Право та її виды

1.Общие питання розуміння правничий та їх значення для практичної деятельности.

Право як категорія філософії і теорії, будучи наповненій реальним содер-жанием, виконує інструментальну роль. Є підстави сперечатися у тому, що є право, яку реальність воно відбиває, можна по-різному осмислювати походження пра-ва, розходитися у думках про сутності та призначенні права тощо, якщо воп-рос переносити в практичну площину, слід шукати єдину точку відліку, еди-ный погляд, позицію. Справді, якщо правом керуються громадяни, якщо юрист-практик звертається права винесення рішення, якщо право дозволяє узгоджувати дії громадян, і посадових осіб, якщо це всеоб-щий масштаб поведінки, має бути повна определённость хоча в одном-к яким джерелам слід звертатися, з якого джерела черпати решение.

Право втратило би цінність, перестало б виконувати своєї ролі по стаби-лизации та впорядкування громадських зв’язків, якби розумілося усіма по-разно-му. Определённость у сенсі права-исходное початок определённости і близько у суспільних отношениях.

У різних частинах світу, в групах держав чи окремо взятому країні исто-рически складалася своя система права. Обставини місця, часу й умов розвитку розв’язання тих чи інших народів об'єктивно формували свої джерела права. Разом про те кожному окремому відрізку часу й за будь-якої специфічної си-туации діє вступало конвенційне початок, що у числі інших субъективных моментів сприяло однаковості у поданнях про праве.

Існуючі у світі правові системи та правові сім'ї наочно иллюстри-руют сказане. Громадяни під час переїзду з однієї країни у іншу швидше адаптиру-ются до життя, а юристи без великих зусиль можуть здійснювати суддівську деятель-ность, якщо правові системи цих країн близькі. Єдине розуміння права спо-собствует економічної й нерозривності культурної інтеграції народів Європи, зближенню на-родов різних континентов.

Постає питання: чому в країні сьогодні очевидна різні підходи до розуміння права? Навряд чи хто зацікавлений у цьому і свідомо до цього стре-миться. Можна предположить (и історія знає таке), що у свідомому запутыва-нии питання для когось полягає свій інтерес, проте таки головною причиною сос-тоит швидше за все у цьому, що старе розуміння права перестало «працювати». «Тіньові відносини» породили «тіньове право». Те, що вважалося правом офіційно, оста-лось без належного використання коштів і застосування. Писане право втратило цінність. Вибухнув криза законності, коли суспільство почало тяготитися власними зако-нами, коли останні стали нестерпними як знедолених, так влада імущих. Неузгодженість між життям і право були залишитися непоміченим. Пошук підходів до нового розумінню права слід розцінювати і як безсилля тео-ретиков змінити що-небудь у дійсності, як і прагнення легализовать (оправдать) відносини, складаються помимо (или всупереч) офи-циальных форм і структур.

Різні підходи права узгоджуються з демократизацією суспільства, в частковості із освідченням плюралізму думок. Різні сили, громадські руху, і партії мо-гут мати свої думки наше життя, на системи загалом і право в частности.

Принаймні того як відкривалися «залізні завіси» і валилися «берлінські стіни», глибше стали осмислюватися буржуазні правові системи, допускають інші трактування права. Цьому сприяли також визволення з идеологичес-ких догм, звернення до своєї історії. Остання, як виявилося, відрізнялася різноманіттям у сенсі права.

Нового імпульсу для пошуку те, що есть (что є) право, дає орієнтація на будівництво правової держави. Доктрина правового держави й теорія «держави й права» спочатку орієнтувалися на встановлення соответ-ствия між законом і право, на подчинённое становище актів державної власти.

У ракурсі формування правової держави стає зрозуміло значення аналізованого питання для практичної діяльності. Що охороняти, чому под-чиняться І що игнорировать-эти питання стають перед кожним практичним работ-ником.

У загальній формі можна сказати одне: для правоприменителей та пересічних громадян мають значення видані стані, зберігають юридичної чинності закони та підзаконні акти. Для суб'єктів правотворчества, для творців законів важливо відшукати право.

Існує гносеологічна причина різних підходів до права. У процесі пізнання завжди є можливість захопитися одній стороною явища, звеличити її, не помітити інших чи знехтувати ними. Звідси різні визначення права, що саме собою навіть непогано, якщо цьому спотворюється загальна картина, ес-ли таке одностороннє визначення не претендує замінити й інші, стати единс-твенно правильним, зайняти позицію всеобщего.

