Государственный лад Албанії

Государственный лад Албании

11 січня 1946 Албанія було проголошено Народної республікою. За дві місяці схвалено конституція країни, створена за зразком конституцій Югославії й СРСР. У 1976 було прийнято нова конституція, країна опинилася перейменовано на Народну Соціалістичну Республіку Албанія й політична влада монополізована керівництвом комуністичної Албанської партії праці (АПТ). У 1991 після проекту нової конституції монополія цієї партії поступилося місцем політичному плюралізму. Згодом робилися кількаразові спроби замінити проект конституції постійним документом, але вони виявилися безуспішними нестабільне положення у країні. Наприкінці 1998 політична система Албанії продовжувала базуватися на проекті конституції 1991, у якому проголошуються вільне волевиявлення під час виборів, міжпартійна конкуренція і демократично обраний уряд.

Избирательная система

На парламентські вибори 1991 все албанські громадяни, досягли 18 років, змогли вперше вільно проголосувати за будь-якого кандидата. Хоча цих виборах перемогла правляча комуністична партія, сам собою факт, що набрала майже 40% голосів і одержала 75 з видів місць у законодавчому органі, не віщував нічого для комуністів. Наступного року комуністичне правління закінчилося. На проведених у 1992 парламентські вибори опозиційна Демократична партія набрала 62% голосів і одержала 92 з 140 місць, одержавши перемогу з комуністів, котрі почали називатимуть себе соціалістами (їхня частка довелося 26% голосами й 38 місць). На виборах до парламенту 1996;го демократи перемогли в вдруге, але вибори визнані недійсними і перенесені 1997. Цього разу гору здобули соціалісти, отримавши 53% голосами й 99 з 155 місць, а демократам довелося задовольнитися лише 26% голосами й 29 місцями. Решта голосів й визначити місця розділилися між кількома невеликими партіями.

На кожних з вищезгаданих виборів змінювалися або загальна кількість місць у парламенті, або сама процедура голосування. У 1997 було винесено поєднання двох принципів: голосування у два туру і вибори виходячи з пропорційного представництва. З 155 депутатів однопалатного парламенту (Народного зборів — Кувенда), обраних прямим загальним голосуванням, 115 пройшли за одномандатних округах внаслідок голосування, а 40 — з урахуванням пропорційного представництва. За першої системі кандидат повинен набрати більшість голосів, якщо у першому турі жодного з кандидатів їх отримає, за тиждень проводиться повторне голосування, у якому виставляються кандидатури двох претендентів, які набрали найбільше голосів на першому турі. При системі пропорційного представництва відсоток голосів, отриманих кожної партією, прямо відповідає частці місць, які відводяться представникам цієї партії, у Народних Зборах.

Система політичних партий

Вскоре після легалізації було зареєстровано понад 20 опозиційних партій, які вступив у конкурентну боротьбу із правлячою партією комуністів (чи соціалістів). Проте з цих партій не витримали випробувань часом. Відповідно, хоча у 90-х роках у виборчих перегонах брало участь кілька партій, 1998;го зрозуміли, що у Албанії є лише дві потужні партії - Соціалістична і Демократична.

Социалистическая партія Албанії - наступниця Комуністичної партії, що мала назву Албанська партія праці (АПТ). Вона заснована 1941, під час партизанки у роки Другої світової війни, і його ряди поступово поповнювалися. Стрімке зростання партії стався після війни, коли при владі опинилися комуністи. Осередки АПТ були організовані всій країні, а загальний контроль здійснювався Центральним Комітетом з 125 членів і Політбюро з 12 членів. З 1991, після майже піввікового монопольного панування, довелося адаптуватися до багатопартійної системи та включитися у конкурентну боротьбу з іншими партіями.

На 10-му з'їзді АПТ у червні 1991 було винесено її нову назву — Соціалістична партія Албанії, сменено керівництво, перероблено організаційну структуру і затвердив програму реформ. Партію очолив Фатос Нано, який мав у колишньої Комуністичної партії репутацію реформатора. Він негайно створив виконавчий і керівний комітети, якими замінено Політбюро і Центральний Комітет, став розпродавати демократію і економіку, впроваджуючи до партії принципи соціал-демократії. Але ці гасла навряд чи було висунуто своєчасно, і на виборах 1992 соціалісти зазнали поразки. Таким чином, після 48 років правління комуністів їх наступники соціалісти виявилися відстороненими від влади можливе. Проте за 5 років ця реформована партія, в лавах якою залишалося 100 тис. членів, знову набула влада. Але в самого Нано знову виникли труднощі, і осінню 1998 йому довелося піти у відставку. Його змінив посаді керівника партії і Албанії 30-річний Пандели Майком минулого четверга.

