповідальності держави і низку інших (п. 2 ст. 1202 ДК РФ). Значення цього нововведення важко переоцінити: практика вперше отримує надійні орієнтири у вирішенні найскладніших коллизионных питань корпоративного права. Ще однією вагомою новелою стала ст. 1203 ДК РФ, визначальна особистий закон іноземних організацій, які є юридичних осіб. Такі квази-правосубъектные освіти дедалі більше виступають на міжнародному економічному обороті, породжуючи відповідні колізійні проблеми.

2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis) свідчить про приналежність юридичної особи до правової це темі певного держави й відповідно з його державну приналежність. Цього закону дозволяє вирішувати питання, які стосуються статуту юридичної особи, його громадянської правосуб'єктності, зокрема такі: є ця структура юридичною особою; як виникає у якому порядку припиняє своєї діяльності юридична особа; які її організаційно-правова форма, обсяг правоздатності; як будуються взаємини усередині юридичної особи; як проводять їх реорганізація, і ліквідація. Понад те, цим законом регулюються і такі важливі для комерційної діяльності питання, як доля ліквідаційного залишку, правове становище філій і представництв юридичної особи, питання ліцензування, оподаткування нафтопереробки і ін. Міжнародної відомі різні критерії визначення «національності» юридичної особи: місце установи (інкорпорації) особи, місце перебування його управляючого центру, місце своєї діяльності. Відповідно до законодавством Росії (п. 1 ст.1202 ДК РФ 2001 р.) «Особистим законом юридичної особи вважається право країни, де засновано юридичне лицо».

3. Закон місця перебування речі. Сфера застосування цієї коллизионного закону — питання права власності та інших речових прав. На відміну від ДК 1964 року й Основ громадянського законодавства 1991 року, новий Цивільний кодекс детально регулює колізійні питання виникнення, припинення та змісту права власності та інших речових прав на рухоме і нерухомого майна (ст. 1205−1207 ДК РФ). У цьому основний коллизионной прив’язкою виступає закон місця перебування речі чи місця її державною реєстрації (для повітряних, морських судів і участі космічних аппаратов).

4. Закон місця здійснення акту (lex loci actus). Цей коллизионный принцип включає кілька різновидів прив’язок, головні у тому числі такі:

а) закон місця підписання договору (lex loci contractus);

6) закон місця укладання угоди, визначальний її форму (locus regit actum).

Сфери застосування даних законів перебувають у площині визначення статуту угоди (зобов'язання, договору), форми цивільно-правового акта. Нині ст. 444 нового ДК РФ внесла певні зміни це запитання. Відповідно до ній, «тоді як договорі немає місце реєстрації, договір визнається укладеної місці проживання громадянина чи місці перебування юридичної особи, який направив оферту ». Проте, це обставина і надає велику стабільність питання визначення місця укладення договорів з російським участю, він вирішує всіх негараздів, що у цій галузі МПП в целом.

Так, п. 1 ст. 1209 ДК РФ 2001 р. встановлює, що «форма угоди підпорядковується праву місця її скоєння», до того ж час п. 2 і трьох ст. 1209 ДК обговорюють винятки з цього правила, підкреслюючи, що форму для зовнішньоекономічних операцій із участю російських юридичних осіб і громадян, і навіть угод з приводу будівель чи іншого нерухомого майна, знаходиться в території нашої країни, визначається за російським праву.

Приміром закон місця скоєння шлюбу (lex loci celebrationis), як тип прив’язки використовується, зазвичай, при регулюванні питань, що з формою створення сім'ї. Наприклад, п. 1 ст. 156 Сімейного кодексу РФ від 29 грудня 1995 р. встановлює, що «форма і Порядок створення сім'ї біля Російської Федерації визначаються законодавством Російської Федерації «. За інших різновидах брачно-семейных правовідносин зазначена коллизионная прив’язка застосовується значно реже.

5. У законодавстві низки держав застосовується принцип закону місця виконання зобов’язання (lex loci solutionis). Це означає, що змісту договору, до визначення правий і обов’язків сторін керуватися законом тієї держави, де договір підлягає виконанню.

6. У сфері зовнішньої торгівлі застосовуються та інші колізійні прив’язки, передусім закон країни продаж (lex venditori, s). Цей принцип закріплено, наприклад, в п. 1 ст. 8 Гаагської конвенції на право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р.: «Якщо боку договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали уживане право, тоді угода регулюється правом держави, у якому продавець мав своє комерційне підприємство у час укладання договору » .

Як бачимо виданого прикладу, прив’язка lex venditoris використовується головним чином заради вибору применимого права, визначального правничий та обов’язки сторін із зовнішньоторговельним угодам.

7. Закон місця скоєння правопорушення (lex loci delicti commissi). З допомогою цього закону визначаються наявність шкоди, підстави відповідальності за заподіяння шкоди і позбавлення їх неї, можливість покладання відповідальності в наявності, не що є завдавачем шкоди й у кінцевому підсумку визначається об'єм і розмір відшкодування. З 3 частини ДК РФ у разі заподіяння шкоди ст. 1219, 1220 ДК РФ встановлюють, що «До зобов’язанням, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, застосовується право країни, де можна говорити про дію чи інше обставина, послужили підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Що стосується, коли час такої дії чи іншого обставини шкода припало на іншій країні, може бути застосована право цієї країни, якщо причинитель шкоди передбачав чи мусить був передбачити наступ шкоди у країні «(п. 1 ст. 1219 ДК РФ). Отже, вимога має виникнути з заподіяння шкоди майну дією або іншим суб'єктам обставиною, які були біля Російської Федерації або за наступі шкоди біля Російської Федерації. При порушенні має бути застосована, передусім, право країни, де скоєно шкідливе дію, і лише факультативно то, можливо вибрано право країни, де настав шкідливий результат.

Це стаття часто застосовується під час розгляду питання про заподіянні шкоди іноземним туристам Російській Федерації.

8. Закон, регулюючий статут («істота») відносин (lex causae). Сфера застосування зазначеного закону — визначення статуту відносин, регулювання питань, що з істотою відносин. Наприклад, питання позовної давності дозволяються з права країни, застосовуваному для регулювання відповідних відносин.

9. Закон, обраний сторонами правовідносини (lex voluntatis). Застосовується у сфері договірних зобов’язань. У разі переважна більшість законодавчих актів різних держав та Міжнародних договорів продиктовані тим, що з визначенні применимого права воля сторін мусить бути вирішальної. І лише тому випадку, якщо вона аж ніяк виражена, слід застосовувати інші типи коллизиционных привязок.

У законодавстві Росії цій основі побудовано, зокрема, п. 2 ст. 161 Сімейного кодексу РФ (обрання подружжям, які мають загального громадянства чи спільного місце проживання, права, що підлягає застосуванню визначення їх правий і обов’язків по шлюбному контракту).

Тут, проте, слід зазначити, що з суто формальної погляду сама можливість сторін угоди обирати уживане право ще містить вказівок про цього право. Вона буде визначено суб'єктами відповідних правовідносин пізніше шляхом позначення права конкретної країни або ж звернення до одної з формул прикріплення, які у інших коллизиционных нормах. Тому lex voluntatis — це тільки своєрідна правова передумова визначення коллизиционной прив’язки та їх фиксации.

Принцип автономії волі сторін щодо применимого права нерідко використовується проти економічно слабшого учасника угоди. Це найчастіше практикується в про «договорах приєднання », які містять умови, викладені у формулярах, випущених страховими товариствами, транспортними, фінансовими організаціями та іншими великими компаніями, які займають домінують над ринком. Їх клієнти у проведенні подібних договорів не беруть участь, і це залишається тільки «приєднатися «до таких документам2.

10. Закон прапора (lex flagi). Ця прив’язка застосовується переважно при регулювання відносин, виникають у сфері торгового мореплавання. З принципу lex flagi виходять, наприклад, багато положень глави XXVI «Уживане право «Кодексу торгового мореплавання РФ.

11. Закон суду (lex fori). тобто. закон тієї країни, де розглядається суперечка (у суді, арбітражі чи іншому органі). Відповідно до цього принципу суд чи іншого орган держави має керуватися законом своєї країни, незважаючи па іноземний елемент у складі даних відносин.

Наприклад, загальновизнано, що у питаннях громадянського процесу суд під час розгляду справи з іноземним елементом застосовує право своєї країни. Фактично цього закону протистоїть всім іншим колізійним привязкам. Труднощі, пов’язані із застосуванням іноземного права, здатні вводити суди для спокуса віддати перевагу йому законодавство своєї країни. Невипадково судового прецеденту набирає сили у відкритому розгляді віртуальних взаємин у тих країнах, де він є однією з джерел національного права.

12. Закон, з яким дане правоотношение найтісніше пов’язано (Proper Law of the Contract). Ця формула прикріплення склалася використовується переважно у доктрині та практиці міжнародного права англосаксонських країн при регулюванні договірних правовідносин. Норми, містять таку прив’язку, отримали найменування «гнучкі «коллизиционные норми. Це з всіма ознаками, пояснюється лише тим, що в разі зв’язок конкретного правовідносини з правом тієї чи іншої держави встановлюється самим судом чи сторонами шляхом тлумачення контракту й модернізації всіх які стосуються нього обставин.

