Психологические основи виробництва окремих слідчих действий

1. Загальна характеристика попереднього слідства й судового разбирательства.

У вирішальною мірою ефективність попереднього розслідування і судового розгляду залежить від професіоналізму, психологічної підготовленості испециальной тактики поведінки слідчого, судді. Попереднє слідство, та судове слухання кримінальної справи можна як познавательный, коммуникативный і удостоверительный процеси, що пред’являють серйозне вимогу до пізнавальної сфері, мисленню, социально-психологическимкачествам, юридичної грамотності слідчих і суддів. Можна відзначити такі особливості мислення:

а) необхідність виділення, тож рішення проблемних ситуацій, пов’язаних із конкретним злочином;

б) поєднання для діяльності дискурсивного (логічного) і евристичного (творчого) типу мислення;

у воду важливу роль інтуїції - антиципації (передбачення) в мисленнєвої роботі;

р) рефлексивний спосіб мислення («міркування роздумах іншу людину, про свої власні «);

буд) складання складних информационно-логических моделей, названих у праві слідчими версіями;

е) критичність мислення, звільнення від непотрібної, «шумовий «інформації;

ж) вибірковість і спрямованість мислення влади на рішення завдань розслідування злочину, збору доказів виныправонарушителя.

Що стосується слідчої діяльності можна говорити про вирішення наступних функцій: пізнавальної чи інформаційної (збирати інформацію про событияхпреступления); удостоверительной (фіксація отриманої інформації та речовинних слідів в передбаченої Законом документальної формі); поисковую;конспиративную; конструктивну (висування слідчих версій і гіпотез щодо поведінки злочинців); комунікативну; правоприменительную; социальную (действия слідчого як від державної влади); виховну (проведення виховних і профілактичних дій стосовно осіб, проходять поуголовному справі).

Слід особливо звернути увагу на психологічну стійкість слідчого та судді. Відомо, розслідування і судовий розгляд кримінального деласопровождается протидією із боку обвинувачених і інших зацікавлених осіб (родичі, друзі, товариші по службі на роботі і т.д.). Застосовуються различныеспособы такого протидії від елементарного розпуску чуток стосовно особи слідчого чи судді до шантажу, провокацій та внутрішніх загроз. І тут следуетпозаботиться про застосування передбачених законом заходів проти протидіючих законних дій осіб, і навіть продумати заходи щодо забезпечення личнойпрофессиональной безпеки.

2. Психологія огляду місця происшествия.

У результаті огляду місця події основну увагу необхідно приділяти організації пізнавальної психічної діяльності: сприйняттю, мышлению, воображению, пам’яті. Основний метод вивчення обстановки дома якихось злочинів є спостереження, тобто навмисне і цілеспрямоване восприятие. Наблюдение був із характеристиками уваги ставлять людину. Доведено, що під час огляду місця події спостереження буває успішнішим, еслиследователь дотримується наступних правил:

* до спостереження отримати найповніше уявлення обизучаемом предметі, подію чи явище;

* визначити мета спостереження, сформулювати завдання, подумки чи папері скласти план спостереження;

* шукати в що спостерігається предметі чи явище як те, що передбачалося знайти, а й зворотне цьому;

* розчленувати предмет спостереження та у кожний момент спостерігати жодну з частин, не забуваючи нагляд цілого;

* ознайомитися з кожної деталлю, намагаючись підмітити найбільше їх кількість, встановити якомога більше властивостей предмета чи особливостей спостережуваного явища;

* не довіряти однократному спостереженню, досліджувати предмет чи явище із різних точок зору, у різні моменти часу й у різних ситуаціях, змінюючи умови спостереження;

* брати під сумнів спостережувані ознаки, які можна удаваної демонстрацією, симуляцією, маскуванням чи інсценуванням;

* ставити питання «чому «і «що це що означає «щодо кожного елемента спостереження, продумуючи, припускаючи, піддаючи критики й перевірці надалі спостереженні свої і висновки;

