Вступ. 
Історія і проблеми сучасної української термінології

Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. с з термінологічними бюлетенями Інституту мовознавства 1934;1935 років, які вилучили з ужитку 14,5 тисяч українських термінів і замінили їх термінами, нашвидкуруч створеними на зразок російських.

На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо внаслідок кількавікового чужомовного панування її понівечили та перетворили в суржик, а сферу вживання обмежили побутом, красним письменством і піснями.

У 1992;1994;х роках термінологію розробляли (і фінансували) у межах «Державної програми розвитку української мови», далі ця тема та згадка про відродження поступово зникли, а проблем не вирішували, чому сприяли, зокрема, двомовні (російсько-українські) та чисто російські стандарти.

Напрями діяльності Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), оперті на засадах відродження української науково-технічної термінології та розвитку фахової мови, не втратили своєї актуальності й сьогодні - в розрізі вимог Конституції України (статті 10, 11) та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 998 про «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», бо «Нині мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій. Українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо» (цитата зі згаданої Постанови).

У своїй праці ТК СНТТ керується настановчими документами Держстандарту — спочатку КНД 50−011−93 [1. КНД], а тепер ДСТУ 3966−2000 [2. ДСТУ], в яких виразно зазначено основні вимоги до терміна:

• 1) однозначна відповідність терміна до поняття (термін повинен означати тільки одне поняття);
• 2) умотивованість терміна, тобто відповідність лексичного значення терміна (прямого, безпосереднього, внутрішнього значення слова чи словосполуки) до позначеного ним поняття;
• 3) системність;
• 4) раціональна стислість;
• 5) словотворча (дериваційна) здатність;
• 6) мовна правильність.

Цілком зрозуміло, що згадані вимоги найкраще виконує термін, складений з питомо українських мовно правильних і стислих слів із великою словотворчою здатністю. Коли в термін уводять чужі слова (терміноелементи), то виникає додаткова проблема правильного (у межах певної сфери застосовування) їх перекладу на українську мову, унаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу (з економічного погляду це невигідно!).