Вступ. 
Спинномозкові нерви: будова, функції

Анатомія людини є однією із найдавніших природничих наук. Перші анатомічні відомості, що дійшли до нас, відносяться до медицини Стародавнього Вавілону й Стародавнього Єгипту (3−2 тисячоріччя до н.е.). Пізніше в Стародавній Греції, виникають деякі реалістичні поняття про будову тіла людини. Уже у IV ст. до н. е. давньогрецькі лікарі знали, що мозок пов’язаний з мисленням, відчуттям і рухами людини. Та навіть геніальний Арістотель (384 до н. е. — 322 до н. е.) наївно уявляв, що мозок виділяє рідину, яка охолоджує серце, а піфагорієць Філолай вважав, що людина має три душі: рослинну, яка розміщується в пупку, тваринну — в серці й раціональну — в мозку, причому остання є тільки в людей. Герофіл (кінець IV — перша половина III століття до н. е.), вчений-медик Александрійського періоду, вивчав мозок людини, описав мозкові оболонки і шлуночки. Вважав, що центром нервової системи є головний мозок, і розрізняв «чутливі» і «рухові» нерви. Піонерами експериментальної фізіології вважаються шотландській хірург і фізіолог Чарльз Белл (1774−1842) і французький фізіолог Франсуа Мажанді (1783−1855). їх імена пов’язує відкритий ними експериментальний закон Белла — Мажанді, за яким аферентні, або чутливі, волокна спинномозкових нервів входять у спинний мозок через задні корінці, а еферентні, або рухові, — виходять через передні. Мажанді належить відкриття отвору, що сполучає велику цистерну основи мозку з четвертим шлуночком; він вивчав утворення і роль спинномозкової рідини. Учень Мажанді Клод Бернар (1813−1873), великий французький фізіолог, вивчав функції спинного мозку, вплив нервової системи на фізіологічні та патологічні процеси. Протягом багатьох мільйонів років у процесі еволюції поступово ускладнювався головний мозок, змінювалися його форма, розмір, співвідношення різних частин. При цьому ускладнювалась і діяльність мозку.

У дисципліни «Анатомія та евалюція нервової системи» широко висвітлено такі питання: будова, функції і розвиток спинного та головного мозку, периферичної нервової системи, а також загальні принципи і особливості структурної організації автономної нервової системи та органів чуттів. Розглядається також роль ціх систем у формуванні психіки людини. Знання анатомії, фізіології та еволюції нервової системи актуальні не лише для біологів і лікарів, але й для вчителів з будь-якого предмета і психологів. Професіональна діяльність учителя і психолога впливає певним чином на психіку дитини або дорослого, і саме тому ознайомлення з основами анатомії, фізіології нервової системи дає їм змогу використовувати здобуті знання в цій галузі.

Як показує історія психології, інтерес до нервової системи людини різко зріс з тих пір, як психологія почала ставити перед собою практичні завдання, з тих пір, як стали виникати прикладні галузі психології (психологія праці, педагогічна психологія, медична психологія і т. д.).

Нервова система регулює діяльність всіх органів і систем, зумовлюючи їх функціональну єдність, і забезпечує зв’язок організму як цілого з зовнішнім середовищем. Нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний мозок — центральна нервова система і периферичну, представлену відходять від головного і спинного мозку нервами, — периферична нервова система.