Як приклад статті, що містить зазначену коллизиционную прив’язку, можна назватьп.3 ст. 8 Гаагської конвенції на право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р., який було включено до тексту цього договору на вимогу делегацій Великій Британії та США: «Як виняток, тоді як світлі всі обставини, взятих у цілому, наприклад, ділових відносин між сторонами, договір купівлі-продажу має явно тіснішу зв’язку з правом іншим ніж те, який би можна застосувати до договору відповідно до п. 1 і 2 цієї статті (право країни продавця та покупця), договір купівлі-продажу регулюється цим іншим правом » .

Серед інших типів коллизиционных прив’язок, що у сучасному МПП, може бути закон валюти боргу (lex monetae); закон місця здійснення праці (lex loci laboris) і др.

На погляд, може бути, що з погляду структури коллизиционные норми істотно відрізняються від звичайних правових норм які перебувають, зазвичай, у різних поєднаннях з гіпотези (умови застосування норми), диспозиції (власне правил поведінки) та санкції (примусові заходи). Проте за ретельнішому аналізі цього питання неважко помітити, що багато спільного між гіпотезою звичайній норми правничий та обсягом норми коллизиционной з одного боку, як і між диспозицією і прив’язкою цих правил поведінки, з іншого. У коллизиционной норми є і третій елемент — санкція, що лежить у сфері цивилистических галузей національного права відповідного держави (наприклад, визнання угоди сторін про вибір права недійсним). Отже, як і звичайна норма права, логічна коллизиционная норма має тричленну структуру.

1.3. Види коллизионных норм.

Залежно від створення низки об'єктивних критеріїв, характеризуючих суть і зміст коллизиционных норм варто виокремити такі їх разновидности:

Насамперед слід розрізняти колізійні норми, встановлені національним законодавством передбачені міжнародними договорами, спрямованими для досягнення міжнародно-правової уніфікації. Їх відмінність проявляється як у сфері їхні діяння, і порядку застосування. Сфера дії коллизионных норм, встановлених міжнародними договорами, значно ширше, оскільки вони застосовуються усіма учасниками таких договорів. А відмінності правозастосовних органів прокуратури та особливості правозастосовчої практики ще більше істотно посилюють їх відмінність, яке справді існує навіть за повному тотожність редакції цих норм. Проте наявність норм внутрішнього законодавства і норми міжнародно-правових договорів зовсім не від веде до так званої «двоїстості» джерел, отже й норм міжнародного права, оскільки це неминуче призведе до зневазі нормами міжнародно-правових угод користь внутрішнього законодавства. Система норм міжнародного права, що у нашої думки видається більш правильним, зі свого характерусугубо національна. Адже норми міжнародно-правових договорів діють біля держави після запровадження додаткових мит у внутрішнє систему законодавства, яку здійснювався, зазвичай, путёмратификации.

За формою коллизиционной прив’язки. З погляду цього критерію в міжнародне право розрізняють двосторонні й однобічні коллизиционные нормы:

а) Двосторонні коллизиционные норми — це звичайне і найпоширеніший інструмент врегулювання коллизиционных питань. У разі у прив’язці не вказується право конкретної держави, підлягає застосуванню, а формулюється загальний принцип, використовуючи що можна його визначити. Тому прив’язку двосторонньої коллизиционной норми ще називають «формулою прикріплення ». Як приклад тут можна навести год. 1. ст. 1205 ДК РФ 2001 р., що встановлює, що «право власності на майно визначається з права країни, де це перебуває.

Двосторонній характер цієї прив’язки у тому, що майно може бути як у країні суду, і у іноземній державі. У цьому норметаким чином, місцезнаходження майна є об'єктивним чинником, і залежно від цього, перебуває воно біля Росії чи території іншої держави, застосовним правом буде право країни судна, чи іноземне право.

б) Односторонні коллизиционные норми. Тут у прив’язці прямо вказується право конкретної держави, підлягає застосуванню. Зазвичай, це право країни походження відповідної коллизиционной норми. Наприклад, п. 2 ст. 1213 ДК РФ 2001 р. визначає, що «до договорів щодо що є біля РФ земельних частков, ділянок надр, відособлених водних об'єктів й іншого нерухомого майна застосовується російське право». Цілком ймовірно, що в разі регулювання відносин, визначених обсягом коллизиционной норми, жорстко підпорядковане російському праву.

В багатьох випадках через свою негнучкості коллизиционные нормыне можуть забезпечити рішення практичних ситуацій. Цей прогалину у деяких зарубіжних державах, і зокрема мови у Франції, усувається судами, які у процесі розгляду справ у вигляді тлумачення формулюють з односторонніх коллизиционных нормдвусторонние.

3. По способу регулювання в міжнародне право розрізняють імперативні, диспозитивные і альтернативні коллизиционной нормы:

а) Імперативні, коллизиционные норми містять категоричні розпорядження, що стосуються вибору права, які можуть змінитися на розсуд сторін. Як приклад тут можна навести становища п. 4 ст. 156 Сімейного кодексу РФ 1995 р.: «Умови створення сім'ї обличчям без громадянства біля Російської Федерації визначаються законодавством держави, у якому та людина має місце проживання ». Обсяг імперативних коллизиционных норм зазвичай, становлять правові відносини необязательственного характера3.

б) Диспозитивные коллизиционные норми Встановлюють загальне правило про вибір применимого права, та заодно надають сторонам можливість відмовитися його й замінити іншим. На відміну від імперативних диспозитивные коллизиционные норми переважно застосовують у сфері зобов’язальних взаємовідносин сторін. Прикладом практичного втілення диспозитивної норми у законодавстві нашої країни може бути ст. 1222 ДК РФ 2001 р., що встановлює, що «до зобов’язанням, які виникають вследствии недобросовісної конкуренції з, застосовується право країни, ринок якої зачеплять такий конкуренцією, якщо інше не випливає на закон чи істоти закону».

в) Альтернативні (кумулятивні) коллизиционные норми Вони передбачають кілька правил вибору применимого права за одним обсягу, намовляючи на у своїй, зазвичай, певну послідовність їх використання. Так п. 1. ст. 1209 ДК РФ вказує, що «форма угоди підпорядковується праву місця її скоєння. Проте, угода досконала по закордонах, може бути визнаний внаслідок недотримання форми, якщо чи дотримані вимоги російського права».

4. Залежно від рівня нормативної конкретизації в міжнародне право виділяються генеральні і субсидиарные коллизиционные норми. Перші формують найбільш загальне правило вибору права, призначене для переважного застосування. Характерною ознакою других є визначення однієї чи кількох правил вибору применимого права, тісно що з головним. Субсидиарная норма використовується тоді, коли норма генеральна з якоїсь причини може бути застосована або опиняється недостатньою задля встановлення компетентного правопорядка.

Як Прикладу генеральної коллизиционной норми можна навести п. 1 ст. 1210 ДК РФ 2001 р., що встановлює, що «боку договору можуть за укладанні договору чи наступному вибрати за згодою між собою право, що підлягає застосуванню до прав і обов’язків за цим договором. Обраний сторонами право застосовується до виникнення і припинення права власності та інших речових прав на рухоме майно без шкоди права третіх осіб». У разі можливість, надана сторін у вибору права, що буде визначати їхніх прав й обов’язки із зовнішньоекономічної угоді, головне коллизиционным правилом і підлягає переважного применению4.

Стаття 1211 формулює субсидиарную норму, яка набирає чинності у разі, коли боку не домовилися про підметі застосуванню праві. Вона має навіть одну, а кілька субсидіарних норм, які детализируются за обсягом. Відповідно до цієї статтею прав і обов’язків сторін із зовнішньоекономічної угоді підлягає застосуванню закон країни установи, місця проживання чи основним місцем діяльності «активної «боку договору — продавця, наймодавця, ліцензіара, перевізника, хранителя тощо. д.

5. Існує як і розподіл коллизионных нормв залежність від складності правовідносин на загальні та спеціальні. Загальні колізійні норми вказують право, уживане до даного відносини (визначають його статут), а спеціальні колізійні норми фіксують правопорядок, який можна застосовувати на вирішення додаткових питань, що виникають у процесі реалізації цього відносини (дієздатність сторін, форма угоди, способи забезпечення виконання, порядок приёмки виконання). Необхідність використання системи спільних цінностей і спеціальних коллизионных норм проявляється під час розгляду договорів, виконуваних біля країн, наприклад договори перевезення. Природно, що перестороги стосовно пред’явлення грузовк перевезенню та порядок їх видачі країни призначення не можна підпорядкувати єдиному правопорядку. Отже, розмежування спільне коріння й спеціальних коллизионных норм грунтується не так на їх структурно-правовых особливостях, а відбиває розбіжності у сфері їх действия (объёме): перші спрямовані визначення загального режиму, другі - враховують особливості спеціальних вопросов5.

