Проблеми правового регулювання фінансових ризиків

Проблеми правового регулювання фінансових ризиків

В. Коваленко На сучасному етапі розвитку Української держави не сформовано цілісної теорії фінансових ризиків ні в економічній науці, що розробляє методи їх попередження і подолання, ні у правознавчій, яка мала б обґрунтувати комплексну систему правових методів захисту громадян від їх негативного впливу. І це попри те, що життя кожної людини в сучасному суспільстві залежить від наявності грошей. Володіння грошима звільняє від ризику голоду, холоду й інших природних негараздів, однак породжує небезпеку втратити цей важливий актив через зміну незалежних зовнішніх обставин, тобто покладає на їх власника новий ризик — фінансовий.

Для сучасного економічного середовища України характерним є посилення впливу факторів невизначеності в господарсько-фінансовій діяльності всіх учасників ринкових процесів, що актуалізує важливість фінансово-правового регулювання мінімізації ризиків, які супроводжують практично всі різновиди діяльності людини. Різноманітність форм, частота і характер вияву невизначеності зумовлюють необхідність дослідження причинно-наслідкових зв’язків та розроблення дієвих методів мінімізації негативних наслідків вияву ризиків на фінансових ринках України.

Дослідження ризиків саме у фінансово-правовому контексті стає особливо актуальним із проведенням економічних реформ, лібералізацією внутрішньої торгівлі та глобалізацією товарних ринків, а також розвитком внутрішньої і зовнішньої конкуренції. При цьому найважливішою умовою прогресивного розвитку ринкових відносин є створення відповідної нормативної бази, недосконалість якої нині призводить до значних утрат, а також спонукає до вчинення протиправних діянь у фінансовій сфері. Серед пріоритетів докорінних структурних перетворень гостро постає завдання уточнення та поглиблення наявних категорій і понять як загальної, так й особливої частини фінансового права, що мають першочергове загальнотеоретичне і практичне значення.

У прикладному аспекті актуальність проблематики фінансових ризиків зумовлена об'єктивною необхідністю ідентифікації, аналізу, вимірювання та управління ризиком у діяльності суб'єктів господарювання, зокрема, фінансових інститутів. Сучасний розвиток фінансових ринків породжує нові завдання врахування ризику в системі корпоративного управління фінансових інститутів, головними з яких є завдання інтегрованої оцінки ризику всього фінансового інституту, визначення розміру капіталу, необхідного для покриття потенційних ризиків на заданому акціонерами (учасниками) рівні надійності, оцінки ризику ліквідності тощо. Відповідно до цього необхідно розглянути фінансові ринки як об'єкт формування та вияву економічних ризиків та їх правове регулювання фінансовим правом України.

У науковій літературі існує велика кількість дефініцій, які в кінцевому підсумку стверджують, що ризик суб'єкта на фінансовому ринку — це невизначеність його фінансових результатів у майбутньому. Тому завдання фінансово-правової науки — з’ясувати, які заходи має вжити держава, щоб захистити суб'єктів економічної діяльності від невизначеностей, що можуть згубно вплинути на результати та перспективи суспільно корисної діяльності. Важливо підкреслити, що йдеться не про реальну шкоду, а про ймовірність спричинення такої шкоди.

Роберт Енгл, лауреат Нобелівської премії з економіки 2003 року, у своїй Нобелівській лекції зазначив: «Існують ризики, які ми приймаємо, бо винагорода за їх прийняття перевищує можливі втрати. Оптимальна поведінка передбачає прийняття ризиків, які дають високий результат» [1]. Нобелівською премією з економіки нагороджено Гаррі Марковіца. Його перша революційна праця, у якій було викладено засади та принципи формування ефективних портфелів цінних паперів, мала назву «Вибір портфеля: ефективна диверсифікація інвестицій» з так званою моделлю «дохідність — ризик», що вийшла друком 1952 року.

