Деякі питання адміністративного примусу щодо забезпечення справляння податків (реферат)

Реферат на тему:

Деякі питання адміністративного примусу щодо забезпечення справляння податків Своєчасне і повне виконання податкових зобов’язань є конституційним обов’язком кожної фіз­ичної та юридичної особи. Однак з різних причин платнику податків не завжди вдається ви­конати фінансові зобов’язання перед державою, а деякі суб'єкти і свідомо ухиляються від уча­сті в формуванні державної казни. У зв’язку з цим держава вимушена гарантувати надх­о­д­ження податкових платежів, застосовуючи до майна платників подат-ків передбачені за­ко­но­дав­ством заходи [1].

При порушенні платником податків своїх зобов’язань держава вживає заходи щодо від­но­в­лення своїх прав шляхом застосування штрафних (каральних), а в деяких випадках і санкцій пра­вовідновлювального характеру.

Виконання податкового зобов’язання полягає у сплаті податків, зборів та інших об­о­в'яз­­ко­вих платежів до бюджетів різних рівнів. На жаль, платники податків не завжди добросовісно від­носяться до виконання податкових зобов’язань, порушуючи норми чинного податкового за­конодавства, що стає підставою для притягнення їх до адміністративної, а в деяких випадках, кри­мінальної відповідальності.

Для попередження можливих протиправних дій з боку платників податків органи державної по­даткової служби традиційно застосовують адміністративно-примусові заходи, що су­про­во­джуються наглядом, контролем, перевірками тощо. За рахунок цього створюються надійні умо­ви для забезпечення наповнення державного та місцевих бюд-жетів, захищаються та охо­ро­няються інтереси держави.

Заходи адміністративного примусу — це зовнішня форма його прояву, що застосо-вуються упов­новаженими органами виконавчої влади, контрольно-наглядовими органами з метою за­побігання та припинення правопорушень і притягнення винних у їх вчиненні осіб до ад­мі­ні­с­тративної відповідальності.

Це примусові заходи, що застосовуються до тих, хто не виконує обов’язків, порушує за­борони, тобто здійснює неправомірні діяння [2]. Ці заходи забезпечують примусове при­пи­не­ння протиправної поведінки, недопущення та усунення її шкідливих наслідків, утримання са­мого правопорушника та інших осіб від подібних дій у майбутньому.

У теорії адміністративного права існує декілька класифікацій заходів адмі-ністративного при­мусу. Так, О. Бандурка, Ю. Битяк, С. Гончарук, С. Ківалов, А. Комзюк підтримують за­про­по­новану М. Єропкіним класифікацію заходів адміністративного примусу на заходи ад­мі­ні­стра­тивного запобігання, заходи адміністративного припинення та заходи адміністративного стя­гнення [3].

І. Галаган відокремлює заходи адміністративної відповідальності, припинення та за­по­бі­ган­ня [3]. Ця класифікація, на нашу думку, більш переконлива, оскільки до заходів ад­міністративної відповідальності включені заходи як адміністративних стягнень, так і впли­ву, що застосовуються до неповнолітніх.

О. Альохін, С. Гончарук, А. Кармоліцький, Ю. Козлов, Л. Попов виділяють заходи за­без­пе­чен­ня провадження в справах про адміністративні правопорушення як окрему групу заходів ад­міністративного примусу.

І. Голосніченко та Б. Росинський вважає їх різновидом заходів адміністративного при­пи­нення, оскільки вони застосовуються після початку правопорушення з метою його при­пи­нен­ня [3].

На думку В.Е. Севрюгіна, заходи адміністративного припинення застосовуються у зв’язку з вчиненим правопорушенням і, як усі примусові заходи, є передбаченою законом реакцією на неправомірні дії. В одному випадку припиняється конкретна дія — не-правомірна поведінка. В інших — підставою застосування є конкретний адміністративний проступок. У третьому — си­с­тематичні порушення. Але в будь-якому разі ці заходи є засобом охорони суспільних від­носин від наявних або можливих протиправних посягань [4]. Проте існує відмінність заходів за­безпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, яка полягає в то­му, що вони повинні застосовуватися за чітко визначеною процесуальною формою [5]. За­ходи адміністративно-процесуального забезпечення дозволяють встановити факт пра­во­по­рушення, виявити особу правопоруш-ника, зібрати всі необхідні дані про проступок і скласти від­повідні процесуальні документи [6]. Правом застосування заходів адміністративно-про­цесуального забезпе-чення наділені лише уповноважені на те органи державного управління, що полегшує нагляд і контроль за їх застосуванням. Безпідставне присвоєння повноважень що­до застосування заходів адміністративно-процесуального забезпечення є грубим по­ру­шен­ням законності.

