Терроризм — психологічні і політичні аспекты

Хотя холодна війна закінчилася, її місце посіла інша, неоголошена війна — тероризм. У статті рассматриваются: различные види тероризму; мотивація, яка веде людини до того що, щоб стати терористом; терористичні акції; тероризм, який поддерживаетсягосударством; сучасне становище країн цієї неоголошеної війні.

ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД.

Початок століття поклало край західному колониализму. Британська Імперія постепеннораспадалась, дедалі більше втрачаючи свої колонії. Проте Британія зберігала значний вплив у Африці й продовжувала окупацію Палестини. Франція такжееще панувала в Алжирі, який продовжувала вважати складовою метрополії.

Із завершенням Другої світової війни почалася боротьба за незалежність. Національний рух набирала силу в усьому світі. Ізраїль иАлжир були винятком.

Парадоксально, але першими терористами на Близькому Сході стали євреї, які боролися англійцям за створення собственногогосударства на Святої Землі. З усього Близькому Сходу Англія й Франція почали сприймати як колоніальні агресори; США, колишні їх союзниками у Второймировой війні, сприймалися не лучше.

Зовнішньополітична експансія США перевищив на Близькій Схід вомногом стала результатом холодної громадянської війни, розпочатої майже відразу після закінчення Другої світової войны.

Радянський Союз перед поширював свій вплив країни Східної Європи — й намагався включити до своїх сателітів в Грецію й Туреччину. Йдеться Черчілля в Фултоне, образование НАТО, залізну завісу позначили для країн необхідність опору імперської експансії СРСР. Холодна войнанадолго визначила основних напрямів зовнішньої політики України США.

РОЗІГРУВАННЯ КОМУНІСТИЧНОЇ КАРТИ.

У аналізований період Менахем Бегін і Абрам Штерн створили свої (терористичні) організації для боротьби з английскихколонизаторов в Палестині. Ними було скоєно численні терористичні акти проти англійців. Однак залишалися байдужими, отказываясьосуждать дії тих, кому вони називали. У цьому підтримувати терористів офіційно США — не могли, оскільки Англія була ихсоюзницей. Через кілька років така сама ситуація в Алжирі, де для боротьби з французькими колонізаторами організували Фронт национальногоосвобождения. І потім знову США постала дилема: підтримувати своїх союзників чи? Проблему чітко визначив молодойсенатор від Массачусетса Д. Ф. Кеннеди: як США можуть виконувати зобов’язання перед своїми союзниками, одночасно підтримуючи — запитував він, виступаючи з промовою 2 липня 1957 року (Кumamota, 1991). Так Ізраїль і Алжир перетворилися на серйозну зовнішньополітичну проблемуСоединенных Штатів. Водночас СРСР отримав таку можливість називати західні держави і став поддерживатьосвободительные руху на регіоні. Тепер через небезпеку, що освободительнотеррористические руху стануть спиратися ось на підтримку СРСР, иСША було неможливо відмовити їм у своєму заступництві. Палестинські терористи (євреї в 194 748гг.) иФронт національного звільнення Алжирі зуміли відмінно розіграти у відносинах США (Кumamota, 1991). Сотрудничаяс СРСР, отримали необхідну їм підтримку Сполучених Штатів діяли проти Англії та Франції, відповідно.

Близькій Схід був однією з фронтів холодної громадянської війни, де США пручалися експансії СРСР. А от успіх будь-який террористическойорганизации прямо залежить від політичної підтримки сильної держави чи організації. Майбутнє Ізраїлю й Алжиру було великою мірою визначено мировымобщественным думкою. Терористів вважали, і отримали підтримку навіть інших країнах.

Зі свого боку Радянському Союзі вдалося переконати мусульманських лідерів регіону на тому, що Америка є частиною западнойколониальной системи, панівною за їх країнами багато лет.

До того ж мусульмани не поділяють західного убеждения, что економічний прогрес може поліпшити життя людей. Частина фундаменталістів вірить, що США є породженням нечистої сили, які мають бытьуничтожено. Проте їх головна мета — Ізраїль, повинен бути стертий з політичної карти мира.

Інший метою, закріпленої до речі у вищій конституції Ірану, є створення єдиного теократичного государстваИслама, яке об'єднає всіх мусульман (Bodansky, 1993).