* порівнювати об'єкти спостереження, протиставляти їх, шукати подібність, відмінність та зв’язку;

* зіставляти результати спостереження про те, що раніше відомо на цей предмет чи явище, з цими науку й практики;

* ясно формулювати результати спостереження та чітко їх фіксувати у відповідній документальної формі - це допомагає їх розумінню і пам’ятанню;

* залучати до нагляду різних фахівців, порівнювати і обговорювати результати спостереження із колегами. (Ратинов Г. Р. Судова психологія для слідчих — М.: ВШ МООП СССР, 1967, с.90).

У значною мірою ефективність спостереження під час огляду місця події залежить від знання слідчим низки закономірностей функціонування познавательныхявлений. Відомо, що з допомогою зору людина має 60−65% інформацію про навколишній світ; з допомогою слуху — 10−15%; дотику — 7−10%; нюху — 2−4%.Таким чином, провідним почуттєвим каналом під час огляду місця події є зір.

Відомо, що зору (зона огляду не перекладена погляду) дорівнює 70 градусів вертикальної площині (30 градусів вгору й за 40 градусів вниз отгоризонтальной лінії огляду) і 120 градусів — горизонтальної площині. Зона миттєвою чіткої видимості становить 18 градусів, а ефективної видимості принапряженном, концентрованому увазі - 30 градусів в вертикальної і 60 градусів горизонтальної площині. Час темновой адаптації повышениячувствительности зору під час перебування у темряві (дорівнює 30−40 хв., в час світловий адаптації) зниження чутливості зору під час яскравому світлі) — 10 сек. Экспериментами встановлено, що у обстановці сильного шуму світлова чутливість сутінкового зору знижується до 20%. Навпаки, у денний времятакой ж подразник посилює чутливість очі. Гострота зору підвищується при холодної погоді і знижується при теплою. Досліди показують, чтопри огляді місця події, кожен предмет, з одержання достовірною інформацією про неї, слід розглядати щонайменше 2−3 хвилин. Нарешті, призрительном сприйнятті треба враховувати обсяг уваги, що полягає у цьому, що людина спроможна сприймати одночасно від 4-х до шести предметів. Болееблагоприятные умови складаються до різнорідних предметів, якщо їх кількість вбирається у 2-х — 3-х.

Під час огляду місця події треба враховувати закономірності адаптації органів нюху. Органи нюху нас дуже швидко адаптуються до запахів: полнаяадаптация до гару і тютюнового диму настає через 3−5 хвилин, запаху йоду — 50−60 сек.; камфори — 90 сек, и т. д. Після цього часу нюх вже неотражает запахів. Щоб відновити чутливість органів нюху слідчому рекомендується вийти із приміщення і хвилин 10 подихати «чистымвоздухом » .

З огляду на закономірності процесу перемикання уваги, слідчому під час огляду місця події годі було переходити по закінченні огляду одногопредмета (чи ділянки події злочину) до іншого швидше, ніж через 5−10 сік. Необхідно дати час для «згасання «слідів предыдущеговозбуждения і органи почуттів до нову роботу.

Повнота і точність сприйняття залежить від фізичного стану осматривающего місце події. Так, чутливість зору в темне времясуток знижується внаслідок недоїдання, втоми, переповнення шлунка. Чутливість до запахів різко знижується при нежить і частому курении. Учитывая дані досліджень у тому, що довільне інтенсивне увагу може зберегтися без помітного ослаблення протягом сорока хв., доцільно черезкаждые 35−40 хв. огляду влаштовувати 3−5 хвилинні перерви. (Див. Водолазский Б. Ф. Психологія огляду місця події. Навчальний посібникОмськ: Омська ВШМВД СССР, 1979, с.16).

Робота мислення під час огляду події, переважно, спрямовано реконструкцію події злочину, встановлення следственно-причинных связеймежду окремими фактами й висунення слідчих версій.