Демократическая партія Албанії була створена грудні 1990 групою консерваторів, яку очолив Сали Бериша. Це перше офіційно зареєстрована опозиційна партія. Вона швидко отримала визнання по всій країні, до її складу вступили прибл. 60 тис. людина. Партія стала серйозним суперником соціалістів, здобувши 1992;го над ними перемогу захоплюючою й сформувавши уряд; лідер партії Бериша став президентом країни.

Демократы у главі з Беришей, прийшовши до влади, вирішили прискореним шляхом перетворити Албанію у країну справжньої демократії та ринкової економіки. Вони відстоювали плюралізм і прав людини, вжили заходів до прискорення приватизації у в промисловості й сільське господарство, заохочували іноземні капіталовкладення і розвивали міжнародні зв’язку. Усе це вкупі взяте віщувало успіх, проте темпи перетворень виявилися занадто швидкими, що викликало невдоволення опозиції. Демократи підтасували про результати виборів 1996 й існують самі виявилися замішаними в фінансовому шахрайстві. У 1997, коли групи бунтівників захопили владу у деяких містах, країна опинилася одразу на порозі анархії. У той самий час сама Демократична партія також постала втрачати єдність: у ній позначилися два крила — велике праве і більше помірковане ліве. Тож у 1997 (29 червня і шість липня) демократам довелося виконати нові вибори, де вони зазнали поразка, поступившись владою соціалістам.

Малые партии

К кінцю 1990;х років у Народних Зборах було винесено вісім невеликих партій. Усі вони виникли на початку 90-х років і поступаються двом провідним партіям за кількістю місць. Найбільш значна з аналізованих партій — Соціал-демократична — представляє помірковане лівоцентристське крило і має 8 місць у Народних Зборах. Після виборів 1992 вона брала участь у коаліційному уряді разом із демократами і республіканцями. Нині виділяються центристська Об'єднана партія у захист правами людини, користуються підтримкою основному грецького національної меншини; Національний Фронт (націоналістична партія); Рух за законність (монархистская); Республіканська партія (помірна консервативна); Партія національного єдності (націоналістична) і Албанська аграрна партія (селянська).

Органы структурі державної влади. Проект конституції 1991 замінив комуністичну конституцію 1976 і додав би нові функції органам структурі державної влади. Формування уряду відбувалося без особливих потрясінь, тільки після виборів 1998 країни сталися заворушення, які загрожували політичну стабільність і демократичним перетворенням.

Исполнительная влада складається з президента, прем'єр-міністра й кабінету міністрів. Жоден з них обирається безпосередньо народом. Президент вибирається на п’ятирічний термін таємним голосуванням, більшістю на два третини членів парламенту, а прем'єр-міністр, і кабінет призначаються Президентом і затверджуються парламентом. Президент може бути усунутий парламентом за зраду батьківщині або через фізичної недієздатності, а чи не просто політичних причин, хоча першого президента країни змусили піти у відставку у зв’язку з поразкою выдвинувшей його партії під час виборів і з разразившимся фінансовим скандалом. Прем'єр-міністра і Кабінет можуть змусити піти у відставку відповідно до стандартної парламентської практикою, після ухвалення вотуму недовіри Народним зборами.

Согласно конституції, президент є глава держави, а прем'єр-міністр — главою уряду. Крім призначення прем'єр-міністра й інших міністрів, президент за власним бажанням визначає порядок денний і не здійснює обов’язків голови на засіданнях кабінету міністрів, скликає і розпускає парламент, вимагає перегляду законопроектів, призначає та приймає послів, і виконує функції головнокомандувача збройних сил країни. Всі ці обов’язки зосередив в руках Сали Бериши — перший посткомуністичний президент Албанії, обраний 1992;го. У 1996 він інсценував приголомшуючу перемогу Демократичній партії на парламентські вибори, а через рік, на початку березня 1997, домігся власного обрання парламентом другого термін із результатом 113 голосів проти 1.

