Сутність та загальна характеристика кадрової політики в правоохоронних органах (реферат)

Реферат на тему:

Сутність та загальна характеристика кадрової політики в правоохоронних органах Сучасний етап розвитку державної служби в органах, структурах і підрозділах внутрішніх справ [2- 3- 4, с. 258−264- 5, с. 34−41- 6- 7, с. 87−91] вимагає проведення якісно нової кадрової по­літики. Вбачається, що розкриття сутності кадрової політики пов’язане з уживанням таких су­міжних дефініцій, як: «кадри», «персонал», «кадрова функція», «робота з кадрами», «кадрова ро­бота». Вони досить часто використовуються як у науковій літературі, так і в практичній ді­яльності працівників органів внутрішніх справ, зокрема кадрових підрозділів [8- 9, с. 43−48- 10, с. 51−57]. Так, термін «кадри» походить від французького «cadre» [11, с. 23], що в перекладі оз­начає рама, рамка. До французької мови цей термін потрапив з латинської, де мав значення «чо­тирикутник». Саме в такій формі, в минулому, вивішувався для широкого ознайомлення офі­ційний список працівників державних установ. Поступово відбувалося перенесення зна­чен­ня слова з рамки на документ, а з документа на його зміст. У першій половині ХІХ ст. слово «кадри» починає вже застосовуватись для позначення постійного штату військових «під­ро­з­­ділів», що сприяло появі таких понять, як «кадрова армія», «кадровий військовий», «кадровик» [12, с. 185].

Поняття «кадри органів внутрішніх справ» можна трактувати у вузькому і широкому ро­зу­мінні. Так, трактуючи дане поняття у вузькому значені, деякі вчені відносять до кадрів лише тих осіб, які займаються організацією і виконанням управлінських рішень [11, с. 9]. Інші автори ще більше звужують поняття кадрів, відносячи до них тільки посадових осіб [13, с. 4]. Традиційно до кадрів органів внутрішніх справ відносять лише працівників, які мають спеціальні звання, то­бто атестованих працівників [14, с. 6]. Однак вважаємо більш доцільним вживання терміна «ка­дри органів внутрішніх справ України» в широкому значенні і відносити до означеної ка­тегорії усіх працівників як атестованих, так і неатестованих, які працюють у системі МВС. От­же, широкий підхід до розуміння кадрів органів Міністерства внутрішніх справ дозволяє ві­докремити такі їх основні характеристики. По-перше, це особи, які постійно чи тимчасово ви­конують службово-трудові функції. По-друге, виконання функцій відбувається на підставі тру­дового договору чи контракту. По-третє, такі функції виконуються ними у межах основної про­фесії або спеціальності. По-четверте, здійснення цих функцій відбувається на платній ос­нові. Класифікація ж кадрів органів внутрішніх справ повинна відбуватися за такими кри­те­рі­ями: соціальними об'єктивними ознаками особи (стан, вік, освіта тощо) — посадовим ста­­но­ви­щемправовим становищем у системі управління (посадові особи, представники влади, пра­цівники) — функціональною ознакою в процесі управління.

" Персонал" від лат. «persona» — особа. Застосування цього поняття відображає реальне під­вищення ролі людського фактора у забезпеченні ефективного функціонування органів вну­трішніх справ, зростання залежності результатів їх діяльності від якості розвитку, мотивації та характеру використання всього персоналу та кожного працівника окремо. У науковій лі­те­ра­турі з управління існують різні підходи вчених до розуміння терміна «персонал». Так, Г. Г. Во­робйов протиставляє персонал кадрам як «чомусь абстрактному, відокремленому та за­старілому» [15, с.109−115]. На думку О.В. Крушельницької та Д. П. Мельничука, термін «кадри» в зарубіжних і вітчизняних джерелах часто ототожнюється лише із частиною працюючих — спе­ціалістами або робітниками високої кваліфікації і стажем роботи на даному підприємстві. У свою чергу, термін «персонал», на їх думку, є найбільш доцільним на рівні організації, ос­кільки визначає особовий склад організації, який працює за наймом і характеризується пев­ними ознаками [16, с. 10]. Поряд із протиставленням понять «персонал» та «кадри» роз­пов­сюдженим є і використання їх як понять-синонімів. Так, на думку В.Р. Вєсніна, «персонал або кадри — це основний штат працівників організації, який виконує різні виробничо-гос­по­да­рчі функції» [17, с. 12]. На думку О. М. Бандурки, кадри або персонал — це основний штатний склад працівників організації, які виконують різні організаційно-технологічні та виробничо-гос­подарські функції [12, с. 185]. За останні роки в органах внутрішніх справ широко вжи­ва­єть­ся поняття «персонал», що знайшло своє відображення у назві відповідних департаментів, від­ділів, посад, проблематиці науково-практичних конференцій тощо [18- 19- 20]. Що стосується ро­з­межування понять «персонал» та «кадри», то, на нашу думку, воно є видуманим, оскільки ці поняття означають одне і те ж, відмінність їх полягає тільки у мовному походженні. Якщо взя­ти за основу порівняння (розмежування) історичний аспект, то зазначимо, що до 90-х ро­ків ХХ століття часто вживаним було поняття «кадри», а починаючи із 1990;х років та й у наш час більш вживаним (розповсюдженим) є поняття «персонал», що пояснюється появою за­ру­біжних теорій з менеджменту [21- 22- 23- 24], управління персоналом [25- 26- 27- 28], уп­рав­лін­ня трудовими ресурсами [29] та управління людськими ресурсами [30- 31].