Кожен дослідник прагне сформулювати власне, відмінне від інших визначення фінансового ризику. Так, Дж. П. Морган визначає ризик як ступінь невизначеності отримання майбутніх доходів, заклавши в основу поняття ризику тісний зв’язок імовірності й невизначеності. Мілль та Сеніор вирізняли у прибутку від підприємницької діяльності відсоток як частку доходу на авансований капітал, заробітну платню підприємця та окремо — платню за ризик. Їх наступники — неокласичні теоретики, зокрема А. Маршалл і його прихильник А. Пігу, теж розподіляли прибуток на складові: відсоток на вкладений капітал, заробітну платню і платню за ризикованість.

У вітчизняній юридичній літературі є певна кількість публікацій, присвячених здебільшого окремим видам фінансових ризиків [3; 4; 11, 19; 23], з окремих питань захищено кандидатські дисертації [20, с. 29]. Певною мірою правові аспекти фінансових ризиків висвітлено у працях таких вітчизняних учених-правознавців, як Л. К. Воронова, А. И. Іванський, А. Т. Ковальчук, О. П. Орлюк, П. С. Пацурківський, Н. Ю. Пришва та ін. [11]. Однак можна констатувати, що проблема фінансових ризиків ще не посіла такого місця у правознавчій літературі, на яке вона заслуговує з огляду на її загальносуспільну гостроту та ступінь загрози інтересам усіх громадян, яку несуть у собі фінансові ризики.

Значно ширше висвітлюється поняття фінансових ризиків в економічній літературі, у якій є навіть приклади постановки проблеми ризиків у загальному плані [5; 6; 16], опубліковано монографії з окремих напрямів дослідження фінансових ризиків [13], статті у фахових часописах [7; 9], захищаються численні дисертації. У Російській Федерації бібліографія з питань економічного ризику досить багата, виходять друком фундаментальні монографії та підручники [2; 22].

Можливо, негативна оцінка стану дослідження проблеми фінансових ризиків у вітчизняній юридичній літературі є дещо категоричною й, напевне, отримає заперечення, але висловити її варто: на відміну від багатьох інших питань, наукові дослідження у цій сфері здійснюють не на належному рівні - від особливого до загального. З різним ступенем глибини, найчастіше незалежно одне від одного, досліджують часткові аспекти виникнення ризикових станів у різних сферах фінансових відносин.

За масштабністю впливу і масовістю охоплення людей фінансові небезпеки переважають мало не будь-які природні. Завбачливий може захиститися від пожежі дотриманням відповідних правил, від хвороби — здоровим способом життя, від голоду — обробленням землі (принаймні в Україні), але він не здатен захиститися від одного з передбачуваних фінансових явищ — інфляції. Від фінансових ризиків не застраховані ні бідні, ні багаті, ні підприємці, ні наймані працівники, навіть пенсіонери й діти, оскільки одні заробляють, навіть крадуть, інші отримують від держави пенсію чи допомогу, в усіх випадках — у вигляді грошей.

Відповідно, у різних нормативно-правових актах містяться розрізнені, не зведені в систему положення щодо захисту учасників економічної діяльності від фінансових ризиків, а загалом в Україні вони в цьому плані залишаються незахищеними. Нагадаємо, що понад тридцяти мільйонів наших громадян за два десятиліття існування незалежної держави так і не отримали компенсації за втрачені грошові заощадження в Ощадбанку СРСР, правонаступником якого стала Українська держава; жоден з потерпілих не отримав хоч би моральної компенсації від шахрайських діянь фінансових пірамід 90-х років, (а жодного з шахраїв — не було покарано); вкладники десятків збанкрутілих банків і сотень кредитних товариств утратили свої заощадження. Саме фінансовими методами обдурено тисячі людей, які оплатили будівництво житла й багато років очікують заселення, споглядаючи на вкриті пилом фундаменти та голі стіни недобудов. Здебільшого фінансові махінатори навіть не переховуються від правосуддя, оскільки законодавство України не містить дієвих механізмів виявлення фінансових махінацій і, зокрема, невідворотних законодавчих санкцій за їх здійснення.

Системний механізм правового регулювання фінансових ризиків в Україні необхідно будувати на основі цілісної концепції фінансового ризику як юридичної категорії, нехай не у вигляді окремого напряму в юридичній науці й навчальної дисципліни — ризикології (ryzykologiya), як це поставлено у теорії фінансів [5], але все-таки як окремого комплексного питання. Відповідно до логіки наукового дослідження, необхідно розглядати питання не з аналізу окремих його виявів, а із загального визначення поняття, виявлення причин його виникнення, сфери застосування тощо.

