Доведення і спростування: способи аргументації

Доведення і спростування: способи аргументації.

План.

1. 1.Доведення тезису.

2. 2.Спростування (критика).

3. 3.Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації.

1.Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об'єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику).

За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане).

1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії.

(1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило $$\frac{А->\text{Т, А}}{Т}$$ — демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати.

(2) Індуктивне доведення — це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.

(3) Демонстрація в формі аналогії - це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.

2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), (ч) члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ — Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.

(1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи:

Перший етап — тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т .

Другий етап — логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків — $$\frac{С\text{F, F}}{\text{~}C}$$ ;

Третій етап — з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: $$\frac{\text{~}Т->\text{С,}\text{~}С}{\text{~}\text{~}Т}$$ або $$\frac{\text{~}\text{~}Т}{Т}$$ Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано.

(2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendo ponens) розділово-категоричного умовиводу: $$\frac{ТВ\text{С,}\text{~}\text{В,}\text{~}С}{Т}$$. Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим < TvBvC >.

2. Критика (спростування) — це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною.

1. Неявна критика — скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації.

2. Явна критика — вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана.

(1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації.

— Критика тезису — спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву «зведення до абсурду»: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):

1. Т 2. $$\frac{С\text{F, F}}{\text{~}C}$$. 3. $$\frac{Т->\text{С,}\text{~}С}{\text{~}Т}$$. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію.

— Критика аргументів — і, отже, доведення хибності всього тезису.

— Критика демонстрації - показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: «Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок…», «Факти переконливо підтверджують ідею про те, що…» .

(2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому:

1. 1)Чітко і розгорнуто представити тезис;

2. 2)Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента;

3. 3)Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція.

(3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший — конструктивно-деструктивна композиція (КДК) — спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга — деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) — навпаки.

Лекція ІІ (Гіпотеза) План.

1. 1.Перевірка гіпотези.

2. 2.Способи доказу гіпотези.

1. Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне виведення витікаючи із гіпотези наслідківдругий — співставлення наслідків з фактами.

1) Дедуктивне виведення наслідків. Знаючи особливості гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід: якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце S1, S2, …, Sn. Схеми: (Г, S2, …, Sn).Логічному аналізу при перевірці підлягає як припущення Н1, так і інші версії - Н2, Н3, … Нn, тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи.

2) Співставлення наслідків з фактами. Ціль співставлення — спростування чи підтвердження версії. 1) Спростування версії протікає шляхом виявлення фактів, які суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з Н1 було виведено S1, S2, …, Sn, але появились факти а1, а2, які суперечать S1, S2, то спростовується і саме припущення. Міркування в цьому випадку протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: $$\frac{\text{Н-S,}\text{~}\text{S}}{\text{~}Н}$$. Витікаючи з версії наслідки повинні не просто не співпасти, суперечачи фактичним обставинам справи, інакше версія не вважається спростованою. Особливе місце тут посідає перевірка судом і слідством обставин у вигляді слідчого чи судового експерименту, що може виявити нове в справі і суттєво змінити її., спростувати попередні версії, виявити що є неправильно і т.д. Послідовне спростування в процесі перевірки попередніх версій протікає методом виключення в формі заперечно-ствердного модусу розділово-категоричного умовиводу: $$\frac{{Н}_1{Н}_2{\text{Н}}_3,\text{~}{Н}_1,\text{~}{Н}_2}{{Н}_3}$$. 2) Підтвердження версії. Гіпотеза чи версія (Н) підтверджується, якщо виведені з неї наслідки (S) співпадають з новими виявленими фактами. Якщо ймовірність вихідної гіпотези виразити зірочкою Н*, то будучи підтвердженою, вона стає більш ймовірною $$\frac{\text{Н*}->\text{S, S}}{\text{H**}}$$. Дедуктивне виведення з гіпотези наслідків виведення наслідків S1, S2, …, Sn витікає з неї з логічною необхідністю. Але реальне виявлення кожного з них — це очікування, яке розцінюється в термінах ймовірності. При цьому ймовірність кожного наслідку повиннаж бути вище йомвіності самої гіпотези Р (S) > Р (Н), лише тоді можна підвищити першопочаткову ймовірність гіпотези, виявивши її наслідки. Недоцільно виводити наслідки ймовірність яких Р (S) = Р (Н), також недоцільно Р (S) < Р (Н) і нічого не дають Р (S) = 1, вони є достовірні і незалежні від гіпотези.

2. В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення- (2) логічний доказ гіпотези- (3) безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків.

(1) Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи.

(2) Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об'єктивні обставини і т.п.).

Логічний доказ гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного чи (б) прямого доказування.

а) Побічне доказування протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: $$\frac{{Н}_1{Н}_2{\text{Н}}_3,\text{~}{Н}_1,\text{~}{Н}_2}{{Н}_3}$$. Висновок в цьому виводі може розцінюватися як достовірний, якщо, по-перше, побудований вичерпний ряд версій, пояснюючих досліджувану подію, і, по-друге, в процесі перевірки версій спростовані всі хибні припущення. Версія, яка вказує на причину, яка залишилась, в цьому випадку буде єдиною, а виражене в ній знання буде виступати уже не як проблематичне, а як достовірне. Цей спосіб доказування, відомий як метод виключення.

б) Пряме доказування гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.

При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною: $$\frac{\text{Н-S, S}}{\text{? H}}$$. Логіка не вважає демонстративним перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави (основи).

Якщо наслідки (Sа, Sв, …, Sn) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (Fа, Fв, …, Fn), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н1, і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв’язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: «якщо і тільки якщо Н1, то (Sа, Sв, …, Sn)». Н1S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів Fа, Fв, …, Fn і співпадає з наслідками Sа, Sв, …, Sn, то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н1. Міркування приймає вид: $$\frac{{Н}_1->\text{S, S}}{H_1}$$ .