Корпорация BBC. 
Форми та фізичні методи державного фінансового контролю вещания

Російський університет дружби народов.

Факультет: филологический.

Кафедра: масових коммуникаций.

Реферат на тему:

«Корпорація BBC.

Форми й фізичні методи державного фінансового контролю вещания".

Подготовил:

Олександр Папын, грн. ФЖБ-31.

Проверила:

Волкова И.И.

Москва.

2002 г.

Запровадження 2.

Форми здійснення державного контролю 3.

Методи державного фінансового контролю 5.

Пряме втручання 5.

Контроль фінансування 7.

Контроль через дуже обурює 7.

Укладання 9.

Список використаної літератури 10.

Британська віщальна корпорація (British Broadcasting Corporation — BBC) Бі-Бі-Сі освічена 1 жовтня 1922 р. британськими радіокомпаніями, щоб уникнути монополізацію ринку, а такою. Королівським указом 20 грудня 1926 р. набула статусу «урядового установи», яке уклала з міністерством почт угоду, що передбачає монополію радиовещания.

Діє як публічна корпорація відповідно до регулярно поновлюваної королівської хартією (термін нинішньої хартії спливає 2006 р.). До 1955 р., коли було освічена Ай-Ти-Эн (Independent Television Authority — ITN), була монополістом на вещательном рынке.

Управляється радою директорів (12 людина) і став генеральним директором, що призначаються королевою за поданням правительства.

Бюджет формується з допомогою надходжень від телевізійних лицензий[1] і власної комерційної діяльності (продаж ліцензій за свої програми, платні канали, прибуток від реклами міжнародною телеканалі BBC World, Інтернет-бізнес, видавнича деятельность).

Володіє десятьма телеканалами (зокрема двома національним метровими), і навіть всесвітніми цілодобовими супутниковими каналами BBC Prime і BBC World. Останній деяких частинах світу єдиний джерелом новин. Портал bbc.co.uk підтримується интернет-компанией Beeb Ventures — дочірньою структурою Би-Би-Си.

Форми державного контроля.

BBC має великим досвідом державного мовлення. Бренд компанії - один найкращих у бізнесі. З іншого боку, компанія працює у одному з самих цивілізованих демократичних товариств світу. Вона бути дуже хорошою, і часто доводить. «Спочатку BBC доводилося долати колосальне політичне опір, щоб бути незалежної від міністрів та держслужбовців. З того часу в компанії часто виникали проблеми, особливо у вісімдесятих, коли міністри Марґарет Тетчер називали її Biased Broadcasting Corporation (Упереджена віщальна корпорація — прим. перекл.)», — каже Йєн Харгривз[2].

Це визнає і Тім Де, представник служби BBC Monitoring, у доповіді «Досвід розвитку мовлення у сфері громадян, у Великобританії», що він зробив міжнародній конференції «Громадське телерадіомовлення в Росії: можливості і» наприкінці вересня 2000 г.:

«Спочатку, в двадцятих-тридцятих роках ХХ століття, ВПС переважно представляла погляди правлячого класу — представників вищих верств суспільства, чи верхньої прошарку середнього класса».

Зверніть увагу, який, за задумом уряду, мала бути фінансову схему ВПС. Уряд випливало з низки передумов. Уперших, речей, що Британія — це демократія. Сьогодні в уряді - завтра в опозиції. І однаково хочете мати ефір (і як уряду, і як опозиції). Тому вам необхідна громадська віщальна організація, яка б погляди усіх сторін. Крім того, є велика потреба у навчальні програми, неполітичних програмах. Освіта громадян — це теж функція правительства.

У такому суспільстві існує низка певних категорій інформації, які повинні передаватися у ефір, і які громадськість повинна обговорювати. Єдине місце для такого діалогу — ті чи інші засобу масової информации.

ВПС, звісно, починалася як монополія. Гроші виходили з допомогою ліцензійних зборів (спочатку на радіоприймач, потім у телевізор). Потім настав час, коли ВПС почала розвиватися. Мабуть, треба сказати, що спочатку ВПС відрізнялася високим рівнем централізації, але, з 1960;х років, мовлення доросла про таку стадії свого розвитку, коли початок з’являтися комерційне мовлення. Тобто, з одного боку, громадське мовлення існувало за власний кошт громадян, з другого боку, з’явилося телебачення, що фінансується від реклами. З появою реклами окреслилася необхідність просувати товари широкої аудиторії у регіонах. І раптово важливішою постало завдання висвітлювати життя регіонах, відбивати розмаїття життя там. ВПС відгукнулася потреби часу тим, що стала активніше розвивати регіональне мовлення, місцеві наукові центри й початку займати вузькоспеціалізовані ніші над ринком — освіту, спорт, музика (поп-музика і класика) — якими навряд чи зацікавилися б комерційні вещатели.