Беручи до уваги вищенаведене, доцільним є таке визначення персоналу органів внутрішніх справ, як сукупності працівників (як атестованих, так і не атестованих), які виконують службово-опе­ративні, організаційно-технологічні чи виробничо-господарські функції та зараховані до шта­тів системи МВС України.

У свою чергу, в системі органів Міністерства внутрішніх справ поняття «кадрова функція» та­кож визначається по-різному. Так, Г. О. Туманов визначає її як виконання завдань соціального за­безпечення систем і процесів управління в сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю шляхом залучення людей, які мають певні якості, до реалізації трудових функцій в організаційних межах Міністерства внутрішніх справ чи його структурних підрозділах [32, с. 13]. Л.М. Колодкін зазначає, що кадрова функція — це «забезпечення нормальної діяльності ор­ганів та підрозділів внутрішніх справ щодо виконання покладених на них обов’язків шляхом під­бору, розстановки, навчання кадрів, які відповідають певним вимогам» [33, с. 62]. В.М. Плі­шкін, кадрову функцію органів внутрішніх справ визначає як «специфічно повторювану ді­яль­ність, здійснювану в процесі управління органами внутрішніх справ, змістом якої є: за­без­пе­чення органів і підрозділів необхідним, відповідаючим певним вимогам контингентом людей, а також інформацією про нього, впровадження науково обґрунтованих методів добору, роз­с­тановки, навчання, виховання, стимулювання кадрів, правового регулювання проходження слу­жби та надання правового захисту рядовому і начальницькому складу» [34, с. 601−602]. О. М. Бандурка в поняття кадрової функції включає: «1) визначення кількості працівників, їх по­садових категорій і рівня професійної підготовки- 2) роботу з кадрами: підбір, розстановку, пе­реміщен­ня, формування резерву, оцінку службової діяльності працівників- 3) стимулювання тру­дової активності й виховання кадрів- 4) застосування заходів морального й матеріального сти­мулювання- 5) підготовку кадрів» [12, с. 192−193].

Проблемним є розмежування понять «кадрова політика» та «кадрова робота». Так, деякі вче­ні вважають вказані поняття синонімами, інші, відокремлюючи термін «кадрова політика», не ба­чать відмінностей між поняттями «кадрова робота» і «роботою з кадрами» [35- 36, с. 3−10]. Вперше про­блему розмежування означених термінів актуалізував Г. О. Туманов. На його ду­мку, кад­ро­ву політику необхідно розглядати як стратегію підбору, використання, підготовки і пе­ре­під­го­товки кадрів, що обов’язково закріплюється чинним законодавством та реалізується усіма під­системами суспільства й держави [32, с. 14]. М.І. Ануфрієв щодо цього зазначає, що по­няття «кадрова робота» і «робота з кадрами» близькі за змістом тому, що передбачають уже саму діяльність щодо підбору, розстановки, навчання та виховання персоналу органів внутрішніх справ [37]. Однак, якщо роботу з кадрами повинні здійснювати певним чином усі по­садові особи, то безпосередньо кадрова робота здійснюється меншим колом осіб, а саме: ке­рівниками, безпосередньо відповідальними за набір і призначення на посади осіб, та кад­ро­ви­ми апаратами.