Розкриття і розслідування злочину, багато в чому, визначається організацією взаємодії усіх фізичних осіб, що у огляді місця події. Як правило, выезды цього разу місце події та роботи «по гарячих слідах «практично здійснюють слідчо-оперативні групи, у яких зазвичай входятследователь, оперативний працівник, експерт-криміналіст, судово-медичний експерт та інших. Керує групою слідчий, інші учасники осмотрадействуют під керівництвом і на його дорученнями. Важливе значення має чіткий розподіл обов’язків осіб, що у огляді местапроисшествия, і навіть своєчасний обміну інформацією отримані під час огляду результатах.

3. Психологія допроса.

Ефективність допиту залежить від комунікативних якостей слідчого, його розвинених умінь психологічного на допитуваного і правильногопланирования тактики дій залежно від особистісних якостей допитуваного. У психологічної літературі виділяються коммуникативныекачества допрашивающего: витримка, емоційна стійкість, товариськість, вміння слухати, ввічливість, чуйність, вміння пізнавати внутрішній світ человека, наблюдательность, інтерес до людей, здатність швидко і завжди вірно оцінювати психічний стан людини, почуття відповідальності держави і нестандартностьмышления. (Тыщенко В. П. Тактика і психологічні основи допиту (опитування) — Навчальний посібник — Домодєдово: ВИПК МВС РФ, 1998, с.10).

Без розуміння особистості допитуваного неможливо побудова продуктивної тактики допиту. У цьому слід значних труднощі у процесседопроса. Однією з цих труднощів є заперечення провини обвинувачуваним. Слідчому необхідно дати раду мотиви заперечення провини. Серед таковыхмогут бути:

а) страх обвинувачуваного перед покаранням;

б) бажання уникнути несприятливих наслідків себе, родичів і близьких;

в) страх розголосу й суспільного осуду;

р) сором від усвідомлення протиправності своєї поведінки;

буд) небажання оприлюднити інтимні боку свого життя;

е) прагнення приховати співучасників злочину;

ж) страх мести;

із) упевненість у відсутності доказів і неможливість розкриття преступления;

і) недовіру до слідчому;

до) особисте неприязне ставлення слідчого до допитуваному.

Інший труднощами допиту є самообмова допитуваного (підозрюваного, обвинувачуваного, свідка, потерпілого та інших.). Важливо не толькоустановить факт самообмови, а й виявити його причини. До мотивів самообмови можна отнести:

а) прагнення позбавити покарання дійсного винуватця;

б) страх розголосу будь-яких компрометуючих фактів;

в) бажання отримати щось від зацікавлений у самообмові особи певну матеріальний зиск;

р) прагнення ухилитися від відповідальності за більш тяжкий злочин;

буд) бажання прискорити розслідування;

е) прагнення отримати якусь користь від слідчого (наприклад, побачення з родичами та інших.);

ж) сумлінне оману про своє винності.

Ефективність допиту залежить від доцільного та необхідність своєчасного застосування різних прийомів психологічного на допитуваного. Серед такихприемов відзначають: «послідовність », «раптовість », «вижидання », «зняття напруженості «, «форсированныйтемп допиту », «уповільнений темп допиту », «створення враження про хороше поінформованості допрашивающего », «виклик », «створення психічної напруженості у допитуваного », «настроювання », «припинення брехні «, «опора на положительныекачества особистості допитуваного », «використання «слабких місць «у допитуваного », «повторність допитів », тощо.

Вибір конкретних прийомів психологічного впливу залежить від цілей допрашивающего і особливості особистості допитуваного. Наприклад, якщо цельюявляется вплив на психічний стан допитуваного, то доцільно вибрати прийоми: «раптовість », «форсований темпдопроса », «вижидання «та інших. Що стосується постановки слідчим мети створення у допитуваного певного ставлення до состояниирасследования і поінформованості допрашивающего можливо застосування прийомів: «послідовності «, «припинення брехні «, «виклику », «створення враження про хороше поінформованості «та інших.