Роль уряду у той час були лише велика, а й тиску з боку уряду зросла. Комерційні станції постійно запитували: чому ВПС повинна тримати монополію на громадські кошти тоді, коли люди дедалі більше дивляться незалежні станції? Чому ті, хто хочуть дивитися чи слухати ВПС, користуються грошима, які виділяються усіма громадянами? Якщо хтось хоче купити телевізор і дивитися лише незалежні телеканали, навіщо ж йому платити гроші ВВС?

І тому ВПС, де на той момент превалював дух байдужості, самовдоволення і самозаспокоєності, довелося порушити питання: як зробити так те щоб служити громадським інтересам? Ми повинні пояснювати людям, що ми насправді діємо у сфері уряду, суспільства — наприклад, займаючись освітою, заохочуючи місцеві таланти та виробництво програм, даючи людям роботу. І було діяти у цьому направлении"[3].

Держава, безумовно, впливає редакційну політику ВПС. Це виражається, наприклад, у цьому, керівники корпорації призначаються королівським указом за поданням уряду. Нині основний претензією до ВПС і те, що вона вже практично стала міністерством пропаганди при Тоні Блэре і упереджено висвітлює як внутрішньополітичні, і міжнародні питання. Це з тим, що генеральним директором ВПС є Грег Дайк — друг прем'єр-міністра. Також Тоні Блер домігся призначення політичним редактором ВПС свого приятеля Ендрю Марра.

Особливий випадок — Всесвітня служба ВПС. Її залежність потім від держави офіційно зафіксовано у королівської хартії, що потребує від служби координувати своєї діяльності із міністерством закордонних справ страны.

Методы державного контроля.

Пряме вмешательство.

Уряд та політики Великобританії успішно впливали і впливають на політику ВПС. Це виражалося, зокрема, у тому зверненнях до ради директорів корпорації, до керівництва вищого й середнього ланки, парламентських запитах, дебатах у пресі, на партійних конференціях тощо. Найбільш гучними прикладами такого втручання є події під час Суецького кризи (1956), навколо програм That Was The Week That Was (1962; 1963), Yesterday’s Men (1971), The Question of Ulster (1972).

З роками таке втручання і тиск загострювалося. Наприклад, прем'єр-міністр Гарольд Уїлсон, який був дуже незадоволений діяльністю ВПС, відмовляв корпорації у общении.

Але це ніщо тоді як тим, що було під час прем'єр-міністра Марґарет Тетчер. Це тиск не вилилися в публічні загрози, оскільки це було «політично неприйнятно». Однак було інших форм. Як повідомив газета «The Sydney Morning Herald 16 січня 1982 р., по тому, як ВПС показала фільм про «бунті» місцевої влади й їх жорстокому придушенні зі боку прем'єр-міністра, Марґарет Тетчер під час прийому Консервативній партії дозволила собі такі формулювання у тому, що вона хотіла зробити з ВПС, що, за свідченням очевидців, «волосся вставали дыбом».

Ні до, ні після уряду Марґарет Тетчер ВПС не відчувала подібного тиску. «Залізна Маргарет» постійно обрушувалася на корпорацію з на засіданнях Палати громад. Багато років вона домагалася закриття на ВПС програми Spitting Image (у Росії її аналог вийшов під назвою «Ляльки»). Але навіть загроза відкликати королівську хартію не допомогла, а публічні скандали лише додавали корпорації поваги публики.

Тиск уряду корпорацію, зазвичай, посилюються під час й роззирнімося навколо національних конфліктів, оскільки держава домагалося від ВПС відображення національних інтересів і надавала можливості висловлювання свою думку противникам. Апофеозом подібного тиску стала війна за Фолклендські острова. Уряд консерваторів обрушилося з на ВПС через, на думку, неадекватного відображення урядових мирних ініціатив, за обговорення заяв уряду та надання слова противникам війни. Понад те, міністерство оборони домагалося від ВПС проведення прямого пропагандистського мовлення завезеними на територію Аргентини. Тим щонайменше, корпорація не піддалася умовляння і загрози для Міноборони, яке змушений був просто реквізувати передавальну станцію ВПС і вестиме власні программы.