Отже, сутність і роль системи кадрового забезпечення визначаються кадровою політикою, що є винятковим правом МВС України як центрального органу виконавчої влади [38]. На на­шу думку, термін «кадрова політика» як соціальне явище має багаторівневу структуру і є зна­чно ширшим за змістом, ніж термін «кадрова робота». Так, кадрова політика полягає: у ви­робленні стратегії і тактикистворенні на їх основі програми діяльностівизначенні курсупе­редбаченні результатів діяльності. У свою чергу, кадрова робота складається із: сукупності тех­нологій, засобів, механізмів здійснення кадрової політикиорганізації роботи з кадрамибезпосереднього процесу кадрової роботи. Кадрова політика в органах внутрішніх справ виз­начає основні завдання, принципи, зміст, форми і методи реалізації кадрової функції.

Засобом здійснення кадрової політики є робота з кадрами, яка визначає увесь комплекс за­ходів і процедур, пов’язаних з реалізацією кадрової функції і кадрової політики. Роботою з ка­драми займаються всі особи, які в межах своєї компетенції відповідають за керівництво під­леглими. Поняття «робота з кадрами» є близьким за змістом до терміну «кадрова робота», але ширшим за нього. Роботою з кадрами займаються керівники органів внутрішніх справ, їх структурних підрозділів, підприємств, організацій, установ, а кадрова робота — це функція ке­рівників і працівників кадрових апаратів. Кадрова робота, також як і робота з кадрами, є за­собом реалізації кадрової функції і кадрової політики. У тому, що певна частина працівників уп­равління виробляє кадрову політику, реалізовує її в роботі з кадрами, а також здійснює ка­дрову роботу, мабуть, і полягає основна причина змішування даних понять.

Суб'єкт кадрової політики — це носій певних повноважень, прав та обов’язків при ви­роб­лен­ні та реалізації кадрової політики, активний учасник кадрових процесів. До суб'єктів кадрової по­літики ми відносимо: МВС України, Колегію МВС України, міністра внутрішніх справ, Де­партамент по роботі з персоналом та його підпорядковані підрозділи на місцях, а також їх ке­рівників. Об'єкт — це те, на що спрямована предметно-практична діяльність суб'єкта кадрової по­літики. До об'єктів можна віднести працівників органів внутрішніх справ у цілому або ок­ремі їх категорії (управлінські кадри, слідчі, дільничні інспектори тощо), які реалізують на пра­ктиці кадрову політику МВС України. Поняття об'єкта кадрової політики включає всі кад­ро­ві ресурси органів внутрішніх справ, як атестований, так і неатестований склад. Тому це по­няття не можна зводити лише до керівних чи навіть управлінських кадрів.

Кадрова політика в органах внутрішніх справ включає вимоги до управлінського процесу: пла­нування роботи як з колективом підрозділу, так і з окремими працівникамирозміщення пра­цівників за професією і посадою відповідно до їх здібностейзакріплення за новачками дос­відчених, професійно підготовлених працівників, які мають необхідні педагогічні та моральні яко­стіуміння змінювати стиль керівництва залежно від ситуаціїсвоєчасний та ефективний кон­троль за службовою діяльністю працівників. Центральним напрямом кадрової політики в ор­ганах внутрішніх справ є науково обґрунтоване використання персоналу.

Наказом МВС України № 515 від 30 червня 2001 р. було затверджено Комплексну програму ка­д­рової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і ди­с­ци­п­ліни на 2001;2005 роки [39]. Відповідно до цієї Програми основна мета кадрової політики по­­­лягає у забезпеченні організаційно-правових, соціально-виховних, морально-психологічних, ма­­теріально-технічних, фінансово-економічних та інших умов для формування високопрофе­сі­­й­но­го кадрового корпусу органів, структур і підрозділів внутрішніх справ, здатного ефективно, на високому рівні вирішувати завдання в сфері правоохоронної діяльності.

Мета кадрової політики забезпечується виконанням таких завдань: реалізація єдиної ка­д­ро­вої політики Міністерства внутрішніх справ Україниорганізація кадрової роботи на основі все­бічного використання досягнень науки, передового вітчизняного та зарубіжного досвідуудо­сконалення управління кадровими процесами на основі сучасної системи науково-ана­лі­ти­чного та інформаційного забезпеченнярозвиток нормативно-правової бази кадрової ро­бо­ти та її постійне вдосконалення з урахуванням сучасних вимогвизначення науково обґрун­то­ваних нормативів кадрового забезпечення органів внутрішніх справзабезпечення органів та підрозділів внутрішніх справ кваліфікованими і компетентними кадрамизабезпечення реа­лізації соціальних прав і гарантій працівників органів внутрішніх справ.