Для глибокого пізнання права все визначення, якщо відбивають хоч певну частину реалії, корисні. Для практичного використання придатне єдине пони-мание права. 2. Сущность права. Ознаки права.

Питання, що є право, у чому його сутність, традиційно у теоретичної юриспруденції як основне. Але, як відзначалося, з те-чением часу поняття права змінювалося. Так, для Аристотеля право-это политичес-кая справедливість, для середньовічних вченихбожественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо-общая воля, Р. Иеринга-защищённый інтерес, для Л. Петражицкого-импера-тивно-атрибутивные емоції, для представників юридичного позитивізму право є веління, наказ держави й т.д.

Багатозначності визначень права, невщухаючі суперечки його суть привели дослідників до песимістичним висновку, що сутність права пізнати не можна. Вочевидь, тому, поправляючи И. Канта, котрий скаржився, що юристи століттями шукають визначення права, російський теоретик права Н. Н. Алексеев заметил:"Юристы коли не знайдуть визначення права, як натуралісти не у відповідь питанням, що таке природа вообще".

Справді, ми готуємося вже переконалися, що проблему правопонимания в достатній мірі складна. Адже праві знаходять вираз найрізноманітніші взаємини спікера та ин-тересы людей, він має різноманітні форми прояви у залежність від характеру экономичаского розвитку суспільства, його соціальній структури, рівня культури, ис-торических традицій. Право безпосередньо пов’язаний з дикою природою людини, його жизнедея-тельностью, воно безпосередньо вторгається до сфери поведінки й поступ-ков людини, дозує обсяг його свободи, впливає на характері і способи удов-летворения різних потреб як окремими індивідами, і спільностями людей.

Отже, яка ж природа права, у чому, інакше кажучи, міститься його сутність? Из-вестно, що сутністю будь-якого предмета, явища філософія вважає сукупність найважливіших, вирішальних, стійких властивостей і відносин, складових основу, визначальних природу і висловлюють самі необхідні, глибинні свя-зи й стосунку предмета, явища, якими визначаються й інші їх свойст-ва та ознаки. Сутність права-это головна, внутрішня, щодо стійка якісна основа права, який означає його справжню природу та призначення у суспільстві. Регулятивна природа права залежить від того, що його відрізняється воле-вым характером. В історії правової думки цю обставину помічено віддавна. Так, вже Гуго Гроцкий, голландський діяч і філософ епохи Просвещения, зазначав, що «право має своїм джерелом волю». Ця конструктивна думку підтримується й у сучасної юридичної литературе.

Коли ж врахувати, що у розумінні психологів воля є свідома целеустремлён-ность, активність людини, що виявляється у діях, то можна зрозуміти, визнання вольового характеру права дозволяє найбільш точно відобразити соціально психологічний механізм дії права. Принципово важливим у зв’язку з цим є з’ясування того, чия воля позначається у праві, інтереси яких социа-льных груп, і шарів населення захищає, сутність права, в такий спосіб, отра-жает основну, вирішальну його зв’язку з соціальної структурою і матеріально производственными відносинами, соціально-культурними умовами, пріоритетами і цінностями людської личности.

Отже, сутність права-это обумовлена матеріальними та соціальнокультур-ными умовами життєдіяльності суспільства, характером класів, соціальних груп населення, окремих індивідів загальна воля як наслідок узгодження, соче-тания приватних чи специфічних інтересів, котре виражається у законі чи іншим спосо-бом визнана державою і виступає як наслідок общим (общесоциа-льным) масштабом, мерой (регулятором) поведінки й діяльності людей.

Визнання загальної волі сутністю права виділяє право серед інших норматив-ных регуляторів, саме й надає йому якість общесоциального регулятора, інструмента досягнення громадської згоди і соціального світу у суспільстві. Розуміння во-ли у праві за такого підходу виключає зведення права до знаряддю насильства, засобу придушення індивідуальної воли.

Воля, закрепляемая у праві, офіційно засвідчується і забезпечується госу-дарственной владою; відповідає вимогам нормативності; має специфічні форми зовнішнього выражения (закон, судовий прецедент, нормативний договір, пра-вовой звичай тощо.); є результатом узгодження інтересів учасників регу-лируемых відносин також в дію цієї є саме загальної волею, у тому мірою прийнятна для них; відповідає прогресивним ідеям правничий та ін. Соответст-вие загальної волі наведеним вимогам саме й надає їй характер загальної, державної волі, унаслідок чого право стає сторінками реально чинного феномена, стверджується як панівна система нормативного регулирования.

