Загальна характеристика роботи

православна церква інституційний розкол.

Актуальність проблеми зумовлена необхідністю комплексної розробки проблеми інституційного розколу православної церкви в Україні, який формувався протягом ХІХ ст., відбувся під впливом національної революції початку ХХ ст. і зберігався весь міжвоєнний період ХХ ст. Розкол надовго визначив обличчя інституційованої релігійності. Він має очевидний вплив на сьогодення, позначене релігійним відродженням і трансформацією церковних структур.

Новий розкол, який стався наприкінці 80-х рр. ХХ ст., створив безліч загальносуспільних проблем. Суперечністю пріоритетів значимих соціальних груп він дестабілізує суспільство, виливається в гостру міжконфесійну боротьбу.

Проблема набуває резонансу у світлі формування громадянського суспільства в Україні, дискусій про створення єдиної помісної української церкви. Вона орієнтує на світовий контекст осягнення історії українського церковного руху, етноі геополітичних його аспектів, на розгляд суміжних проблем українсько-російських відносин, регулятивного впливу держави, особливостей соціальної бази їхніх учасників.

Привертає увагу закономірність розколів у модерну добу та їх пов’язаність із церковними реформами. Ними православна Україна дистанціювалася від Московського патріархату. Зазначена закономірність спрямовує дослідження в систему координат націотворення та європейської модернізації. Ключовим виступає перший зі згаданих розколів: його витоки, динаміка, соціальні параметри. Повторюваність розколів спонукає до аналізу їхньої природи, суспільних проявів і наслідків заради мінімізації деструктивного впливу.

Зв’язок роботи з планами наукових робіт установи. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідних тем історичного факультету Запорізького національного університету «Українське націотворення в контексті європейського відродження ХІХ — на початку ХХ століть» (номер державної реєстрації - 0100U001734) та «Модернізаційний процес в Україні в другій половині ХІХ ст. — першій половині ХХ ст.» (номер державної реєстрації - 0103U000731). Особистим внеском дисертанта в розробку теми є дослідження аспектів модернізації, пов’язаних з характером інституційних процесів у конфесійному середовищі.

Об'єктом дослідження є православна церква в Україні як інституційна система в соціокультурній і національно-політичній модернізації суспільства.

Предметом дослідження є природа і динаміка церковного розколу у процесі українського націотворення, який вивчається крізь призму структурного аналізу суспільних явищ і церковно-ієрархічних сил. Досліджуються економічні, правові, політичні, культурно-антропологічні виміри соціальної й національної парадигми в організаційній трансформації конфесій. Аналізуються прояви й обставини, за яких відбувалися дезінтеграційні та реінтеграційні процеси, що визначили інституційне обличчя православної церкви в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку ХІХ ст. до кінця 30-х рр. ХХ ст., який поєднав явища формування індустріального суспільства і модерної української нації.

Нижня хронологічна межа визначається початком зрушень традиційного суспільства, змін у церковній організації в контексті соціальної та національної мобілізації. Верхня межа зумовлена початком Другої світової війни, яка принесла зміну суспільного становища релігійних інституцій.

Головну увагу приділено періоду загострення латентної фази конфлікту й переходу її у відкриту форму розколу під впливом національної революції 1914;1922 рр. та до кінця 30-х рр. ХХ ст., тобто часу оформлення конфесій, їх суспільної й політичної легітимізації, соціальної та інституційної адаптації і наступної дезінтеграції під тиском державного диктату. Він умістив у себе модернізацію за радянським зразком, для якої спільними були затухаючі впливи революції, суперечлива національна політика, утвердження тоталітаризму з відповідними проявами в житті церкви.

З огляду на специфіку предмета дослідження та для визначення рис інституційного стану православ’я в Україні на початок модерної доби у дисертації подано короткий екскурс усього попереднього існування християнської церкви в Україні.

Територіальні рамки дисертаційного дослідження визначаються кордонами українських етнічних земель, які у ХІХ — на початку ХХ ст. входили до складу Російської імперії, під час національної революції - до складу українських національних державних утворень, а в 20−30-ті рр. ХХ ст. — до складу УРСР, де, власне, відбувалося формування засад церковного розколу і сам розкол православної церкви.

Мета дослідження — визначити генезу і характер інституційного розколу православної церкви в Україні в контексті світового процесу модернізації та взаємодії соціокультурних чинників; пояснити поліваріантність, масштаби розколу, особливості організаційного устрою та еволюції конфесій, що виникли внаслідок нього.

Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:

• — переосмислити історіографічні оцінки розколу церкви в Україні, зокрема — про відмінність церковного реформаторства до і після 1917 р.;
• — охарактеризувати стан джерельної бази проблеми і визначити шляхи її актуалізації та перспективні напрямки досліджень;
• — здійснити історичну реконструкцію інституційного розколу православної церкви в Україні, розкрити його модернізаційну природу;
• — простежити потужність і динаміку тиску політизованої культури, динаміку розколу й церковного реформаторства;
• — з'ясувати роль українського націотворення в розколі РПЦ; дослідити його зв’язок з проявами трансформації церкви;
• — охарактеризувати значення таких глобальних факторів як цивілізаційні виклики, національна революція, державно-політична система з точки зору їхнього впливу на трансформацію церковних інституцій;
• — пояснити множинність варіантів розколу церкви в Україні 20−30-х рр. ХХ ст.;
• — у порівняльному аспекті охарактеризувати специфіку будови конфесій й суспільного відгуку різних конфесій на модернізацію;
• — визначити місце різних сил церковної ієрархії в проектах модернізації церкви ХІХ — 30-х рр. ХХ ст., ступінь і динаміку їхньої активності.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих автором, обумовлені репрезентативністю аналізованих джерел, комплексним використанням класичних методів історичних досліджень, повторюваністю результатів при характеристиці явищ у різних системах суспільного розвитку з використанням різних методик їхнього оцінювання.