Основними принципами кадрової політики визнано такі, як: наукова обґрунтованість по­т­реби органів та підрозділів внутрішніх справ у працівниках тієї чи іншої кваліфікаціїретельність ві­д­бору та вивчення працівників за їх діловими і моральними якостямипоєднання довіри і по­ваги до працівників органів внутрішніх справ з принциповою вимогливістю до нихсво­є­час­не оновлення кадрів, оптимальне поєднання чисельності досвідчених та молодих пра­ців­ни­ківправовий і соціальний захист працівників органів внутрішніх справ.

На нашу думку, у чинній Комплексній програмі кадрової політики в органах та підрозділах вну­трішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001;2005 роки [39] міститься ряд недоліків, які потребують подальшого виправлення. Серед яких: 1. Відсутність етапів впро­вад­ження Програми значно ускладнює процес реалізації даного нормативного документа. 2. Од­ними із ключових термінів Програми є поняття «пер-сонал», «кадри», «кадрова робота», «ка­дрове забезпечення», однак їх значення в тексті не розкривається. 3. Принципи кадрової по­літики слід доповнити такими, як: законність, рівність громадян під час відбору до органів вну­трішніх справ, гуманізм, гласність, науковість, системність, комплексність, компетентність. 4. Цілий ряд перспективних заходів, передбачених у Програмі, а саме: конкурсний відбірство­рення недержавної (альтернативної) підготовки та перепідготовки персоналуобов’язкове дер­жавне страхування та ін., на сьогодні уже існують у системі кадрового забезпечення органів вну­трішніх справ. 5. Як недолік, необхідно назвати відсутність у Програмі такого пункту, як «Фу­нкції кадрової політики», до яких, на нашу думку, доцільно віднести наступні функції: пла­нування, прогнозування, виховну та ін. 6. У Програмі пропонується підготувати ряд но­р­ма­тивних актів з питань проходження служби в органах внутрішніх справ. На нашу думку, ці пи­тання повинен регулювати єдиний узагальнюючий нормативно-правовий акт — Закон Ук­ра­їни «Про державну службу в органах внутрішніх справ», що дозволить виключити ду­б­лю­ван­ня та неузгодженість окремих положень різних нормативних актів, підвищить якість від­по­від­ної правозастосовної практики.

Настав час усвідомити, що ефективність кадрової політики визначається не кількістю зав­дань, які вона декларує, а отриманням кінцевих результатів діяльності органів внутрішніх справ — надійної охорони громадського порядку, оперативного розкриття злочинів та інших пра­вопорушень забезпечення громадської безпеки, охорони прав, свобод і законних інтересів фі­з­ичних та юридичних осіб, що в кінцевому результаті позитивно відобразиться на іміджі пра­цівників органів внутрішніх справ, повазі до їх роботи з боку населення.

Таким чином, під кадровою політикою в органах системи Міністерства внутрішніх справ необ­хідно розуміти систему основних цілей, принципів, форм, методів, завдань і способів нор­мативно визначеної і цілеспрямованої діяльності спеціально уповноважених посадових осіб щодо професійної орієнтації, прогнозування і планування кадрових потреб, відбору, під­готовки, розстановки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та їх соціально-правової за­хищеності, тобто забезпечення органів і підрозділів внутрішніх справ кадрами, які володіють не­обхідними діловими, моральними та професійними якостями.

Література:

1. Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. О.М. Бандур-ки. — Хар­ків: Ун-т внутр. справ, 1998. — 305 с.

2. Державна служба в Україні: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Видавничий Дім Ін-Юре, 1999. — 272 с.

3. Венедиктов В. С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як дер­жавних службовців: Наук.-практ. посібник. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 188 с.

4. Іншин М.І. Соціально-правова природа державної служби // Вісник Національного уні­вер­ситету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 258−264.

5. Петришин О. В. Державна служба в Україні: особливості загальної теорії права // Вісник Ака­демії правових наук України. — 2001. — № 2. — С. 34−41.

6. Кудрявцев А. В., Сергун П. П. Служба в органах внутренних дел. — М.: Юрид. лит., 1996. — 234 с.

7. Телегин А. С. Некоторые вопросы прохождения государственной службы в органах ми­лиции // Служба в государственных и общественных организациях: Межвуз. сб. науч. тр. / Под ред. Д. Н. Бахрах (отв.ред.) и др. — Свердловск: СЮИ, 1988. — С. 87−91.

