Політична стабільність: огляд дисертаційних досліджень (2003-2014 рр.)

Політична стабільність: огляд дисертаційних досліджень (2003;2014 рр.)

Актуальність пропонованої статті обґрунтована тим, що для України, як ніколи, важлива політична стабільність. Проблеми політичної стабільності і формування механізмів її інформаційного забезпечення прямо або побічно відбиті в ряді дисертаційних досліджень. Відповідно метою даної статті є короткий огляд даних робіт. Завдання статті - визначити ступінь розробленості проблем політичної стабільності.

Наш огляд почнемо з дисертаційної роботи «Політична стабільність у суспільстві, що змінюється» Сергія Савіна [1]. Ця робота має для нас цінність тому, що автор спробував виявити об'єктивні й суб'єктивні фактори політичної стабільності. До першого він відносить стійкість політичних інститутів й ефективність системи поділу влади, політичну культуру суспільства що підтримує режим. До другого віднесено ефективність і легітимність влади в суспільстві. Залежно від наявності умов для стабільності в різних компонентах політичної та інших сфер суспільства, а також від механізмів стабілізації, автор виділяє різні види й рівні політичної стабільності в суспільній системі. Ідеально-типова модель політичної стабільності пов’язується з певним типом політичного режиму.

Вплив етнічного й релігійного факторів на політичну стабільність розкривається в дисертаційній роботі Миколи Тузова «Етнічний і релігійний фактори політичної стабільності Російської Федерації» [2]. Автор допускає, що від характеру й спрямованості розвитку етнічного й релігійного факторів, їхньої взаємодії між собою й з адміністративноуправлінськими інститутами держави, залежить політична стабільність і багато в чому майбутнє Росії. На думку Н. Тузова, політична стабільність залежить від ступеню розуміння органами державної влади важливості, взаємозалежності й взаємообумовленості етнічного й релігійного факторів. Автор аналізує вплив історичних аспектів, особистісних і суспільних цінностей, релігійних і етнічних орієнтацій на політику держави в певному регіоні. Досліджуючи взаємозв'язок політичної стабільності з проблемами безпеки, демократії, соціальної справедливості, автор дійшов висновку, що в багатьох випадках вони визначаються етнічним і релігійним факторами. Їхня актуалізація, зміст і спрямованість залежать від політики держави [2, с. 18].

Денис Грищенко, автор роботи «Політична безпека сучасної Російської держави: стан і механізм забезпечення» [3], аналізує політичну безпеку з погляду внутрішніх і зовнішніх умов. Дослідник вважає, що в контексті внутрішніх умов політична стабільність «означає стійкість політичної системи, що виражає корінні інтереси основних соціальних груп й забезпечує соціально-політичну стабільність суспільства, відсутність у ньому гострих соціальних і політичних конфліктів» [3, с. 7]. Звідси випливає, що політична безпека означає стійкість політичної системи. Політична безпека — це вираження й реалізація політичною системою базових інтересів основних соціальних груп з одночасним забезпеченням соціально-політичної стабільності. Політична безпека — відсутність у суспільстві жорстких соціально-політичних конфліктів, або постійні й одночасно ефективні дії, у першу чергу, політичної влади, щодо мінімізації деструктивного впливу на соціум таких конфліктів [3, с. 11].

Підтримку політичної стабільності як одне із завдань забезпечення політичної безпеки розглянув Андрій Семченков [4]. Автор запропонував свій зміст поняття «підтримка політичної стабільності суспільства». На його думку, воно може розглядатися як система заходів і дій державних органів, органів місцевого самоврядування й громадських організацій, спрямована на забезпечення легітимності влади, збереження внутрішнього громадського, міжнаціонального й міжконфесійного миру, територіальної цілісності й захист суверенітету на рівні регіонів й у масштабі всієї країни від зовнішніх, внутрішніх і транскордонних загроз. Потрібним для нашого дослідження уявляється висновок автора про те, що формами системної протидії сучасним загрозам політичної стабільності «є заходи щодо підвищення стійкості держави до деструктивного інформаційного впливу, економічного й військового ослаблення країни, загострення соціально-політичних протиріч у суспільстві й стратегеми протидії зовнішнім, внутрішнім і транскордонним загрозам» [4, с. 24]. Оцінюючи свою роботу, А. Семченков звертає увагу на те, що розроблена в дисертації модель системної протидії зовнішнім, внутрішнім і транскордонним загрозам політичної стабільності, обґрунтування методів її підтримки в сучасних умовах, запропоновані шляхи й напрямки здійснення цієї діяльності, інші положення можуть сприяти подальшому дослідженню закономірностей процесів формування й реалізації політики забезпечення національної безпеки, розробці конкретних стратегій у цій сфері [4, с. 30]. політичний стабільність військовий соціальний.