6. Зустрічаються також колізії особливий, які різняться: дією у просторі (міжнародні, міжобласні), застосовувані у випадках, як у однієї держави існування самоврядних територій чи державних утворень, мають своє власне законодавство; про особливості національних правових систем: интерперсональные, що у тих країнах, де нетединой правової системи та вихідні ні з державних підприємств і територіальних відмінностей у правових системах, та якщо з відмінностей, що стосуються особистості, приналежність до тій чи іншій релігії, національності, раси тощо.; интертемпоральныеозначают колізії, що виникають із наявності норм, прийнятих за одним й тому питання о відповідної країні час, які передбачають регулювання одним і тієї ж приватноправових взаємин держави і т.д. Проте у з обмеженістю обсягу роботи, і навіть не достатньої значимістю у системі міжнародного права ми докладно їх необхідно розглядати думати.

ГЛАВА II. МЕХАНІЗМ КОЛЛИЗИОННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ.

2.1. Межі й умови застосування коллизионных норм.

Однією із найцікавіших та практично значимих негараздів у міжнародне право є питання: підлягають чи застосуванню у силу вказівки коллизиционной прив’язки лише регулятивні становища іноземного законодавства або ж усе це законодавство загалом, зокрема й його власні коллизиционные нормы. Если вірно останнє, що існує велика ступінь ймовірності виникнення ситуації, яка одержала доктрина на називати зворотна отсылка (renvoi) чи, деяких випадках, отсылка до третьої закону (transmission)6.

Можливі й таке трапляється, коли законодавство країни, якого відсилає коллизиционная норма, «передоручає «справа праву третього держави. У таких ситуаціях говорити про відсилання до третьої закону.

З використанням прив’язки коллизиционной норми може виникнути ситуація, коли необхідно застосувати норму чи норми іноземного права, що суперечать основним принципам правової системи країни судна, чи арбітражу. Тому коллизиционное право всіх без винятку держав містить закріплену в нормативних правових актах, або яка знаходить свій відбиток у судової чи арбітражної практиці обмовку публічне порядку (ordre public). Її сутність можна спробувати сформулювати так: іноземний закон, якого відсилає коллизиционная норма може бути застосований, коли таке застосування закону суперечить публічному порядку даного государства7.

Слід особливо наголосити, у разі використання застереження публічне порядку мова повинна бути виключно ставлення до іноземному праву, а чи не до юридичним наслідків, які виникають з його основе.

Сьогодні можна сказати, що скорочення випадку застосування судами застереження про ordre public є стійкою загальносвітовій тенденцією. У законодавстві ФРН та Австрії, наприклад, спеціально підкреслюється, що «застосування норм іноземного права у тих державах заборонена лише у випадках, як його веде до результату, явно несовместимому з основними принципами німецького чи австрійського права.

На закінчення треба сказати, що у національному законодавстві більшості держав має певну кількість норм які підлягають переважного застосуванню незалежно від наявності або відсутність коллизирующих із нею норм іноземного права Такі правові розпорядження можна з’ясувати, як своєрідну позитивну обмовку публічне порядку. У разі іноземний закон не застосовується не оскільки суперечить публічному порядку відповідного держави, тому, що законодавець вважає вітчизняні норми особливо й принциповими і віддає їм перевагу при регулюванні низки громадських відносин міжнародного немежгосударственного невластного характера.

Позитивна концепція застереження публічне порядку будується на розумінні ordre public як сукупності матеріально-правових і принципів країни суду, що виключатимуть застосування норми іноземного права, що у стані колізії із нею, незалежно від властивостей останньої На відміну від цього концепції під час використання «негативної «застереження публічне порядку що була розглянута вище, «не про сукупності «непорушних «норм місцевого права, йдеться про таких властивості іноземного закону, які цей закон незастосовним, попри відсилання щодо нього вітчизняної коллизиционной нормы.

З позитивної застереженням публічне: порядку до міжнародне право міцно пов’язана проблема обходу закону. Здебільшого вона виникає, коли суб'єкти міжнародного права намагаються вивести що існують між ними відносини зі сфери дії імперативних норм права певного держави з допомогою спеціальних домовленостей між собою. У разі уживане право визначається зацікавленими сторонами штучно з метою створення ще кращого правового режиму для реалізації відповідного правовідносини (пільговий порядок установи Юридичного особи, здійснення інвестиційного проекту, сплати податків, розірвання шлюбу, укладання Договору тощо. д.)8.

У переважній ж більшості держав світу питання, пов’язані з обходом закону, вирішуються на рамках судової практики, яка далеко ще не однозначна. Мабуть, лише суди Франції майже завжди, були схильні визнавати наслідки обходу закону недействительными.

Разом із цим у доктрині МПП стала вельми поширеною отримала думка у тому, що факт обходу закону сам не може бути основою визнання угоди чи іншого акта цивільно-правового характеру недійсним.

Так9, наприклад, до закону ФРН про міжнародне право 1986 р. в підрозділі про договірних засадах міститься ст. 34, з якої цей підрозділ, припускає автономію волі, торкається застосування положень німецького законодавства, які регулюють фактичний склад імперативно, незалежно від применимого договору права. У ще більше широкої редакції аналогічна норма сформульована у законі Швейцарії про міжнародне право 1987 р. Відповідно до ст. 18 Основних напрямів імперативні норми швейцарського права з особливого їх призначення застосовуються незалежно від цього, право якої держави підлягає застосуванню справді закону. У цьому ні німецький, ні швейцарський закон не визначають коло так городу «понад імперативних і не містять більш-менш чітких критеріїв їх встановлення й применения.

2.2. Взаємність і реторсии.

Сутність взаємності полягає у наданні юридичним і фізичних осіб іноземної держави певної кількості правий чи правового режиму за умови, що фізичні і юридичних осіб країни, їх що надає, користуватимуться Аналогічними правами чи правовим режимом у цьому іноземному государстве.

Як очевидно з наведеного визначень, доктрина та практиці міжнародного праві можна назвати два виду взаємності: матеріальну і формальную.

Матеріальна взаємність залежить від наданні іноземним фізичним та юридичним особам такої ж набору прав, яким мають, даному іноземній державі вітчизняні громадяни й українські підприємства. Як приклад прояви такого вид взаємності можна навести, зокрема, зафіксований у деяких міжнародні договори право інвестора на виплату іноземним державою компенсації разі примусового вилучення його капіталовкладення чи право іноземця на не оподаткування його доходів від авторських правий і ліцензій як у державних їх возникновения10.

Разом про те випадки закріплення національному законодавстві чи міжнародно-правових документах норм про матеріальної взаємності порівняно невелика. Це існуючими відмінностями в правових системах сучасних держав, наявність яких виключає можливості надання фізичними юридичних осіб однакового набору прав у різних странах.

Тому нині набагато більш поширена практика закріплення національному законодавстві і тому міжнародні договори положень про формальної взаємності. У разі не про рівнянні набору прав приватних суб'єктів, йдеться про тотожності їхніх правових режимів. Конкретний перелік правомочий іноземних фізичних юридичних осіб у межах таких режимів визначається внутрішнім правом відповідного государства.

Ще однією проявом формальної взаємності є практика закріплення міжнародних угодах режиму сприяння приватних суб'єктів різних держав у певних областях міжнародного співробітництва. Тут у як приклад можна навести, зокрема, становища п.2ст. III угоди між Урядом Канади та Урядом СРСР про заохочення та взаємний захист капіталовкладень від 20 листопада 1980 р.: «Кожна з Договірних Сторін надає капіталовкладенням чи доходах інвесторів інший Договірній Сторони у своїй території режим щонайменше сприятливий, чому він, і його надає капіталовкладенням чи доходах інвесторів будь-якого третього держави » .

Характерною ознакою формальної взаємності і те, що іноземних громадян й інші державі надаються права, яким володіють вітчизняні громадяни, зокрема й ті права, якими де вони мають своєї країни. У той самий час іноземці що неспроможні вимагати надання їм тих прав, якими вони мають у своїй країні, якщо надання таких прав не передбачено законодавством іншої іноземної держави.

Разом із цим у цілий ряд вітчизняних і зарубіжних нормативних правових актів досі можна зустріти пряма вказівка необхідність дотримання принципу взаємності як у умова виконання зазначених зобов’язань.

Там, коли держава робить дії, створені задля необгрунтоване дискримінаційне обмеження правий і законних інтересів громадян, і юридичних в іншій країні, вона може прийняти відповідні обмежувальні заходи, які у міжнародне право прийнято називати реторсия — тобто правомірні примусові дії держави, які скоювалися у відповідь недружній акт іншої іноземної держави, котре поставило в дискримінаційні умови фізичні чи юридичних осіб першого государства.

Метою застосування реторсии є відновлення принципу взаємності у взаєминах відповідних держав. Тому заходи, використовувані як реторсии, мали бути зацікавленими пропорційні який викликав їх акту і припинятися з відновлення колишнього становища. Відповідно до нормами міжнародного права застосування реторсии щодо певного іноземної держави неспроможна розглядатися як порушення принципу недискриминации.

