Алегорично-моральний змiст сюжету драми «Гостина старої дами»

Алегорично-моральний змiст сюжету драми «Гостина старої дами» .

В есе «Проблеми театру» Фрiдрiх Дюрренматт стверджував, що найбiльш вдалою формою для висвiтлення конфлiктiв сучасностi є трагiкомедiя. Гротескнi перебiльшення, балаганнi жарти та несподiванi парадокси властивi трагiкомедiї, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу свiту та людини, але й показати механiзми несправедливостi. «Гротеск — одна з великих можливостей бути точним,» — казав вiн. Отже, невипадково його найкращу п'єсу «Гостина старої дами» написано саме в такому жанрi.

Багато письменникiв у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твiр, де це вiдбувається не з однiєю людиною, а одразу з усiма мешканця ми цiлого мiста. Ф. Дюрренматт у своїй п'єсi намагається зрозумiти саму здатнiсть людей приймати злочин за норму, розкриває соцiальнi та психологiчнi причини, що пояснюють iнертнiсть або вiдверте сприяння злу.

" Ми присутнi при одному з найбiльших соцiальних експериментiв нашої епохи" , — каже радiокоментатор у п'єсi. Так, сюжет п'єси обертається навколо подiї, справдi надто схожої на експеримент: до невеликого мiста Гюллена приїздить стара i дуже заможня дама, що пропонує подарувати мiсту мiльярд за вбивство колишнього коханця. Колись Iль (Iмена героїв у рiзних перекладах не спiвпадають: «Iль» у iншому варiантi «Iлл», Клер Цаханесiн — Клара Цаханасьян) зрадив Клер Цаханесiн i вiдмовився вiд батькiвства, купивши за лiтр горiлки двох лжесвiдкiв, не здогадуючись, що покарання може дiстати його через багато рокiв. Але справжнiй конфлiкт п'єси не в цiй iсторiї кохання, а в тому, як саме i чому мешканцi Гюллена погоджуються вчинити вбивство. Клер виступає у ролi каталiзатора конфлiкту мiж суспiльством i особистiстю.

Гюллен — маленьке мiстечко, що перебуває у станi занепаду. Навiть потяги зазвичай не зупиняються на станцiї, але мешканцi пам’ятають про кращi часи, коли Гюллен був «одним з перших в країнi» i навiть «в Європi». У цьому мiстi живуть пересiчнi люди. В авторському коментарi до п'єси Дюрренматт навмисне наголошував на тому, що «вони саме такi, як i ми» .

Клер, упевнена у тому, що за грошi можна купити будь-що, обiцяє подарувати мiльярд за вбивство Iля. Спочатку бургомiстр робить вигляд, що пропозицiя його обурила («Краще бути жебраком, нiж катом»), iншi люди або не сприймають ситуацiю серйозно, або майже щиро протестують проти злочину. Але згодом ставлення до майбутньої подiї поступово змiнюється. Показним є змiнення ставлення учителя, що спочатку засуджує дiї Клер, але поступово стає одним з найактивнiших учасникiв злочину, бо «спокуса надто велика, а наша бiднiсть надто гiрка». Але вiн, на вiдмiну вiд iнших, хоча б розумiє, що коїться саме злочин — бiльшiсть дурить сама себе, шукаючи моральнi виправдання вбивству. Мовляв, убити Iля треба заради пiднесення загальної моральностi, вiдновлення справедливостi тощо. Звiсно, справжньою причиною є обiцянi грошi. Нiхто не помiчає власного лицемiрства. Створюється враження, що достатньо кiлькох демагогiчних заяв — i виправдати можна будь-що. «Помер вiд радощiв,» — стверджує бургомiстр пiсля того, як натовп накинувся на Iля. Саме натовп: вбивають Iля усiм загалом.

" Однак не має нiчого жахливiшого за бiднiсть, тому що в нiй нема шляхетностi" - запевняє хор у фiналi.

Бiднiсть матерiальна доповнюється у обивателiв бiднiстю моралi, чи взагалi душi. Навiть Iль, що аж нiяк не був порядною людиною, на загальному тлi стає схожим на героя перед фiналом п'єси.

Що жахливiше: висунута Клер умова або таке-от «виправдане» вбивство? Прямо це питання не ставиться, але перебiг подiй п'єси натякає, що гiршим є саме виправдання злочину перед його здiйсненням, бо воно потенцiйно вiдкриває можливостi новим подiбним злочинам й навiть бiльшим. У Клер були особистi причини для помсти, мешканцi Гюллена просто продали за грошi свої принципи.

Але знову ж таки у коментарi до п'єси Дюрренматт наголошує: «Цi люди теж не злодiї», вони просто слабкодухi, вони легковажнi, вiрять, що «все минеться» .

Отже, об'єктом осуду автора були не окремi вчинки подiбних людей, а сам принцип егоїстично байдужого ставлення до справедливостi.

Можна додати, що бiльшiсть масштабних злочинiв у реальному життi, якщо уважнiше придивитись, здiйснюється за схожим принципом: хтось першим дає «моральне» виправдання, хтось просто усувається вiд вирiшення моральної проблеми, а в результатi всi стають спiвучасниками (не має значення — активними чи пасивними). Це робить змiст п'єси алегоричним: у нiй йдеться не лише про конкретне вбивство, а про механiзми, що змушують звичайних людей непомiтно для самих себе ставати спiльниками будь-яких злочинiв. Бiднiсть i приниження з одного боку, спокуса — з iншого, а результат: злочин скоєно, i ще одна брехня здобула право на життя.

Виводячи вбивство за межi окремого конфлiкту мiж окремими особами, Ф. Дюрренматт змушує нас замислитися у тому числi i над природою власних вчинкiв. Практично кожен з мешканцiв Гюллена мав змогу насправдi виступити за законнiсть, але цього не сталося. Вони отримали свої грошi, але втратили дещо бiльше: совiсть i душу. Злочин тягне за собою iнший злочин, за який доведеться вiдповiдати, вiдтепер до кожного може прийти така стара дама.

Чи не слiд колись покласти край мовчазнiй спiвучастi в злочинах?