Проте, медіа-група університету Глазго виходячи з контентаналізу програм ВПС вважає, що корпорації піддалася тиску держави й у певною мірою відбивала офіційну позицію Лондона.

Також держава пред’являє свої претензії до ВПС через висвітлення проблеми Ірландії. З 1979 р. уряд Марґарет Тетчер неодноразово засуджувало ВПС через те, що вона показувала в ефірі збройних членів Ірландської республіканської армии.

І тут ВПС похвалитися не може повним відбитком атак уряду. 17 серпня 1985 р. на ВПС заявлено серіал Real Lives, У першій серії якого збиралися видати велике інтерв'ю один із керівників ІРА. Керівництво ВПС збиралося показати програму, попри заяву прем'єр-міністра, що терористам слід перекрити «кисень публічності». Під тиском лідерів партій і головних політиків рада директорів ВПС вирішив відкласти показ передачі. Згодом ВПС показала цей фільм, але з деякою редакторської правкой.

Прем'єр-міністр Тоні Блер, який, як вище, домігся призначення керівні посади ВПС своїх друзів, домігся найбільшого на успіх цьому напрямі, при найменшому громадському увазі. Тому член Палати лордів лорд Пірсон поставив в палаті питання: наскільки керівництво ВПС виконує свою зобов’язання «випускати чесні і неупереджені політичні програми». І надала шість досліджень програм ВПС, з яких випливало: під час передач, наприклад, Євросоюз яка би там не було збалансованість отсутствует[4]. Відомий совєтський дисидент Володимир Буковський, що на даний час живе у Великобританії, стверджує: «ВПС… на гроші веде цілком безсоромно проблэровскую пропаганду» [5].

Це лише ті, але дуже характерні приклади, виходячи з яких можна стверджувати, що ВПС схильна до впливу уряду. Тому небезосновательными видаються слова однієї з редакторів газети The Times: «Я будь-коли обідав з політиками. Моя робота у тому, щоб оцінювати їх, і від я це робитиму з відривом. Тому дуже підозріло належу до неформальним зустрічам керівників ВПС і провідних политиков».

Контроль через финансирование.

Суттєвою рисою ВПС є його фінансування через ліцензійний збір. У цьому її Всесвітня служба фінансується «допоміжними грантами» Казначейства. Як стверджує сама ВПС, цю систему гарантує незалежність внутрішньополітичного мовлення корпорации[6]. Проте, не все просто, оскільки розмір ліцензійного збору визначається урядом. Через інфляції реальну вартість ліцензії знижується, і ВПС залежить від уряду задля її подальшого збільшення. І це одне із інструментів впливу редакційну политику.

Над ВПС дамокловим мечем висять загрози уряду скасувати ліцензійного збору. Цієї ж вимагають і рядові британці. За зміна законодавства у цьому питанні виступають, відповідно до опитувань, 58% населення страны[7].

Контроль через кадрову политику.

Корпорацією керує рада директорів, чия формальна роль полягає у цьому, аби представляти громадськість у віщанні. 12 членів ради ніхто директорів ВПС призначаються королевою за поданням уряду. Теоретично, після призначення директори каналу повинні відмовитися від міста своєї політичної приналежності і під час своїх зобов’язань. По неписаної традиції, до ради входять по меншою мірою за одним фінансовому експерту, дипломату, педагогові та представнику профсоюзов.

Природно, члени Ради директорів що неспроможні забути своє минуле. Примітно, що до нього, зазвичай, входять котрі мають вищою освітою (більшість випускники Оксфорда) 58−59 років. Іншими словами, до ради входять або представники істеблішменту Англії, або люди, близькі щодо нього. Як правило, консервативні по натуре.

Члени Ради директорів насправді серйозно прагнуть зберегти незалежність ВПС. Та заодно (через свою консервативності) вони приділяють увагу позиції уряду, отже, навіть несвідомо, впливають на політику канала.

Лакмусовим папірцем визначення здібності членів ради ніхто директорів відстоювати незалежність ВПС стала з програмою Real Lives, описана вище. Так, рада не скасував показ фільму, але відклав його показ. Пізніше було вирішено дозволити випуск фільму до ефіру. Але питання тому, відновило це рішення репутацію директорів як хранителів незалежності ВПС залишається открытым.

Важливість Ради директорів у тому, що він визначає мовну політику ВПС і призначає виконавчого директора. З цього, всі рішення уряду Великобританії повоєнного періоду прагнули призначати до ради своїх прибічників. Найліпше це вдалося нинішньому прем'єру Тоні Блэру.

