Жозеф Луї Лагранж

Жозеф Луи Лагранж.

Лагранж, Жозеф Луї (Lagrange, Joseph Louis) (1736−1813), французький математик і механік.

Родился 25 січня 1736 у Турині.

Учился в Туринському університеті.

Стал професором геометрії в Артилерійської школі Туріна.

В 1755 Лагранж послав Эйлеру своєї роботи про изопериметрических властивості, стали згодом основою варіаційного обчислення. У 1756 за поданням Эйлера став іноземним членом Берлінської Академії наук.

Принимал участь у створенні у Туріні Наукового Товариства (згодом Туринської Академії наук).

В 1764 Паризька Академія наук оголосила конкурс за кращу роботу з проблемі руху Місяця. Лагранж представив роботу, присвячену либрации Місяця, що була визнана гідною першої премії.

В 1766 отримав другу премію Паризької Академії за дослідження, присвячене теорії руху супутників Юпітера, а до 1778 удостоївся ще близько трьох премій.

В 1766 по запрошенню Фрідріха-II була Лагранж переїхав до Берлін, де став президентом Берлінської Академії наук. Берлінський період (1766−1787) був плідним у житті Лагранжа. Ось він виконав важливі роботи з алгебри та теорії чисел, і навіть по рішенню диференційних рівнянь у приватних похідних.

В Берліні був підготовлений працю Аналітична механіка (Mecanique analytique), опублікований у Парижі 1788 і тепер вершиною наукової діяльності Лагранжа. У основу всієї статики покладено т.зв. принцип можливих переміщень, основою динаміки — поєднання цього принципу з принципом Д «Аламбера. Введено узагальнені координати, розроблений принцип найменшого дії.

В 1787, після смерті Фрідріха-II була, Лагранж переїхав до Парижа і став членом Паризької Академії наук. Під час Французькій революції взяв участь у роботі комісії, що займалася розробкою метричної системи заходів і терезів і нового календаря. У 1797, після створення Політехнічної школи, вів діяльність, читав курс математичного аналізу. У 1795, після відкриття Інституту Франції, опинився на чолі його фізико-математичного класу.

Лагранж вніс значний внесок в численні математиці, включаючи варіаційне літочислення, теорію диференційних рівнянь, вирішення завдань на перебування максимумів і мінімумів, теорію чисел (теорема Лагранжа), алгебру і теорію ймовірностей. У своїх важливих працях — Теорія аналітичних функцій (Theorie des fonctions analytiques, 1797) і Про рішенні про чисельні рівнянь (De la requations numeriques, 1798) — підсумував усе, що було відомо цим питанням у час, а що містилися у яких нові й методи розвинулися на роботах математиків 19 в.

Умер Лагранж в Парижі 10 квітня 1813.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.