Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформація політичних, соціально-економічних і духовних відносин в Україні 90-х рр. ХХ — початку ХХІ ст. торкнулася організаційної структури та функцій органів державної влади, визначення ролі та місця її номенклатури, а з іншого боку, актуалізувала вивчення власного історичного досвіду розбудови та функціонування системи державної влади, її відносин із суспільством.

Дослідження становлення та функціонування управлінських структур державної і політичної системи влади в УРСР, ролі та місця відповідної категорії номенклатури має науково-пізнавальне і прикладне значення для виявлення специфіки взаємин держави та суспільства. Номенклатура впливає на реалізацію суспільного ідеалу, визначає специфіку повсякденного життя суспільства, пришвидшує або гальмує конструктивні форми модернізації. Історики та політологи висвітлювали функціонування саме номенклатури партійно-державних органів влади, тобто керівного складу ВКП (б) — КП (б)У та урядових структур. Елітарний аспект важливий, але він не розкриває всієї системи, зокрема соціально-професійного та адміністративного феномену номенклатури за галузевим та функціональним принципами, політичних інтересів, ментальності, соціального походження, ідейних переконань, матеріально-побутових аспектів життєдіяльності, суспільного статусу чиновників.

Об'єктом дослідження є становлення і функціонування радянської системи освіти в УРСР 1920 — 30-х рр., кадрова політика партійно-державних органів влади в освітній галузі суспільного життя.

Предметом дослідження є організаційно-структурні особливості формування номенклатури вищої та середньої ланки адміністративно-державних установ, кількісний та особовий склад управлінського апарату Наркомосу і місцевих відділів народної освіти, соціальне походження, освітньо-професійний рівень, політичний статус і посадові функції радянських службовців.

Хронологічні рамки охоплюють період 1920 — 30-х рр., упродовж якого відбувалася трансформація системи освіти, її постійна модернізація та уніфікація, зміни концепцій і кадрового корпусу управлінців. Початкова межа стосується 1920 р., коли виникла виконавча вертикаль на чолі з Наркомосом УСРР і фактично завершилася реорганізація попередньої структурної схеми управління освітою, а завершальна припадає на роки масового політичного терору 1937 — 1938 рр., унаслідок якого було фізично знищено рештки партійно-радянської номенклатури, яка вирізнялася організаційним і багаторічним досвідом роботи. Протягом 1920 — 1938 рр. держава здійснила перманентно декілька адміністративно-територіальних реформ, які, безумовно, позначилися на виконавчих органах влади, зокрема на діяльності освітніх установ регулятивно-функціонального спрямування.

Територіальні межі дослідження зумовлені існуючим адміністративним поділом України 1920 — 30-х рр., яка спочатку мала абревіатуру УСРР, а після конституції 1937 р. — УРСР.

Метою наукового пошуку є об'єктивне висвітлення соціально-політичних та адміністративно-організаційних функцій номенклатури основних структурних підрозділів освітніх установ радянської держави, виявлення кількісного та особового складу вищої і середньої ланки управлінців, з’ясування їхньої ролі у формуванні та зміцненні республіканського статусу чиновників, взаємин із загальносоюзною номенклатурою, а також виявлення закономірностей становлення владних інститутів, розвитку їхніх стосунків із суспільством.

Ураховуючи мету, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, визначено такі наукові завдання:

• — виявити теоретично-методологічні основи радянської та концептуальні засади сучасної історіографії проблем підготовки партійно-радянських кадрів, розкрити конкретне історичне та функціональне значення самого терміну і явища «номенклатура»;
• — дослідити динаміку кількісного складу управлінців вищої та середньої ланки освітніх установ, з’ясувати умови та обставини персональних призначень високопосадовців;
• — використовуючи архівні документи і нормативно-правові акти радянської держави, визначити соціально-політичні та адміністративно-організаційні функції номенклатури структурних підрозділів системи освіти;
• — показати соціальне походження, партійність, професійно-кваліфікаційний рівень та освітній ценз функціонерів Наркомосу і відділів народної освіти;
• — застосовуючи метод типологізації, порівняльний та системний методи історичних досліджень, простежити спільні й відмінні функціональні ознаки реформаційного курсу українських наркомів Г. Ф. Гринька та О. Я. Шумського;
• — розкрити службово-посадові функції секретарів та заступників наркомів освіти в УРСР 1920 — 30-х рр.;
• — з'ясувати роль і місце номенклатури в повсякденному суспільно-політичному житті України другої половини 1930;х рр.;
• — дати науково-історичну оцінку модернізаційним змінам в освітній галузі, які відбулися в УРСР досліджуваного періоду.

Теоретико-методологічну базу дисертаційної роботи становлять основні методи історичних досліджень — порівняльний, проблемно-хронологічний, фактологічний, типологізації, класифікації, генетичний та принцип історизму. Вони забезпечують здійснення системного аналізу соціально-професійної групи службовців державно-освітніх установ, тобто функціонального цілого — номенклатури управлінських структур, норм, принципів, правил, вимог, законодавчо виписаних для конкретних державних установ, а також кадрового корпусу виконавців — чиновників вищої і середньої керівної ланки.