Багаті нафтою країни Близького Сходу, хоча иобладают великим економічним впливом, дуже слабкі у плані. Двадцять п’ять років тому я Ізраїль боровся відразу із трьома сусідніми арабскимистранами і легко переміг в шість днів. Нещодавно іракські війська було розгромлено США за 100 годин. Оскільки арабських країн що немає серьезнойвоенной силою, вони вдаються в іншу тактиці - тероризму.

ТЕРОРИЗМ.

Як відзначалося вище, перше терористичний рух на Близькому Сході організували євреї в Палестині. Сьогодні, напротив, Израиль одна із головних об'єктів терористичних актів; іншим об'єктом стали США. Основне питання, що виникає у зв’язку з проблемою терроризма, можно сформулювати так: що відрізняє борця за свободу чи революціонера від терориста? Певне думка з цього приводу нині не сформировано. Другой важливе запитання, що у 1948 року не виникав, — як здійснюються терористичні операції? Існує безліч видів тероризму, і він можетиметь безліч проявів. Це уподібнює його вірусам: відомо безліч вірусів, і можуть послужити причиною появи як бородавки, таки СНІДу. Віруси при цьому схильні до мутацій, й тут й у що свідчить виправдовується аналогія з терористами. Щоб дати определениетерроризма, необхідно сформувати уявлення про терористичні організації і зрозуміти, чим різняться з інших подібних структур (Gibb, 1989). Рухаючись у цьому напрямі, потрібно розмежувати різновиди тероризму: економічний тероризм, пов’язані з конкурентної борьбойкорпораций; тероризм уряду проти частини над народом (наприклад, в нацистської Німеччини, СРСР, ПАР); тероризм народу свого правительства (Африканский Національний Конгрес до ПАР, Ірландська Республіканська Армія); етнічний тероризм, який одержав поширення, приміром, в Боснии;терроризм однієї держави одного. Останній вид тероризму становитиме предмет подальшого розгляду. Його специфіка у цьому, що вся країна припомощи терористичної війни з сильнішою державою намагається домогтися своїх політичних цілей. Фронт національного звільнення Алжирі і еврейскиетеррористы в Палестині були борцями за волю своїй батьківщини. Сьогоднішні терористи — це навчені воєнізовані групи, які мають військові бази иполучают підтримку від націй і урядів.

Свого ворога треба знати. На Близькому Сході найбільша терористична загроза виходить сьогодні релігійних фанатиков, известных як мусульманешииты. Багато років світ був свідком боротьби арабів проти сіоністського держави у Палестині, і з арабським тероризмом постоянносталкивались котрі приїхали сюди до створення Ізраїлю євреї. Зараз араби остаточно об'єдналися, створивши получающую державну поддержкутеррористическую систему, що діє в ім'я Джихаду — Священної Війни. Їх мета — створення нової ісламської держави, що об'єднує всіх мусульман. Религия є консолідації арабський світ. І хоча у мусульманстві, як й у християнстві, є чимало різних течений, наиболее великим і серйозним є об'єднання мусульманшиитов, які влаштувалися Іраку, Лівії, Сирії, Пакистані, Єгипті та СаудовскойАравии. Шиїти найбільше мусульман прагнуть Священної Війни і багато зробила її проголошення.

Крім ісламу важливий чинник консолідації арабських країн виступає, який з’явився 1948 году, когда Англія та через ООН допомогли створенню державу Ізраїль. Відтоді араби доклали зусиль, щоб витіснити євреїв зі своїми территории. Великобритания й Франція історично сприймалися у цьому регіоні як колонізатори і з давніх-давен привертали увагу терористів. Оскільки СШАактивно підтримували національний суверенітет Ізраїлю, арабські держави включили і у список про свої головні ворогів.

Звичайними методами боротися з незрівнянно більш потужними у плані Сполучені Штати, Англією і Францією арабскиегосударства було неможливо. Історія повторюється. Свого часу американці теж вдавалися до тактики партизанської боротьби, і, поступаючись сильнішою Англии, выиграли Війну за незалежність. Пізніше американська армія сама зіткнулася з що така опором джунглями В'єтнаму й зовсім виявилася безсила. Несмотряна ряд здобутих військових перемог, американцям довелося піти з В'єтнаму, причому партизанська війна стала, можливо, однією з найважливіших причин, заставившихгенерала Дугласа Макартура заявити, що США більше ніколи ні брати участь у військових дій в ПівденноСхідної Азії. Зараз США стоять обличчям до обличчя з новымврагом та мінуси нової тактикою військових операцій у — тероризмом. Чи готові вони схильні до боротьбі чи Америка приспана хибним почуттям безпеки? Чи США вести новуювойну знову у чужій території чи своєї? Можливо, невміння справитися з міжнародним тероризмом призведе Америку до другого В'єтнаму (Bodansky, 1993).

