Развитие інтеграційних процесів в СНГ

розвиток інтеграційних процесів в СНГ.

Інтеграційний процес у в рамках СНД багато в чому починається немов із нової позначки. Певною мірою це обумовлюється тим, що у своїй — природі саме угоду про Співдружності Незалежних Держав має подвійну спрямованість. З одного боку, вона націлена на остаточний демонтаж старих економічних структур, з іншого — передбачається організація якісно нових стосунків між суверенними державами, формування та збереження Єдиного економічного (ринкового) пространства.

Інституційні основи здійснення інтеграційних процесів в межах СНД закладено у підписану вересні 1993 р. Договорі з приводу створення Економічного Союзу, соціальній та конкретних і розвивають документах — Угоді з приводу створення зони вільної торгівлі і Угоді про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитнофінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань (квітень 1994 р.), Договорі проведення узгодженої антимонопольної політики і Угоді про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності (грудень 1993 р.) й низка других.

Прийняті рішення з’явилися політико-юридичним визнанням той факт, що у стратегічному плані інтеграції з СНД для назв держав розумної альтернативи немає. Її економічними підвалинами служить що склалася у радянський період взаимодополняющая структура народних господарств колишніх республік СРСР — нині стран—членов СНД. Характеристика їх господарської взаємозалежності має відносинами обсягів ввезення та вивезення продукції до її провадження й споживання. Так, частка ввезення (включаючи імпорт) в споживанні період 1965—1990 рр. коливалася від 15—16% (Російської Федерації) до 30—31% (Вірменія). Вивезення (включно з експортом) від обсягу виробництва становив від 10—12% (Росія, Казахстан) до 25— 28% (Азербайджан). Інтенсивність міжреспубліканських зв’язків (ставлення вивезення республіки лінією межреспубликанского обміну до її загальному вивезенню) в в середньому у колишньому СРСР становила 75—80%. Нижче середній рівень цей показник був тільки в Росії (65—70%), в інших республіках він був вищою, і становив до 95—97% (Молдова, Киргизія, Вірменія). Порівняйте треба сказати, що цей ж період інтенсивність міждержавних зв’язків ЄС дорівнювала 60%. Якщо міжреспубліканський обмін колишнього СРСР надходило майже 20% сукупного валовий продукт, то аналогічний показник країн ЗС становив 14%.

Тут слід і нерівномірність розміщення акцій і освоєння природно-сырьевых ресурсів біля Радянського Союзу. Це спричинило з того що деякі колишні союзних республік стали монополістами у видобутку і переробки найважливіших видів сировини. Приміром, частку Росії припадало понад 90% загальносоюзного видобутку нафти (включаючи газовий конденсат), більш 75 — газу, близько 91 — ділової деревини, більш 80% — ділової деревини, пиломатеріалів й паперу. Перед України припадало 65−68% загальносоюзного виробництва сталі, готового прокату, сталевих труб. Республіка Узбекистан виробляла більш 60% хлопка-волокна і т.д.

Цілком закономірним виглядає у умовах те що, що розпад СРСР і розрив єдиного простору сприяли поглибленню і так важкої економічної кризи, пережитого державами СНД. По оцінкам, від налагодження й підтримки взаємних інтеграційних зв’язків в Росії залежить 30−35% обсягу національного виробництва промислової продукції (від рівня 1990 р.). Україна разі розірвання таких зв’язків може втратити 80−85% обсягу промислового производства.

Економічні перетворення, що проводилися нових незалежних державах, породили необхідність відпрацювання нового (ринкового) механізму підтримки виробничо-господарських зв’язків, трансформації в міждержавні. Торгово-економічні відносини у умовах слід координувати з тими соціально-економічними реформами, яких приступили країн СНД, зі своїми прагненням максимально враховувати норми «зовнішньоекономічного поведінки », прийняті світової торгової практике.

Разом про те, попри без альтернативність інтеграції, очікувати в найближчому майбутньому масштабних позитивних змін, що з формуванням Економічного союзу країн СНД навряд чи варто. Передусім у зв’язку слід звернути увагу, що Московський договору про створенні, на відміну яка початок ЄС Римського, є «рамковий «документ (аналогічний характер має й низку наступних договорів і угод). І це означає, що потрібно пройти через довгу низку нелегких переговорів колись, ніж визначаться конкретні шляху й механізми реалізації прийнятих рішень. Нині ув’язати воєдино багато в чому суперечливі інтереси на багатосторонній основі дуже важко, зокрема через значної по-різному спрямованості політичних дій окремих країн СНД. Поки потреба у відновленні та розвитку інтеграційних зв’язків визначається більшість країн Співдружності передусім їх залежності від поставок паливно-енергетичних ресурсів, лісоматеріалів, мінерального сировини, хімічних продуктів, і навіть коопераційними зв’язками в сфері машинобудівної, радіоелектронної, оборонної промышленности.

У той самий час нинішнє плачевний стан наукових закладів та виробничих потенціалів колишніх суб'єктів СРСР визначає неготовність кожного з них на роль технологічного донора як наслідок цього, відсутність головною передумова інтеграції у її кращих зразках. Тим самим було поза полем взаємного співробітництва залишається ключова молодих держав проблема технологічного прорыва.