У законодавстві Російської Федерації можливість застосування реторсии зафіксовано у ст. 1194 ДК РФ «Урядом РФ можуть бути відповідні обмеження (реторсии) щодо майнових і немайнових прав громадян, і юридичних практиці тих держав, у яких маються спеціальні обмеження майнових і немайнових прав російських громадян, і юридичних».

2.3. Кваліфікація юридичних понятий.

А, щоб застосувати норму іноземного права, необхідно передусім кваліфікувати (тобто. визначити) поняття, які вона оперує. Юридична наука запропонувала три можливих способу такий кваліфікації. По-перше, тлумачення юридичних термінів може вироблятися основі вітчизняних правових концепцій, національних традицій (lege fori). По-друге, кваліфікувати поняття правової норми з огляду на те іноземного права, що підлягає застосуванню, у його «системі координат «(lege causae). Нарешті, тлумачення юридичних понять можна й автономно, поза в зв’язку зі конкретними національними поглядами й правилами. Будь-які орієнтири для вибору тієї чи іншої способу кваліфікації у колишньому законодавстві отсутствовали11.

Розглядаючи зміст цієї норми необхідно обращатьсяко всім її елементам і, до юридичним поняттям, що створює її головну структуру, — обсяг і прив’язку, тобто, до кваліфікації понять коллизионной норми.

У багатьох держав ці поняття («форма угоди», «рухоме і нерухомого майна», «домицилий» тощо.) не збігаються за змістом. Наприклад, позовна давність мови у Франції сприймається як поняття громадянського права, у Великобританії, навіть Фінляндії - як поняття процесуального права. Якщо французький суд кваліфікує давність за власному праву, а, по англійської праву (коли до угоді підлягає застосуванню англійське право), то застосувати англійські правила про терміні давності не зможе, оскільки суд взагалі застосовує іноземні процесуальні закони.

Теоретично МПП традиційно различают:

первинну кваліфікацію — кваліфікацію термінів, включених в об'єм і прив’язку коллизионной нормы;

вторинну кваліфікацію — тлумачення норм права, обраної результаті застосування коллизионной норми (сутнісно така кваліфікація не пов’язана безпосередньо з кваліфікацією самої коллизионной нормы).

Понад те, застосування коллизионной норми вимагає рішення т.зв. попереднього питання — питання про юридичну кваліфікації фактичного правовідносини, яке доведеться врегулювати. Щоб правильно обрати коллизионную норму, суддя має визначити — якого правовому інституту належить регульоване ставлення. Наприклад, стосовно відносин, до щодо выморочного майна, будуть конфліктувати колізійні норми права власності і спадкового права, питання, анулюється чи заповіт наступним шлюбом, можна віднести як до спадкоємному, і сімейному праву.

Кваліфікація фактичного правовідносини і первинна кваліфікація (кваліфікація термінів коллизионной норми) може осуществляться:

• відповідно до законом суда;

• виходячи з правових понять, загальних щодо різноманітних правових систем (автономна квалификация).

У судової практиці, і доктрині перевагу надають кваліфікації відповідно до законом суду як найбільш простому способу рішення проблемы.

Іноді питання кваліфікації понять вирішуються на додаткової коллизионной нормі. Наприклад, відповідно до. год. 3 ст. 37 Договору правову допомогу і правових відносинах з цивільних і кримінальних справ між Україною та Польщею, віднесення майна до спонукуваному чи нерухомого визначається згідно із законом місцезнаходження даного майна. Частина 4 ст. 569 ЦК України закріплює, місце укладання угоди визначається за радянським закону.

У доктрині висловлювалися пропозиціями щодо можливість здійснення первинної кваліфікації або іншого рішення попереднього питання згідно з правом, якого відсилає коллизионная норма. Але саме тлумачення коллизионной норми допомагає правильно встановити ту правовою систему, що підлягає застосуванню. У час первинної кваліфікації цю систему, зазвичай, ще известна.

Що стосується вторинної кваліфікації питання вирішується однозначно — вона ввозяться відповідності до принципів і поняттями обраного права (даний принцип відбилася в ст. 1602 проекту ДК Украины).

Поняття конфлікт кваліфікацій вперше знайшло відбиток у роботах німецького вченого Кана і французького — Бартена наприкінці ХІХ століття. Ними відзначалося, що колізійні норми різних правових систем навіть за формулюванні його з використанням однаковою термінології містять приховані колізії. Причина цьому — неузгодженість принципів, і термінів у праві різних країн. Так, терміни «юридична особа», «нерухомого майна», «місце укладання угоди», «місцезнаходження» і «местопроживание» може мати різну трактування різних правових системах. Деякі правові інститути можуть ставитися до матеріального праву тільки в країн і до процесуальномуза іншими (позовна давність, залік зустрічних вимог, і др.).

Новий Цивільний кодекс як незмінний правила наказує щодо права, що підлягає застосуванню, тлумачити юридичні поняття на відповідність до російським правом, тобто. lege fori (п. 1 ст. 1187 ДК РФ). Якщо ж кваліфікація lege fori виявляється неможливою (відповідне поняття невідомо російському праву чи відомо під назвою чи з іншим змістом), застосовується кваліфікація lege causae — з урахуванням іноземного права (п. 2 ст. 1187 ДК РФ). У окремих випадках кваліфікації lege causae ДК відводить навіть допоміжну, а головну роль. Так, п. 2 ст. 1205 ДК РФ наказує визначати приналежність майна до рухомим чи нерухомим речам з права країни, де це перебуває. Як кажуть, у вітчизняному коллизионном праві взяв гору дуже прагматичний підхід до розв’язання конфлікту кваліфікацій — поєднання кількох способів кваліфікації, які можна лише приветствовать12.

2.4. Зворотний отсылка і отсылка до Закону третьої країни.

Одна з найбільш складних питань застосування коллизионных норм — це питання зворотної відсилання. Виникла цю проблему у відносинах у зв’язку з поруч судових справ, розглядали ще наприкінці уже минулого століття. Зупинимося одному з них.

Англійський підданий, мешкав постійно у Бельгії, становив заповіт, яким заповідав досить велику суму якимось особам. Заповіт складалося ним власноручно і був завірено. Спадкоємці померлого заперечили його дійсність. Річ у тім, що заповіт склали за правилами англійського закону, але порушувало правила законодавства Бельки — країни, де мешкав цей англійський підданий. У англійському коллизионном праві говориться, що заповіт має складатися за законами країни місця перебування особи. Отже, англійське право відсилає до бельгійському. Якщо бельгійське право, слід визнати, що заповіт недействительно.

Однак у бельгійському праві є як материально-правовые норми, а й колізійні норми. Останні походять від принципу закону громадянства. Отже, саме бельгійське право хіба що цурається вирішення цього питання, відсилаючи до англійської праву. Англійське ж право знову відсилає до бельгийскому.

Як розуміти відсилання до іноземного закону? Якщо раніше розуміти, як відсилання лише у нормам матеріального права, це означатиме незастосування доктрини зворотної посилання. Якщо її розуміти, як відсилання права іноземної держави загалом, це означатиме прийняття даної доктрины13.

Із деяким відтінком умовності можна назвати, по крайнього заходу, групи країн залежність від їхні стосунки до проблеми зворотної отсылки.

Так, законодавство ще й судова практика Франції, Англії, Австрії, Іспанії, Бельгії, Японії, Швейцарії, Угорщини, Польщі, деяких інших держав у тому чи іншого формі припускаю зворотний відсилання й застосування їх коллизионных норм іноземного права. Ці країни вважають, що саме ідея коллизионного методу регулювання полягає у виборі правової системи, з якою дане правоотношение має найтісніший зв’язок. Тому треба використовувати тільки її матеріальні, а й коллизиционные норми. З іншого боку, на думку, прийняття зворотної посилання веде до зменшення випадків винесення судами рішень з урахуванням іноземного права, значно спрощує роботу органів юстиции.

Такі держави, як Італія, Нідерланди, Данія, Швеція, Греція, навпаки, зазвичай, недопускают можливість зворотної посилання. З їхніми погляду питання про застосування іноземного матеріального права вже вирішено коллизиционной нормою права країни суду, тому немає підстав піднімати цієї проблеми вкотре виходячи з іноземної коллизиционные норми. негативне ставлення renvoi закріплено й у ст. 15 Римської конвенції на право, застосовне до договірних зобов’язаннях 1980 г., й у ст. 17 Межамериканской конвенції на право, застосовне до міжнародних контрактами 1994 р. Обидва ці документа не беруть у склад норм применимого права його коллизиционные нормы.

До числа держав, тривалий час або не мали жорстко певної позиції з цього питання, можна віднести, зокрема, ФРН та Росію. Одностайну думку вчених і юристів-практиків цих країн полягала у цьому, що іноземне право треба використовувати завжди, коли щодо нього відсилають вітчизняні коллизиционные норми. Але якщо у своїй іноземний закон сам цурається регулювання відповідних відносин, то немає підстав не застосовувати свою національну право. У той самий час країни не допускають застосування зворотної посилання стосовно вирішенню суперечок, що випливають із договірних відносин. У разі, на думку, використання renvoi міг би призвести до спотворення волі сторін, певної контрактом, й застосування права, яке ними не выбиралось.