Через актуальності такого роду проблем потрібно чітко визначити, хто є ворогом, з’ясувати, які її плани иорганизация, що необхідно зробити у разі можливого конфлікту.

У 1948 року освіту Ізраїлю й подальше невдовзі поразка арабів у шестиденній війні призвели до того, що террористамистали не які боролися англійцям євреї, а араби, виступили проти Ізраїлю й підтримували його держав. Хоча в тодішніх терористів былачеткая мета, не були ще спеціально подготовленны і добре навчені. Щоб сформувалася справжня терористичної організації необхідні триусловия:

1. Доступ грошей, зброї і вибуховою речовин;

2. Військові знання і набутий можливість навчання своїх членов;

3. Надійні притулку, що припускає наявність держав, які підтримують терористів поза території й використовують в своїх політичних лідеріва і военныхцелях.

У 1972;му році на конференції у Лівані оформилося ліве крило міжнародного тероризму (Bodansky, 1993). На конференції, вкоторой взяли участь члени багатьох терористичних організацій Європи і сподівалися Третього світу, і навіть представники радянських арабських спецслужб, председательствовал Джордж Хаббаш. Він очолював ліве крило народного фронту Звільнення Палестини — однією з найбільш нещадних організацій нашеговремени. Він проповідував ідею, що скоїв убивство одного єврея в мирної обстановці ефективніше, ніж ліквідація сотні солдатів у ході бою — це привлечетбольше уваги. Цілі Хаббаша збігалися з цілями ісламських фундаменталістів, які у міжнародний тероризм рухом Хезб Аллах, хоча вона ипринадлежало до протилежного полюса політичного спектра.

Пізніше, у 1982 року на Міжнародної конференції Світового Центру опору імперіалізму, сіонізму, расизму, реакції ифашизму було покладено початок сучасної системі державно підтримуваного терроризма.