Для природи права є важливим пам’ятати таке: право виступає у вигляді (1) ідей, уявлень; (2) юридичних предписаний (ве-лений чи установлень), походять із держави, і (3) дій чи відносин, у яких реалізуються ідеї, принципи й однозначні приписи права. У теоретичної юрис-пруденции з давніх-давен ведуться суперечки тому, що слід визнавати найважливішим елементом права-идеи, норми, чи дії (отношения).

Небезпека одностороннього підходи до праву-узконормативного чи широкого-сейчас очевидна. Тільки інтегративний підхід дає змогу відбити в праві як нор-мативные властивості, і його діяльнісний характер. У цьому аспекті право предс-танет реальної силою суспільства, суперечить сваволі і безладдя. Точніше висвічується роль держави за відношення до правувін «проиводит» право, но забезпечує його за всіх стадіях буття права. Цей підхід дає змогу точніше підійти для оцінювання співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у праві, осмислити роль фактичної правової діяльність у правообразовательном процесі, а следо-вательно, і природу з так званого фактичного права, не не сприймаючи і відносячи до «предправовым» чинникам те, що спочатку наділене правовими свойствами.

Твердження интегративного підходи до праву має важливе мировозренченское значення, орієнтуючи масовий професійне правосвідомість розуміння то-го, що правове регулювання відносин також вчинків можливе лише там, де объ-ективно існують доказуемость і можливість втілення правий і обов’язків засобами юридичного процесу, що дію права передбачає певні условия, тре-буемые ресурси, наявність спеціальних структур, здатних застосовувати право й за необхідності примушувати для її исполнению.

Отже, зі своєї сутності право висловлює узгоджену волю учасників регу-лируемых відносин, пріоритети та найвищої цінності особи і як наслідок выступа-ет мірою свободи і відповідальності індивідів та його колективів, засобом цивили-зованного задоволення ними різноманітних інтересів і потребностей.

З урахуванням істотних властивостей доцільно відзначити такі ознаки права.

1) Право є система нормативного регулювання, джерело якої в обліку інтересів різних шарів суспільства, з їхньої злагоді та компромиссах.

Відповідність права узгодженим інтересам чи загальна воля саме й надає йому реальність, а кінцевому счёте соціальна вага. І, навпаки, якщо нормативні вимоги не висловлюють загальної волі, то ніякими механізмами, включаючи примусову силу держави, не можна забезпечувати їхню повне виконання. Вислів у праві узгоджених інтересів учасників регульованих відносин саме й надає йому обов’язковість, загальність, стверджує як пануючій системи нормативного регулирования.

2) Право є міра, масштаб волі народів і поведінки людини. У згаданому аспекті право відбиває: а) міру полноты (объёма), доступності, реальності прав, свобод особистості, можливостей його ініціативного поведінки; б) міру допустимих обмежень свобод людини. Зауважимо, що у Декларації правами людини і громадянина 1789 г. (ст.4) було зафіксоване: «Свобода полягає у можливості робити все, що ні шкодить іншому: в такий спосіб, здійснення природних правами людини обмежена лише межами, що забезпечують інших членів суспільства користування цими самими правами».

3) Нормативність є вихідне і основне властивість права, придающее йому якість специфічного регулятора, координатора діяльності людей. Нормативність виражається системою регулятивних коштів різного рівня. Найбільшою формальноюридичної визначеністю характеризуються нормы-предписанияюридичні встановлення, які з держави. У той самий він властиві й витрати. Вони мають значно меншим рівнем нормативності тоді як принципами права, завжди вимагають офіційного задоволення в правотворческих актах. Найбільш універсальним регулятором виступають принципи права, які характеризуются високий рівень нормативності і обов’язково вимагають закрепле-ния в соціальних актах.