Ситуація у Росії трохи змінилася з прийняттям 7 липня 1993 р. закону про міжнародному комерційному арбітражі. Пункт 1 ст. 28 цього нормативного акта визначив, що «третейський суд дозволяє суперечку вирішено на відповідність до такими нормами права, які боку було обрано ролі застосовних до спору. Будь-яке вказівку на право чи систему права якоїсь держави має тлумачитися як безпосередньо отсылающее до матеріального праву цієї держави, а чи не для її коллизиционным нормам. Отже, становища цього закону виключають час можливість ухвалення зворотної посилання і відсилання до закону третьої країни міжнародним комерційним арбітражний суд, чинним біля России14.

У розділі ст. 1191 ДК РФ говорить, будь-яка отсылка до іноземного праву згідно правилами справжнього розділу має як отсылка до матеріального, а чи не до коллизиционномуправу відповідної країни, крім випадків, коли визначається правове становище фізичного лица.

З використанням прив’язки коллизиционной норми може виникнути ситуація, коли необхідно застосувати норму чи норми іноземного права, що суперечать основним принципам правової системи країни суду, або арбітражу. Тому коллизиционное право всіх без винятку держав містить закріплену в нормативних правових актах, або яка знаходить свій відбиток у судової чи арбітражної практиці обмовку публічне порядку (ordre public). Її сутність можна спробувати сформулювати так: іноземний закон, якого відсилає коллизиционная норма може бути застосований, коли таке застосування закону суперечить публічному порядку даного государства15.

Питання зворотної відсилання отримав негативне рішення і за регулюванні зовнішньоторговельної постачання стосунках між країнами — членами РЕВ. Це знайшов свій вираження у тому, що у Загальних умовах поставок РЕВ прямо передбачалося, що у відносинах сторін із поставкам товарів з тих питань, які врегульовані контрактом чи справжніми Спільними умовами, застосовується «матеріальне право країни продавця», тобто, інакше кажучи, зворотна отсылка исключалась.

Негативне ставлення до застосування зворотної посилання отримала Росії законодавчо закріпити до закону про міжнародному комерційному арбітражі 1993 р. Відповідно до цим Законом третейський суд повинен владнати розбіжності відповідно до такими нормами права, які боку було обрано ролі застосовних до спору. «Будь-яке вказівку на право чи систему права якоїсь держави, — в ст. 28 Закону, — має тлумачитися як безпосередньо отсылающее до матеріального праву цієї держави, а чи не для її колізійним нормам"16.

У зв’язку з цим надзвичайно важливою представляється новела ст. 1190 ДК РФ, яка вперше у загальному вигляді вирішила питання про долю зворотної посилання. Забороняючи її як загальне правило (п. 1 ст. 1190 ДК РФ), ДК допускає застосування зворотної посилання лише у випадках, коли отсылка до російського праву іде за рахунок питанням визначення правового становища фізичної особи (п. 2 ст. 1190 ДК РФ). Прийняття відсилання до праву третього держави взагалі допускається. Отже, й тут законодавець зайняв дуже прагматичну компромісну позицію, що забезпечує необхідну гнучкість регулювання відносин із іноземним елементом.

Застосування коллизионной норми практично можуть призвести до того що, що обраний з її допомогою компетентне іноземне право ввійде у серйозне в протиріччя з основними принципами вітчизняного права. Адже коллизионная норма містить суто формальну прив’язку до того що чи іншому правопорядку, не чіпаючи у своїй можливих наслідків його дії. У цьому сенсі, як точно зазначив проф. Раапе, «отсылка до іноземного праву — це стрибок в невідомість ». А, аби запобігти порушення основ російського правопорядку у результаті застосування норм іноземного права ДК РФ передбачає спеціальний інститут «застереження публічне порядку «17.

2.5. Автономія воли.

У процесі здійснення торгово-економічних та інших міжнародних перетинів поміж організаціями та фірмами різних держав полягає велика кількість договорів, зазвичай іменованих контрактами. Місце перебування сторін, і навіть місце ув’язнення й виконання цих договорів не збігаються, що потребує визначення права, що підлягає застосуванню до такого договору з іноземним елементом чи міжнародним элементом.

Колізійні норми, які стосуються договірних зобов’язаннях, представлені у ДК РФ статтями 1209−1216. Центральне місце у тому числі займає ст. 1210 ДК РФ, закріпляюча принцип «автономії волі «сторін (lex voluntatis). Він передбачає, що сторони договору вправі під час укладання договору чи наступному своїм угодою вибрати право конкретної країни, що й буде надалі регулювати їх договірні відносини (п. 1 ст. 1210 ДК РФ). Зазвичай такий вибір виробляється сторонами договору сам текст годі документи й, в такий спосіб, вирішує коллизионную проблему. Річ ускладнюється, якщо угоду сторін не визначає применимого права expressis verbis, тобто. і явно. У цій ситуації необхідно з’ясовувати обіцяну чи мовчазно виражену волю сторін. Правова доктрина розмірковує так, що у цьому випадку суд зовсім не вправі «домислювати «зміст подразумеваемого волевиявлення сторін: вона повинна приймати до уваги лише такий вибір применимого права, який «точно випливає з умов договору або сукупності обставин справи «(п. 2 ст. 1210 ДК РФ)18.

Автономія волі сторін зазвичай визнається у законодавстві різних держав. Але припустимі межі автономії волі сторін розуміються у законодавстві різних країн по-різному. У деяких країнах вона нічим не обмежується. Це означає, що сторони, уклавши угоду, можуть підпорядкувати її будь-якої правової системі. У країнах діє принцип локалізації договору. Це означає, що сторони можуть вільно обрати право, але таке, яке пов’язані з даної угодою. Однаков угодах купівлі-продажу товарів вибір закону самими сторонами трапляється не часто. За відсутності прямо вираженої волі сторін щодо права, що підлягає застосуванню у угоді, суд чи арбітражу створюються великі можливості свободи розсуду при тлумаченні гаданої волі сторін. У Великобританії судова практика іде у такі випадки шляхом відшукання права, властивого даному договору, застосовуючи метод локалізації договору. Тобто суд має обрати закон оскільки зробили справедливі і розумні люди, коли вони подумали це укладанні договора.

У цій ж шляху відбувається і США. Відповідно до правил Одностайної торгового кодексу США 1990 року, у разі, коли угода має розумну зв’язок, і з даним, і з іншим штатом чи державою, боку вправі погодитися у тому, що й правничий та обов’язки визначатимуться з права або даного, або іншого штату держави. За відсутності такої угоди торговий кодекс застосовується до угод, у яких належну зв’язок із штатом.

З принципу автономії волі виходить і ст. 27 німецького закону про новому регулюванні міжнародного права 1986 року. Якщо боку у договорі такий вибір не відіб'ють, підлягає застосуванню право держави, з яким договір пов’язаний найбільш тісною образом.

Загальне обмеження сторонами вибору права у тому, що з допомогою такого вибору не можна виключити застосування імперативних норм, які підлягають застосуванню до відповідним правовідносин, і навіть не можна виключити застосування норм права, більшою мірою відповідальних інтересам споживача чи працівника (якщо це трудовий договор).

У законодавстві низки держав у випадках, коли воля сторін у угоді взагалі була виражена, застосовується принцип закону місця скоєння контракту. Однак за умов розвитку сучасних засобів зв’язку застосування цього принципу є серйозні труднощі, що у галузі міжнародного торгівлі значної частини угод полягає шляхом листування, тобто у формі угод між «відсутніми». Місцем підписання договору у своїй вважається той пункт, де сталося останнє дію, необхідне, щоб визнати угоду совершенной.

У Россииесли боку договору не зробили і явного, ні подразумеваемого вибору компетентного права, суд зобов’язаний застосувати становища коллизионной норми п. 1 ст. 1211 ДК РФ і врегулювати відносини з допомогою права тієї країни, з якою договір найтісніше пов’язаний (proper law of the contract), тобто. держави, де знаходиться місце проживання чи основне місце діяльності боку, яка проводить виконання, має вирішальне значення утримання договору (п. 2 ст. 1211 ДК РФ). Отже, ключову роль визначенні применимого права по ДК РФ грає поняття «виконання, має вирішальне значення «для договору. Розуміючи всю умовність, конвенціональність цього терміна, законодавець спеціально встановлює низку презумпцій, дозволяють точніше визначити, виконання який саме з сторін має вирішальне значення у різних цивільно-правових договорах (п. 3 ст. 1211 ДК РФ). Так було в договорах купівлі-продажу стороною, здійснює «вирішальне виконання », презюмируется продавець, в договорах підряду — підрядник, в договорах перевезення — перевізник тощо. Отже, у ЦК РФ створюється струнка система коллизионных норм, визначальних обязательственный статут угоди, яка поєднує необхідну формальну визначеність зі значною гнучкістю регулювання договірних обязательств19.