Однако через чотири місяці обстановка в Албанії різко змінилася. Багато албанці втратили свої заощадження, вклавши в фінансові піраміди. У дивовижній країні почалися масові хвилювання і заворушення, і Бериша втратив контроль на ситуації. Разом про те за кордоном посилилася критик у адресу сфальсифікованих їм результатів парламентських виборів 1996. На парламентські вибори влітку 1997 Демократична партія зазнала поразки, і Бериша змушений був піти у відставку. Його спадкоємець Реджеп Мейдани, обраний липні 1997, використовував менш агресивні методи правління і поділяв виконавчу владу з прем'єр-міністром.

В відповідність з конституцією, прем'єр-міністр, і очолюваний ним кабінет визначають проведення внутрішньої і до зовнішньої політики, формують державний бюджет економічні програми, укладають угоди з зарубіжними країнами і здійснюють загальні адміністративні заходи. Під час до української влади соціалістів, призначенням Нано прем'єр-міністром і обранням Реджепа Мейдани президентом позиції прем'єр-міністра усталилися. У вересні 1998 Нано зіштовхнувся з труднощами, які зміг подолати, і пішов у відставку. Новим прем'єр-міністром призначили Пандели Майком минулого четверга.

Законодательная власть

Однопалатный легіслатура Албанії - Народні збори — налічує 155 членів, обраних загальним голосуванням на чотирирічний термін.

Народное збори здійснює верховну владу від імені народу і є найвищим органом структурі державної влади. На цій посаді вони ухвалюють закони та поправки до конституції, схвалює державний бюджет економічні програми, ратифікує міжнародні договори і угоди, обирає президента, стверджує призначення чи відставку прем'єр-міністра й інших міністрів, призначає членів Верховним судом у цілому здійснює над діяльністю уряду. У посткомуністичний період Народні збори стало активним провідником законодавчої влади. Зазвичай уряд проводить свій курс, але опозиція може затримувати твердження окремих законопроектів. Зокрема, опозиція виступила проти прийняття проекту нової конституції 1994;го, і навіть проти авторитарної влади Бериши набагато раніше пошле його відставку.

Система судочинства. У Албанії діє кодекс законів, що застосовується в системі правосуддя. У дивовижній країні є Конституційний Суд, Касаційний суд, апеляційний суд суди першої інстанції. Конституційний Суд налічує дев’ять суддів, призначуваних терміном на 12 років. З них четверо призначаються президентом, а п’ятеро обираються Народним зборами. Цей суд перебирає тлумачення Конституції і визначає відповідність їй ухвалених законів, приймають ухвали в разі розбіжностей, що виникають у уряді, і навіть між урядом країни й місцеві органи влади.

Высшей юридичної владою має Касаційний суд. Його голова і заступника голови призначаються Президентом і затверджуються Народним зборами, а інші члени обираються Палатою на семирічний термін, але можуть переобиратися і другу каденцію. Судді в апеляційних судах і суднах першої інстанції призначаються Верховний суд, що складається з високих чиновників у главі із Президентом республіки. Усім суддям за Конституцією гарантується незалежність, але ці умова який завжди здійснювалося практично. Наприклад, уряд Бериши часто справляло тиск на суддів, а якось йому вдалося навіть вдалося усунути з посади постраждалого учасника Верховним судом. Соціалістична уряд Нано звільнилося від голів судів, призначених за правління Бериши, з тієї причини, що вони мають достатньої кваліфікації.

Местные органи влади. У Албанії налічується 37 округів. З іншого боку, є менші адміністративні одиниці - комуни й знову сіла. Керівники адміністрацій, і члени місцевих рад обираються загальним голосуванням на чотирирічний термін. На місцевих виборів жовтні 1996, які, з укладання міжнародних спостерігачів, пройшли без особливих порушень, Демократична партія здобула перемогу над Соціалістичної і зміцнила свої позиції у багатьох органах влади на місцях. Ці органи визначають поповнення місцевого бюджету та стверджують витрати на муніципальне до житлового будівництва, комунальних послуг, народне освіту, культури і інші потреби.

