Конструкційне закріплення правового статусу особи в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Конструкційне закріплення правового статусу особи в Україні

План.

1. Вступ. Зміст понять людина, особа, громадянин.

2. Правовий статус особи (поняття).

3. Принципи правового статусу особи.

3.1. Рівність конституційних прав і свобод громадян України та їхня рівність перед законом.

3.2. Невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини.

3.3. Невичерпність, гарантованість і нескасованість конституційних прав і свобод.

3.4. Недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод у поточному законодавстві.

3.5. Єдність прав людини та її обов’язків перед суспільством.

1. Вступ. Зміст понять людина, особа, громадянин.

Розділ II Конституції України присвячений врегулюванню пи­тань, пов’язаних з основами пра­вового статусу людини й грома­дянина. Вивчення положень цьо­го розділу доцільно починати зі встановлення змісту понять «лю­дина», «особа», «громадянин».

Термін «людина» означає біосоціальну істоту, тобто одну з форм земного життя, яка наді­лена здатністю мислити, ство­рювати й використовувати зна­ряддя праці, володіє членороз­дільною мовою й може нормаль­но розвиватися лише в широко­му й тісному спілкуванні з собі подібними. Таким чином, цей термін характеризує представ­ника роду людського (індивіда) як особливу колективістську біо­логічну істоту.

Поняття «особа» характери­зує людину як суб'єкта, що вже має індивідуальні, саме цій кон­кретній людині притаманні інте­лект, моральні та інші якості, сформовані в процесі суспільно­го життя.

«Громадянин» — це особа, яка перебуває у сталих юридич­но визначених зв’язках із конк­ретною державою, що знаходить своє вираження в наявності від­повідного громадянства.

Виходячи з викладеного й слід розуміти застосування тер­мінів «людина» й «громадянин» у цьому розділі Конституції України. Якщо в статті йдеться про громадян, то відповідне право чи обов’язок поширюються тільки на осіб, які мають грома­дянство України. У випадках за­стосування термінів «людина», «кожен» наявність громадянства України, громадянства інших держав або відсутність будь-якого громадянства не впливає на об'єм змісту відповідного права або обов’язку.

2. Правовий статус особи (поняття).

При розгляді конкретних по­ложень цього розділу Конститу­ції України слід виходити з того, що, існуючи в суспільстві, люди­на не може не керуватися пев­ними правилами поведінки, сформульованими в різних со­ціальних нормах: моралі, зви­чаях, релігійних постулатах тощо. Найважливіші за своїм змістом і наслідками для особи, держави й суспільства відносини врегульовуються правом, тобто загальнообов’язковими прави­лами поведінки, які виходять від держави й забезпечуються нею. Сукупність правових приписів, спрямованих на врегулювання поведінки людини й грома­дянина в суспільстві та державі, називається правовим статусом особи. Саме закріпленню основ правового статусу особи в Україні й присвячений розділ її Кон­ституції, який є найоб'ємнішим і складається з 48 статей.

3. Принципи правового статусу особи.

У статтях 21−24 Консти­туції закріплюються основні прин­ципи правового статусу особи в Україні, під якими треба ро­зуміти ті основні ідеї, що покла­дені в основу змісту Й умов реа­лізації прав та обов’язків людини в нашій державі. Таких прин­ципів кілька. їх варто розгляну­ти детальніше.

3.1. Рівність конституційних прав і свобод громадян України та їхня рівність перед законом.

Це означає, що надання будь-яких привілеїв або запровадження якихось обмежень для громадян України за ознаками раси, кольо­ру шкіри, політичних та інших переконань, соціального поход­ження, майнового стану, за мов­ними або іншими ознаками на­лежить розглядати як порушен­ня Конституції й законів Укра­їни, а винних у цьому притягу­вати до відповідальності. Особ­ливо підкреслюється принцип рівності прав жінки та чоловіка, а також дітей у їхніх правах не­залежно від походження чи від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

3.2. Невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини.

У відповідності з цим принципом не допускається не тільки відіб­рання прав і свобод, якими лю­дина володіє, але й їх порушен­ня, тобто обмеження зміст/, ство­рення перешкод для їх реалізації тощо. Разом із цим треба мати на увазі, ще в передбачених Кон­ституцією України випадках певні права та свободи людини й громадянина можуть бути об­межені. До таких випадків стат­тя 64 Конституції відносить умови воєнного або надзвичай­ного стану в країні. Але там же наводиться перелік конститу­ційнім прав і свобод, які не мо­жуть бути обмежені в будь-якому випадку.

3.3. Невичерпність, гарантованість і нескасованість конституційних прав і свобод.

Означає, що закріплені в Конституції Украї­ни права та свободи:

а) можуть доповнюватися й розширюватися в майбутньому;

б) мають бути забезпечені відповідними засобами, які б сприяли їх реалізації у повсяк­денному житті;

в) за будь-яких умов не мо­жуть бути оголошені неіснуючи­ми.

3.4. Недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод у поточному законодавстві.

Hoвi закони та зміни, що вносяться до чинних законів, не можуть містити положень, які б можна було розцінювати як зменшення вже існуючих пов­новажень особи. Якщо ж такі норми все-таки будуть прийняті, то вони мають визнаватися антиконституційними й не підлягають упровадженню в життя.

3.5. Єдність прав людини та її обов’язків перед суспільством.

Цей принцип передбачає необхідність наявності у кожної людини як прав, так і обов’язків перед іншими людьми (наприклад, обов’язок не порушувати права і свободи інших людей) та перед суспільством у цілому. Цим за­безпечуються основи впорядкованості суспільних відносин шляхом установлення взаємних прав та обов’язків учасників цих відносин.

Використана література

1. 1.Права людини в Україні - 2005. Харків: Права людини, 2006. 350 с.

2. 2.Права человека.- Нью-Йорк: ООН, 1990. 60с.

3. 3.Права людини.- К.: Право, 1997. 227с.

4. 4.Свобода. Равенство. Права человека.- М:, 1997. 211с.

5. 5.Основи конституційного права України.- Запоріжжя: ЗДУ, 2004. 25с.

6. 6.Історія держави і права.- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 656с.

7. 7.Алексеев Сергей Сергеевич Теория права.- М.: БЕК, 1994. 224с.