8. Фатула А. В. Закрепления кадров в органах внутренних дел интенсивно развивающе-гося рег­иона. — М.: Академия МВД СССР, 1988. — 59 с.

9. Роша А. Н. Проблема кадров и варианты ее решения в горрайорганах внутренних дел // Теория и практика управления горрайорганов внутренних дел. — М.: Академия МВД СССР, 1980. — С. 43−48.

10. Дыдра С. Г. О проблемах повышения профессионализма кадров органов внутренних дел // Проблемы организации работы с личным составом органов внутренних дел: Труды Академии. — Москва, 1993. — С. 51−57.

11. Гербер Р., Юнг. Г. Кадри в системі соціального управління. — М.: Прогресс, 1970. — 184 с.

12. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. — Хар-ків: Ун-т внутр. справ, 1998. — 480 с.

13. Лебин Б. Д., Перхильев М. Н. Кадры аппарата управления в СССР. — Л.: Наука, 1970. — 216 с.

14. Безуглов В. Г. Кадры органов внутренних дел. — М.: УУЗ СССР, 1976. — 256 с.

15. Воробьев Г. Г. Человеческие ресурсы и современная служба персонала // Социс. — 1996. — № 11. — С. 109−115.

16. Крушельницька О. В. Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посіб-ник. — К.: Кондор, 2003. — 296 с.

17. Веснин В. Р. Основы менеджмента. — М.: Об-во «Знание» России, 1996. — 472 с.

18. Типове положення про відділ (відділення, групу) роботи з особовим складом управлінь, відділів роботи з персоналом ГУМВС України в АР Крим, м. Києві та Київ-ській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті: Наказ МВС України від 25 листопада 2003 р. № 1458.

19. Про посилення профілактичної роботи та забезпечення психологічної надійності персоналу ОВС України: Наказ від 14 липня 2003 року № 767.

20. Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України: Матеріали науково-практичної конференції. — Харків: Вид-во НУВС, 2002. — 24 жовтня. — 252 с.

21. Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента: Пер. с англ. — СПб.: Изд-во «Питер», 1999. — 816 с.

22. Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд. — М.: Гардарики, 1998. — 528 с.

23. Гнейсон Д., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1991. — 319 с.

24. Дмитренко Г. А. Стратегічний менеджмент: цільове управління персоналом орга-нізацій: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998. — 188 с.

25. Рачинський А. П. Питання управління персоналом в органах державної влади // Вісн. УАДУ. — 1998. — № 3. — С. 71−80.

26. Лендьел М. О. Сучасні методики управління персоналом: теоретичні та практичні аспекти. — Ужгород, 1998. — 283 с.

27. Сущенко В. Д., Смирнов А. М., Коваленко О.І., Смирнов А. А. Організація управ-ління персоналом в ОВС. — К.: Академія внутрішніх справ, 1999. — 352 с.

28. Барко В.І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (про активний підхід): Монографія. — К.: Ніка центр, 2003. — 448 с.

29. Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами: Навч. Посіб-ник. — Житомир: ЖГП, 2000. — 304 с.

30. Управління людськими ресурсами в державних організаціях: Лекційно-практичний курс. — Ужгород: ЦДМУ, 1995. — 122 с.

31. Воробьев Г. Г. Человеческие ресурсы и современная служба персонала // Социс. — 1996. — № 11. — С. 109−115.

32. Туманов Г. А. Организация управления в сфере охраны общественного порядка. — М.: Юрид. лит, 1972. — 138 с.

33. Колодкин Л. М. Организационные и правовые основы работы с кадрами органов внутренних дел. — М.: Академия МВД СССР, 1979. — 174 с.

34. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Ю. Ф. Кравченка. — К.: НАВСУ, 1999. — 702 с.

35. Дамов Ю. В., Филимонов Н. В. Отбор и формирование кадров уголовного розыска: Учебное пособие. — Омск: ВШМ МВД СССР, 1990. — 88 с.

36. Кириченко І.Г. Підготовку кадрів для органів внутрішніх справ України на рівень вимог сьогодення // Інформаційний бюлетень. — 1995. — № 4. — С. 3−10.

37. Ануфрієв М.І. Становлення, розвиток та основні напрями удосконалення відомчої багатоступеневої системи підготовки персоналу ОВС // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 9. — С. 7−20.

38. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджено Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 1774.

39. Про Комплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авто-ритету міліції: Наказ МВС України від 29 січня 1999 р. № 61.