Оскільки вчення про ризики більш докладно розвинене в економічній науці, ніж у юридичній, то цілком виправдано використати прийняте саме в середовищі економістів визначення його як поняття, наприклад: ризик — це «імовірність зменшення, неотримання прибутку та/або недосягнення інших економічних і соціальних результатів» [4, с. 14]. У цьому визначенні є достатньо інформації для формулювання юридичного розуміння ризику як можливого предмета застосування права: при певних діях виникає загроза спричинення шкоди інтересам певних осіб, і завдання правової науки — з’ясувати, які правові заходи має вжити держава, щоб захистити суб'єктів економічної діяльності на своїй території.

Отже, захист від фінансового ризику має за мету не обов’язково компенсацію збитку в разі реалізації цієї ймовірності в дійсність, а принаймні зменшення цієї ймовірності до розумного значення. В абсолютній більшості випадків позбавитися від ризику повністю неможливо, а в деяких випадках суттєве зменшення ступеня ризику завдає шкоди економічним інтересам суспільстві й конкретного суб'єкта.

Важливо визначитися з тим, чи є фінансовий ризик об'єктивним явищем, незалежним від волі та свідомості суб'єкта, чи він є реакцією цього суб'єкта на певні фактори навколишнього середовища. У деяких публікаціях вітчизняних фахівців (як правознавців, так і економістів) підтримується саме суб'єктивний характер цієї категорії. Так, в одній з небагатьох дисертаційних робіт, присвяченій дослідженню правового аспекту фінансових ризиків, «дисертант визначає ризик як невизначеність, пов’язану з настанням несприятливих подій для суб'єкта, поняття „ризик“ є суб'єктивним і не може бути визначеним як закономірність у побудові системи банківських ризиків» [20, с. 8−9].

На наше переконання, суб'єктивна складова є дуже важливою в ситуації ризику, оскільки учасник економічної діяльності приймає рішення, керуючись не безпосередньо об'єктивним становищем, а своїм розумінням цього становища. Однак необхідно розуміти принципову відмінність між ризиком як об'єктивним явищем (у тому розумінні, яке вкладається в це поняття в людській діяльності) і суб'єктивною оцінкою цього явища. Формуючи нормативно-правовий механізм регулювання ризиків у країні, зокрема і фінансових, держава має зважати на те, що ризик — це об'єктивне явище в багатьох сферах людської діяльності, й ефективність дії правового регулювання усіх наявних різновидів ризиків залежить від ступеня їх усвідомлення передусім фаховою наукою в кожній зі сфер.

Важливим є також визначення тієї галузі права, у межах якої має відбуватися дослідження юридичного аспекту фінансових ризиків і формуватися необхідна нормативно-правова база. На перший погляд, проблеми нібито не існує - фінансові ризики мають досліджуватися у фінансовому праві. Насправді, питання неоднозначне — у нашій державі фінансове право прийнято розглядати у вузькому розумінні, виключно як регулювання руху державних і муніципальних фінансів: «Система фінансового права є доктринальним відображенням у фінансово-правовій науці та юриспруденції в цілому системи державних і муніципальних фінансів та науковою основою системи фінансового законодавства». Таке визначення є найбільш поширеним у вітчизняній юридичній літературі [17, с. 96].

У теоретичному аспекті актуальність дослідження проблеми фінансових ризиків зумовлена тим, що ризик виступає одним з головних структурних елементів у низці сучасних фінансових теорій, зокрема, у сучасній портфельній теорії (МРТ), моделі оцінки капітальних активів (САРМ), арбітражній теорії ціноутворення (APT), теорії ціноутворення опціонів тощо. Це важливо мати на увазі з огляду на те, що різновидом фондових інструментів останніми роками стали «спред», «геп», «закриття угод овернайт», сек’юритизація тощо. Особливе місце проблема правового регулювання ризиків посідає на кредитному та фондовому ринках. Світова криза 20 082 009 років. продемонструвала загрозливі явища і глобалізаційні виклики з цього приводу [10]. Ми виходимо з того, що фондовий ринок — один з головних мультиплікаторів та найважливіший сегмент фінансового ринку.