Якщо перед слідчим виникає завдання, наприклад, допиту людину з слабкої нервової системою, то, на кожній частині допиту /етапі/ можна применятьспецифические прийоми психологічного впливу. У ввідна частини й встановлення психологічного контакту показані прийоми: «настроювання на однуволну », «терпляче слухання », «втягування в спілкування », «похвала і позитивна оцінка «/ці прийоми рекомендується использоватьи інших етапах допиту/, «нейтралізація настороженості «, «гнучке реагування », «сближающее «МИ «». Вглавной частини допиту можна використовувати додаткові прийоми: «виклик боротьби мотивів », «перефразування », «использованиефактов », «побудова мосту ». На етапі усунення протиріч можна застосувати прийом «контрвопросы ». (Опис близько 100 приемовпсихологического впливу дано стосовно книзі: Папкин А.І. Особиста безпеку співробітників органів внутрішніх справ. Тактика і психологиябезопасной діяльності - М.:1996).

4. Психологія викриття маскувань, інсценівок і хибних алібі у процесі попереднього следствия.

Під маскуванням часто розуміються дії злочинця чи правопорушника, мають на меті приховування справжніх намірів, дезінформацію та введення взаблуждение працівників органів правопорядку. Злочинець, бажаючи ухилитися від відповідальності, прагне тим чи іншим способом перешкодити установлениюподлинных обставин скоїв протиправного діяння. Наприклад, молода жінка заявив на міліцію телефоном, що у її квартиру совершеноразбойное напад. За її словами вона довірливо розчинила двері квартири незнайомому чоловіку і має щонайсильнішого удару по голові. Півтора часапролежала безпам’яті і поза цей період квартиру грунтовно обікрали. Після прибуття слідчо-оперативної групи жінка з заплаканим обличчям ещераз розповіла про все це. Потім описала прикмети злочинця й докладно розповіла зниклі речах. У цьому вона показала синець від ударапреступника, після яку вона години пролежала непритомний. Досвід оперативних працівників підказав, що з сильного удару такого синця бути неможе і, можливо жінка причетна до події злочину. Додаткова робота оперативників дозволила встановити інформацію, від якої версиянападения незнайомого чоловіки на квартиру і його господиню повністю «впала ». Заявниця сама распродавала речі своєї сестри, котораяработала по закордонах. Передбачаючи її швидке повернення, злочинниця придумала версію з пограбуванням й у маскування своєї участі завдала удару лицу, вследствие чого з’явився невеличкий синець.

Маскування пов’язані із застосуванням спеціальних засобів і прийомів приховування причетності до злочинним діянь. До таких прийомів і коштів частоотносят:

* маскування особистості злочинця (зміна почерка, внешности, голосу і т.д.);

* дії на етапі підготовки злочину, пов’язані з його приховуванням (/виготовлення схованок, підготовку каналів збуту краденого тощо.) і маскувальної ролі злочинця (виготовлення фальшивих документів, придбання форменій одягу міліціонера чи військовослужбовця та т.д.);

* маскування зв’язків співучасників злочину (застосування спеціального жаргону, умовних знаків, секретних зустрічей, таємницею листування тощо.);

* дії з прихованню слідів злочину (ретельне протирання столу, ручок дверцят і інших предметів знищення слідів пальців, застосування обробки слідів взуття спеціальних хімічних коштів із метою боротьби із застосуванням службових собак, імітації чужих слідів взуття, пальців, слідів тварин і звинувачують т.п.);

* розробку способів зберігання або знищення знарядь і засобів скоєння злочини і предметів, добутих злочинним шляхом.

