Оценка діяльності преподавателя-лектора і викладача, ведучого практичні занятия

ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛЫ.

РЕФЕРАТ.

На тему:

ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ-ЛЕКТОРА І ВИКЛАДАЧА, ВЕДУЩЕГО.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТИЯ.

Виконавець: Халявников Лодырь.

Керівник: Йолкіна Ірина Витальевна.

ВІТЕБСЬК, 2002.

Сучасні вимоги викликають необхідність перегляду звичної стратегії навчання. Почав здійснюватися перехід на методи, які звільняють студентів від непотрібних перевантажень, обумовлених надмірністю навчальної інформації та переважанням описательности у навчанні. Підвищується значимість грунтовних знань, посилюється курс — на індивідуалізацію, інтенсифікацію і комп’ютеризацію процесу, зростає обсяг самостійної роботи студентів, освоюються нові й методи навчання, стимулюючі розвиток творчих якостей майбутніх специалистов.

Перед педагогічними колективами вузів постає багато нових проблем: вираз цілей освіти мовою професійних завдань, структуризація навчальних дисциплін, навчання студентів операціям мислення, методології підходу, розробка комп’ютерних програм, перехід до нових дидактичні системам. Попереду величезна й напружена работа.

Тому дуже важливо, аби перших кроків роботи у вузі початкуючий викладач глибоко осягав свій предмет, опановував різноманітними методичними коштами Німеччини та прийомами, отримав ґрунтовні психологопедагогічні знання, навчився налагоджувати правильні взаємини з студентами людьми й колегами по педагогічному праці. Глибока теоретична підготовка, високі моральні якості, пред’явлення себе суворих вимог щодо дисципліни, чесність, безкорисність — лише за умовах початкуючий викладач може розраховувати успіх педагогічного праці, заслужити повагу та любов своїх питомцев.

ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ-ЛЕКТОРА І ВИКЛАДАЧА, ВЕДУЩЕГО.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТИЯ.

Лекція — традиційно провідна форма навчання у вузі. Її основна дидактична мета — формування орієнтовною підстави наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. Будучи головним ланкою дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, виховні і світоглядні функції, вводить студента в творчу лабораторію лектора.

Лекція — методологічна й організаційна основа всім форм уроків, зокрема самостійних (методологічна, оскільки вводить студента до науки взагалі, надає навчальному курсу концептуальність; організаційна — бо всі інших форм уроків однак «зав'язані» на лекцію, найчастіше логічно йдуть з ним, спираються на неї змістовно і тематически).

Нерідко лекція виконує функцію основне джерело інформації: за відсутності підручників і навчальних посібників, частіше за новими курсів; у разі, коли нові наукові дані про тій чи іншій темі не знайшли відображення підручників; окремі розділи і теми дуже складні для самостійного вивчення. У разі лише лектор може методично допомогти студентів у освоєнні складного материала.

За силою особистого емоційного впливу лектора, його контакту з аудиторією, виробленого враження, загального впливу студентів лекційний спосіб передачі навчального матеріалу найбільш вдалий. Лекція розкриває поняттєвий апарат конкретної області знання, проблеми, логіку, дає незбиране уявлення про об'єкт, показує його місце у системі наук і зв’язку з родинними дисциплінами, збуджує інтерес до предмета, розвиває професійні інтереси, значною мірою визначає зміст інших напрямів знаний.

Дуже багато на лекції залежить від ефективності педагогічного спілкування. Відомий психолог А.А. Леонтьєв визначив такі умови, при яких досягається повноцінне лекційне спілкування: швидка слушна орієнтування за умов виступи; правильне планування змісту лекції; перебування точних коштів, дозволяють без втрат донести зміст матеріалу до слухачів; забезпечення чіткого контакту з слушателями.

Контакт викладача зі студентами буває логічний, психологічний і моральний. Логічний контакт — це контакт думки викладача і студентів. Психологічний контакт залежить від зосередженості уваги студентів у сприйнятті і розумінні ними зазначеного матеріалу, і навіть у внутрішньої мисленнєвої й емоційної активності у у відповідь дії викладача і яка від нього інформацію. Моральний контакт забезпечує співробітництво викладача і. За відсутності цього контакту, наприклад, у умовах конфлікту, пізнавальний процес або утруднений, або взагалі невозможен.

Аудиторія зустрічає лектора чи з напруженим увагою та повної готовністю працювати, мислити разом із, або з байдужістю, заздалегідь знаючи, що лекції будуть безбарвними, повним переказом підручника. Іноді аудиторія займає вичікувальну позицію, а нерідко налаштовується до предмета і лектору негативно. У першій лекції залежить від того, як викладач «поводиться», тобто. створює свій позитивний образ.