Останнім часом вчені часто звертають увагу на питання, пов’язані із використанням заходів ад­міністративного примусу у різних сферах діяльності органів виконавчої влади. Проте зас­то­су­вання заходів адміністративного примусу в діяльності органів державної податкової служби до цього часу комплексно не вивчалося. Тому метою свого дослідження автор визначив ана­ліз способів та засобів, що застосовуються органами державної податкової служби України для запобігання та припинення правопорушень у сфері оподаткування.

З прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками подат-ків пе­ред бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон 2181) органам ДПС Ук­раїни надано право застосовувати до недобросовісних платників податків такі способи за­б­езпечення справляння податків, як податкова застава та адміністративний арешт активів.

Податкова застава та адміністративний арешт активів — найжорсткіші способи бороть-би із правопорушеннями у сфері оподаткування. Податкова застава — це досить специ-фічний спо­сіб забезпечення не погашеного у строк податкового зобов’язання платника податків. На від­міну від звичайної цивільно-правової застави, підставою для виникнення якої є договір і за­кон, податкова застава виникає лише на підставі закону, до того ж вона навіть не потребує пи­сьмового оформлення.

Законодавець визначив можливість застосування податкової застави до всіх недобросовіс­них платників податків, тобто до юридичних осіб, їх філій, відділень, інших відокремлених під­розділів, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб-підприємців, а також фі­зи­ч­них осіб, які не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, але на яких згідно із за­конами покладено обов’язок утримувати і/або сплачувати податки та збори, пеню та штрафні са­нкції [7].

З зазначеного видно, що податкова застава є процесуальним засобом справляння податків, а право виникнення податкової застави є специфічним. Підставами виникнення податкової за­стави є неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової декларації.

Податкова застава виникає також при несплаті у строки, встановлені законом, суми под­а­т­кового зобов’язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації. У ра­зі, якщо сума податкового зобов’язання визначена контролюючим органом, підставою для ви­никнення права податкової застави є надіслання першої податкової вимоги.

Виникнення права податкової застави супроводжується штрафними санкціями та пенею.

Предметом податкової застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України мо­же бути відчужене і на яке може бути звернено стягнення. Згідно з п.п. 8.2.2 ст. 8 Закону № 2181 предметом податкової застави можуть бути:

— будь-які види активів платника податків, що перебувають у його власності (повному гос­по­дарському віданні) у день виникнення права податкової застави. При цьому під акти­ва­ми необхідно розуміти кошти, матеріальні та нема­теріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі на праві власності або повного господарського відання;

— будь-які інші активи, на які платник податків набуде права власності в майбутньому, до мо­­менту погашення його податкових зобов’язань чи податкового боргу. Прикладом можуть бути акти­ви, які платник податків отримає в майбутньо­му після виконання будь-яких договірних зобов’я­зань.

Необхідно зазначити, що платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову зас­таву у державних реєстрах рухомого чи нерухомого майна. У свою чергу, на податковий ор­ган покладається обов’язок безоплатної державної реєстрації такої податкової застави у від­повідному державному реєстрі застав, за умови, якщо строк дії податкової застави пе­ре­ви­щує 10 днів.

Законом передбачено своєрідний механізм припинення податкової застави.

Одним із способів звільнити свої активи від податкової застави є сплата повної суми по­дат­ко­вого боргу і надання податковому органу копії платіжного документа, що засвідчує цей фа­кт. Основним моментом є те, що сплатити необхідно всю суму податкового боргу, тому що часткова оплата не звільняє активи від податкової застави.

Податкова застава припиняється, якщо податковий борг визнається безнадійним. При цьо­му день визнання податкового боргу безнадійним є днем припинення податкової застави. Ана­логічна ситуація виникає в тому випадку, коли податковий орган одержує довідку про сме­рть фізичної особи-платника податків. Винятком з цього правила є перехід активів такої фі­зичної особи за правом спадщини у власність інших громадян. Підставою для звільнення ак­тивів із-під податкової застави, у разі смерті фізичної особи, є одержане податковим органом по­відомлення відділу реєст­рації актів громадянського стану, складене за встановленою фо­р­м­ою.

Активи платника також звільняються з-під податкової за­стави, якщо минули строки позовної да­вності щодо по­даткового боргу. Згідно зі ст. 15 Закону України № 2181 строк позовної да­вності щодо платежів до бюджету становить 1095 днів, наступних за останнім днем гра­ни­чного строку подання по­даткової декларації, а якщо таку податкову дек­ларацію було подано піз­ніше — за днем її фак­тичного подання.