Наукова новизна дисертації визначається постановкою проблеми та її концептуальною розробкою. Вперше у широкому цивілізаційному контексті показано сутність структурних перетворень православної церкви в Україні протягом ХІХ ст. — 30-х рр. ХХ ст. Розкол церкви, його генеза та прояви вперше висвітлені на різних структурних рівнях, у проекції подібних явищ у церквах світу, передусім — Центральної та Східної Європи, у поєднанні соціальної та національної парадигми.

Доведено положення про спадковість реформаторського руху в церкві в Україні до і після 1917 р., зокрема, у 20−30-х рр. ХХ ст., у контексті націотворення.

Із залученням нових комплексів джерел встановлено суспільне значення вітчизняних модернізаційних релігійних рухів, доведено їхню спорідненість з масовими політичними й соціальними рухами.

Обґрунтовано твердження про ключову роль українсько-російського національного конфлікту в розколі РПЦ в Україні на різних його етапах. Трансформації РПЦ оцінюються як колапс конфесії під час генерування опозиційних щодо неї національної державності та церкви. Проаналізовано парадокс втрати єдності РПЦ в Україні та пояснено феномен рецепції її імперської моделі за радянських часів. Зроблено висновок, що розкол у православ'ї України був проміжною ланкою модернізації. Він призвів до формування нових конфесій і є кроком до релігійного плюралізму та консолідації православних ідеєю української національної церкви.

З’ясовано обумовленість багатоваріантності розколу національно-політичними та канонічними установками лідерів і неоднорідністю соціальної бази релігійного середовища. Розкрито формування й впровадження відмінних за сутністю концепцій територіальної та національно-культурної української автокефалії. У порівняльному аспекті простежено специфіку й динаміку змін в устрої, ідейно-організаційних принципах конфесій, способах їхнього пропагування християнських цінностей. Охарактеризовано соціальну базу рухів і конфесій, особливості ставлення до модернізації церкви різних соціальних верств.

Наукове значення дисертації полягає в можливості концептуального осмислення розколу як частини системної кризи традиційної інституційованої релігійності в процесі модернізації та прояву конфлікту національно-конфесійних ідентичностей в умовах формування й трансформування націй. Дисертаційна робота пояснює та унаочнює динаміку змін православної церкви, що є ключовою для розуміння сучасних проблем і перспектив інституційного стану українського православ’я.

Практичне значення дисертації. Робота збагачує практику досліджень доланням історіографічних стереотипів. Визначено шляхи актуалізації джерельної бази проблеми на основі джерел церковних організацій, органів державної влади та громадських установ, церковної періодики та матеріалів усної історії.

Дослідження орієнтує суспільствознавців, керівників державних і релігійних інституцій на використання історичного досвіду при розв’язанні проблем міжконфесійних і державно-церковних відносин.

Основні висновки й результати дослідження були використані в навчальному процесі при викладанні курсів «Давня та нова історія України», «Історія релігій» та спецкурсів «Історія релігій і церкви в Україні», «Джерела з історії України», при підготовці навчальних і методичних посібників і програм.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійній постановці й вирішенні всього комплексу завдань дисертаційного дослідження. У працях, виданих у співавторстві, внесок автора полягає в опрацюванні матеріалу й написанні тексту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дослідження були апробовані на 24 наукових конференціях, серед яких міжнародні - «Відродження української державності: проблеми історії та культури» (Одеса, 1996), «Проблеми політичної історії Криму: підсумки і перспективи» (Сімферополь, 1996), «Український церковно-визвольний рух і утворення Української автокефальної православної церкви» (Київ, 1996), «Міжнародні зв’язки народів Європи» (Запоріжжя, 1996), «Історія релігій в Україні» (Львів, 1997;2006), «Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року» (Київ; Чернігів; Тростянець, 1998), ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 2003), «Історія і політика у кількісних вимірах: очима молодих дослідників» (Донецьк, 2004), «Насилля влади проти свободи сумління: репресивна політика радянської держави щодо християнських церков і віруючих (ідейні засади, механізми реалізації, історичні наслідки)» (Київ, 2006); всеукраїнські - «Всеукраїнська Міжнародна християнська асамблея» (Київ, 1998), ІХ Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи» (Дніпропетровськ, 1999), «Адміністративний устрій та самоврядування в Україні ХVІІ-ХХ ст.» (Запоріжжя, 1999); регіональні - ІІ регіональна наукова конференція «Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ ст.» (Донецьк, 2001), ІV та V Сумські обласні наукові історико-краєзнавчі конференції (Суми, 2001, 2003).

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 50 публікаціях автора загальним обсягом близько 73 др. арк., серед яких одна індивідуальна монографія (35 друк. арк.), розділи в двох колективних монографіях, 32 наукові статті у періодичних фахових виданнях України, 18 публікацій матеріалів і тез наукових конференцій, читань.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділено на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (998 назв), додатків (15 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 520 сторінок машинописного тексту, з них основного тексту — 399 сторінок.