Найбільш поширеними на біржових ринках розвинутих країн є такі різновиди строкових похідних фінансових інструментів, як ф’ючерсні й опціонні контракти. Останні, у свою чергу, поділяють на такі різновиди: контракти на процентну ставку, валюту та фондові індекси. Із загальної кількості контрактів, які було затверджено в межах світового біржового (строкового) ринку, на ф’ючерси припадає 47,8%, на опціони — 52,2%. Сукупний контрактний номінал фінансових ф’ючерсних контрактів, укладених на біржах світу напередодні фінансової кризи, становив 28,0 трлн дол., а фінансових опціонних контрактів — 52,2 трлн дол. США. За даними Банку міжнародних розрахунків, оборот світового біржового ринку похідних фінансових інструментів досяг на початок р. 622 трлн дол. США.

На вітчизняному фінансовому ринку постійно з’являються нові фінансові (фондові) інструменти, через які відбуваються помітне нарощування та перерозподіл капіталів, що перебувають у режимі перманентного кругообігу. Відповідно до цього, на фондовому ринку збільшується кількість «гравців» — емітентів та учасників, завдяки яким цей різновид фінансового ринку набуває дедалі більшого значення. Постійна еволюція та ускладнення структури фондового ринку стимулює розвиток фінансово-правових відносин. Фондовий ринок — це, насамперед і головним чином, система фінансових правовідносин, що перебуває в регуляторній орбіті фінансового права.

Особливістю фінансового ризику є висока ймовірність настання збитку внаслідок проведення операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає із самої природи цих операцій. Водночас власники грошових ресурсів, передаючи їх у вигляді вкладів та інвестицій у фінансову сферу, утрачають можливість прийняття рішень щодо подальшого використання своїх коштів і змушені повністю покладатися на компетентність та добросовісність фахівців фінансових установ. Тому держава зобов’язана приділяти особливу увагу діяльності останніх і чітко регулювати їх відповідальність перед нею, не допускати перенесення ризику від власних рішень на вкладників та інвесторів.

В інституційно-регулятивному аспекті актуальність зумовлена завданнями вдосконалення регулювання державними органами діяльності фінансових інститутів з метою підтримання стабільності фінансової системи загалом і захисту прав контрагентів фінансових інститутів, насамперед, фізичних осіб як вкладників й інвесторів, особливе місце серед яких посідає банківська сфера. Саме незадовільний рівень державного регулювання діяльності банківських інституцій спричиняє недовіру населення до їх діяльності, що призводить до не включення заощаджень домогосподарств у фінансовий обіг.

При цьому є підстави констатувати, що вітчизняна юридична наука недостатньо інформує учасників економічних процесів стосовно причин і масштабів ризиків у їх діяльності, через що ця діяльність недостатньою мірою враховує фактор ризику. Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання зумовлюють складності у прогнозованості процесу управління, більшість управлінських рішень підприємства приймають в умовах невизначеності та фінансово-економічного ризику.

Головна мета управління ризиками — їх мінімізація для уникнення або часткового зменшення можливих фінансових утрат від дії. Ризиків не можна уникнути повністю, тому треба вміти правильно оцінювати їх ступінь і безпосередньо управляти ними з метою обмеження. Однак цього неможливо досягти без визнання за фінансовим правом ролі комплексного регулятора публічних відносин. Досить змістовно висловився з цього приводу доктор юридичних наук А. Т. Ковальчук [12]. Обмеження фінансово-правових відносин виключною сферою руху державних фінансів є спадком радянської школи фінансового права, яка виходила з об'єктивної реальності тих часів.

