Ситуація. 
Система вищої освіти України

Функція державного управління.

Система вищої освіти України існує як жорстка адміністративна вертикаль. За таких умов самостійний розвиток, реформування вищих навчальних закладів (далі - ВНЗ) стає практично неможливим. Надмірна централізація не дозволяє самим ВНЗ визначати і здійснювати кадрову, фінансову політику. Для того, щоб розвивати сферу вищої освіти із центру, екстенсивними засобами, у держави не вистачає ресурсів.

Вища освіта і економічний розвиток суспільства.

Фінансові потоки і інтелектуальні ресурси сьогодні не концентрують навколо проблем вищої школи.

Проблеми освіти не виглядають так гостро, як, наприклад, реформування сільського господарства, або енергетичного сектору. Але ж реформи, які потрібно провести в економіці безпосередньо пов’язані із освітою, тим більше, вищою — якість якої визначає економічну та соціальну активність населення країни, у якій відбувається реформування, та ефективність впровадження передових технологій.

Відсутність завдань послідовного реформування освіти і гуманітарної сфери серед першочергових дій Уряду є свідченням недостатнього усвідомлення такого зв’язку і чинником, який негативно впливає як на саму вищу освіту, так і на суспільство в цілому.

Державна політика щодо сектора.

В умовах відсутності чіткої державної політики щодо реформи вищої школи, центральний апарат намагається зберегти за собою керівну функцію, спираючись на цілу низку забобонів та обмежень.

У результаті такого псевдо державного підходу ВНЗ не можуть реагувати на запити бізнесових кіл, місцевих громад, не мають можливості як партнери включатися у вирішення проблем регіонального розвитку. Їх позбавлено можливості змінювати навчальні плани та курси відповідно до вимог конкурентного середовища через неефективність, або просто відсутність механізмів самоуправління та планування власного розвитку.

Управління вищими навчальними закладами.

Адміністрування навчальними закладами використовує радянську систему розподілення коштів, контролю за змістом, втручання у внутрішні справи закладів.

Така система — особливо при зменшенні фінансових надходжень — сприяє розвитку тіньових економічних відносин та хабарництва. Але спроби боротися з негативними тенденціями в умовах, коли не можна створити дієздатний механізм громадського контролю з наданням при цьому повноважень щодо визначення політики розвитку навчального закладу, є неефективними і спроможні лише посилювати чинники, які сприяють розвитку хабарництва.

Доступність якісної освіти, відкритість зовні.

Щоб оцінити якість нашої освіти, достатньо проаналізувати стан української економіки. Залишившись практично без змін, наша вища освіта не змогла за роки незалежності підготувати людей, спроможних як для себе, так і для країни працювати успішно у складних умовах трансформації суспільства. Кількісні показники не відображають реального стану речей, оскільки відсутність реформи освіти в перехідний період не може не призводити до зниження якості навчання в освітніх закладах. При цьому можливостей отримати якісну вищу освіту в іноземних університетах для більшості українських громадян стає все менше: відсутні організаційні, фінансові, правові і технологічні умови для масового включення українців у міжнародний освітній простір.

Приватний сектор.

Результати державного втручання і монополізації вищої освіти призводять до зловживань і подальшого розшарування суспільства. Ті, хто має можливість платити за освіту, змушені платити набагато більше, ніж вони могли б це робити, якщо б існувала державна підтримка приватного сектора в освіті. Наслідком того, що держава підтримує державні заклади, а не тих, хто отримує освітні послуги, є те, що у недержавній освіті є ще досить багато суттєвих недоліків. Перш за все це — низька якість освіти, яка у більшості випадків не відповідає тій платні, яку змушені платити користувачі приватних (недержавних) освітніх послуг. Але вищесказане не може бути аргументом проти приватної освіти, а, скоріш за все — аргументом на користь виваженої державної політики щодо недержавного освітнього сектора.

Суспільний інтерес.

У населення внаслідок невизначеної політики держави, негараздів і зловживань у сфері освіти росте недовіра до вищих навчальних закладів. Вона пов’язана в першу чергу з тим, що хабарі при вступі і на протязі навчання є напівлегальним способом вирішення «економічних проблем» викладачів державних ВНЗ, заробітна платня яких набагато нижче світових стандартів. У результаті програє суспільство, яке не отримує кваліфікованих фахівців, бо не можна «купити освіту». Здобуті таким чином дипломи і «ділові» якості людини створюють спотворену реальність, у якій справжня освіта втрачає функції і сенс свого існування.