Внешняя политика

Албания в протягом багато часу була найбільш ізольованій країною у Європі. Намагаючись утримати старомодний комуністичний режим, скопійований на зразок радянської диктатури сталінських часів, керівники Албанії уникали стійких і тривалих контактів із будь-якими країнами.

Албания вийшла з Другої Першої світової як близький союзник Югославії й СРСР. Наявність значного албанського населення Югославії й страх можливої експансії цієї країни породили тертя у стосунках з Албанією. Коли 1948 оголилися гострі протистояння між СРСР і Югославією, Албанія активно підтримала радянську бік. У 1949 вона до РЕВ, а 1955 приєдналася до Варшавському договору. У тому ж року Албанія стала членом ООН.

В кінці 1950;х років спроби радянського керівника Н. С. Хрущева налагодити «мирному співіснуванню» із Заходом і поліпшити советско-югославские відносини стривожили албанські влади. Коли 1960 розгорнулася гостра ідеологічна і політичний дискусія між СРСР і КНР, Албанія підтримала останню. У 1961 вона припинила співробітництво з Організацією Варшавського договору, а 1962 — з РЕВ.

В 1961—1978 Албанія залишилася єдиним союзником Китаю до Європі. Коли 1966 в КНР розгорнулася «культурна революція», Албанія пішла прикладу «старшого брата». У 1968 після вторгнення з ініціативи СРСР Чехословаччину Албанія офіційно вийшов із Організації Варшавського договору. У 1970−1980;е роки Албанія встановила дипломатичних відносин із багатьма країнами Західної Європи.

После смерті Мао Цзедуна в 1976 (тісні зв’язки із Китаєм перервалися в 1978), смерті албанського лідера Енвера Ходжі в 1985, і навіть після повного краху європейського комунізму в 1989—1990 Албанія поступово посіла менш радикальну позицію у міжнародних відносинах.

В 1990—1991 Албанія спробувала нормалізувати взаємини з усіма великими країнами світу і, звісно, з новими сусідами на Балканському п-ове. Вдалося налагодити задовільні відносини з Югославією (у складі Сербії та Чорногорії), попри глибоку занепокоєність долею албанців, що у краї Косово. Було встановлено добросусідські відносини з Македонією, албанцям, котрі мешкають у нашій країні, рекомендовано працювати з нинішнім урядом. Проте після буремних подій у Косові 1998;го тисячі біженців поринули у Албанію, що викликало загострення албано-югославских відносин. Коли в 90-х роках були гарантовані права грецького меншини у закутку південної Албанії, були нормалізовані відносини з Грецією. Наприкінці 90-х років вони знову погіршилися, оскільки багато біженці з Косова переміщалися до цього регіону, що викликало невдоволення грецької боку.

После 1991 Албанія налагодила відносини зі США можуть та Європейським союзом, чому сприяла суттєва допомога країн Заходу. У 1996 США надали Албанії кредити на суму 200 млн. дол., Італія — більш 400 млн. та — понад сто млн. дол. З іншого боку, ЄС пожертвував більш 650 млн. дол. як гуманітарної допомоги.

Вооруженные силы

Во часи правління комуністами, і раніше при довоєнної монархії Збройні сили Албанії були справді слабкими на Балканах і використовувалися головним чином заради придушення заколотів у країні.

Вооруженные сили Албанії формувалися з урахуванням партизанки під час Другої світової війни. Військові знаходилися під суворим контролем АПТ. У проекті конституції 1991, головнокомандувачем збройних сил є президент, який повинен займати ніяких партійних постів. У 1989 серед Збройних Сил полягала 40,7 тис. людина, зокрема. в сухопутних військ 31,5 тис., военно-воздушном флоті 7,2 тис. і військово-морському флоті 2 тис. У 1996 Збройні сили досягли 72,5 тис. людина, причому сухопутні війська налічували 60 тис., військово-повітряний флот 10 тис. і військово-морський флот 2,5 тис. Якщо врахувати інші воєнізовані організації, те спільне число військовослужбовців досягало 113,5 тис. людина.

Оснащение і навчання Збройних Сил Албанії потребують модернізації. У 60-ті роки цю функцію виконував СРСР, в 1970;ті роки — Китай, у роки мобілізовані ресурси Албанії, а даний час сподівання покладаються на допомогу країн.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.