Радянська юридична школа на рубежі 30−40 років минулого століття вилучила приватних осіб з числа учасників фінансової діяльності, визначивши її єдиним суб'єктом державу [18]. Фінансовий оборот в авторитарно-плановому суспільстві був виключною прерогативою держави, громадяни як приватні особи не здійснювали фінансових операцій. Вони могли бути лише одержувачами готівкових грошей і платниками тією самою готівкою, уся їх причетність до фінансової сфери обмежувалася можливістю «зберігати гроші в ощадних касах», яку держава посилено пропагувала, щоб хоча б частково розв’язати проблему товарного дефіциту. Показово, що ощадні каси в Радянському Союзі не були банками в повному розумінні цього слова — вони не здійснювали банківських операцій, а акумульовані кошти передавали для використання як фінансового ресурсу в систему Державного банку СРСР. До речі, до банків Москви було перераховано й усі заощадження жителів України в радянських грошах, які нині мають статус заборгованості незалежної Української держави перед своїми громадянами, яка, однак, у складі офіційного державного боргу не враховується.

Розгортання дискусії щодо предмета фінансового права виходить за межі цієї роботи, тому висловимо згоду з розширеним його тлумаченням, що подають сучасні дослідники-правники фінансових правовідносин у ринковому господарстві: «Сфера управлінськорегулятивного впливу фінансового права в Україні на даному етапі, окрім «державних фондів грошових коштів», включає: 1) сферу (ринки) фінансових послуг;

фондовий ринок та похідні фінансові інструменти;

ринок фіктивного капіталу; 4) фінансові відносини на ринку азартних ігор" [12, с. 9]. Власне, ця позиція відновлює дореволюційну концепцію: «Правила фінансового господарства, закріплені у відповідних законодавчих нормах, будуть фінансовим законодавством або фінансовим правом» [15].

Водночас відзначимо, що віднесення правового регулювання фінансових ризиків до предмету фінансового права має сенс лише у розумінні цієї галузі як науки і як навчальної дисципліни [25]. Нормативно-правове регулювання у широкому розумінні цього поняття як сукупність законів і підзаконних актів (включаючи нормативні документи органів державного управління) тією чи іншою мірою може стосуватися регулювання фінансових ризиків в усіх своїх складових, оскільки ситуації, у яких виникають фінансові ризики, трапляються у всіх сферах суспільного життя.

Як загальна дилема, це питання має певне вирішення — людині не заборонено вчиняти дії, пов’язані з ризиком для неї самої, однак застосовуються обмеження і навіть заборони щодо вчинення дій, які можуть призвести до ризику інших. Межа між цими взаємопов'язаними чинниками майже завжди розмита, а застосування права можливе лише за умови достатньої формалізації та чіткого визначення його умов, тому кожне суспільство знаходить власні шляхи для їх встановлення. Схожа ситуація спостерігається в Російській Федерації.

Щоправда, фахівці (наприклад, М. В. Анчукова) зазначають про відсутність практики застосування цієї статті у судовій практиці в Україні.

Незважаючи на проблеми практичної реалізації, можемо сформулювати перший принцип правового регулювання фінансових ризиків — держава має встановлювати певні правила й заборони у фінансовій діяльності в такому напрямі, щоб ця діяльність несла найменший ризик для інших осіб, які не причетні до неї. Цей основоположний принцип прагне реалізувати кожна держава у своєму законодавстві, але жодне з них не є досконалим — не лише внаслідок надзвичайної різноманітності можливих ризиків, а й здебільшого через неможливість досягнення повного компромісу в дилемі дотримання свободи особистості й недопущення завдання шкоди іншим. Оскільки ризики існують у всіх без винятку сферах людської діяльності, то досягнення вищого ступеня досконалості цього компромісу в кожному окремому випадку потребує об'єднання зусиль як фахівців юридичного профілю, так й експертів у галузі ризику.

Водночас у правових системах демократичних країн в певних межах допускається інший принцип — обмеження свободи дій людини не лише в плані недопущення ризику для інших, а й певною мірою — в інтересах запобігання ризику відносно її самої. Йдеться про те, що людина схильна недооцінювати ризик відносно до себе, зазвичай переоцінює власні можливості в подоланні ускладнень і впливів середовища. Кожен член суспільства певною мірою, як своєю свідомою діяльністю, так і поза своєю волею, пов’язаний з іншими. Можна констатувати, що в тих випадках, коли людина схильна недооцінювати ризики стосовно самої себе, а їх реалізація загрожує суспільним Інтересам, держава вимушена в певних межах обмежувати її дії з метою запобігання надмірним ризикам.