Правом за певних умовах можуть визнаватися фактичні дії учасників правовідносин, які відрізняються якістю нормативності, тобто. об'єктивно необхідні, відповідають характеру прогресивної людської деятель-ности, типові для даних умов, приносять соціально корисний результат; явля-ются джерелом, що породжує взаємовигідні партнерські відносини між суб'єктами спілкування; пов’язані з порушенням юридичних заборон і использова-нием неправомірних коштів на досягнення фактичного результату; виключають заподіяння шкоди загальному інтересу, правам громадян; підтверджені в ус-тановленном порядку як правомірні; пов’язані з обов’язком суб'єктів цих действий.

4) Право забезпечується державною владою. Держава бере участь у правообразовании, в охороні права.

5) Право є реально діюча система нормативної регуляції. Право существует,"напоминает" себе остільки, оскільки він діє, тобто. відображається у свідомості, психіці людей, ввозяться їх практичних действиях.

6) Право тотожний закону. Законодавство виступає одній з форм висловлювання права. Закон (інший нормативний акт держави), який відповідає ідеям права, його природі, цінностям і пріоритетам особистості, може у уста-новленном порядку визнаватися недійсним і, отже, у разі правом, не є. 3. Функции права.

Функції права-это основні юридичного на громадські отно-шения, зумовлені сутністю та соціальним призначенням права у житті общест-ва.

Відповідно цьому можна назвати такі особливості функцій права. а) Функції права похідні з його суті Доповнень і визначаються призначенням права у суспільстві. Функции-это «світіння» сутності права у суспільних відносинах. б) Функції права-это напрями його на громадські відносини, потреба у здійсненні яких породжує необхідність існування права як соціального явища. в) Функції висловлюють найважливіші, головними рисами правничий та спрямовані за проведення корінних завдань, завдань, які правом цьому етапі розвитку суспільства. р) Функції права представляють напрями його активної дії, упорядочиваю-щего певний вид громадських відносин. Тож з найважливіших ознак функцій права був частиною їхнього динамізм, рух, дію. Ще Гете гово-рил: «Функция-это існування, мислиме нами в дійсності». буд) Сталість як необхідний ознака функції характеризує безперервність, тривалість її действия.

Класифікація функцій правничий та їх характеристика. До певної міри умовно можна назвати дві групи критеріїв, які у основі дифферен-циации функцій права:1) зовнішні, відповідно до якими виділяють так называ-емые соціальні функції права, і 2) внутрішні. Останні випливають із саму природу права, методів її на поведінка людей, особливостей форм реалізації. І тут виділяють регулятивну і охоронну функції права.

Регулятивна і охоронна функции-это іманентні праву функції, кото-рые визначають необхідність її існування як соціального інституту об-щества.

Особливості регулятивної функції полягають насамперед у встановленні позитивних правил поведінки, у створенні громадських відносин, в координа-ции соціальних взаємозв'язків. У межах цієї функції виділяють дві її разновиднос-ти (подфункции)-регулятивную статичну і регулятивно динамическую (С.С.Алек-сеев).

Регулятивна статична функція виявляється у вплив права на общест-венные відносини шляхом їх закріплення тих чи інших правових інститутах. У цьому полягає одна з призначень правового регулирования. Право передусім юри-дически закріплює, зводить у розряд чітко врегульованих ті громадські от-ношения, які представляють основу нормального, стабільного существо-вания общества, соответствуют інтересам його більшості, й висловлюють загальну волю.

Вирішальне значення у проведенні статичної функції належить ипститу-там права власності, інститутам політичних права і свободи громадян. Отчётли-во дана функція виражена в авторському, виборчому право і др.

Регулятивно динамічна функція виявляється у вплив права на общест-венные відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона втілено ин-ститутах громадянського, административного, трудового права, опосредующих хозяйст-венные процеси економіки, та інших. сферах.

Найбільш характерними шляхами (способами) здійснення регулятивної функ-ции права є: -визначення у вигляді норм права праводееспособности громадян; -закріплення й зміна правового статусу громадян; -визначення компетенції державні органи, повноважень посадових осіб; -встановлення правового статусу юридичних; -визначення юридичних фактів, що з виникненням, зміною і прек-ращеним правовідносин; -встановлення конкретної правової зв’язок між суб'єктами права (регулятивні правовідносини); -визначення оптимального типу правовим регулюванням (общедозволительного, дозвільного) стосовно конкретним громадським отношениям.

З урахуванням сказаного регулятивну функцію права можна з’ясувати, як обус-ловленное соціальним призначенням напрям правового впливу, выражаю-щееся у встановленні позитивних правил поведінки, наданні суб'єктивних правий і покладання юридичних обов’язків на суб'єктів права з метою закрепле-ния і сприяння розвитку взаємин, відповідних інтересам суспільства, госу-дарства і граждан.

