Поняття, мета та цілі соціального страхування

Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних їх видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країн з їх потребами. Соціальна сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров’я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).

Соціальне страхування це — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.

Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всі верстви населення від усієї сукупності факторів нестабільності.

Страхування здійснюється при наявності страхового інтересу, як міри фінансової зацікавленості, компенсації при настанні несприятливих подій з майном або людьми.

В Україні страховий інтерес визначено як об'єкт страхування, яким є:

• 1) майнові інтереси пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією застрахованої особи (особисте страхування: страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування);
• 2) майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна (майнове страхування: страхування нерухомого майна, об'єктів виробництва, будівництва, сільського господарства, транспортних засобів, фінансів та інше);
• 3) майнові інтереси, що пов’язані з нанесенням шкоди особі або її майну, за що несе відповідальність страхувальник (страхування відповідальності: страхування відповідальності власника транспортних засобів, відповідальність перевізника (вантаж, пасажири), відповідальність професіонала, відповідальність підприємств (за якість продукції, за шкоду навколишньому середовищу).

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах безкоштовної медицини. Здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

• 1) наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;
• 2) наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Основні характеристики соціального страхування:

• 1. Соціальне страхування фінансується із внесків, які акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсії та допомога.
• 2. Обов’язкова участь працівників (за деякими винятками).
• 3. Надлишок коштів інвестується для отримання додаткового доходу.
• 4. Особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності.
• 5. Розмір внеску та виплати часто залежить від того, скільки застрахована особа або заробляла раніше.

Переважають такі чотири джерела фінансування соціального страхування:

• 1. Певний відсоток від застрахованих заробітків, що сплачується працівниками.
• 2. Відсоток від застрахованого фонду заробітної плати, що сплачується роботодавцем.
• 3. Державна участь за рахунок загальних або спеціальних податків.
• 4. Інші надходження (наприклад за рахунок продажу державної власності, держаних боргових запозичень, доходу від інвестування надлишкових страхових коштів тощо).

Якщо метою є забезпечення мінімального доходу (прожиткового мінімуму) чи певних стандартів послуг для всього населення країни, тоді найчастіше вдаються до фінансування з державного бюджету, за рахунок загальних податкових надходжень. Фінансування через загальні податки переважно пов’язане з універсальними схемами соціального забезпечення, тобто коли єдині за розміром допомоги чи пенсії виплачують усім громадянам або резидентам, без урахування факторів доходів, зайнятості, матеріального стану і джерел існування.

Якщо ж метою є заміщення втраченого заробітку (доходу) за умови настання певного соціального ризику (старість, інвалідність, безробіття, хвороба, тощо), тоді переважає фінансування за рахунок страхових внесків як відсоток від заробітку.

Характерною рисою принципу страхування є те, що фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок внесків до соціального страхування, а також тісна взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат (послуг). Тобто, соціальні виплати еквівалентні або майже еквівалентні внескам. Тим самим принцип страхування доповнюється в рамках системи соціального страхування тим, що при наданні допомоги, крім орієнтації на індивідуальні внески, мають значення і елементи соціального перерозподілу.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров’я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв’язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов’язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

• 1)Захисну — реалізація системи заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства і дитинства, а також охорони здоров’я членів суспільства в умовах безплатної медицини.
• 2) Компенсаційну — формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов’язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі.
• 3) Відтворювальну — забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів.
• 4) Перерозподільну — скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян.
• 5) Стабілізуючу — сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов’язкове, а колективне може бути і обов’язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.

Державне соціальне страхування відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У Конституції України (ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов’язкового державного соціального страхування. Поряд розвиваються форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Базовими характеристиками загальнообов’язкового державного соціального страхування, що відрізняють його від інших інститутів соціального захисту, є:

