Владимирско-Суздальское і Галицько-Волинське князівства; Новгородська феодальна республіка

Владимирско-Суздальское і Галицько-Волинське князівства; Новгородська феодальна республика

В період феодальної роздробленості, і натомість численних, постійно мельчавших доль, кілька земель придбали цілком особливе значення.

Прежде всього це древня земле кривичів і вятичів, розташована на сході Русі. Тривалий час вона являла собою глуху околицю: мізерні грунтів та суворий клімат робили ті краї непривабливими для хліборобів; населення тут було рідкісним. Становище різко змінилося кінці XI — XII ст.

Во-первых, в цей час ослаблене русскоє ґосударство не могло в належної ступеня протистояти набігам кочівників; орди половців постійно розоряли південні родючі землі.

Во-вторых, саме у цих теренах розвивалося вотчинное землеволодіння — боярство тут постійно пригноблювало основну масу хліборобів. У пошуках спокою і свободи населення починає переселятися з лісостепового півдня в лісові масиви Північно-Східній Русі. Тут починають вирубуватися лісу, распахиваться ріллі, з’являються нові міста, з особливо виділялися Суздаль і актор Володимир.

К до того ж тут одна одною правили надзвичайно енергійні, честолюбні і щасливі князі — син Мономаха Юрій Долгорукий (1132 — 1157) та її діти, Андрій Боголюбський (1157 — 1174) і Всеволод Велике Гніздо (1176 — 1212). Користуючись слабкістю місцевого боярства, вони зуміли сконцентрувати в руках значну влада. Усі вони проводили активну зовнішній політиці, особливо Андрій Боголюбський: який із російських князів вона від безкінечною безплідною боротьби за якась інша, привабливіший стіл — всі сили Андрій витрачав на зміцнення своєї молодої князівства, до розширення її меж. Йому й його наступнику Всеволоду вдалося підпорядкувати своєї місцевої влади всю Северо-Восточную Русь і поширити свій впливом геть багатьох інших російські землі. Проте по смерті Всеволода численні діти за встановленим звичаєм розділили це потужне князівство до 7 уделов.

В цілком інших умовах перебувала південно-західна, Галицько-Волинський Русь. М’який клімат і родючі землі завжди залучали сюди масу землеробського населення. У той водночас цей квітучий край постійно піддавався набігам сусідів — поляків, угорців, степняков-кочевников. До того ж тут рано склалося надзвичайно сильне боярство, яке лише гнітило хліборобів, а й запекло боролося влади із місцевими князями.

Только в 1199 р. з великими труднощами Роману Мстиславичу вдалося поєднати Галичину та Волинь під владою. Після його смерті 1205 р. владу у князівстві захопили бояри, надовго перетворивши їх у низка невеличких, ворогуючих друг з одним доль. Лише 1238 р. після жорстокої боротьби син і спадкоємець Романа Данило повернув влада і став однією з найсильніших російських князей.

В особливих умовах існувала земля Новгородська. Клімат й ґрунтів тут було ще менше придатні для землеробства, ніж сході. Зате древній центр цих земель — Новгород — знаходився біля початку однієї з важливих торгових шляхів того часу — із варягів у греки (тобто. зі Скандинавії до Візантії).

Торговля здавна збагачувала племінну верхівку словен ільменських. Невипадково саме у Новгороді боярство склалося з урахуванням місцевої племінної знаті, утворивши потужну замкнуту касту. У зв’язку з цим у Новгороді з ранніх часів став складатися особливий соціально-політичний лад. Вищим органом влади тут було віче — народне збори, у якому, проте, брали участь лише найбільш заможні городяни, мали в Новгороді велику нерухому власність — землі будівлі. На віче обиралися міська влада: посадник, який управляв Новгородом, судив городян, очолював ополчення і раніше вів дипломатичні переговори; тысяцкий, очолював податкову систему; владика — архієпископ новгородський. І самі у вибори і діяльність вибраних осіб вміло контролювалися боярством.

Был в Новгороді і князь. Проте, на відміну інші землі, не успадковував Новгородську землю, а призивався туди віче. Функції князя були обмежені: він був лише воином-профессионалом, главою дружини, защищавшей місто від зовнішніх ворогів. Будь-яка спроба втрутитися у внутрішні справи неминуче закінчувалася вигнанням князя. Т.а., Новгород був феодальної республікою, реальна владу у якої перебувала до рук верхівки.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.