Посилення впливу радикальних шиїтських організацій почалося Лівані в 1982 року, коли ізраїльська армія майже зовсім знищила Организациюосвобождения Палестини, колишню доти головною силою у системі міжнародного тероризму. Тоді треба було знайти новий стимул, здатний объединитьмусульман Близького Сходу. І він знайшли. Ісламський джихад — це словосполучення коротко і характеризує ідеї, й мети більшості арабскихвооруженных формувань, які згуртувалися під прапором Священної Війни. Ця сила отримала значну фінансову, технічну й ефективну професійну поддержку, способность серйозно проводити світову політику. Невдовзі по ізраїльського вторгнення Ліван арабські формування об'єдналися навколо Ірану, і Сирії длядостижения своїх міжнародних цілей. Фінансова підтримка, можливість проводити вчення, надійні бази послужили запорукою успіхів терористів. Занесколько років до розгрому арабів у Лівані, невдовзі після Іранської революції, релігійний лідер ліванських шиїтів Шейх Фадлаллах відвідав Тегеран. Тут егоубедили сформувати з 500 своїх послідовників фундаменталістську терористичну організацію, яка згодом отримав назву Хезб Аллах (Bodansky, 1993). Відтоді Хезб Аллах стає наріжним каменем системи міжнародного тероризму. Ця підтримувана Іраном организацияиспользует новітні методи розвідування й постачається багатьма арабськими країнами, які борються проти Заходу. Крім Хезб Аллах є і багато інших болеемелких організацій з різними назвами, й вони об'єднані спільною метою — знищення Ізраїлю й протистояння західному впливу в арабському світі. ЭтаСвященная Війна консолідує всіх арабських терористів. І ця справді війна. Зазначимо ми такі факти. Про сирійські спецслужби используютподдерживаемые ними терористичні організації, як пішаки у своїй політичній грі. Природно Сирія заперечує існування ніяких контактів стеррористами. Арабські країни здатні сьогодні експортувати тероризм за океан без ніяких істотних труднощів (Bodansky, 1993). Саме поэтомутерроризм стає найширше використовуваної формою ведення великої війни. Це дешево, щодо безпечно і безвідмовно. Це безпечно для страны, поддерживающей терористів, т.к. завжди є заперечувати будь-яку причетність до терористичних актів. Це дешево, оскільки масштаб проводимыхопераций зазвичай невеликий тож немає потреби утримувати велику армію. При віданні такий війни кров залишається тільки на руках фанатиків, а чи не государств (Demon, 1985). Необхідність пов’язувати кожну терористичну групу, кожного окремого терориста із державою, яке по них стоїть зацікавлене вих діях, стає головна причина, зумовлюючої потреба у змісту сильних спецслужб, зокрема, ЦРУ. ІСЛАМСЬКИЙ ЗАКОН Исламскиефундаменталисты мають систему цінностей, яка припускає визнання державу Ізраїль на Близькому Сході. Стати терористом легше, коли законыислама підтримують твої переконання. Підстави для распространившегося уявлення, що Ізраїль немає права існувати, можноотыскать у мусульманській правову систему, залишалася частиною ісламу протягом століть (Bodansky, 1993). Коли євреї і християни перебували подмусульманским пануванням, їх називали Dhimmi й політологи розглядали як громадян другого сорти, які притеснялись у цивільних своїх правах і привілеї. Евреи, особенно сіоністи, недостойні існування, а держава, ними створене, тим паче (Saper, 1988). Якщо ти мусульманин і здійснювати релігійні лідери благословляюттерроризм проти Ізраїлю й США, тобі легше стати терористом. Коли релігія закликає скласти свою голову в ім'я Аллаха і вона обіцяє винагороду в будущейжизни, що у Священної Війні стає просто обов’язком, а таки благородною метою. Саїд Ашмови, відставний єгипетський суддя, исследовалмусульманское право і отримав висновку, що Коран це не дає підстав щодо переконань фундаменталістів. Його буква стверджує:. Фундаменталісти вважають, що джихад — це релігійна обов’язок перетворювати на іслам невірних. На думку Ашмови, це нетак: джихад передбачає обов’язок кожного йти до самоочищення від невіри, але в іншим людям Коран вчить дивитися як у рівних, незалежно отпола, релігії, мови чи інших відмінностей (Lafflin, 1988). Войовничі фундаменталісти тим щонайменше постійно атакують людей, які сповідують іншу веру (Bordewich, 1995). Вочевидь вони не так сприймають власне релігійне вчення, тому що розташовані під впливом політичної пропаганди. ЧОМУ ЧЕЛОВЕКСТАНОВИТСЯ ТЕРОРИСТОМ? ПСИХОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ Люди, котрі вступають у ряди терористів, — це це з різних соціальних верств населення та життєвих сфер (Post, 1987). Що рухає людиною, що стає членом терористичної організації? Чого він цим домагається? Існує очевидно певний наборличностных чорт, що мати терористи. Є підстави вважати, що це риси багато чому подібні з тими, які відрізняють приверженцеврелигиозных культів. Серйозні зміни особистості, пов’язані з приналежністю людини до какомулибо культу й ухваленням його нормативної системи, описываетКонвей (Conway, 1978). Схожі зміни німецькі вчені (БайерКетль та інших.) знаходять у солдатів та кваліфікують її як, тобто. стрибок. Різкі зміни,, відбуваються і за вступ у терористичну організацію, оскільки ця людина цурається приналежність до певної соціальної групи, пориває собществом і примушений вести підпільне існування (Conway, 1978). У терористичні організації зазвичай великий відсоток агресивних параноидов. Ихчлены схильні до экстернализации, до покладанню відповідальності за невдачі на обставини і пошуку зовнішніх чинників до пояснень собственнойнеадекватности. Це цілком цілком узгоджується з висновками монографії Еріка Хоффера, у якій показано, що з більшості религиозныхкультов характерний образ загального ворога, якого звинуватити переважають у всіх внутрішніх проблемах релігійної організації. Таким ворогом то, можливо Сатана, правительство, інші конфесії (Hoffer, 1951). В. Волкам бачить тут неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу зараховувати одних людей до своимсоюзникам, за інші до ворогам, і це потреба — результат зусиль з захисту почуття самоідентичності (Volkam, 1986). Тож не дивно, що исламскиетеррористы підтримують бойову мораль бійців, нагадуючи про загрозу із боку — Сполучених Штатів. У цьому Джон Мак развиваетпонятие. Це позначає відсутність співчуття переслідувача до своєї жертви, навіть коли його страданиянамного перевищують такий рівень страждань, який відчуває сам переслідувач чи пов’язані з нею люди (Mack, 1979; Olson, 1988). У егоїзмі преследователя, возможно, криється пояснення, чому жахливі акти терористів можуть відбуватися настільки холоднокровно, зумисне і обачно (Miller, 1988). Привсем відмінності терористичних груп всіх їх єднає сліпа відданість членів організації її завданням і ідеалам. Можна подумати, що це цілі й идеалымотивируют людей до вступу до організацію. Але це виявляється не обов’язково. Мета і ідеали служать раціональному поясненню приналежності ктеррористам. Справжня причина — сильна потреба в включеності, приналежності групі та посилення почуття самоідентичності. Зазвичай членамитеррористических організацій стають це з неповних сімей, люди, які за тими або іншим суб'єктам причин мали труднощі у межах существующихобщественных структур, втратили чи взагалі мали роботу. Відчуття відчуження, що у подібні ситуації, змушує людини приєднатися до группе, которая здається йому так само антисоціальної, як і вона сама. Спільна риса терористів є, в такий спосіб, сильна потреба в включеності вгруппу подібних людей, що з проблемами самоідентичності (Miller, 1988). Зрозуміло, що терористом стає відразу. Перш ніж стати террористом, человек проходить через апатію інші форми социальнойдезадаптации (Miller, 1988). Спроба змоделювати процес становлення терориста здійснена Э. Шоу (Olson, 1988). Визнаючи обмеження й недоліки свою модель, автор тим щонайменше чітко позначає 4 чинника, які людини до терроризму. Такими чинниками є: 1. Рання соціалізація; 2. Нарцистические порушення; 3. Конфліктні ситуації, особливо конфронтація з поліцією; 4. Особисті зв’язку счленами терористичних організацій (Olson, 1988). Шоу дійшов висновку, що терористами стають це з груп ризику, що з дитинства испытывалипроблемы з самооцінкою. Ідентифікація з терористичною групою забезпечує таких людей соціальну роль, хоч і негативну. Порвати з групою длятеррориста практично неможливо — це рівносильне психологічному самогубству. Уявлення терориста може бути уподібнені уявленням деяких женщин, поддерживающих невдалий шлюб із міркувань, що це за, ніж бути незаміжньою. Для терориста залишити організацію отже втратити самоидентичность. Террорист має такі низьку самооцінку, що з нього відмовитися від наново здобутою самоідентифікації практично неможливо. Ці зовсім не від авторитарныелюди стають, в такий спосіб, членами жорстко авторитарних груп. Включаючись до такої групи, вони отримують захисту від страху перед авторитаризмом. При этомлюбое напад на групу сприймається ними як напад він особисто. Відповідно будь-яка акція ззовні значно збільшує групповуюсплоченность. Про це пам’ятаймо, організовуючи боротьбу з терористичними організаціями Принаймні того як терорист переймається ідеологією своейорганизации, він засвоює абсолютистську риторику. Світ йому розпадається у своїх і ворогів, чорне й біле, правильне та неправильне — ніяких оттенков, неясности, сумнівів. Така логіка спонукає терористів до нанесення ударів по суспільству, і ворогу, ніхто й не ним не вважався. Ворога визначають лидерыорганизации. Вони намічають мішені, і навіть методи нападу, які треба використовувати. Аятола Хомейні називав ворога та вказував, як із нею боротися, веженедельных проповідях, що він відродив 1979 року. Коли її змінив Аятола Хаменеї, США хотіли зміни. Проте аналіз тієї ж пятничныхпроповедей показує, що жодних змін — у ідеології цього не сталося. Експорт тероризму у світі триває. (Taylor, Francis, 1989). Исламскиетеррористы уважно слухають проповіді іранського лідера, аби знати, куди направити свої дії.

