Загальна характеристика роботи

соціальний демократія Галичина Буковина.

Актуальність теми. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. однією з провідних течій суспільно-політичного руху та світової політичної думки стала соціал-демократія, котра відіграла значну роль у модернізації західноєвропейських країн, утвердженні сучасних демократичних прав і свобод громадян, гуманістичних цінностей. Соцінтерн на порозі третього тисячоліття залишається однією з авторитетних і впливових міжнародних організацій. Значний інтерес представляє і півторастолітній досвід партійного будівництва соціал-демократії.

У новітній суверенній Україні партії, що проголосили свою орієнтацію на соціал-демократичну ідею та належність до міжнародної соціал-демократії, виникли одними з перших уже на зламі 80−90-х років, однак і дотепер не змогли зайняти належного місця в політичному спектрі. А суперечність між стабільно високим відсотком громадян, що декларують свою прихильність до соціал-демократичної ідеології, та електоральними показниками відповідних політичних сил свідчить, зокрема, і про те, що процес становлення соціал-демократії в Україні не завершений досі.

В історії країн Центрально-Східної Європи соціал-демократичні робітничі партії посідали помітне місце, починаючи з останніх десятиліть ХІХ ст. У Галичині й на Буковині під владою Австро-Угорщини вони були складовою частиною єдиної, федеративної Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА), її національними секціями, що діяли цілком автономно, проте не поривали тісного зв’язку з австрійським робітничим рухом. Звернення до їх минулого могло б сприяти сучасній соціал-демократії, що відроджується після довготривалої перерви, у пошуку власної ідентичності.

Попри значну кількість наукових праць, присвячених робітничому рухові Галичини й Буковини кінця ХІХ — початку ХХ ст., детальна й об'єктивна історія соціал-демократії в регіоні вітчизняною історіографією ще не створена. Разом із тим, доступний сьогодні дослідникові корпус історичних першоджерел дозволяє більш повно, докладно й неупереджено, ніж це робилося досі переважно радянською історичною наукою, відтворити минуле соціал-демократичних партій. З наукового погляду національні секції СДРПА цікаві і як один із проявів суспільного життя національних меншин Галичини й Буковини, що залишається недостатньо вивченим і висвітленим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційний проект виконувався в рамках наукової проблематики Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника «Етнонаціональні, політичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ-ХХ ст.» (протокол № 4 від 06.12.2001 р.).

Об'єктом дослідження в дисертації є автономні національні секції СДРПА кінця ХІХ — початку ХХ ст., які діяли в Галичині й на Буковині, а саме Галицька робітнича партія (ГРП, 1890−1892 рр.), Соціал-демократична партія Галичини і Сілезії (СДПГіС, 1892−1899 рр.), Польська партія соціал-демократична Галичини і Сілезії (ППСД, 1899−1918 рр.), Українська соціал-демократична партія Галичини й Буковини (УСДП, 1899−1918 рр.), Буковинська соціал-демократична партія (БСДП, 1896−1918 рр.), яка у свою чергу складалася з п’яти національних секцій (румунської, німецької, єврейської, польської, української), а також Єврейська соціал-демократична партія Галичини і Буковини (ЄСДП, 1905;1918 рр.) як самопроголошена, але офіційно невизнана секція СДРПА, що теж діяла на основі її програми й статуту.

Предмет дослідження становлять ідейно-політична, організаційна, культурно-просвітня та інша діяльність соціал-демократичних партій Галичини й Буковини, їх взаємини між собою, з австрійською соціал-демократією та іншими політичними силами, а також історичні передумови, причини й фактори, що визначали характер, особливості й перебіг найважливіших процесів у робітничому та соціал-демократичному русі, його місце й значення в суспільно-політичному житті Австро-Угорщини.

Мета дослідження полягає у всебічному й об'єктивному вивченні та висвітленні на основі нових джерел історії зародження, становлення й розвитку національних секцій австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині в складі Австро-Угорської монархії, у контексті найважливіших тенденцій в австрійському й міжнародному робітничому русі, на тлі суспільно-політичного життя регіону, країни, процесів у Центрально-Східній Європі.

Досягнення поставленої мети пов’язане з вирішенням таких завдань:

• — проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;
• — розкрити етносоціальну специфіку досліджуваного регіону та її вплив на характер і особливості соціал-демократичного руху, виявити ідейно-організаційні витоки цього руху, показати його генезис у 70−80-х роках ХІХ ст.;
• — простежити процес організаційного оформлення соціал-демократії в Галичині й на Буковині (90-ті роки ХІХ ст.);
• — окреслити роль галицької та буковинської соціал-демократії в багатонаціональній СДРПА, внесок у її федералізацію за національною ознакою;
• — показати процеси політико-ідеологічного й організаційного становлення національних секцій австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині, їх місце в політичному спектрі;
• — охарактеризувати особливості розвитку соціал-демократичного руху на Буковині, його становища в структурі СДРПА;
• — з'ясувати чинники загострення міжнаціональних суперечностей у соціал-демократичному русі та поступової фактичної дезінтеграції СДРПА після 1905 р.;
• — розкрити конкурентну боротьбу національних секцій австрійської соціал-демократії за вплив на робітничий рух, профспілки напередодні Першої світової війни;
• — висвітлити участь соціал-демократів у національних репрезентаційних інституціях і визвольних змаганнях періоду Першої світової війни;
• — визначити місце та роль соціал-демократії в революційних подіях і державотворенні в 1917;1918 рр.