Між зазначеними вище принципами існує однозначна субординація — законодавчі вимоги щодо виключення або принаймні мінімізації ризику від дій громадянина відносно до інших осіб завжди вищі, ніж у тих випадках, коли такі ж правила чи обмеження дієздатності стосуються ризику для самого суб'єкта діяльності. Вияви такої субординації існують у законодавстві будь-якої держави. Так, в Україні власники транспортних засобів мають страхувати цивільну відповідальність на випадок пошкодження інших транспортних засобів чи спричинення шкоди здоров’ю інших людей в обов’язковому порядку, але власне майно і здоров’я на випадок такої ж автотранспортної аварії можуть страхувати за бажанням.

Третьою складовою загальних принципів запобігання ризикам є адекватність сукупних витрат зусиль, коштів і матеріальних ресурсів на цю справу зі збитком, який можна очікувати в разі реалізації ризикової загрози в дійсності. Міру цієї адекватності лише іноді можна визначити із задовільною точністю, зазвичай же доводиться задовольнятися компромісним рішенням. Так, жодна держава для захисту життя і здоров’я своїх громадян не здатна заборонити використання сучасних транспортних засобів.

Ризик загальної бідності, яка очікує державу в такому разі, неприпустимий — занепад такої держави відбудеться напевне. Тому ніде не забороняється застосування механічного транспорту, але для захисту від породжених ним ризиків витрачають величезні кошти й матеріальні ресурси на будівництво доріг, на їх облаштування та заходи щодо регулювання дорожнього руху. Ці витрати, напевне, більші, ніж сукупні втрати в державі від суттєвого обмеження швидкості руху в поєднанні з обмеженнями в користуванні транспортними засобами взагалі.

Поняття ризику без додаткових пояснень застосовується в українському законодавстві, причому частіше в тих розділах, у яких ідеться про гарантії свободи підприємництва. Так, стаття 42 Господарського кодексу України визначає: «Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку» [8].

У статті 44 щодо принципів підприємницької діяльності зазначено, що вона здійснюється на основі «комерційного розрахунку та власного комерційного ризику». Пункт 5 статті 63 встановлює для корпоративних суб'єктів принцип «участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства». Відповідно до статті 80 учасники всіх видів господарських товариств несуть ризик збитків пропорційно до розмірів своєї участі в товаристві. У багатьох інших статтях вітчизняної «підприємницької Конституції» спеціально містяться визначення того з учасників певних операцій, хто має взяти на себе наявний у ній ризик.

У стаття 333 зазначено, що «покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання» є основним призначенням цілої підгалузі економічної діяльності - страхування. Отже, Господарський кодекс України вказує на можливість допущення ризику, однак не передбачає санкцій за введення у стан ризику.

Що стосується поняття фінансового ризику, то Господарський кодекс України його взагалі не застосовує.

Цивільний кодекс України [21] у главі 8, у якій йдеться про різні форми господарських товариств, містить такі ж вказівки про розподіл ризиків між їх учасниками, як і Господарський кодекс України. Дещо докладніше згадується про ризики у статті 989, у якій страхувальнику надається зобов’язання «при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику» .

Стаття 1056−1 зазначає, що «розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого для забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.» .

Водночас у Цивільному кодексі України згадується і про можливість покладення ризику на конкретних суб'єктів залежно від обставин. Так, стаття 880 передбачає: «1. Віднесення ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта будівництва на замовника або підрядника до його прийняття замовником встановлюється відповідно до вимог закону, крім випадків, коли це сталося внаслідок обставин, що залежали від замовника» .

Стаття 842 також містить вказівку на перекладення ризику на винну сторону: «1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку — сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом». Так само, як і в Господарському та Цивільному кодексах України, у яких відсутнє згадування про фінансовий ризик. правовий регулювання фінансовий ризик.

У контексті цього дослідження зазначимо, що Кримінальний кодекс України не передбачає відповідальності за приведення будь-кого до стану ризику. Кримінальний кодекс України містить термін «ризик» лише в одній статті 42. Однак кримінальне законодавство України передбачає випадки, коли особа звільняється від відповідальності за допущений ризик [14]:

" 1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій" .