Слід підкреслити особливо, що ДК РФ не обмежується самим визначенням зобов’язального статуту договору, а й вперше у вітчизняному законодавстві встановлює її межі. Так було в силу ст. 1215 ДК РФ уживане право (обязательственный статут) регулює правничий та обов’язки сторін договору, питання тлумачення, виконання, припинення договору, наслідки його недійсності та інших.

ГЛАВА III. ВСТАНОВЛЕННЯ СОДЕРЖАНИЯ ІНОЗЕМНОГО ПРАВА.

3.1. Механізм встановлення змісту іноземного права.

У попередній главі ми розглянули стадію коллизионного регулювання, де правоприменитель з’ясовує застосовується чи коллизионная норма взагалі, який саме і права якої вона отсылает;особенности й умови застосування цієї коллизионной норми. Якщо ж застосуванню до оскільки він розглядався правоотношению підлягають матеріальні норми вітчизняного права механізм їх застосування зрозумілий. Але якщо застосуванню підлягають норми іноземного права у правоприменителя виникає запитання: як можна взнати зміст цієї закордонної правничий та які юридичні наслідки, якщо зміст цього права й не буде встановлено? Відповіді це питання присвячена дана глава.

Вітчизняна правова доктрина розмірковує так, що або інший правозастосовний орган знає свою право та її застосовує. Суд зобов’язаний спочатку знати зміст іноземного права, якого відсилає вітчизняна коллизионная норма. Але якщо коллизионный питання вирішене й застосування підлягає іноземне право, то суд має визначити утримання її розпоряджень. До того ж встановлення змісту норм іноземного права є обов’язком правоприменителя, покладена нею законом.

Метою встановлення змісту іноземного права є визначення нормативно-правової основи прийнятого рішення, як того вимагає федеральний його або міжнародний правової договір. Зміст норм іноземного права встановлюється судами загальної юрисдикції, арбітражними судами, третейськими судами, і навіть іншими органами, управомоченными застосовувати іноземне право20.

Основним вимогою до правоприменителю під час розгляду частноправового відносини є застосування норм іноземного права в такий спосіб, коли б вона розглядалася у країні, до Закону якої відсилає коллизионная норма.

Країни англо-американського права походять від принципиальноиногоотношения до іноземного права й інакше вирішують питання, у тому хто зобов’язаний встановлювати його содержание.

Согласноангло-американской доктрині та практиці суд застосовує лише свою власне право, проте може визнати суб'єктивні права, виниклі під впливом іноземного права. У цьому іноземне право сприймається як фактичне обставина, яке поряд з іншими фактичними обставинами виступає доказами у справі. Уявити суду докази зобов’язані боку, звідси всі докази, пов’язані із вмістом норм іноземного права, під впливом яких виникла спірне суб'єктивне право, зобов’язана уявити зацікавлена сторона. Суд лише оцінює представлені сторонами докази, зокрема і з приводу змісту конкретного правила іноземного правничий та обгрунтованості домагань з урахуванням цього правила. Отже, суд зовсім не застосовує іноземне право як юридично обов’язкові розпорядження, а оперує їм, як фактом по делу.

Англійські юристи Д. Чешир і П. Норт говорячи про застосуванні іноземного права вважають, що єдиним законом, застосовуваним суддею, являетсязакон місця розгляду справи. Проте через наявність у справі іноземного елемента іноземний закон — це факт, що має бути узятий до уваги. Якщо порушувати питання про іноземному праві не піднімається заінтересованою стороною, то суд вирішує справа з урахуванням англійського права.25.

Російське право предписываетправоприменителю застосовувати норми матеріального права, обраного сторонами, а за відсутності угоди сторін із цього питання — визначати в відповідність до коллизионными нормами, які у цьому випадку він вважає застосовними (ст. 28 Закону РФ «Про міжнародному комерційному арбитраже»).

Нерідко сторона, котра посилається на норми іноземного права, самостійно представляє відповідну інформацію про їхній зміст, включаючи відомостей про офіційному тлумаченні та практиці застосування з посиланнями наявні публикации.

Наприклад, під час вирішення спору у справі№ 76/1997 (рішення від 26.01.98) позивач представив МКАС інформацію про застосування алжирськими судами відповідних положень ДК АНДР. У факсах, надісланих у МКАС адвокатом відповідача, також утримувалося твердження саме такій практиці.

Зблизька однієї з справ, у якому застосовним було визнано болгарське право (справа № 229/1996, рішення від 05.06.97), МКАС встановив: представлені позивачем матеріали на право Болгарії свідчать, що останні роки воно неодноразово переглядалася, однак у принципі, воно не відкидає зниження узгодженої сторонами договірної неустойки. За таких умов і з урахуванням міжнародно-правової практики, що у документі УНИДРУА «Принципи міжнародних комерційних договорів», МКАС вважав юридично можливим і справедливим знизити розмір неустойки.

Попри те що, що запровадження змісту іноземного права є обов’язком правоприменителя, суд певних випадках може покласти тягар доведення змісту іноземного права на боку. Дане положення у російському праві є новелою міститься у проекті VII розділу «Міжнародне приватне право» в Третьої частини ДК РФ в ст. 1316, яка закріплює: «За вимогами, пов’язаним сосуществлениемсторонами підприємницької діяльності, тягар доведення змісту норм іноземного права то, можливо покладено стороны».26.

Оскільки процес встановлення змісту іноземного права досить складний правоприменитель має можливість звертатися по допомогу до Мін'юст РФ, його представництва, інші компетентні органи, чи установи у Росії по закордонах. З іншого боку, суд Київ може привабити експертів, атакже скористатися допомогою науково-дослідних установ, дипломатичних і консульських представництв там, шляхом напрями запиту оформленого у відповідній форме.

Міністерство юстициив своє чергу може у установленому порядку запросити такі дані установи юстиції іноземної держави. У кодексі Положенні про міністерстві юстиції Російської Федерації, утверждённом Указом від 2 серпня 1999 р., здійснення обміну правової інформацією з державами віднесено для її основним функцій (пп.20 п.6).27.

Якщо ж зміст іноземного права за низкою об'єктивних причин (наприклад, внаслідок відсилання до праву в іншій країні суд зовсім не смогустановить право, чинне у країні на даний момент укладання угоди) нічого очікувати встановлено, закони деяких держав містять спеціальні норми, що визначають поведінка правоприменителя. Більшість із держав у цій ситуації наказують застосування свою власну права.

Підсумовуючи у питанні відзначимо, хоча правоприменитель у процесі встановлення іноземного права робить все можливе щоб максимально котрі об'єктивно й юридично грамотно розглянути досліджуване справа, застосування іноземного права, через її інший правової природы, не можна повністю ідентичним застосуванню вітчизняного права.

Ймовірно також, що під час перекладу на рідна мова тієї чи іншої нормативного акта може бытьизменён чи взагалі втрачено сенс, який вкладав до нього іноземний законодавець. Тому ідеальний варіант з погляду автори цієї роботи була б створення єдиних, уніфікованих коллизионных норм міжнародного права у внутрішньому правекаждого держави, що дуже б скоротило кількість виникаючих практично коллизионных вопросов.

3.2. Обмовка публічне порядке.

1. Дія коллизионной норми, тобто, інакше кажучи, застосування іноземного права, може бути обмежене шляхом застосування застереження публічне порядку. Відповідно до правил, які у деяких країнах, іноземний закон, якого відсилає коллизионная норма, може бути застосований засновані у ньому права може бути не визнані судами чи інші органами цієї держави, коли таке застосування закону чи визнання права суперечило б публічному порядку даного государства.

Поняття публічного порядку (ordre public, public policy) різна освіта у судової практиці, і доктрині багатьох держав крайньої невизначеністю; більше, деякі юристи у країнах стверджують, що невизначеність — основний характерна ознака цього поняття. Суди використовують обмовку публічне установленому порядку з метою обмеження, котрий іноді повного заперечення застосування іноземного права, і права країни інший соціально-економічної системи. Визначення меж застосування цієї застереження у багатьох державах повністю надається суддівського розсуду. У результаті цієї практики обмовка публічне порядку перетворилася на одне із типових «каучукових параграфов».

2. Наше законодавство розмірковує так, що до ст. 1193 ДК РФ норма іноземного права, компетентна регулювати відповідне ставлення, у виняткових випадках має застосовуватися, якщо наслідки застосування сили явно суперечили основам правопорядку (публічному порядку) Російської Федерації. На відміну від ДК 1964 року й Основ громадянського законодавства 1991 року, мали схожі правила, з нового Цивільному кодексі підкреслюється винятковий характер застереження публічне порядку. Так, обмовка публічне порядку може паралізувати дію окремих норм іноземного права (але з права загалом), застосовується тільки у виняткових випадках і лише, якщо можливе порушення основ правопорядку набув явного характеру.