Для розв’язання дослідницьких завдань застосовано загальнонаукові методи: аналітичний, синтетичний, логічний, індуктивний, систематизації (класифікації) тощо, спеціально-історичні: ретроспекції, періодизації (діахронний), порівняльно-історичний, синхронічний, проблемно-хронологічний, а також описовий та історико-генетичний для аналізу й характеристики окремих джерел та їх груп.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1890−1918 рр. Нижня межа визначається початком організаційного оформлення соціал-демократичного руху в регіоні й виникненням Галицької робітничої партії як складової австрійської соціал-демократії, верхня — розпадом Австро-Угорської імперії і разом із нею єдиної федеративної СДРПА, революційними подіями жовтня-листопада 1918 р. та утворенням на досліджуваних теренах нових національних держав.

Географічні межі дослідження включають весь Галицький коронний край і герцогство Буковина в складі Австро-Угорської монархії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в концептуальній постановці проблеми та спеціальному, комплексному дослідженні історії соціал-демократичного руху в Галичині й на Буковині у контексті суспільно-політичного життя в Австро-Угорщині та процесів у міжнародному робітничому й соціалістичному рухах кінця ХІХ — початку ХХ ст. На значному конкретно-історичному матеріалі та на прикладі Галичини й Буковини простежено ідейну еволюцію та політичне становлення національних секцій СДРПА, здійснено порівняльний аналіз їх соціальної бази, організаційної структури, методів практичної діяльності, уперше у вітчизняній історіографії докладно розкрито позицію лідерів і теоретиків австрійської та польської соціал-демократій в українському питанні. Обґрунтовано місце та роль соціал-демократії як лівого крила національно-визвольних рухів і відповідних національно-політичних таборів напередодні та в роки Першої світової війни. Відтворено маловідомі й нові сторінки політичних біографій провідних діячів робітничих партій. До тексту дисертації залучено матеріал неопублікованих раніше архівних документів, преси досліджуваного періоду, численних праць діячів соціал-демократії, мемуарних джерел тощо, переважна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання конкретно-фактичного матеріалу та висновків праці в подальших наукових розробках з історії суспільно-політичних процесів у Центрально-Східній Європі ХІХ-ХХ ст., політологічних, регіональних та інших дослідженнях, при написанні узагальнюючих праць з історії України, Австрії, Польщі.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці нормативних курсів з нової історії країн Європи й Америки, теорії та історії політичних партій, порівняльної політології тощо, спецкурсів, підручників і посібників для студентів вищих навчальних закладів, в оновленні музейних експозицій, а також у практичній діяльності політичних партій і громадських організацій на сучасному етапі.

Особистий внесок здобувача. Дві монографії та 11 статей були виконані здобувачем у співавторстві. Зокрема в монографії «Лідери західноукраїнської соціал-демократії» особисто авторові належить 50% (9 ум. друк. арк.), «Прикарпаття: спадщина віків» — 5% (5 арк.). У статтях, присвячених персоналіям (В.Старосольському, М. Ганкевичу, О. Безпалку, Л. Ганкевичу, В. Темницькому, А. Чернецькому), авторові належить 50% (по 0,5 арк.), політичному портрету С. Вітика — 50% (0,2 арк.). У статті з історії наддніпрянської політичної еміграції в Австро-Угорщині авторові належить 50% (0,3 арк.), в енциклопедичній статті про УСДП — 50% (0,1 арк.).

Апробацію результатів дослідження здійснено на засіданнях кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, у виступах на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях: «Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі» (Міжнародна науково-практична конференція, 9−10 лютого 2001 р., м. Київ), «Володимир Винниченко й українська соціал-демократія» (Всеукраїнська наукова конференція, 16 листопада 2002 р., м. Кіровоград), «Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя» (Міжнародна наукова конференція, 18−20 листопада 2003 р., м. Тернопіль), «Соціал-демократія й соціальна політика: європейський досвід і українські перспективи» (Міжнародна наукова конференція, 21−22 листопада 2003, м. Київ), на конференціях у рамках науково-методологічного проекту «Україна соборна» (Івано-Франківськ, 2004; Переяслав-Хмельницький, 2005), на ХІІІ Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (31 січня — 2 лютого 2006 р., м. Москва) та інших, щорічних звітно-наукових конференціях кафедр Прикарпатського національного університету.

Основні результати дослідження викладенні в 38 наукових публікаціях (25 без співавторів), із них 22 — у фахових виданнях.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (1234 найменування). Загальний обсяг дисертації - 476 с., з них основного тексту — 398 сторінок.