Ілля Волченков у своїй роботі «Розробка й реалізація інформаційної політики органами державної влади в Російській Федерації» [5] відзначає, що успішною державна інформаційна політика може бути тільки в тому випадку, якщо вона ґрунтується на системному підході. Від державної інформаційної політики автор очікує консолідації суспільства. І. Волченков виділяє соціальні функції інформаційної політики держави — інтеграційну, освітню, мобілізаційну, функцію артикуляції інтересів.

Автор виявив й охарактеризував основні підходи до розуміння державної інформаційної політики. Зіставляючи різні точки зору вчених на сутність державної політики, І. Волченков відзначає її багатогранний і багаторівневий характер, що перешкоджає формуванню загальної наукової точки зору із цього приводу. З погляду одних, інформаційна політика — один із видів державної політики, на думку інших, поняття «державна інформаційна політика» включає всі численні форми інформаційного обміну. Позиція автора полягає в тому, що державна інформаційна політика — це інструмент державного управління інформаційною сферою суспільства, що дозволяє регулювати інформаційні процеси, які протікають у ній, а також діяльність суб'єктів інформаційного простору [5, с. 14].

Предметом дослідження дисертаційної роботи Олени Вєтрової «Державна інформаційна політика як фактор підвищення ефективності державного управління: сучасний стан і пріоритети вдосконалення» стали пріоритети й особливості процесу впливу державної інформаційної політики на ефективність державного управління [6]. Автор висунула наукову гіпотезу, яку їй вдалося підтвердити в результатах дослідження. А саме, припускається, що «значні зміни сутності й змісту державної інформаційної політики на сучасному етапі обумовлені яскраво вираженим посиленням ролі інформаційнокомунікаційних процесів у державному управлінні». Ступінь впливу державної інформаційної політики на державне управління буде тільки рости, тому що ефективність органів публічної влади безпосередньо пов’язана зі станом і подальшим розвитком системи взаємодії інститутів держави й громадянського суспільства, з показниками соціального самопочуття громадян й їхньої задоволеності інформаційною відкритістю влади. Зростання ролі й місця державної інформаційної політики пов’язано не тільки з розширенням масштабів, обсягів і якості її змісту, але й з глибоким науково-теоретичним осмисленням практики, накопиченого позитивного й негативного досвіду, а також уроків і висновків, отриманих у ході управлінського впливу [6, с. 8].

Ще однією роботою, присвяченою державній інформаційній політиці, є дослідження Олени Устинович «Державна політика в сфері інформаційних технологій (досвід Російської Федерації)» [7]. Автор обґрунтовує інформаційну діяльність як функцію державного управління. Характеризуючи наукову новизну, О. Устинович оцінює своє дослідження як таке, в якому «розкривається зміст інформаційної діяльності як функції державного управління і її ролі як політико-правового механізму в організації й координації інформаційних процесів державної сфери й, як наслідок, у формуванні державної політики в сфері інформаційних технологій» [7, с. 8]. На наш погляд, таке положення новизни не є цілком новим, оскільки інформаційна функція є однією з основних функцій державного управління. Державне управління в сучасних умовах апріорі неможливе без збору, одержання, обробки, аналізу інформації. Це підтверджує й сама дисертант, відзначаючи, що інформаційна діяльність органів виконавчої влади реалізується за допомогою таких її методів як: 1) документування інформації; 2) забезпечення доступу до інформації; 3) масове інформування; 4) інформаційна взаємодія (електронна інтеграція) [7, с. 20]. Позитивно варто оцінити тезу автора про те, що державна інформаційна політика здатна забезпечити ефективну взаємодію влади й суспільства. Багато уваги автор приділяє таким принципам діяльності органів державної влади, як відкритість, прозорість і підзвітність. Цікавою є думка автора про те, що електронний уряд підвищує рівень соціально-політичної стабільності.

