Я-концепция як головний чинник становлення особистості

Я-концепция як головний чинник становлення личности.

Я-концепция — це узагальнену уявлення про собі, система установок щодо власної особистості або, як ще кажуть психологи, Я-концепция — це «теорія себе ». Важливо зазначити, що Я-концепция не статичним, а динамічним психологічним освітою. Формування, розвиток виробництва і зміна Я-концепции обумовлені чинниками внутрішнього і зовнішнього порядку.

Социальная середовище (сім'я, школа, численні формальні й неформальні групи, у яких включена особистість) надають сильне вплив формування Я-концепции. Фундаментальна впливом геть формування Я-концепции у процесі соціалізації надає сім'я.

Причем цей вплив не дуже тільки певний період ранній соціалізації, коли родина єдина (чи цілком домінуючою) соціальної середовищем дитини, а й у подальшому.

С віком дедалі більше вагомим у розвитку Я-концепции стає значення досвіду соціального взаємодії школі, і в неформальних групах. Проте водночас сім'я як інститут соціалізації особистості продовжує найважливішу роль й у підлітковому і юнацькому возрасте.

В узагальненому вигляді у психології прийнято виділяти дві форми Я-концепции — реальну і ідеальну. Проте можливі й більш приватні її види, наприклад, професійна Я-концепция особистості або Я-профессиональное. Під час перебування чергу, професійна Я-концепция особистості також може бути реальної законодавчої і идеальной.

Понятие «реальна «зовсім на передбачає, що ця концепція реалістична. Головне тут — уявлення особистості себе, у тому, «якою є «. Ідеальна ж Я-концепция (ідеальне «Я ») — цей спектакль особистості про себе відповідність до бажаннями («хоч би яким я хотів бути »).

Конечно, реальна і ідеальна Я-концепции як можуть збігатися, а й у вона найчастіше обов’язково різняться.

Расхождение між реальної законодавчої і ідеальної Я-концепцией може спричинить різним, як до негативним, і до позитивних, слідством. З одного боку, неузгодженість між реальним і ідеальним «Я «може стати джерелом серйозних внутриличностных конфліктів.

С з іншого боку, розбіжність реальної законодавчої і ідеальної Я-концепции є джерелом самовдосконалення особи і прагнення до розвитку. Можна сміливо сказати, що багато визначається мірою цього неузгодженості, а також інтерпретацією його особистістю.

В будь-якому разі, очікування повного збіги Я-реального і Я-идеального, особливо у підлітковому і юнацькому віці, є мало, на ніж заснованої ілюзією. Фактично, виставі у тому, що таке реальна і ідеальна Я-концепции здебільшого (статистична норма) у тому чи тією мірою закономірно не збігаються, і деякі методики виміру адекватності самооценки.

Несмотря на очевидну близькість, психологічні поняття самооцінки і Я-концепции мають відмінності. Я-концепция представляє набір скоріш описових, ніж оціночних, поглядів на собі.

Хотя, звісно, та чи інша частина Я-концепции то, можливо забарвлена позитивно чи негативно. Поняття самооцінки, навпаки, безпосередньо з тим, як людина оцінює себе, свої власні якості. Наприклад, усвідомлення людиною те, що за темпераментом якого є сангвиником, або ще, що він високого зросту і вона карі очі, становлять важливу частину його Я-концепции, та заодно дані властивості не розглядаються в оцінковому плані.

В разі ж із самооцінкою ті чи інших особливостей розглядаються як хороші чи похмурі, суб'єкт оцінює себе за цими показниками в порівняльному сенсі з іншими, як чи гіршого.

Важно і те, що ті якості у структурі самооцінки різних особистостей можуть інтерпретуватися однією людиною в позитивному плані (і вони підвищення самооцінки), іншим — в негативному (і вони знижують самооценку).

Самооценка належить до центральним утворенням особистості, її ядру. Самооцінка значною мірою визначає соціальну адаптацію саме особистості, є регулятором поведінки й діяльності. Хоча, звісно, слід віддавати усвідомлювали у цьому, що самооцінка не є щось дане, спочатку властиве особистості.

Само формування самооцінки проходить у процесі соціалізації, у процесі роботи і міжособистісного взаємодії. Соціум в значною мірою впливає формування самооцінки особистості.

Отношение людини перед самим собою є найбільш пізнім утворенням системі міжнародних взаємин людини до світу. Але, попри це (і може бути, саме тому), у структурі відносин особистості самооцінці належить особливо важлива место.

Самооценка прямо пов’язані з процесом соціальної адаптації й дезадаптації особистості. Попри суперечливість сучасних даних про самооцінці неповнолітніх правопорушників, практично загальновизнаними є ставлення до зв’язку самооцінки з асоціальною і делинквентным поведінкою підлітка. Суперечки ж здебільшого зводяться до з’ясування того, який характер носить самооцінка правопорушника — завищений чи занижений. Найбільш поширеної позицією, заснованої на емпіричних дослідженнях, є позиція щодо завищеною самооцінці подростков-делинквентов, та й в дорослих правопорушників.

Отмечается у зв’язку з цим, що неадекватна, завищена самооцінка, що з соціальною дезадаптацією особистості, створює досить широку зону конфліктних ситуацій і за певних умов сприяє прояву делинквентного поведения.

Вместе про те є й інша думка, також заснована на експериментальних даних. На думку прибічників цієї погляду, рівень самооцінки у неповнолітніх правопорушників нижче, ніж в правопослушных підлітків.