Маскування може виражатися у приховуванні своїх переживань, і психічних станів, у вчиненні дій зі певними предметами, в контактах сдругими людьми. З іншого боку, маскувальні дії можуть бути на приховування особистих планів, оцінок, відносин, тобто приховування истинныхпсихологических змінних поведінці злочинця. Часто з єдиною метою маскування участі у злочині імітуються стану пригніченості, горя, отрицательныхпереживаний, або, навпаки, стану оптимізму, радості, задоволеності. Причому експресія поведінки старанно узгоджується з передаваемойпреступником дезінформацією про своє реальні дії і відношення до події преступления.

При маскировке суб'єкт злочину, передаючи дезінформацію працівникам органів правопорядку, намагається досягти її правдоподібності, утруднити їх работупо виявлення справжньої картини протиправного діяння. Саме недостатня ступінь правдоподібності, розбіжність у інформації, переданої преступником, с об'єктивними чинниками події часто ведуть до викриття маскувань. Важливе значення для викриття маскувань играетпрофессионально-психологическая (особливо комунікативна) підготовленість працівників органів правопорядку. Вона дозволяє йому по дрібним штрихами вповедении підозрюваних осіб, протиріч у їхніх висловлюваннях, невербальних реакціях визначити нещирість і схильність до уявленню лживойинформации.

Однією з різновидів маскувань є інсценівка. Зазвичай інсценівка включає у собі систему маскувальних дій для созданияискусственной картини події з метою приховування злочину. З допомогою видозміни обстановки місця події злочинець має на меті созданияпредставления в працівників органів правопорядку та інших осіб про дійсності инсценируемого події, замаскувати справжнє протиправне діяння ивоспрепятствовать розслідування злочину, залученню винних до кримінальної відповідальності.

З психологічної погляду інсценівка кримінальну ситуацію то, можливо охарактеризована як опосередковане міжособистісне взаємодія, виникає впроцессе розслідування злочину між двома сторонами (противниками): слідчим (і навіть іншими працівниками органів правопорядку) і злочинцемсуб'єктом інсценівки. Інсценування реалізується у вигляді активних впливів суб'єкта інсценівки на противника (слідчого та другихработников органів правопорядку) з допомогою передачі брехливою інформації про своє справжню мету і намірах, і вкладених у формування искаженнойкартины кримінальну ситуацію. (Див. Шевченка В. М. Психологія інсценівки як засобу приховування злочину. Дисс. на соиск. учений. ст. канд. психол. наукМ.: Академія МВС РФ, 1992).

Розрізняють такі види інсценівок:

1. створені з єдиною метою «правдоподібного «ставлення до мотиви злочинну діяльність (мотиваційні інсценівки);

2. створені із єдиною метою «правдоподібного «ставлення до способі злочинну діяльність (операциональные инсценировки);

3. створені з формування «правдоподібного «образу щодо суб'єкта преступнойдеятельности (рольові інсценівки);

4. створені з формування «правдоподібного «образу результату злочинної деятельности (когнитивные інсценівки). (Саме там).

Як приклад можна розгледіти випадок використання злочинцями на інших шляхом застосування прийому рольового инсценированногоконтакта.

У скляні двері московського магазину верхнього одягу — з тих, які відгороджуються випадкових відвідувачів високими цінами, — ввійшов широкоплечийполковник в статутному плащі. Маленька, семенящее ззаду істота з перемотанным шарфом горлом явно обтяжували його присутністю. — Навколо! Кроком марш! -скомандував полковник переслідувачу. У армії, як відомо, прийнято наказати таким тоном, аби в підлеглого розсіялися будь-які сумніви в правотеначальника і з’явилася ентузіазм служби. Особи продавців прийняли вираз, говорящее, що офіцер вибрав не найкращий місце для стройових занять. — Ну, пупсик! — нітрохи не оробев, прошептало вразливе створіння, певне, страждає фолликулярной ангіною. — Ти ж чорт знає, що вибереш! Так зі своимначальником могла розмовляти лише дружина. — Повернися в чужу машину! Не розноси інфекцію!

