З історії розвитку перекладацької діяльності

З розвитком суспільства й урізноманітненням суспільних процесів і суспільних відносин роль тлумачення і перекладу не тільки не зменшувалася, а щодалі більше зростала. Причому чи не найбільше — для зміцнення безпеки країну. Так, якщо в добу родово-племінного розвитку суспільства ворогуючим сторонам важливо було знати, наприклад, тільки про кількість чоловіків, здатних стати бійцями (носити холодну зброю), про їх фізичну силу, то вже в епоху пізнього Середньовіччя кожну ворогуючу сторону/державу цікавили дещо інші дані. Тому вже у 18 — на початку 19 століття державні діячі, зокрема Наполеон Бонапарт, вважали, що посли до іноземних держав повинні добувати всю необхідну інформацію про країну, в якій вони перебувають. Така інформація збиралася і сьогодні збирається відповідними тлумачами й перекладачами найчастіше з різних усних і писемних джерел, обробляється і передається письмово до відповідних служб своєї країни, де й обробляється та фіксується з метою використання її у своїх корисливих цілях. Причому, така інформація завжди відповідно опрацьовується, зрозуміло, перекладачами.

Ще більшої ваги й стратегічного значення набувала інформація, що стосувалася країн, які були потенційними ворогами.

У таких випадках тлумачі-розвідники й перекладачі цікавляться буквально всіма даними стосовно тієї чи іншої країни найперше в таких її сферах галузях: в економічному її стані, в кількості наявного у неї війська й можливостях його збільшення за рахунок мобілізаційних резервів, в озброєнні війська та в типах зброї, що його країна спроможна виробляти в разі війни, в залежності країни від конкретних сусідів — потенційних друзів чи потенційних ворогів; у залежності країни від експортних поставок тих чи інших товарів, устаткування чи зброї, в продовольчих ресурсах цієї країни. Великого значення надається також вивіданню даних про природні ресурси країни та її експортний потенціал, про фінансовий її стан, зокрема про її золотий та алмазний запас тощо. Усі ці й інші питання залишаються і сьогодні не тільки актуальними, але й набувають особливої ваги, коли країни-супротивники можуть володіти надпотужною зброєю масового знищення. Сьогодні, коли загроза з боку однієї держави-агресора може порушити стабільність у цілому географічному регіоні чи й у всьому світі, роль тлумачення і перекладу, а отже й тлумачів та перекладачів, щодалі більше зростає. Особливо це стосується перекладу як форми діяльності, яка фіксує події, робить їх діловими, історичними і юридичними, а при нагоді й документами чи пам’ятками історії.

Не зайвим буде ще раз наголосити, що виникнення та поширення перекладу як форми діяльності пов’язане з певними передумовами розвитку націй і значною мірою — від їх соціальної та духовної зрілості. Справа в тому, що потреба народу чи зрілої державницької нації в перекладі як писемній формі діяльності постає, як уже зазначалося, тільки за певних соціально важливих обставин та умов [1, с. 13−14]. Найперше, зрозуміло, при потребі зав’язання економічних, духовних і культурних стосунків та потреб спілкування з іншомовними спільнотами, що мають рівні чи більші духовні або культурні надбання і зацікавлені у взаємному розвиткові названих відносин.

Писемний переклад також може використовуватися і як, засіб залякування чи політичного тиску або й шантажу. Наприклад, ще 2400 р. до н.е. ассирійський імператор Сарґон, розіславши сусіднім країнам свій погрозливий наказ у перекладі їхніми мовами, спробував (і не без успіху) чинити на них політичний тиск, примусити їх підкорятися і мовчати.