Дзеркальним відбитком застереження публічне порядку є нова для вітчизняного права концепція про «імперативних норм », які внаслідок вказівки лише у імперативних нормах чи через їх особливого значення, зокрема задля забезпечення правий і охоронюваних законом інтересів учасників громадянського обороту, має діяти завжди, незалежно від що підлягає застосуванню права (п. 1 ст. 1192 ДК РФ). Отже, якщо традиційна обмовка публічне порядку забороняє застосування деяких норм іноземного права, то обмовка про імперативних нормах, навпаки, наказує обов’язкове застосування деяких норм національного права. З іншого боку, ст. 1192 ДК РФ дозволяє суду прийняти до уваги і імперативні норми іноземного права, має тісний зв’язок з певним ставленням, за умови, у цьому іноземному праві теж є аналогічна обмовка про імперативних нормах (п. 2 ст. 1192 ДК РФ)21.

Поруч із зазначеними новелами, ДК РФ містить й інших інститутів, відсутніх у колишньому законодавстві. До до їх числа ставляться, наприклад, обмовка про взаємності (ст. 1189 ДК РФ) і норми, регулюючі застосування права країни знайомилися з множинністю правових систем (ст. 1188 ДК РФ). Але навіть у тому випадку, коли ДК РФ закріплює становища, у принципі відомі й ДК 1964 року, і Основ громадянського законодавства 1991 року, їхній вміст далеко ще не тотожний нормам радянських часів.

3. У сучасному міжнародне право широке визнання разом із посиланням на обмовку публічне порядку отримала можливість незастосування іноземного права із посиланням суворо імперативні норми національного права, які мають користуватися пріоритетом перед нормами іноземного права, що підлягає застосуванню у силу коллизионных норм. Наведемо за приклад ст. 18 закону про міжнародне право Швейцарії, за якою імперативні норми швейцарського права з особливого їх призначення застосовуються незалежно від цього, право якої держави підлягає застосуванню у відповідність до справжнім законом. Аналогічне правило передбачено німецькому Законі про міжнародне право 1986 року (ст. 34).

Така ж правило на більш розширеному вигляді увійшло текст Римської конвенції 1980 року на право, застосовне до договірних зобов’язаннях. Відповідно до ст. 7, «ніщо у «справжній Конвенції не обмежує застосування норм права країни судна у випадках, що вони є імперативними незалежно від права, применимого до договору».

З цієї практики, до проекту Закону РФ про міжнародне право ввійшла стаття, за якою становища законодавства РФ, мають імперативного характеру, підлягають обов’язковому застосуванню до договірним відносинам незалежно від обраного сторонами права22.

Заключение

.

Основний зміст міжнародного права зводиться до виявлення і пошуку шляхів розв’язання коллизиционной проблемы.

Колізійні норми з юридико-технической боку — це найскладніші норми, застосовувані в міжнародне право. Ці правила допомагають вирішення питань використання коллизионных норм практично. Будь-яка коллизионная норма спрямовано визнання дії невизначеного кола закордонних правових систем і що виникли під сумнів їхню дією суб'єктивних прав. Тому цю норму виражається у вигляді узагальнених юридичних понять — загальних щодо різноманітних правових систем. Своїм існуванням коллизионное право зобов’язане з того що багато суспільні відносини за межі дії тій чи іншій національної правової системи: з їхньої регулювання, відповідно, починають претендувати кілька коллизирующих правопорядков. Вирішення цієї колізії - головна мета, досягненню якої слугують норми розділу VI ДК РФ. Сам питання визначення («вибору ») права, які мають регулювати ті чи інші цивільно-правові відносини, виникає лише, як у ньому присутній іноземний елемент. У розділі ст. 1186 ДК РФ передбачає два типових випадку, коли іноземний елемент в правоотношении проявляється або у особливому субъектном складі (наявність іноземного учасника), або у об'єкті правовідносини (річ, які перебувають поза кордоном). Додаткову гнучкість цієї нормі надає можливість вирішення коллизионного питання стосовно іншим відносинам, «ускладненим іншим іноземним елементом «(п. 1 ст. 1186 ДК РФ)23.

Застосування коллизионной норми практично можуть призвести до того що, що обраний з її допомогою компетентне іноземне право ввійде у серйозне в протиріччя з основними принципами вітчизняного права. Адже коллизионная норма містить суто формальну прив’язку до того що чи іншому правопорядку, не чіпаючи у своїй можливих наслідків його дії. У цьому сенсі, як точно зазначив проф. Раапе, «отсылка до іноземного праву — це стрибок в невідомість ». А, аби запобігти порушення основ російського правопорядку у результаті застосування норм іноземного права ДК РФ передбачає спеціальний інститут «застереження публічне порядку ». Так, відповідно до ст. 1193 ДК РФ норма іноземного права, компетентна регулювати відповідне ставлення, у виняткових випадках має застосовуватися, якщо наслідки застосування сили явно суперечили основам правопорядку (публічному порядку) Російської Федерації. На відміну від ДК 1964 року й Основ громадянського законодавства 1991 року, котрі містили схожі правила, з нового Цивільному кодексі підкреслюється винятковий характер застереження публічне порядку. Так, обмовка публічне порядку може паралізувати дію окремих норм іноземного права (але з права загалом), застосовується тільки у виняткових випадках і лише, якщо можливе порушення основ правопорядку набув явного характеру.

Колізійні норми застосовуються за одночасного дії федеральних і регіонального права. Тут ключовими є норми, які у пп. 5 і шість ст. 76 Конституції РФ. По-перше, встановлено застереження — акти суб'єктів Федерації що неспроможні суперечити федеральним законам, що у відповідність до пп. 1 і 2 ст. 76; по-друге, основою вибору домінуючою норми є суперечності між федеральними і регіональними актами; по-третє, запроваджено принцип «рокіровки », коли людина чи іншого акт чи діє у сфері предметів ведення Федерації чи його суб'єкта. Колізійні норми застосовуються задля забезпечення пріоритетного дії базових законів. Як зазначалося, такий порядок сприяє консолідації галузевого законодавства унеможливленню юридичних протиріч усередині нього та його зовні. Тут ці норми служать імперативом для норм законів і правових актів цієї галузі. Порушення «повинності «означає відступ від презумпції пріоритету норм базових законів і є основою визнання відповідних порушень законности24.

Що стосується порушень співвідношення федеральних і регіональних актів діє захисний механізм. Застереження, заборона реклами та презумпція нікчемності «актов-нарушителей », означають, такі акти нічого не винні виконуватися, застосовуватися чи реалізовуватися іншим чином. Інакше звернення до Конституційний суд можуть призвести до його вирішення, підтверджуючому нікчемність «акта-нарушителя ». Він визнається недійсним, як і все засновані у ньому правозастосовні рішення. Такий висновок можна зробити висновки з оцінки прерогатив Конституційного Судна.

Чимала частина коллизионных норм присвячена запобігання та вирішенню протиріч між раніше й пізніше прийнятими законодавчими й іншими актами. Тим самим було забезпечується того ступеня правонаступності в регульованої сфері відносин, що сприяє безперервності державного устрою і правового розвитку та стійкості статусу громадян, і юридичних. Тут потрібні повний огляд актів і точна оцінка того, які їх діють, що не обсязі, і який тривалості. Недооцінка подібних коллизионных норм чи його нечіткість породжують складності на практиці правозастосування. З цим було зіштовхнутися і за оцінці обсягу дії правових актів колишнього Радянського Союзу РСР, і за вступ у дію нових кодексів, та інших ситуаціях.

Тому так виправдана зв’язок між п. 3 ст. 11 і п. 1 заключних і перехідних положень Конституції РФ, коли визнання Федеративного та інших договорів обмежена критерієм відповідності Конституції. Що стосується невідповідності діють положень Конституції РФ. Насправді виникає багато різних тлумачень цих норм, коли дане умова виключається. І це веде спричиняє порушення конституційної законности25.

І на процесі набрання чинності ухвалених законів — виникають протиріччя. Тому виправдано виділити у що нас плані такі елементи: а) термін набрання чинності відповідного закону; б) твердження переліку законів і актів, визнаних що втратили силу. На жаль, буває який завжди, що породжує юридичні протиріччя. Правоприменители мучаться у виборі «старих «чи «нових «норм; в) визначення термінів набрання чинності окремих положень Закону, призупинення чи подолання дії статей інших законів, у цьому є необходимость.

У «коллизионном полі «і питання зворотної силі закону. Відому правило одержало значення правового принципу. Осучаснення правовому акту зворотної дії допускається лише із застереженням — акт не вводить і посилює юридичну відповідальність за дії, котрі з момент їх здійснення не вабили зазначеної відповідальності чи передбачали більш м’яку ответственность26.

До колізійним нормам належить і процедурні норми, що стосуються порядку дозволу суперечностей, і суперечок. Найчастіше це судові, управлінські і погоджувальні процедури, застосовувані послідовно з урахуванням динаміки і рівня гостроти юридичних колізій. Докладніше них буде розказано нижче. Поки відзначимо їх запровадження як відповідними федеральними, і регіональними законами.

Критерій конституційності і принцип законності служить першим «фільтром «по дорозі появи юридичних протиріч. Так було в ході підготовки до вступу Росії до ВОТ доводиться переглядати нормативні поняття, групи норм Митного і Податкового кодексів; готувати нових законів. Міжнародні стандарти ведуть до коригуванні національних норм щоб уникнути наступних коллизий.