ЩО ПОТРІБЕН ЗРОБИТИ?

Перш ніж не прийматиме законів, спрямовані з тероризмом, і вдосконалити законодательство, необходимо чітко визначити саме ця явище. Свого часу вважалося, що терорист — це одне, а — зовсім інше. Проте любоетеррористическое рух має мета, і часто цілком шляхетну, терористи можуть діяти й в ім'я свободи. Президент Трумен було засудити еврейскийтерроризм в Палестині. Президент Кеннеді не зважився протиставитися Фронту Національного звільнення Алжирі. Як терористичні акти можуть бытьосуждены, коли світова думку співчуває цілям терористів! Чи означає така ситуація, що організувати неможливо дійти згоди относительноэтических норм, застосовуваних в оцінці збройних конфліктів? Відповідь це питання повинен зрушити з місця виконання світових правових соглашений, которые сьогодні діють (Goertzel, 1988). Самі терористи що неспроможні досягти своїми акціями політичних цілей. Надія доручається те, що действиятеррористов викличуть відгук громадськості, і саме це здатна забезпечити досягнення політичної мети. Так, Ірландська Республіканська Армія не всостоянии з допомогою скоєних терористичних актів домогтися поставленої мети; проте такі дії можуть змусити Лондон вдатися до крайні заходи вотношении Північної Ірландії, що у своє чергу викликає опір усіх громадян країни. США мали бути зацікавленими вкрай обережні своєї реакції натеррористические акти, і це вимагатиме роботи з удосконалення американської правової системи (Conley, 1989), Як Дж. Кеннеді зрозумів необходимостьизменения зовнішньої політики на кінці 50х років, і сьогодні треба переглянути підхід до боротьби з державно підтримуваним тероризмом исделать цю боротьбу частиною національної зовнішньої політики України (Conley, 1989). Отут важливе точне планування і акуратне виконання. Сьогодні відносини междугосударствами регулюються міжнародним правом, родоначальником якого було Гуго Гроций, який створив 1625 року фундаментальну працю. З того часу люди розпочали війни, дотримуючись деяких установлень. Закони ведення бойових дій на морі та суші приймалися наГаагских конференціях 1899 і 1907 років. Надалі під егідою Ліги націй (згодом ООН) також скликалися міжнародні конференції, метою которыхбыло укласти дії воюючих країн какиелибо правові рамки. Женевська конференція 1929 року заборонила застосування зброї, що дає ненужныестрадания, й визначила правничий та обов’язки щодо військовополонених, поранених і хворих (Funk and Wargnalls New Encyclopedia, 1979). Недотримання багатьох изэтих норм Німеччиною під час Другої Першої світової призвело до кримінального переслідування деяких її громадян, як військових, і цивільних. Цілий рядправил роботи з військовополоненими розробили Червоним хрестом та інші благодійними організаціями. Оскільки терористи, як свідчить история, не мають постійного громадянства в жодній країни й служать ідеї, вони нехтують нормами міжнародного права, навіть найбільш основними. У 1986 годуООН прийняла резолюцію, за якою все терористичні акти оголошували злочином (Saper, 1988). Головною недолік цієї резолюції перебував у том, что у ній не визначалося, що таке тероризм і терористичний акт. Сьогодні ООН є основним органом, які займаються роз’ясненням і толкованиеммеждународного права. Співробітництво націй з виконання норм міжнародного правничий та посиленню антитерористичних конвенцій не приносить, проте, ощутимогорезультата, т.к. кількість які співпрацюють країн разочаровывающе мало. Деякі держави не застосовують норми міжнародних угод корганизациям і приватним особам, бере участі у. Ще важливіше, жодна з антитерористичних конвенцій уникає тактикии цілей терористичних актів, зокрема і випадків навмисного знищення мирних громадян із застосуванням бомб та інших озброєнь. Не всестраны мають спільне рішення з питання про визначення тероризму. Причому відсутність чіткої визначення тероризму набирає величезної ваги проблемой, препятствующей розробці міжнародного антитерористичного законодавства. Без твердого ставлення до тероризмі, як і прийтик згоди у формулюванні спрямовані проти нього законів! Між 1936 і 1981 роками запропонували понад сто визначень тероризму (Goertzel, 1988;Myrphy, 1990). Спроби дати загальноприйняте визначення цього явища тривають. Однак це робота мало займає ООН; її активність спрямована наподдержание існуючих конвенцій, стримування та наскільки можна запобігання таких терористичних актів, як викрадення літаків, напади проти международныеавиапорты, крадіжка і транспортування компонентів створення ядерної зброї. Необхідно продовжити прийняття антитерористичних угод. Один із нихдолжно оголосити навмисне знищення мирного населення міжнародним злочином. Інша конвенція має встановити відповідальність заиспользование терористами зброї масового знищення, ядерного, хімічного і біологічного. З прийняттям таких угод терористичні організації будутпоставлены той самий рівень міжнародної відповідальності, як і країни які взяли Женевську конвенцію 1929 року. Успішне висновок цих соглашенийпозволит наполягати на видачі і засудженні тех, кто зробив терористичні акти. Відповідні пропозиції були спільно внесені до ООН СоединеннымиШтатами та Радянським Союзом. Зазначимо недолік резолюції ООН 1986 року — вона повідомляла злочином підтримку терористів. Осуд стран, которые фінансують, готують і захищають терористів, повинно входити в антитерористичні угоди. Оскільки визначення тероризму, й достижениев цьому загального згоди країн членів ООН є велику про блему, можливо, було виправдано визначити нові етичних норм ведення войныв сучасну епоху поширення тероризму. Багато революції й війни не оголошено й ведуться силами найманців. Через це військові действиявсе важче піддаються регулювання міжнародним правом. Завдання набагато легше, коли війни велися суверенними державами і було формально объявлены. Подобные правові норми повинні прагнути бути застосовані сьогодні до сучасних війнам. Терористи повинні нести за свою поведінку. Багато действия, например, вбивство як такі можуть визнаватися злочинними і неетичними, та якщо суспільство визнає мети злочинців благородными, оно здатне вибачити що завгодно. Отже виникають двоє ключових запитань: коли ведення війни" та здійснення революції вважатимуться оправданными? какими нормами мають керуватися учасники конфлікту, коли він вже вибухнув? Якщо латинські терміни, можна сказати необхідні jusad bellum (закони оголошення війни) і jus in bello (закони ведення великої війни). Правове регулювання у питаннях як і необхідно, як моральнаясдержанность усім стадіях конфлікту.