Жіночий персонал магазину кинувся гасити сімейний скандал. Дружина отримала запевнення, що полковника обслужать за вищим розрядом. Протягнувши мужувнушительную пачку грошей, жінка мовчки пішла. Гроші полковник байдуже засунув до кишені плаща, після цього плащ був знятий і недбало кинутий на кресло. Сверху нею впала кашкет. Проробивши ці маніпуляції, полковник віддав себе у розпорядження експертів зовнішнього вигляду.

Полковник вертівся у дзеркал, як панянка, і незабаром цілком втратив бойової вид. Від достатку одягу, щохвилини натягиваемых на плечі, наэлектризованныйкитель почав невдоволено постреливать. Офіцер зупинив свій вибір на боярської шубі, підбитої горностаєм.

— Усе-таки піду покаджу дружині! — заявив полковник. — Нехай прямо мені з машини помилується. Їй не можна виходити!

Пропозиція викликала в продавців секундне замішання. Шуба, звісно, була шикарна. Але, з іншого боку, стройового полковника зі шляхетною осанкойсложно було запідозрити у намір втекти з неоплаченим товаром. Тим більше що кріслі лежав плащ зі стосом аркушів грошей до кишені. — Еге ж, звісно! — понимающесогласились продавці.

І шубу, і полковника, має до армії не більше ставлення, ніж білогрудий пінгвін, вбачали востаннє життя. Після півгодини бессмысленныхожиданий персонал магазину зважився обстежити статутний плащ. Кишеню виявився розчахнутим. Крізь діру, як неважко було — гроші транзитомпроследовали до кишені галіфе. (Решетников У. Дірявий кишеню полковника — Вісті, 18 вересня 1992 р.).

Основною метою інсценівки є намагання її суб'єкта вводити на оману, дезінформувати працівників органів правопорядку та інших лицотносительно справжньої картини злочину. Злочинець намагається, в такий спосіб, нав’язати компетентним особам органів правопорядку ложноепредставление про події подію, направити хід їх думок у потрібному йому напрямку і спонукати висувати версії, відповідні інсценівці. Причемдействия инсценировщика можуть бути для маскування: злочинного події у цілому; окремих обставин злочину (времени, места, способу, суб'єкта злочину, співучасників тощо.); самого суб'єкта злочини минулого і створення йому помилкового алібі; злочинного наміру субъектапреступления.

Процес формування моделі інсценівки у злочинця проходить ряд етапів:

1) визначення цілей інсценівки;

2) мисленне моделювання і планування інсценівки;

3) ухвалення рішення зі порядку проведення інсценівки;

4) вибір, і підготовка коштів приховування, можливих варіантів аргументації свою непричетність до події злочину;

5) реалізація інсценівки;

6) оцінка суб'єктом результатів інсценівки;

7) вибір поведінки суб'єкта після інсценівки.

Часто трапляється різновидом інсценівки є хибне алібі. Суть помилкового алібі зводиться до спроб злочинця переконати працівників органовправопорядка у тій обставині, що не мав фізичної можливості зробити злочин, позаяк у період доконаного події перебував вдругом місці. Хибне алібі створюється самим злочинцем, і навіть за домовленістю коїться з іншими особами, що діють у інтересах. Можливі дваварианта дій злочинців до створення помилкового алібі:

1) приховування злочинцями часу скоєння злочину у вигляді «розмивання «кордонів його тимчасових параметров (уничтожение слідів, які можуть опинитися орієнтувати щодо часу злочини тощо.);

2) зміни часу скоєння злочину шляхом «усунення «його фактичних тимчасових параметрів на болеепоздний або як ранній період. І тут злочинцю звичайно припадає заздалегідь обмірковувати складніші інсценівки (наприклад, поширення слуха, что потерпілий у період був живий, хоча фактично він було вбито) чи домовитися та інструктувати лжесвідків про своє фальшивому алібі.

Викриття інсценівок вимагає високої професійної підготовленості працівників органів правопорядку, прояв ними рефлексивности мислення, умениярассуждать про міркуваннях суб'єкта злочину. Безумовно, позитивно позначається досвід діяльність у посади співробітника правоохранительныхорганов.