Большинство ж досліджень, у яких отримані протилежні результати, вважають прибічники даної концепції, є методично некоректними. У багатьох досліджень показано, що з молодих злочинців і тих, хто потрапив у сферу уваги громадських організацій, котрі займаються «важкими «підлітками, Я-концеппря негативна.

В роботах цього напряму вказується, що несприятлива Я-концепция (слабка віра у себе, страх дістати відмову, низька самооцінка), виникнувши, спричиняє подальшому щодо порушень поведінки. У цьому виділяють (Х. Ремшмидт) такі впливу несприятливої Я-концепции:

1. Зниження самоповаги і найчастіше як наслідок — соціальна деградація, агресивність і преступность.

2. Стимуляція конформістських реакцій у важких ситуаціях. Такі молодики легко піддаються впливу групи і починається злочинні действия.

3. Глибоке зміну сприйняття. Так, молодь із негативної самооцінкою ніяк не усвідомлюють, що здійснюють хороші вчинки, так вважають себе нездатними до ним.

В цілому, слід зазначити, що у сучасної психології є певне розбіжність у даних із питання завищеності чи заниженности самооцінки подростков-правонарушителей.

В науці часто, коли таке «тупиковий «протиріччя, актуалізується потреба у розробці інший концепції, якогось третього підходу, має пояснювальну собі силу й знімаючого противоречия.

На аналізовану проблему і создавшееся протиріччя можна глянути, і з інших концептуальних позицій. Можна припустити, що головна складова проблемі самооцінки подростков-делинквентов не у її завищеності чи заниженности, суть у тому, що самооцінка вони, зазвичай, перебуває у суперечності з оцінкою соціуму, відповідає зовнішньої оцінці (батьків, педагогів, класу).

В цьому плані свої оцінка завжди нижче самооцінки підлітка (навіть якщо остання досить адекватна). У цьому полягає пускової механізм делинквентности, поштовх асоциальному поведінці особистості підлітка.

Потребность у повазі, визнання є одним із найважливіших потреб особистості. У деяких концепціях особистості вона належить до базовим, фундаментальним потребам (наприклад, у А. Маслоу).

Блокирование реалізації цієї потреби навіть розглядається автором концепції загального адаптаційного синдрому Р. Сельє як потужного чинника, дистресса. У зв’язку з цим наголошував, що людина потребує визнання, вона може винести постійних претензій, що це найбільше інших стрессоров робить працю виснажливим і шкідливим.

Очевидно, все сказане справедливо для особистості подростка-юноши не меншою мірою, ніж для дорослих, але у більшої, з урахуванням властивого цього віку кризи ідентичності, й гострого переживання его.

В умовах, коли самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі, що його оцінка іншими постійно низька тоді як самооцінкою, коли постійно блокується реалізація одній з фундаментальних потреб — потреба у повазі, розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту.

Личность неспроможна перебувати постійно може гострого дискомфорту і дистресса, підліток неспроможна не шукати виходу у цій ситуації. Його самооцінка має знайти адекватну опору у соціальному просторі. Однією з поширених шляхів розв’язання цієї проблеми є перехід підлітка у групу, у якій оцінка оточуючими особистості підлітка є адекватної самооцінці і навіть перевершує її. У цьому групі підлітка цінують (це постійно вербально і невербально), що призводить до задоволенню потреби у повазі, отже, і до стану задоволеності, комфорту від приналежність до групи.

Самооценка підлітка, в такий спосіб, нарешті отримує адекватну опору у просторі зовнішніх соціальних оцінок особистості.

Группа, у якому переходить підліток, може мати різну орієнтацію, різні цінності. На жаль, часто-густо у новій неформальній групі, у якій підліток знаходить необхідну соціальну опору, домінуючою є контрнормативная шкала цінностей. Як свідчать дослідження, контрнормативность цінностей є характерною рисою груп подростков-делинквентов.

Однако описаний шлях зняття протистояння між самооцінкою і оцінкою може і спричинить негативних наслідків. І це відбувається у тому разі, коли підліток входить у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу ценностей.

Данный механізм чи концепція пускового механізму делинкветности дозволяє пояснити і те, чому терплять провал відчайдушні спроби педагогів та батьків вирвати підлітка з «нехорошою «компанії. Фактично, спроби приречені апріорі на провал, оскільки по них стоїть негативне психологічний наслідок для особистості - підлітка знову намагаються позбавити соціальної опори, включивши до неприйнятну і отторгаемую їм (в тому числі навіть, то, можливо, насамперед, отторгающую його) групу.

Существует, отже, лише одне ефективний шлях вирішити цей психологічний протиріччя. Не треба просто намагатися вирвати підлітка з однієї групи, але «підставити «йому замість цієї асоціальної групи, іншу групупросоциальной орієнтації. Вочевидь, зайве нагадувати у своїй, що це нова група має бути таким, щоб самооцінка підлітка знаходила в ній адекватну опору як соціальної оцінки його личности.

Рассмотренный тут підхід пояснюють і ті, начебто, парадоксальні факти, коли підліток завзято тримається певну асоциальную групу, хоч і посідає у неї надзвичайно низька становище. У разі справді перехід особистості цю групу не супроводжується підвищенням оцінки особистості групою.

Однако у разі належність до асоціальному групі дозволяє задовольнити потреба в зовнішньому підтвердженні самооцінки з допомогою підлітків, не які входять у групу. Працює модель: всередині групи — «шістка », але для сторонніх підлітків — «авторитет ». У крайні варіанти таке задоволення можна й шляхом прояви агресії, принижуючою і яка підкорить інших підлітків — не членів группы.

При підготовці цієї праці були використані матеріали із російського сайту internet.