Одним із способів припинення або ж уникнення податкової за­стави є використання про­це­дури податкової поруки. Підставою для неї є нотаріально засвідчений договір поруки.

Активи звільняються з-під податкової застави при адміністративному чи судовому ос­кар­жен­ні, якщо справа вирішена на користь платника податків. Підставою для звільнення буде рі­шення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування по­даткових зобов’язань або їх частини.

Активи платника податків звільня­ються з податкової застави у випадку прийняття від­по­від­но­го рішення су­дом (арбітражним судом) у межах процедур, визначених законодавством що­до питань банкрутства.

Право податкової застави призупиняється на строк дії арешту активів платника по­датків. Під­ставою є прийняте керівником податкового органу рішення про застосу­вання арешту ак­тивів платника податків.

Ще одним видом адміністративно-процесуального забезпечення справляння податків є ад­міністративний арешт. На думку А. Селіванова, це винятковий захід застосування державного при­мусу. Якщо за Законом платник податків не забезпечений гарантованим грошовим ре­зер­вом, що дає підстави брати на себе відповідальність за погашення податкового зобов’язання або податкового боргу, застосовується адміністративний арешт активів [7]. Його застосування мо­жливе і у випадку невиконання платником податків зобов’язання зі сплати податків та за на­явності у органів достатніх підстав вважати, що ця особа має намір і робить спроби зникнути або ж приховати своє майно. Арешт майна може бути застосований до будь-яких активів юри­дичної особи. Щодо фізичної особи, арешт можна застосувати до будь-яких її активів, крім тих, що не підлягають арешту згідно із додатком до Закону України «Про виконавче про­вадження» від 21.04.99 № 606-ХІV [9].

Закон передбачає винятковий перелік обставин, при з’ясуванні яких може бути застосовано ад­міністративний арешт, зокрема, якщо платник податків має податковий борг і виїжджає за ко­рдон. Закон не розрізняє понять тимчасового виїзду або виїзду на постійне місце про­жи­вання, тому за наявності податкового боргу фізичні особи можуть не планувати відпочинок за кордон. Відсутність у платника податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта під­приємницької діяльності, необхідних ліцензій, патентів тощо також може призвести до зас­то­су­вання адміністративного арешту активів. Особливий порядок арешту активів передбачений при порушенні правил виготовлення, зберігання, переміщення або реалізації товарів, перелік яких встановлено митним законодавством. Строк адміністративного арешту активів не повинен пе­ревищувати 96 годин з моменту винесення рішення, не враховуючи години вихідних та свя­ткових днів. Для продовження строку адміністративного арешту активів керівник по­дат­ко­во­го органу повинен звернутися до суду.

Випадки, коли активи звільняються з-під адміністративного арешту, передбачені у п. 9.5 ст. 9 такі:

— скасування рішення керівника органу про такий арешт;

— погашення податкового боргу платника податків;

— ліквідація платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури бан-крутства;

— закінчення граничного строку накладання адміністративного арешту;

— прийняття рішення судом призупинити адміністративний арешт згідно з вимогами за­ко­но­давства з питань банкрутства тощо [7].

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що податкова застава та ад­мі­ні­стра­тивний арешт застосовуються у примусовому порядку незалежно від волі платника по­дат­ків, з метою припинення протиправної поведінки платника податків та усунення шкідливих на­слідків шляхом примусового стягнення податкового боргу.

Крім того, на нашу думку, в законодавстві необхідно обговорити строки продовження ад­м­іністративного арешту в судовому порядку.

Література:

1. Щербакова О. Е. Государственно-власное принуждение за совершение налогового пра­во­нарушения: постановка проблемы // Приложение к журналу «ЮРИСТ». — 2003. — № 4.

2. Бахрах Д. Н. Административная ответственность: Учебное пособие. — М., 1999. — С. 8.

3. Коломієць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу // Право України. — 2003. — № 2. — С. 105−111.

4. Севрюгин В. Проблеми административного права: Уч. пособие. — Тюмень: ТВШ МВД РФ, ТГУ, 1994. — 90 с.

5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): По-сібник. — Ірпінь, 1998. — 432 с. — С .40.

6. Жуковський А. Г. Административная ответственность в сфере предпринимательских от­ношений. Вопросы теории и практики. — Харьков: ООО «Одиссей», 2000. — 224 с. — С. 28.

7. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та дер-жавними ці­льовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181 // Відомості ВРУ. — 2001. — № 10. — ст. 44.

8. Селиванов А. Адміністрування податків: нові проблеми в адміністративному та фін­ан­­со­вому праві України // Право України. — 2002. — № 2. — С. 34−38.

9. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІ // Відомості ВРУ. — 1999. — № 24. — ст. 207.