Уникаючи соціологічних і політологічних концепцій, які утвердилися в науково-історичній літературі з проблем соціально-економічних та політичних відносин у 20 — 30-х рр. в УРСР, спираючись на архівні джерела та застосовуючи сучасні методи їх аналізу, виокремлено структуру дисертаційного дослідження. Проблемно-хронологічний принцип витримано, проте детальна періодизація історичних подій і явищ, відсутня.

Історико-порівняльний метод сприяв виявленню закономірностей формування номенклатури, а методи типологізації та класифікації забезпечили з’ясування її функціональних ознак, спільного і відмінного, загального та особливого. Прикладні методи (контент-аналізу, статистичні) частково використані для систематизації масових джерел, передусім протоколів засідань колегії Наркомосу, Раднаркому УСРР, ВУЦВКу.

Наукова новизна дисертаційної роботи зумовлена поєднанням трьох основних підходів у висвітленні суспільно-політичної діяльності партійно-радянської номенклатури: біографістики, системно-структурного, аналізу повсякденності. Перший підхід суттєво відрізняється від звичайного з’ясування життєпису посадовців, позаяк досліджуються не формальні біографічні відомості, а освітньо-культурний і професійний рівень чиновника, його службовий статус, кар'єра, стиль управлінської роботи, умови посадового призначення. Передусім мова йде про з’ясування колективної біографії номенклатури, оскільки висвітлюються її соціально-професійні та функціональні риси, тобто своєрідний соціум. Другий випливає з самого предмету історичного дослідження, а його інноваційність полягає в тому, що наукове поняття та соціальне явище, яким є номенклатура, розглянуто з обох боків: по-перше, з’ясовано штатні функції структурних підрозділів управлінського апарату Наркомосу та місцевих відділів народної освіти, а, по-друге, визначено роль і місце конкретних виконавців.

Вивчення номенклатури відбувається в контексті соціальної історії, об'єктом якої у цьому разі є повсякденна суспільно-політична і службова діяльність, а не виключно відносини в побуті. Дослідженню підлягає не історія виникнення владних державно-політичних структур, а посадові обов’язки управлінців, особливості їх призначення, політичної селекції так званих «висуванців». Виокремлено аспект формування соціокультурного типу радянського чиновництва — своєрідного «класу» аристократії нової політичної системи, його привілеї, роль і місце в суспільстві періоду соціалістичної модернізації.

Історичні праці з цієї проблематики стосуються з’ясування партійно-державної номенклатури, відтак політичний аспект є домінантним, а суто прикладний обмежується висвітленням номенклатурної еліти комуністичної партії та радянської держави. Номенклатуру посад системи освіти проаналізовано опосередковано в історико-педагогічних розвідках, але дотично до фахових завдань. Не вичерпують проблеми і праці суто біографічного спрямування, які позбавлені системності, аналізу соціально-професійного та суспільного феномену, яким була номенклатура. Комплексний підхід, застосований у дисертаційному дослідженні, означає послідовне вивчення динаміки кількісного складу, соціального походження та інтелектуально-освітнього рівня номенклатури, особливостей кадрової політики держави в духовному українському суспільстві. Інноваційним є з’ясування соціальних функцій, характерних для керівного апарату держави, партійних, громадських, культурно-освітніх установ, науково-історична реконструкція повсякденної життєдіяльності номенклатурної еліти, її службові навантаження, сімейний стан, умови відпочинку та лікування, наслідки масового політичного терору проти кадрів освітньо-культурних закладів, а з другого боку, простеження їх участі в репресіях.

Новизною вирізняється зіставлення «радянської аристократії» періоду непу та соціальної реконструкції, вивчення скарг громадян за фактами службових зловживань чиновників державних органів влади, відтворення історичного факту діяльності маловідомих структур системи освіти в контексті політики «висування» радянських кадрів, ставлення різних категорій управлінців до українізації освітніх та культурно-мистецьких установ, визначення реального статусу номенклатури республіканських та союзних відомств. Переосмислення вимагають деякі суперечливі оцінки ролі номенклатури в духовному розвитку українського суспільства 20 — 30-х рр.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене інноваційним науково-пізнавальним дискурсом, теоретико-методологічними підходами щодо висвітлення номенклатури, а з іншого боку, їх використанням у науково-дослідній роботі та під час написання колективних праць, лекційних і спеціальних курсів. Прикладний характер висновків, положень і фактажу дисертаційної роботи полягає в тому, що їх можна використати в розробленні організаційних принципів здійснення адміністративної реформи в Україні, для модернізації всієї системи освіти, особливо її управлінського апарату. Історичний досвід обмежений не лише хронологічно, а насамперед функціонально, оскільки віддзеркалює конкретну повсякденність того чи іншого соціуму. Соціальні проблеми, які виникли в 1920 — 30-х рр., мали об'єктивну і суб'єктивну природу походження, а форми і методи їх подолання залежали від політичної системи влади, тому для їх сучасного застосування залишаються тільки уроки історії, помилки, упущення, недоліки, дослідження яких і зумовлює прикладне значення результатів роботи.

Основні положення та фактологічний матеріал дисертації використовується професорсько-викладацьким складом профільних кафедр Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова під час лекцій та на семінарах із нормативної дисципліни «Історія України».