Країнам-учасницям важливо вже у недалекому майбутньому розробити свої зовнішньоекономічні концепції, розставити пріоритети у сфері міжнародного співробітництва, визначити механізми поєднання інтеграційного процесу у СНД із широким використанням міжнародного поділу роботи з іншими регіонами світу. Спільні зовнішньоекономічні дії і скоординована позиція необхідні й у відносинах країн СНД із міжнародними економічними і фінансовими организациями.

Формування нової регіональної системи взаємних зв’язків зараз таке можливе тільки основі нової економічної механізму взаємодії, відповідного новому, суверенному статусу країн Співдружності. Такий механізм поки що на стадії становлення, і пояснюється це в останню чергу відсутністю ясного бачення про реальному потенціалі міждержавних зв’язків з СНД. Решта питань (пріоритетні напрями, форми, масштаби співробітництва, його інструментарій та інших.) по відношення до даному носять похідний характер.

У першому етапі формування Економічного союзу доцільно не протиставляти багатостороннє співробітництво і двосторонні зв’язку, а, навпаки, повніше використовувати потенціал останніх, оскільки двосторонні механізми конкретніше, простіше й дозволяють як повніше узгодити інтереси партнерів, а й від підготувати і реалізувати багатостороннє співробітництво. теми багатостороннього клирингЧто до використання багатосторонніх форм, то можливостей та тут досить: — відновлення многозвенных технологічних ланцюжків з участю фирм-кооперантов різних країн СНГ;

— проведення узгодженої інвестиційної політики, заснованої на використанні нових форм: міжнаціональних акціонерних товариств, холдингів, СП, транснаціональних корпораций;

— створення спільних інвестиційних фондів із пріоритетних сфер їх использования;

— координація політики та проведення узгодженої структурної політики України з селективною підтримкою найпріоритетніших деяких галузей і видів производств;

— поетапне створення платіжного союзу, починаючи з нормалізації двосторонніх платежно-расчетных відносин між державами СНД, роботи Міждержавного банку з створенню сиса і до реалізацією у майбутньому узгодженої (та був і єдиною) кредитно-грошової і валютної политики.

Передбачене договором з приводу створення Економічного Союзу формування асоціації вільної торгівлі, і митного союзу також має означати тривалу, поетапну роботу, включаючи координацію зовнішньоторговельної політики і національного законодавства. Одне з найважливіших у своїй є питання про свободу переміщення товарів та послуг. Вже 1992;1993 рр. переважно склався механізм регулювання зовнішньої торгівлі РФ із країнами ближнього зарубіжжя, заснований переважно на використанні тарифних, але до складу якого у себе та низку нетарифних методов.

У цьому, попри прорахунки й недоліки, загалом імпортний тариф став більш диференційованим: підвищується його роль створенні розумної ступеня протекціонізму для російських підприємств-виробників і забезпечити умови для нормальної конкуренції. При ввезення й вивезенні товарів з стран—участниц СНД митні органи не стягується податку додану вартість. Акцизами, а також підакцизні до товари, які з території держав — членів СНД, під час ввезення їх у територію Росії. Що ж до відмови від імпортного тарифу з СНД, те, як свідчить практика інтеграційних спілок індустріально розвинутих країн (ЄС і ЄАВТ), він скоріш буде поступовим і багатоступеневим. Разом про те треба сказати, що сьогодні, із стимулювання коопераційних зв’язків, вивезення товарів для кооперації заборонена кількісному обмеження, коли він здійснюється за контрактами між господарюючими суб'єктами. Відповідно до підписаної грудні 1993 р. в Ашгабаті Угодою про умовах і механізм підтримки виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасників СНД на відношенні товарів, поставлених для кооперації й у рамках режимів переробки під митним контролем експортні і імпортні мита, податків і акцизи не применяются.

Гострим залишається питання цінах у торгівлі. І це зовсім закономірно, оскільки тут вже мають справу економічних інтересів експортерів і імпортерів. Новому статусу незалежних держав найбільше відповідала б використання світових цін. Разом про те слід зважати на, що з їх безперечно позитивним впливом до процесів структурної перебудови виробництва та зовнішньоторговельного обороту вони відразу (як свідчить досвід розпаду РЕВ) мають недолік. Світові ціни здатні на заваді руйнівну вплив про співробітництво, насамперед з їх повного невідповідності умовам національного відтворення. Саме тому під взаємної торгівлі РФ інших країн СНД застосовується диференційований підхід до номенклатури поставлених товарів: по стратегічним товарам (сировинним, енергоносіях, кольоровим металам), включаемым в міжурядові угоди, загальної рекомендацією є орієнтир на світові ціни з щоквартальним уточненням останніх. Окремими міждержавними угодами визначено порядок встановлення ціни нафту й війни газ після запровадження коригувальних коэффициентов.

Успішне проведення економічних змін у країн СНД вимагає ретельної розробки та здійснення скоординованої реформи законодавства. Якщо учасники СНД хочуть оживити торгівлю, стимулювати капіталовкладення (зокрема і взаємні), їх законодавство має стати як на місце бізнесу, а й уніфікованим. Зараз частини законодавства країн-учасниць не відповідають одна одній, а закони та реальність відділені прірвою. Проблема погіршується неузгодженістю закордонних рекомендацій. Ці тенденції можуть призвести до несумісності законодавчих систем країн СНД. Забезпечення правова база інтеграційних заходів вимагає підвищення ролі Міжпарламентської Асамблеї органу, покликаного розробляти модельні законодавчі акти та домагатися зближення чинного законодавства держав, котрі підписали Договір про економічному союзе.