Автор дослідження «ЗМІ в мобілізаційних технологіях: цілі, функції й політичні наслідки», Юлія Іллічова вивчає ЗМІ як мобілізаційні технології в політичних процесах [8]. Авторська гіпотеза будується на наступній тезі: «Потужний мобілізаційний потенціал ЗМІ в період дестабілізації суспільства має двоїстий характер: інтеграційної, сприятливої гармонізації й стабілізації міжнародних відносин, і дезінтеграційний, відповідно, їх дестабілізуючий. Перехід до мобілізаційної політики означає очевидне визнання акторами політичного процесу неможливості й/або невміння здійснити інші підходи для досягнення тих же цілей» [8, с. 12]. Для дослідження ролі засобів масової інформації в трансформаційних процесах на геополітичному просторі в умовах становлення глобального інформаційного суспільства автор обрала суб'єктний підхід.

Серед переваг роботи варто виділити авторське визначення поняття «мобілізаційна технологія», що, на думку Ю. Іллічової, становить собою цілеспрямовану й системно організовану, найчастіше протестну (громадський опір) діяльність з організації й координації соціальних суб'єктів, консолідації громадськості для досягнення політичної мети, здійснювану в основному за допомогою ЗМІ й соціальних мереж і розраховану на досягнення швидкого й максимального результату при заданих ресурсах. Також слід зазначити думку автора про те, що роль мобілізаційних технологій значно зростає в умовах політичних конфліктів і війн. Суспільство перебуває в перехідному стані, що дозволяє впливати на нього більш результативно. На тлі збільшення інтенсивності інформаційного обміну «в політичній сфері міняється характер політичної комунікації, у якій беруть участь громадяни й влада, у ній розширюється простір свободи й дозволеного, критики й протесту, що породжує нові технології їхньої взаємодії» [8, с. 15].

Явним недоліком даної роботи є те, що автор, розглядаючи політичні процеси в Україні, Грузії й ін. країнах, засновує свої висновки з приводу подій, що відбуваються там, на теоретичних припущеннях, суб'єктивних думках російських учених, і при цьому не має жодного уявлення про дослідження українських, грузинських й ін. учених, які вивчають ситуацію зсередини, що називається, знаходяться «у полі». Такий однобічний, а, виходить, не зовсім науковий підхід, істотно знижує теоретичну й практичну цінність даної дисертації.

Науковий інтерес для нас становить робота Сергія Каштанова «Суспільний механізм забезпечення інформаційної безпеки політичної системи Росії» [9]. На наш погляд, при визначенні предмета дослідження автор не уник розповсюдженої серед здобувачів наукового ступеня помилки. Здається, що предметом дослідження повинне бути те, що винесено в назву дисертації, а саме, суспільний механізм забезпечення інформаційної безпеки політичної системи Росії. С. Каштанов вважає предметом дослідження процеси й технології реалізації суспільною експертизою інформаційної безпеки російської політичної системи. На наш погляд, поняття суспільний механізм трохи ширше суспільної експертизи, тобто суспільна експертиза є одним із суспільних механізмів забезпечення інформаційної безпеки.

Позитивним варто вважати те, що автор вдало систематизував й узагальнив інформацію про сучасні інформаційні загрози політичній системі при формуванні єдиного інформаційного простору, виявив основні напрямки діяльності інститутів державної влади й громадянського суспільства щодо забезпечення інформаційної безпеки. Автор відзначає значення незалежної суспільної експертизи як суспільного інституту управління ризиками в процесі інформатизації політичної системи. Розглядаючи суспільну експертизу в контексті електронного державного управління, автор вважає, що мова йде про один з елементів політичної системи, функціонально орієнтований на забезпечення процесів інформатизації держави й суспільства, що виникають між суб'єктом й об'єктом інформаційного впливу, а також орієнтованого на захист і забезпечення законних прав громадян в інформаційній сфері.

У дисертації української дослідниці Ірини Кіянки «Політична стабільність: суть й основні засоби її досягнення в Україні» [10] політична стабільність аналізується в контексті толерантності, консенсусу й компромісу в політичній системі, показана доцільність їхнього урахування при розробці концептуальних аспектів моделі стабільності політичної системи в Україні в контекстах демократичної трансформації. Автор пропонує власне визначення політичної стабільності як «балансу стримувань і противаг, що дає можливість уникнути соціальних конфліктів» [10, с. 6]. Автор аналізує теоретико-методологічні основи категорії «стабільність», досліджує фактори стабільності демократичного режиму в контексті зарубіжного досвіду; порівнює процес досягнення стабільності в перехідних моделях розвитку посткомуністичних суспільств (на прикладі Чехії, Польщі, Угорщини).