ПРОПАГАНДА.

Ісламські фундаменталісти переконали увесь світ у цьому, що є народом, який боровся проти утисків. Їх пропаганда четконаправлена за проведення їх цілей. Вони ясно дала зрозуміти, які використовують будь-яких заходів задля досягнення перемоги. Релігійні лідери ісламу і политическиеруководители Ірану, Сирії та Лівії свідчать, що вони у стані війни із Ізраїлем, США, Великою Британією та іншими колишніми колониальнымидержавами, наприклад, і Франції. Тож які вони виправдовують акції щодо підтримки міжнародного тероризму. Але якщо ісламським державам перебувають всостоянии війни, вони мають підпорядковуватися нормам, регулюючим поведінка воюючих сторін; і цих норм має поширюватися як на регулярныеармии, а й у промовці їхньої ролі терористичні організації та усе, що із нею пов’язано. Терористи повинні нести за свої дії. Вчасно будь-якого конфлікту має зберігатися різницю між убивством на полі бою та сидіти знищенням мирних громадян, і військовополонених. Таке разделениеважно як із віданні традиційної війни, і при революційних вибухи. Байдужість до засобів досягнення цієї мети, яке відрізняє багато вооруженныедвижения, зокрема, те, яке проголосив Аятола проти США, має поступитись місцем етичними нормами, які регулювати боротьбу такихдвижений. У цьому етичні стандарти мають бути максимально близькими до норм міжнародного права. Якщо правові норми неадекватні современнойобстановке і неприйнятні до, світове співтовариство держава повинна переглянути. Якщо неспроможна слідувати нормам, регулюючим вооруженныеконфликты, вона однак повинна відповідати і «бути готовою наступному відплаті за аморальні дії. Як можна посилити действенностьнорм міжнародного права? Країни, які приєдналися до конвенціям ООН, об'єднують зусилля у переслідуванні злочинців і зобов’язуються до взаимнойвыдаче. Не Приєдналися країни не взяли він таких зобов’язань. Як примусити їх приєднатися до угод? Принцип, укладений у старойпословице, не схвалюється сучасної мораллю. Він, проте, відбиває реальний стан у відносинах. Якщо быГермания перемогла у Другій Світовий війні, зірвалася б Нюрнберзького процесу, та військові злочинці не відповідали за порушення Женевської конвенции1929 року. Якби Японія перемогла у війні проти Сполучених Штатів, американці несли б відповідальність використання створення ядерної зброї вХиросиме. Лаври дістаються переможцю. Нація повинна підтримувати своє існування, виживати. Хоча країна неофіційно підтримує террористов, подготавливает їх, дає притулок, будь-яка акція, розпочата проти нього, розглядатиметься як агресія викликає справедливу самооборону. З цієї причинеСША що неспроможні знайти належних методів боротьби з міжнародним тероризмом. Мабуть навіть найсильніші європейські країни мають докласти зусилля і діяти об'єднатись у боротьбі стеррористической загрозою.

НЕ ІСНУЄ ПРОСТИХ РІШЕНЬ.