Голова Ради директорів також призначається королевою по уявленню уряду. За традицією, цього посаду призначають не політика. Проте, відомі випадки, коли головою ради директорів ставав член однієї з партій країни (лорд Хілл), чи активний прибічник (Янг).

Генеральний директор корпорації призначається радою директорів. Як правило, це політичне призначення, а лише черговий кар'єрний етап. Але ця справа вкрай ефективний засіб впливу редакційну політику корпорации.

Заключение

.

Попри всі зазначені вади, можна стверджувати, що ВПС скоріш незалежна, ніж залежна. Попри всі закиди за упередженість, ВПС одна із найвпливовіших засобів світу. 2001 рік було непоганим для корпорації. Її Першого каналу — BBC1 є найбільш популярним країни. Канал BBC2 посідає у рейтингах місце. Світовий телеканал BBC World у деяких частих світла є із єдиним джерелом інформації. Аудиторія Світового радіо Бі-Бі-Сі також зросла, а сайт компанії BBC є відвідуваним в Европе.

Корпорація має потужної фінансової базою. А, щоб отримати це непотрібно ніяких доказів. Досить те, що ВПС можуть дозволити собі утримувати більш 250 власних кореспондентів з усього миру.

Новини ВПС є еталоном всього світу. Її колишні працівники, навіть закінчивши кар'єру корпорації, продовжують консультувати телекомпанії світу під час створення інформаційних служб[8].

Деяку упередженість ВПС (кажу деяку, бо ні беруся стверджувати, що ВПС вкрай ідеологізована) можна також ознайомитися списати те що, що хоч би яким професіоналом був би журналіст, вона може відразу відмовитися від своїх звичок та стати абсолютно незалежним і беспристрастным.

У цьому важко уявити ситуацію, коли журналістів інструктують, що говорити й наочно показувати у кадрі, а чого нельзя.

ВПС регулюється власними редакційними стандартами. Кожен співробітника Бі-Бі-Сі є така документ. Дуже об'ємний, у ньому більш 300 сторінок. Він призначений для співробітників Бі-Бі-Сі і регулює їхня поведінка у різних ситуаціях. Тім Де на конференції «Громадське телерадіомовлення у Росії» повідомив, що ВДТРК перевела цей документ ще на російський язык[9]. Гадаю, це добра знак для російського мовлення, для якого ВПС є гарним прикладом, і відмінній школою безсторонньою і незалежної, істинно громадської журналистики.

Список використаної литературы Телевидение там. Збірник: Луї Мерлен. Усі факти про телебачення (перекл. з франц.). — М.: Прогрес, 1965 Tom Burns. The BBC: Public Institution and Private World. — Лондон: Macmillan Press, 1977 Eva Etzioni-Halevy. National Broadcasting Under Siege. — Лондон: Macmillan Press, 1987 Asa Briggs. The BBC: The First Fifty Years. — Оксфорд, Нью-Йорк: Oxford University Press, 1985 Влада, № 45 від 18.11−24.11.2002 р.: вибухнула Перша світова хвиля Вісті, № 213 від 22.11.2002 р.: Володимир Буковський проти Бі-Бі-Сі ———————————;

[1] Їх мають мати все британські власники телевізійних приймачів. Нині становить 127 фунтів за кольорової телевізор і 27 фунтів — за чорно-білий на рік. Від ліцензійної плати звільнені лише громадяни, досягли 75 років за умови, що досі вони за крайнього заходу 25 років були власниками телевізора, справно уплачивавшими податок. Збір ліцензійної плати покладено на особливий орган — Телевізійну ліцензійну комісію, якої продавці телеприймачів і власники прокатних бюро зобов’язані передавати відомості про котрі купили чи які взяли напрокат телеприймач. На комісію покладено обов’язок виявляти неплательщиков.

[2] Инопресса.ru: The Wall Street Journal від 27 лютого 2002 р., Влада і російська преса не змішуються (internet.

[3] Доповідь опубліковано у Інтернеті за адресою: internet.

[4] Див. Вісті № 213 від 22.11.2002 г.

[5] Див. Вісті № 213 від 22.11.2002 г.

[6] Див. BBC Handbook 1965.

[7] Див. Вісті № 213 від 22.11.2002 г.

[8] Див. ТВ-Дайджест. Інтерв'ю з Риком Томсоном, колишнім редактором новинарних програм ВПС. (internet.

[9] Див. internet.