Отже, можна узагальнити розгляд загального питання щодо правового регулювання фінансових ризиків висновком, що сучасна держава має розбудувати правові механізми захисту свободи діяльності громадян у такий спосіб, щоб дотримати компромісу між свободою кожного і ризиком спричинення шкоди інтересам інших членів суспільства, у межах можливого захистити кожного учасника економічних процесів від ризику нанесення шкоди самому собі і при цьому не допустити перевищення витрат на запобігання ризикам над реальними наслідками в разі реалізації загроз, що несуть у собі ті чи інші ризики.

Література

Engle III Robert F. Risk and volatility: econometric models and financial practice [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nobelprize.org. 2. Балдин К. В. Управление рисками: [учеб. пособие] / K. B. Балдин, С. Н. Воробьев. — М.: ЮНИТИ, 2005. — 511 с.

Бігняк О. Поняття ризику в підприємницькій діяльності / О. Бігняк // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 8. — С. 58−61.

Бігняк О. В. Підприємництво як предмет правового регулювання в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О. В. Бігняк. — Донецьк, 2007. — 20 с. 5. Вітлінський В. В, Ризикологія в економіці та підприємництві: [монографія] / В. В. Вітлінський, Г. І. Великоіваненко. — К.: КНЕУ. — 2004. — 480 с. 6. Вітлінський В. В. Аналіз моделювання та управління економічним ризиком / В. В. Вітлінський, П. І. Верченко. — К.: КНЕУ, 2000. 7. Воронім А. Електронний банкінг та ризики його використання / А. Воронім //Фінансовий ринок України. ;

• — № 1. — С. 8−9. 8. Господарський кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 1920, № 21−22, ст. 144. 9. Довгань Ж. Управління кредитними ризиками банків в умовах економічної кризи Україні / Ж. Довгань // Вісник НБУ —
• — № 8. — С. 51−55. 10. Дуглас А. Мак Интур. В поисках человека, с которого начался кризис [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.finiz.ru/economic/ articlel 253 365.10.02.2009. 11. Іванський A. M. Фінансово-правова відповідальність в сучасній Україні: теоретичне дослідження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук / A. M. Іванський. — Одеса, 2009. — 43 с. 12. Ковальчук А. Т. Финансовое право: «ревматизм» старой эпохи или комплексный регулятор публичных отношений? / А. Т. Ковальчук // Государство и право. — 2010. — № 1.

С. 35−44. 13. Криклій О. А. Управління кредитним ризиком банку: [монографія] / О. А. Криклій, Н. Г. Маслак. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. — 186 с. 14. Кримінальний кодекс України від 5 квіт. 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25−26, ст. 131. 15. Лебедев А. В. Финансовое право / Лебедев А. В. — М.: Статут, 2000. — 460 с. 16. Лук’янова В. В. Економічний ризик / В. В. Лук’янова, Т. В. Головач. — К.: Вид. центр «Академія», 2007. — 464 с. 17. Пацурківський П. С. Суще на належне у фінансовому праві: основні типи доктринальних вирішень / П. С. Пацурківський // Проблеми філософії права. — Т. 1. — 2003. 18. Ровинский Е. А. Предмет советского финансового права / Е. А. Ровинский // Советское государство и право. — 1940. — № 3. — С. 32−48. 19. Тімуш І. Рента як ризиковий договір (цивільноправові аспекти / І. Тімуш // Право України. — 2004. — № 1. — С. 50−56. 20. Фінкельштейн О. Б. Фінансові ризики у системі банківських ризиків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук / О. Б. Фінкельштейн. — К., 2001. — 20 с. 21. Цивільний кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 43 5-ІУ //Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40−44, ст. 356. 22. Четыркин Е. М. Финансовые риски / Е. М. Четыркин. — М.: Дело. — 2008. — 175 с. 23. Шереметьева О. Поняття валютного ризику як правова категорія / О. Шереметьева // Право України. — 2003. — № 9. — С. 111−114. 24. Шумков А. С. Обоснованный риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / А. С. Шумков. — М., 2006. — 20 с. 25. Ямненко Т. М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Т. М. Ямненко. — К., 2004. — 20 с.