Рішення проблеми тероризму непрості і однозначні. Терористи та його дії мають бути до Закону. Це має зроблено у тих як національного, і міжнародного права. США мають бути готові відповісти тем, кто уможливлює терористичний насильствокраїнам які підтримують терористів і які надають їм притулок. Якщо хтось із трьох чинників, на основекоторых існують терористичні організації (гроші, зброя терористів-камікадзе і притулку), буде ліквідовано, можна буде дестабілізувати систему, у якій онисуществуют. Це має зроблено у межах міжнародного права, за згодою кола впливових держав або під егідою ООН. Действоватьдругим чином означало б стати подібно терористам на шлях безправ’я, і було б справжнім варварством. Попри те що, що терористи схильні кнемотивированной жорстокості, справжніми злочинцями є лідери держав, що використовують їх послуг у своїх зовнішньополітичних цілях. Обратимвнимание ми такі факти. Хоча війна у Кореї закінчилася понад 40 років тому, американських військ досі залишаються у нашій країні, через загрозу состороны Китаю. Війна у В'єтнамі була програна вомногом за те, що американці не можуть атакували северовьетнамскую столицю, побоюючись залучення вконфликт СРСР. Однак у боротьби з тероризмом США — не можуть побоюватися прямого сутички з Іраном, Сирією, Лівією, Суданом будь-який інший страной, поддерживающей акти терору проти мирних громадян. Якщо США — не можуть на світове співтовариство й дійти консенсусу з впливовими державами, вони должныпринять власні резолюції проти терору. Серйозність терористичної загрози неспроможна ігноруватися ні США, ні інших країнами. Рішучість принятьнеобходимые заходи, хоча вони суперечать загальноприйнятому погляду на безпеку державних кордонів, може бути у межах нових международныхзаконов і з новими поглядом з їхньої дієвість і придатність.

ЛІТЕРАТУРА.

Bodansky, Y. (1993). Target America: Terrorism in the U.S. today. New York, NY: S.P.I. Books/Shapolsky Publishers, Inc. Bordewich, F. M. (1995). A Holy war heads our way. Reader «p.s Digest, 7680. Conway, R, & Siegelman, J. (1978). Snapping: America «p.s epidemic of suddenpersonality change. New York: J. B. Lippincott Company. Denton, J. (June 25, 1985). International terrorismThe nuclear dimension. Speech delivered to theNuclear Control Institute Conference on Nuclear Terrorism at the Sheraton Carlton Hotel, Washington, D.C. Also published in Terrorism: An InternationalJournal, 9(2), pp. 5160. Funk&Wagnalls, Inc. (1979). International law. Funk and Wagnalls New Encyclopedia, 13 Gibbs, J.P. (1989). Conceptualization ofterrorism. American Sociological Review, 54, 329 240 Goertzel, T. (1988). The ethics of terrorism and revolution. Terrorism: An International Journal, 11,112. Hoffer, E. (1981). The true believer: Kumamota, R. (1991). Diplomacy from below: International terrorism and American foreign relations 19 451 962. Terrorism:An International Journal, 14,3148. Laffin, J. (1988). Holy war: Islam fights. London: Grafton Books. Miller, R. (1988). The literature of terrorism. Terrorism: An International Journal, 11,6387. Murphy, J. F. (Copyright 1990 Taylor and Francis). The need for international cooperation in combatingterrorism. Terrorism: Olson, P. A. (1988, Summer). The terrorist and the terrorized: Some Psychoanalytic considerations. The Journal of Psychohistory, 76(1), 53,54. Pluchinsky, D. A. (1991). Middle Eastern Terrorism in Europe: Trends and prospects. Terrorism: An International Journal, 14, 6776. Revell, O.B. (1991).Structure of counterterrorism planning and operations in the United States, Federal Bureau of Investigation, Washington, D.C. Terrorism: An InternationalJournal, Saper, B. (1988). On learning terrorism. Terrorism: An International Journal, 11, 1327. Taylor, J., & Francis, B. (1989). Iran «p.s Islamicfundamentalism and terrorism: A view from the pulpit. Terrorism: An International Journal, 12,401 416. U.S. Department of State. (1990). Patterns ofglobal terrorism: 1990. Terrorism: An International Journal, 14, 253 278. U.S. Department of Justice, FBI. (1990). Terrorism in the United States 1990. Washington, DC: Terrorist Research and Analytical Center, Counterterrorism Section, Criminal Investigative Division. Volkam, V. D. (1985). The need to have enemiesand allies: A developmental approach. Political Psychology, 6(2), 219 247. Wege, C.A. (1991). The Abu Nidal Organization. Terrorism: An International Journal, 14, 5966. Переклад з англійської А.Сахарнова.