Якщо, входячи до аудиторії, викладач «вбачає» студентів, не намагається установити з ними контакт, не звертає уваги як підготовлені для обіймання, не звертається до нього цю тему і план, не звертає увагу те що, чим займаються слухачі на лекції, студенти навряд чи настроятся на серйозну работу.

Знання викладачем сутності предмета, розуміння їм діалектичних основ розвитку науки, якій він займається, її зв’язку із життям — необхідні, але з достатні умови ефективності процесу. Викладач зобов’язаний мати умінням показувати своїм слухачам істинність висунутих теоретичних положень, вчити застосовувати отримані знання на практике.

Заслуговують на увагу деякі правил поведінки лектора перед студентської аудиторією, сформульовані А. А. Космодемьянским.

1. Педантична дисципліна лектора. Потрібно цілковито виключити різні причини (звані «особливі» випадки), приховують точне початок чи закінчення лекції. Лекція — святе, найважливіше у житті викладача вищої школы.

2. Найбільша (нещадна) вимогливість перед самим собою. Завжди лектор зобов’язаний дотримуватися: техніку записів на дошці (послідовність і чіткість записів, хороший крейда, волога ганчірка тощо.); правильність та строгість мови лекції (уникати жаргонних слів, канцеляризмів, правильно розставляти наголоси тощо.); постійно стежити аудиторією й відчувати її; пам’ятати у відповідь дуже значущий студентів питання: «Навіщо це потрібно?»; годі було розмірковувати перед студентської аудиторією про предметах, які лектор погано знає; непотрібно прикрашати лекцію гаслами та настановами, у яких лектор сам він не вірить й у житті не виконує; годі було розповідати анекдоти; можна надати відпочити аудиторії, збагачуючи внутрішній світ студентів; годі було величатися перед студентської аудиторией.

Виявлення характерних помилок в сприйнятті студентами лекційного матеріалу допомагає зворотний, яка може показати, наскільки ефективно студенти виконують програму навчання, і якщо не виконують, то чому. Зворотний зв’язок передбачає виконання дві умови: націленості лектора те що, що його розуміли, і «розкутості» аудитории.

До кожного лекції потрібно готуватися з урахуванням особливостей свого темпераменту, вміння володіти почуттями, доводити думку до аудиторії. Студентам імпонує виразна і дохідлива, досить гучна, чітка промову з правильним літературним вимовою і розставленими наголосами. Добре оживляють мова жест і міміка. Читання заздалегідь підготовленого матеріалу зазвичай знижує ефективність сприйняття лекції. Зовсім погано, якщо пояснення викладача путани і поспешны.

На лекції цілком доречна розрядка, знімаюча що був стомлення. Способи розрядки в кожного лектора свої. Істотну роль тут може зіграти відчуття гумору викладача, оскільки гумор служить бажаним компонентом навчання: сприяє кращому розумінню студентами матеріалу, концентрації увагу викладачі, створенню позитивного відносини аудиторії до досліджуваному предмету.

Лектор в усіх відкриті, тому чимале значення має та її зовнішність. Вона сприймається аудиторією як сукупність фізичних, функціональних і соціальних ознак, доступних конкретно-чувственному відображенню. Причому перше місце виступають ті ознаки, які найбільш важливі для аудиторії у цій обстановці. У лекторе ніщо на повинен відвертатиме увагу студентів від теми (одяг, зачіска, прикраси), викликати зайве цікавість, тож якусь-там тим паче подив чи насмешку.

Можна назвати вузлові критерії оцінки якості лекції. Це зміст, методика, керівництво роботою студентів, лекторські дані, результативність лекции.

Зміст лекції: науковість, відповідність до сучасного рівня розвитку науки, світоглядна сторона, наявність методичних питань, правильна їх трактування. Активізація мислення шляхом висування проблемних запитань і вирішення суперечностей під час лекції. Висвітлення історії питання, показ різних концепцій, зв’язку з практикою. Лекція і підручник: викладається чи матеріал, якого немає у підручнику, переказується чи підручник, роз’ясняються чи важкі запитання, даються чи завдання пропрацювати той чи інший частина матеріалу самостійно підручником. Зв’язок із попереднім і матеріалом, внутрипредметные, межпредметные связи.