Анатолій Береза у своїй роботі «Ефективне урядування як чинник стабільності політичної системи» [11] відзначає: «Оптимізація системи органів виконавчої влади в умовах демократичних перетворень, приведення її у відповідність до сучасних світових стандартів і формування адекватної національним інтересам і політико-правовим традиціям дійової, ефективної системи державної влади є одним з пріоритетних напрямів дослідження у політичній науці». А. Береза визначає ефективне урядування як процес координації зусиль держави та інститутів громадянського суспільства, що має організаційний (система публічної влади), змістовний (механізм прийняття рішень) і технічний аспекти (використання інформаційно-комунікаційних технологій для залучення максимальної кількості акторів до процесу вироблення і реалізації політико-управлінських рішень), для досягнення суспільного прогресу і забезпечення стабільності політичної системи [11].

Отже, розглянувши ряд дисертаційних робіт, присвячених політичній стабільності, можна зробити висновок, що в них проблеми політичної стабільності розглядаються з погляду політичної безпеки, етнічного й релігійного факторів. У роботах, присвячених інформаційній політиці держави питання забезпечення політичної стабільності розглядаються однобічно або фрагментарно. Таким чином, можна зробити висновок про актуальність виявлення й вивчення механізмів інформаційного забезпечення політичної стабільності.

Використана література

• 1. Савин С. Д. Политическая стабильность в изменяющемся обществе [Текст]: автореф. дис… канд. соц. н.: спец. 23.00.02 — политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / С. Д. Савин. — СПб., 2003. — 29 с.
• 2. Тузов Н. В. Этнический и религиозный факторы политической стабильности Российской Федерации [Текст]: автореф. дис. д. полит. наук: спец. 23.00.02 — политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Николай Витальевич Тузов. — М., 2008. — 53 с.
• 3. Грищенко Д. Ю. Политическая безопасность современного Российского государства: состояние и механизм обеспечения [Текст]: автореф. дис… к. політ. н.: спец. 23.00.02 — политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Денис Юрьевич Грищенко. — Владимир, 2008. — 26 с.
• 4. Семченков А. С. Противодействие современным угрозам политической стабильности в системе обеспечения национальной безопасности России [Текст]: автореф. дис. д. політ. н.: спец. 23.00.02 — Политические институты, процессы и технологии / Андрей Сергеевич Семченков. — М., 2012. — 50 с.
• 5. Волченков И. Д. Разработка и реализация информационной политики органами государственной власти в Российской Федерации [Текст]: автореф. дис. канд. полит. наук: спец. 23.00.02 — политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Илья Дмитриевич Волченков. — Москва, 2008. — 24 с.
• 6. Ветрова Е. Н. Государственная информационная политика как фактор повышения эффективности государственного управления: современное состояние и приоритеты совершенствования [Текст]: автореф. дис. канд. полит.н.: спец. 23.00.02 — политические институты, процессы и технологии / Елена Николаевна Ветрова. — Орел, 2014. — 26 с.
• 7. Устинович Е. С. Государственная политика в сфере информационных технологий (опыт Российской Федерации) [Текст]: автореф. дис. д. полит. н.: спец. 23.00.02 — политические институты, процессы и технологии / Елена Степановна Устинович. — Москва. — 2011. — 34 с.
• 8. Ильичева Ю. А. СМИ в мобилизационных технологиях: цели, функции и политические последствия [Текст]: дис. канд. полит. наук: спец. 10.01.10 — журналистика / Юлия Александровна Ильичева. — Санкт-Петербург, 2014. — 196 с.
• 9. Каштанов С. А. Общественный механизм обеспечения информационной безопасности политической системы России [Текст]: автореф. дис. канд. полит. н.: спец. 23.00.02 — политические институты, процессы и технологии / Сергей Анатольевич Каштанов. — Саратов, 2011. — 23 с.
• 10. Кіянка І. Б. Політична стабільність: суть і основні засоби її досягнення в Україні [Текст]: автореф. дис. к. політ. н.: спец. 23.00.02 — політичні інститути і процеси / Ірина Богданівна Кіянка. — Львів, 2003. — 18 с.
• 11. Береза А. В. Ефективне урядування як чинник стабільності політичної системи [Текст]: автореф. дис. д. політ. н.: спец. 23.00.02 — політичні інститути та процеси / Анатолій Валентинович Береза. — Київ, 2012. — 32 с.