Охоронна функція права-это обумовлене соціальним призначенням нап-равление правового впливу, націлене на охорону загальнозначущих, найважливіших економічних, політичних, національних, особистих відносин, їх непре-косновенность і відповідно до цьому на витіснення відносин, далеких даному строю.

Специфіка охоронної функції полягає у следующем.

По-перше, вона характеризує право як особливий засіб впливу на поведе-ние людей, що виражається у впливі з їхньої волю загрозою санкцій, встановленням заборон і реалізацією юридичної ответственности.

По-друге, вона лежить інформатором для суб'єктів громадських відносин у тому, які соціальні цінності взято під охорону державою у вигляді право-вых предписаний.

По-третє, вона є показник політичного і охорони культурної рівня об-щества, гуманних почав, які у праве.

Характерні риси охоронної функції права простежуються більш чітко, якщо її порівняти з правоохоронної діяльністю держави. Загальне назначе-ние останньої зводиться до того що, щоб забезпечити неухильне виконання субъекта-ми права вимог закону, тобто. забезпечити режим законності. Досягають цього виявленням правопорушень, їх розслідування, залученням до відповідальності виновных.

Отже, якщо охоронна функція права-это дію самого права, то правоохоронна діяльність держави є матеріальною гарантією соб-людения вимог права, оскільки это-действие спеціальних установ (МВС, прокуратури, суду) з охорони права, дію не самого права, а зовнішнього по отно-шению щодо нього чинника. З іншого боку, охоронна функція спрямовано охорону громадських відносин, а правоохоронна деятельность-на охорону самого пра-ва.

Серед общесоциальных функцій права виділяються следующие.

Культурно-історична функція. Право як національної та світової культури у властивою маестро нормативної формі акумулює духовні цінності і досягнення народу, людства: прав людини, демократію, моральні підвалини об-щества, соціальну справедливость.

Виховна функція. Як соціального регулятора, тісно що з іншими нормативними системами общества-традиционной, моральної, религиоз-ной,-право надає виховує вплив на поведінка суб'єктів ніби крізь окремі норми, інститути та механізми, і загалом як фак-тор духовного життя страны.

Функція соціального контролю. Право у цьому напрямі надає воздейст-вие на поведінка суб'єктів, з одного боку, як стимулювання, поощре-ния, з другой-ограничения тієї чи іншої поведінки. Слід сказати, що в випадку йдеться іде саме про загальсоціальному механізмі дії права, ког-да не використовуються спеціальні юридичні інструменти, і важелі социаль-ного контролю над поведением.

Информационно-ориентирующая функція. Право виступає потужним источникому моральної орієнтації субъектов-организаций, фізичних осіб, у даному конк-ретном суспільстві. У цьому сенсі функція права-формировать соціально корисну, позитивну спрямованість суб'єктивної боку правомірного поведінки. Че-рез свої источники-законы, постанови, укази і т.д.-люди отримують інформацію про соціальних можливостях тієї чи іншої поведінки, що допомагає їм досягати поставленої мети у межах існуючого правопорядка.

Оцінна функція. Вона дозволяє праву в ролі критерію право-мерности чи неправомірності чиїхось прийняття рішень та вчинків. Якщо людина дейст-вует правомірно, та держава й суспільство нічого не винні пред’являти щодо нього претен-зий. Людина визнається чинним відповідально. Ця позитивна ответствен-ность виключає негативну юридичну відповідальність. Отже, право надає свободу дій його володарю, і навіть, будучи юридичним осно-ванием рішень, охороняє людини від несприятливих соціальних последст-вий ухвалення. 4. Цінність права. Право і глобальні проблеми человечества.

У общесоциологическом сенсі поняття соціальної цінності характеризує ті явища об'єктивної дійсності, які можуть задовольняти определён-ные потреби соціального суб'єкта, необхідні, корисні щодо його существо-вания та розвитку. Отже, поняття цінності права покликане розкрити його положи-тельную роль суспільству, для окремої личности.

Звідси следует, что цінність права-это його спроможність служити метою з средст-вом задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і ин-тересов громадян, суспільства на целом.