Методика читання: чітка структура лекції і логіка викладу. Наявність-відсутність плану, проходження йому. Повідомлення літератури до лекції. Доступність і роз’яснення нових термінів та понять. Доказовість і аргументованість. Виділення головних думок та висновків. Використання прийомів закріплення: повторення, запитання у перевірку уваги, засвоєння; підбиття підсумків наприкінці питання й лекції. Використання наочних посібників, ТСО. Застосування лектором опорних матеріалів: текст, конспект, окремі записи, читання без опорних материалов.

Керівництво роботою студентів: вимога конспектувати контроль над втіленням. Навчання студентів методиці запису і допомогу у цьому: темп, повільний темп, повтор, паузи, креслення графіків. Перегляд конспектів: у процесі лекції, після чи семінарських і практичних заняттях. Використання прийомів підтримки уваги — риторичні запитання, жарти, ораторські прийоми. Дозвіл запитувати (що й як і форме).

Лекторські дані: знання предмета, емоційність, голос, дикція, ораторське майстерність, культура промови, зовнішній вигляд, вміння встановити контакт.

Результативність лекції: інформаційна цінність, виховний аспект, досягнення дидактичних целей.

Процес навчання у Вищій Школі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни. Практичні заняття відіграють істотне значення у проведенні студентам навичок застосування отриманих знань на вирішення практичних завдань що з преподавателем.

Мета практичних занять. Практичні заняття покликані поглибити, розширити, деталізувати знання, отримані на лекції на узагальненої формі, і сприяти виробленні навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення та мова, дозволяють перевірити знання у студентів і виступають як засобу оперативної зворотної связи.

Практичне заняття має бути топтанням дома. Якщо студенти зрозуміють, що це навчальні здібності викладача вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Слід організувати практичне заняття так, щоб студенти постійно відчували зростання складності виконуваних завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного на успіх вченні, були задіяні напруженої творчої роботою, пошуками правильних і точних рішень. Важливе значення мають індивідуального підходу і продуктивніше педагогічне спілкування. Обучаемые мають можливість розкрити і виявити свої здібності, свій особистісний потенціал. Тому, за розробці завдань і плану занять викладач має враховувати рівень підготовки й інтереси кожного студента групи, виступаючи у ролі консультанта і пригнічуючи самостійності ініціативи студентов.

Критерії оцінки практичного занятия.

Цілеспрямованість: постановка проблеми, прагнення зв’язати теорію з практикою з допомогою матеріалу у майбутньому професійному деятельности.

Планування: виділення головних питань, що з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку литературы.

Організація заняття: вміння викликати й підтримати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей та виступів, заповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого преподавателя.

Стиль проведення заняття: оживлений, із виставою гострих питань, виникає дискусією чи млявий, не що збуджує ні думок, ні интереса.

Відносини «преподаватель-студенты»: поважні, залежно від вимогливі, байдужі, безразличные.

Управління групою: швидкий контакт зі студентами, впевнене поведінка групи, розумне і більш справедливий взаємодія зі студентами чи, навпаки, підвищений тон, спирається у роботі на лідерів, залишаючи пасивними інших студентов.

Зауваження викладача: кваліфіковані, узагальнюючі чи ні замечаний.

Студенти ведуть записи на занятті: регулярно, рідко, не ведут.

1. Буланова-Топоркова М. В. та інших. Педагогіка та колективна психологія вищій школі: Учеб. пособ.- Ростов-на-Дону: Фенікс, 1998., з.: 64−78.

2. Василевський С. М. Лекційне прподавние у вищій школі. Горький, 1959., з.: 156−167.

3. Вербицький А. А. Активне навчання у вищу школу: контекстний підхід: Метод. посібник.- М.: Высш. Шк., 1991., — з.: 103−127.

4. Дяченка М. И., Кандыбович Л. А. Психологія вищої школы.-Мн.: Вид-во ГГУ, 1981.

5. Есарева З. Ф. Особливості діяльності викладача вищій школі. Л., 1974.

6. Кюппер Г. Б., Никандров Н. Д. Шляхи вдосконалення практичних занять у вищій школі // Удосконалення форм і методів навчального процесу у вищу школу. — М., 1982.

7. Основи педагогіки і психології вищій школі / Під редакцією А. В. Петровського. М., 1986.

8. Педагогіка вищій школі: Учеб. посібник.- Казань, 1985., з.: 117- 137.

9. Рогинский В. М. Абетка педагогічного праці (Посібник для початківця викладача вузу).- М.: Высш. Шк., 1990., з.: 20−27.

15.01.2002 г.