І все-таки у процесі «дотику «національного і журналіста міжнародного права виникають юридичні колізії. Перерахуємо окремі: а) недотримання загальноприйнятих принципів міжнародного права, наприклад, положень глави 7 Статуту ООН, як міжнародні структури, і державами; б) відмова реально привести законодавство у відповідність із міжнародних стандартів; в) невиконання актів міждержавних об'єднань; р) прийняття національних актів всупереч нормам міжнародного права; буд) помилкове тлумачення міжнародно-правових актів; е) ігнорування критерію конституционности27.

Зазначимо, що до Віденської конвенції на право за міжнародні договори їх і учасники що неспроможні посилатися на становища свого внутрішнього права виправданням для невиконання ними договорів. До того ж у нашій країні діє конституційна норма про застосування правил міжнародного договору разі розбіжності його з правилами, встановленими законом. Насправді творяться у цьому сенсі складні питання — чи завжди вдало міжнародні норми «переплавляються «в норми національного права, проведена чи коригування останніх, хто і як встановлює «момент «юридичної колізії, як можна їх усувати, чи готові суди до таких спорам28?

Ще складніші питання ставлять у разі протиріч між національними нормами та аналогічних норм актів міждержавних об'єднань (ст. 79 Конституції РФ). Останні мають жорсткішими структурними способами дії. Досвід «двійки », «п'ятірки », «десятки «в Співдружності, як і Європейського Союзу, у тому повністю переконує.

Світова спільнота будує свої взаємини з урахуванням співробітництва. У Статуті ООН закріплені такі принципи, як суверенне рівність всіх його членів, сумлінне виконання ними узвичаєних себе по Статуту зобов’язань, дозвіл міжнародних суперечок мирними засобами. Глава VI Статуту ООН присвячена мирному вирішенню суперечок шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органам чи угодам.

Як бачимо, подоланню колізій служать одночасно три критерію — міжнародні норми, захищені конституційним суверенітетом, національні норми і спільні принципи права. Тому доречно характеристику загальних норм коллизионного права доповнити оцінкою специфіки коллизионных норм у різних галузях права. Вона з предметом, учасниками і всіма засобами дозволу споров.

Список використаної литературы.

1. Цивільний Кодекс Російської Федерації.

2. Про міжнародному комерційному арбітражі: Закон РФ від 7 липня 1993 р.

3. // Вісник ВАС РФ.-1993. № 10.

4. Про регулювання зовнішньоторговельної діяльності: ФЗ РФ.

5. від 13 жовтня 1995 р. в ред. Від 8 липня 1997 р. // СЗ РФ.-№ 42.-Ст. 3923.

6. Проект розділу VII частині третій Цивільного кодексу РФ // Российская.

7. газета. 30 листопада 1996 р.-№ 230.

8. Берестнёв Ю. Про відновлення членства Російської Федерації в Гаагс;

9. дідька лисого Конвенції // Юрист.-2000.-№ 2.

10. Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Практикум. М., 1999.

11. Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999.

12. Гаврилов У. У. Міжнародне приватне право: Курс лекцій. Владивосток, 1999.

13. Єрмолаєв У. Р., Сиваков Про. У. Міжнародне приватне право: Курс лекцій. М., 1998.

14. Ерпылева М. Ю. Міжнародне приватне право: Підручник для вузів. М., 1999.

15. Звеков У. П. Міжнародне приватне право: Курс лекцій. М., 1999.

16. Федосєєва Р. Міжнародне приватне право — М.: 1999 г.

17. Дмитрієва Г. К. Міжнародне приватне право. — М.: 2000 г.

18. Микола Мадудин, Про деякі питання застосування коллизиционныхформ // // Московський журнал міжнародного права.-1992.,-№ 2.

19. Розенберг Авт. Міжнародний договір і іноземне право в практикемеждународного коммерческогоарбитражного суду: М., 1998.

20. Садиков О. Н. Імперативні норми в міжнародне право // Московський журнал міжнародного права.-1992.,-№ 2.

21. Свєтланов А. Коллизионное регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності // Закон. -1998.-№ 7.

22. Сильченко Н. В., Толочко О. Н. Теоретичні проблеми вчення норми міжнародного права // Держава і право.-2000.-№ 1.

23. Тихомиров Ю. О. Коллизионное право: М., 2000.

24. Толстих В. Л. Коллизиционное регулювання в міжнародне право: Проблема тлумачення застосування розділу VII частині третій ДК РФ: «Спарк », 2002, С. 114.

25. Третьяков С. В. Автономія волі і потрібна односторонні коллизиционные норми в міжнародне право// Вестн. Моск. ун-ту. Сер. 11. Право. 2002. N 5. З. 90−100.

26. Чешир Д., Норт П. Міжнародне приватне право: М., 1992.

27. Шебанова М. Російське законодавство регулювання правовідносин з іноземним елементом // Закон. -1998.-№ 7.

1 Перетерский І.С., Крилов С. Б. Міжнародне приватне право: М., 1959., С. 11.

2 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: М., 1994., С. 87.

3 Матвєєв Г. К. Міжнародне приватне право: Киев, 1985., С. 18.

5 Про міжнародному комерційному арбітражі: Закон РФ від 7 липня 1993 р. // Вісник ВАС РФ.-1993. № 10.

1 Звеков В. П. Міжнародне приватне право. М.: Норма, 1999, З. 106−107.

2 Шебанова М. Російське законодавство регулювання правовідносин з іноземним елементом // Закон. -1998.-№ 7.

3 Сильченко Н. В., Толочко О. Н. Теоретичні проблеми вчення норми міжнародного права // Держава і право.-2000.-№ 1.

4 Шебанова М. Російське законодавство регулювання правовідносин з іноземним елементом // Закон. -1998.-№ 7.

5 Єрмолаєв У. Р., Сиваков Про. У. Міжнародне приватне право: Курс лекцій. М., 1998.

6 Сильченко Н. В., Толочко О. Н. Теоретичні проблеми вчення норми міжнародного права // Держава і право.-2000.-№ 1.

7 Микола Мадудин, суддя Вищої Господарського Судна Про деякі питання застосування коллизиционныхформ // Журнал Вісник № 1, 2002 р. С15.

8 Сильченко Н. В., Толочко О. Н. Теоретичні проблеми вчення норми міжнародного права // Держава і право.-2000.-№ 1.

9 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999 З. 43.

10 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999.

11 И. Елисеев Нове в коллизионном праві Росії //Вести № 2 2001 р. С. 35.

12 И. Елисеев Нове в коллизионном праві Росії //Вести № 2 2001 р. С. 35.

14 Шебанова М. Російське законодавство регулювання правовідносин з іноземним елементом // Закон. -1998.-№ 7.

15 Микола Мадудин, суддя Вищої Господарського Судна Про деякі питання застосування коллизиционныхформ // Журнал Вісник № 1, 2002 р. С15.

16 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999.

17 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999.

18 И. Елисеев Нове в коллизионном праві Росії //Вести № 2 2001 р. С. 35.

19 И. Елисеев Нове в коллизионном праві Росії //Вести № 2 2001 р. С. 35.

20 Третьяков С. В. Автономія волі і потрібна односторонні коллизиционные норми в міжнародне право// Вестн. Моск. ун-ту. Сер. 11. Право. 2002. N 5. З. 90−100.

25 Чешир Д., НортП. Міжнародне приватне право: М., 1982. С. 181.

26 Проект радела VII частини третьейГК РФ // Російська газета. 30 листопада 1996 р.-№ 230.

27 Положення про міністерстві юстиції РФ від 2 серпня 1999 р. // Російська газета. 5 серпня 1996 г.-№ 376.

21 И. Елисеев Нове в коллизионном праві Росії //Вести № 2 2001 р. С. 35.

22 Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник. 3-тє вид., перераб. і доп. М., 1999.

23 Толстих В. Л. Коллизиционное регулювання в міжнародному приватному праві: Проблема тлумачення застосування розділу VII частині третій ДК РФ: «Спарк », 2002, С. 114.

24 Толстих В. Л. Коллизиционное регулювання в міжнародне право: Проблема тлумачення застосування розділу VII частині третій ДК РФ: «Спарк », 2002, С. 114.

25 Толстих В. Л. Коллизиционное регулювання в міжнародне право: Проблема тлумачення застосування розділу VII частині третій ДК РФ: «Спарк », 2002, С. 114.

26 Третьяков С. В. Автономія волі і потрібна односторонні коллизиционные норми в міжнародне право// Вестн. Моск. ун-ту. Сер. 11. Право. 2002. N 5. З. 90−100.

27 Толстих В. Л. Коллизиционное регулювання в міжнародне право: Проблема тлумачення застосування розділу VII частині третій ДК РФ: «Спарк », 2002, С. 114.

28 Шебанова М. Російське законодавство регулювання правовідносин з іноземним елементом // Закон. -1998.-№ 7.