Можна відзначити такі основні прояви соціальної цінності права. а) Право має передусім інструментальної цінністю. Воно саме й надає действи-ям людей організованість, стійкість, узгодженість, забезпечує їх подкон-трольность. Право цим вносить елементи упорядкування й ладу у обществен-ные відносини, зробила їх цивілізованими. б) Цінність права у тому, що його, втілюючи загальну (узгоджену) во-лю учасників громадських відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, і суспільство загалом. Вища громадська цінність права залежить від тому, що його впливає на поведінку і діяльність людей у вигляді узгодження їх специфічних инте-ресов узгодження їх специфічних інтересів. Право не нівелює приватний инте-рес, не придушує його, а погодить із загальним інтересом. в) Цінність права й тим, що є виразником і определите-лем (масштабом) свободи творчої особистості у суспільстві. У цьому цінність права сосотоит у цьому, що його не свободу позначає взагалі, а визначає кордону, міру цієї свободи. Правильно помічено, що найповніше поводиться як олицетворе-ние і його носій соціальної свободи, соціальної активності, єдиних із соціальної відповідальністю, разом із тим такого ладу у громадських відносинах, кото-рый спрямовано виключення з життя людей сваволі, свавілля, бесконтроль-ности окремих індивідів і груп. р) Цінність права також у її спроможність бути виразником ідеї справед-ливости. Право виступає критерієм правильного (справедливого) розподілу матеріальних благ, воно стверджує рівність усіх громадян перед законом независи-мо від своїх походження, матеріального становища, соціального статусу ін. Зна-чимость права утвердження справедливості очевидна. Це дає основу виведення у тому, що є нормативно закреплённая і реалізована справедли-вость.

Стверджуючи ідеї волі народів і справедливості, право набуває глибокий личнос-тный сенс, стає дійсною цінністю для окремого чоловіки й чело-веческого суспільства загалом. буд) Цінність права полягає у цьому, що його виступає потужним чинником прог-ресса, джерелом відновлення суспільства на відповідність до історичним ходом об-щественного розвитку. Його роль особливо зростає у умовах катастрофи тоталитар-ных режимів, затвердження нових ринкових механізмів. Право в ситуаціях грає помітну роль створенні якісно нової сфери, у якій тільки і споб-ны утвердитися нові форми спілкування і діяльності. е) Безсумнівно, що за нинішніх умовах право набуває воістину планетарне значення. Правові підходи є основою і єдино можливим цивилизо-ванным засобом вирішення питань міжнародного і міжнаціонального характе-ра. Маючи якостями общесоциального регулятора, право ефективне інструментом досягнення соціального світу і згоди, зняття напруженості в об-ществе.

Право-действенный важіль вирішення екологічних проблем і в середині окремо взятої окремо взятої держави, і у рамках світового сообщества.

Оглавление: 1. Загальні питання розуміння правничий та їх значення для практичної діяльності 2. Сутність права. Ознаки права 3. Функції права 4. Цінність права. Право і глобальні проблеми человечества Список використаної літератури: 1. Учебник/Под ред. проф. В.В. Лазарєва «Теорія держави й права»,.

М.:Новый юрист, 1997. 2. Підручник для юридичних вузів і факультетов/Под ред. В. М. Корельського и.

В.Д. Перевалова «Теорія держави й права», М: Издательская група НОРМА;

ИНФ-РА*М, 1998 3. Хропанюк В. М. «Теорія держави й права»:Учебное посібник для вищих учеб-ных заведений/Под ред. проф. В. Г. Стрекозова, М: Дабахов, Ткачёв,.

руки Дімов, 1995 4. Курс лекций/Под ред. Н.І. Матузова і А. В. Малька «Теорія держави й права» М: Юристъ, 1997 5. А.В. Ільїн, О. М. Карамышев, С. П. Маврин «Основи держави й права»:

Учеб-ное посібник для що у вузы/Под ред. Н.І. Мацнева-3-е вид., испр. і доп. Спб.: Видавництво Санкт-Петербурзького университета, 1998 6. С.С. Алексєєв «Держава і право»:Начальный курс, М: Юрид.лит., 1993.

Міністерство загального характеру і професійного образования.

Російської Федерации.

Санкт-Петербурзька державна инженерно-экономическая академия.

Кафедра правоведения.

Реферат на тему.

Ознаки правничий та функції права Студенты 1 курсу, 581 групи Цыкин Антон і Калябин Валера Санкт-Петербург 1998;99г.