Часто викриття інсценівок пов’язані з аналізом особистості підозрюваного у злочині - суб'єкта інсценівки. Дослідження свідчать, що помилки ипросчеты в инсценировочных діях може бути пов’язані з:

* недостатністю знань, зокрема спеціальних (юридичних, медичних та інших.);

* недостатністю умінь і навиків;

* нестачею часу на підготовку і виконання інсценівки; обмеженістю у виборі технічних засобів;

* невідповідними умовами довкілля; з неадекватним емоційним станом злочинця;

* недостатньою підготовленістю лжесвідків та інші чинниками.

З огляду на можливість таких помилок, працівникам органів правопорядку слід приділяти при діагностиці інсценівки більше уваги протиріччям винформации, представленої инсценировщиком та реальною обстановкою, об'єктивними закономірними проявами поведінці людей (наприклад, невеличкий синець на ліцеї затвердження злочинця про перебування після удару непритомний протягом півтори години).

Так, при рольової інсценівці, що з перевдяганням в формений одяг міліції та «перевтіленням «в працівника органів внутрішніх делследует брати до уваги відповідність одягненою форменій одягу офіційно встановленої міліцейської формі. Важливе значення тут набуває диагностикаполноты форменій одягу, правильного розташування знаків відмінностей, погонів, петлиць, шевронів тощо. З іншого боку, діагностичні можливості представляетанализ взаємодії «перевертнів ». Натомість, щоб застосовувати стандарти спілкування, прийняті органах правопорядку (зі спеціального званию, имени і батькові), псевдомилиционеры можуть звертатися по кличкам, застосовувати слова з кримінального жаргону, неправильно вживати юридичні термины, проявлять недостатню культуру спілкування, і т.д.

Викриття помилкового алібі часто можливо, за аналізі результатів різних експертиз (судово-медичної, криміналістичної, в частности, трассологической та інших.), і навіть даних допиту значної частини осіб, знають гаданого злочинця. Корисно проведення різних слідчих действий (очных ставок, пред’явлення для впізнання та ін.), дозволяють розширити коло об'єктивну інформацію подію злочину.

1. Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В.Є. Психологія злочинця і розслідувань злочинів — М.: Юрист, 1996.

2. Бассин Ф. В. Проблема несвідомого. Знание-сила, 1982, N 10.

3. Бехтерєв В. М. Про експериментальному психологічному дослідженні злочинців — СПб.: тип. «Енергія », 1902.

4. Борисова С.Є. Професійна деформація працівників міліції та її особистісні детермінанти. Прим. авт. дисс. на соиск. уч. степ. канд. психол. зв. -М.:Академия управління МВС России, 1998.

5. Биков В. М. Криміналістична характеристика злочинних груп. Ташкент: ВШ МВС СССР, 1986.

6. Водолазский Б. Ф. Психологія огляду місця події. Навчальний посібник. — Омськ: Омська ВШ МВС СССР, 1979.

7. Виготський К. С. Проблеми вікової періодизації дитячого розвитку., ж. «Питання психології «, 1972, N2.

8. Гріндер Д., Бэндлер Р., Структура магії: Пер. з анг. М.: Каас, 1995.

9. Джемс У. Психологія — М.:1922.

10. Кримінологія: Підручник / Під ред. акад. В. М. Кудрявцева, проф. В.Є. Эминова — М.: «Юрист », 1995.

11. Китів А.І. Психологія управління — М.: Академія МВС СССР, 1979.

12. Макдональд У. Посібник із субмодальности — Воронеж: НВО «МОДЭК », 1994.

13. Основні види роботи і психологічна здатність служби у системеорганов внутрішніх справ /довідкове посібник/. Під ред. Бовина Б. Г., М’яких Н.І., Сафронова А. Д. — М.:МВД РФ, 1997.