• 1) обов’язковість (за законом) для страхувальників — працівників і роботодавців — вносити страхові внески; особисте страхування, зазвичай, має добровільний характер, що не дозволяє йому бути настільки масовим по охопленню (за кількістю застрахованих);
• 2)публічний вид правовідносин суб'єктів соціального страхування, за допомогою якого досягається обов’язковість за законом участі в ньому суб'єктів і високий рівень гарантій захисту застрахованих, що дозволяє відмовитися від обтяжливої процедури оформлення індивідуальних договорів (і контролю його виконання) між страхувальниками (роботодавцями і працівниками) і страховиками на користь застрахованих; особисте страхування має приватний характер цивільно-правових відносин;
• 3) обов’язкове (за законом) право для застрахованих на одержання страхових виплат при настанні страхових випадків (види виплат, послуг, їхні розміри визначенні в законах), реалізацію і повноту виплат за якими можна домагатися в судовому порядку;
• 4) високий рівень надійності збереження фінансових засобів, що забезпечуються у виді фінансування «з коліс» і не дозволяє знецінитися коштам, а досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;
• 5)досить «дешеве» для населення держави (порівняно з особистим страхуванням), що досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;
• 6) самокеровані форми організації обов’язкового соціального страхування, коли майже всі питання по створенню і керуванню складними (організаційними, правовими, методико-соціальними, фінансовими) системами здійснюються найбільш зацікавленими суб'єктами (представниками роботодавців і працівників).

Розглянемо види загальнообов’язкового державного соціального страхування, які існують в Україні у наступній таблиці.

Види загальнообов’язкового державного соціального страхування

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

• 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
  • а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
  • б) у фізичних осіб;
• 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

• 1)законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• 2)обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
• 3)надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
• 4)обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;
• 5)солідарності та субсидування;
• 6)державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
• 7)забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
• 8)цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• 9)паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

До суб'єктів загальнодержавного соціального страхування належать:

• 1)застраховані особи;
• 2)страхувальники;
• 3)страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих належать члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки або інші уповноважені працівниками органи.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Це, зокрема, самозайняті (адвокати, підприємці тощо), громадяни, які проживають за межами України і сплачують внески та ін. Страхувальники зобов’язані сплачувати обов’язкові страхові внески. Страховики — це цільові державні фонди, створені з метою забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм. Об'єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого застрахована особа отримує право на одержання матеріального забезпечення та соціальні послуги.

Для забезпечення певних видів соціального страхування створюються відповідні державні фонди. Страхові фонди — установи, що здійснюють мобілізацію страхових внесків та забезпечують фінансування передбачених виплат застрахованим особам. Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Державні страхові фонди належать до некомерційних самоврядних організацій.

Як правило, цільові страхові державні фонди не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено.

Таким фондам забороняється також використовувати свої кошти на цілі, не пов’язані з виконанням їх функцій. Кошти цільових страхових державних фондів не входять до складу Державного бюджету України. Ці фонди мають самостійні бюджети. Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі представниками держави та суб'єктів соціального страхування (страхувальників і страховиків). Для забезпечення стабільної діяльності фондів створюються резерви страхових коштів. Фонди зобов’язані публікувати в засобах масової інформації свої бюджети.

З метою забезпечення загальнообов’язкового соціального страхування в Україні створено такі державні фонди:

• 1) Пенсійний фонд України (ПФУ);
• 2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССБ);
• 3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);
• 4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ);
• 5) Фонд медичного страхування (ФМС) (передбачається створити).

Основними джерелами доходів фондів соціального страхування є обов’язкові внески роботодавців та застрахованих осіб, асигнування та інші кошти. Розміри внесків до фондів визначають, ґрунтуючись на необхідності забезпечити достатній рівень фінансування соціальних програм, що реалізуються державою. Порядок створення страхових фондів регламентується законодавством України. Виплати застрахованим особам здійснюються з періоду настання страхових випадків.

Для прикладу розглянемо джерела формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До них, зокрема, належать:

• 1) страхові внески страхувальників — роботодавців і застрахованих осіб. Роботодавці зобов’язані перераховувати до бюджету фонду 1,5% витрат на оплату праці найманих працівників (включаючи основну та додаткову заробітну плату). Для найманих працівників установлені такі внески: для осіб, зарплата яких становить величину нижчу за прожитковий мінімум працездатної особи, — 0,5% від суми оплати праці. Для працівників, зарплата яких перевищує величину прожиткового мінімуму працездатних осіб, — 1,0%.
• 2)пені, штрафи та інші фінансові санкції;
• 3)благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
• 4) асигнування із Державного бюджету України;
• 5)інші надходження.

Соціальне страхування — найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.

Організаційні принципи соціального страхування визначаються національними, історичними, та політичними традиціями суспільства.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам битків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій, з іншого боку.

Соціальне страхування — це система правових, економічних і організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.

Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками, отже в наступному пункті детально ознайомимося з поняттям страхового ризику і страхового випадку.