Розділ 1. Історія розвитку української документознавчої термінології

Періодизація розвитку документознавчої термінології

На різних етапах української історії, залежно від політичних і соціально-економічних обставин, розвиток документознавчої термінології не був планомірним, систематичним. Це пояснюється тим, що на становлення термінології справляли вплив зміни, які відбувалися не лише в правописі і лексиці, а й у наукових підходах до термінотворення, у ставленні державних структур до проблем розвитку українського словникарства. У кожен історичний період свого розвитку українська документознавча термінологія зазнавала певних змін. У процесі формування сучасної української документознавчої термінології (далі - УДТ) дослідниця Марія Комова виділяє такі періоди розвитку УДТ:

I період (XI-XVIII ст.). Першооснову української документознавчої термінології становили терміни старослов’янського походження. Термінологічний документознавчий матеріал раннього періоду в Україні нечисленний. Літописи відтворюють лексичний склад старослов’янської мови, пов’язаний з книгою: словеса книжная, многочьстьныих бжствьных книг, книг княжьих, святым книгам, не книжен [10].

Переклад старослов’янською мовою християнських книг, формування значних книжкових зібрань при монастирях, княжих дворах, а також призначення спеціальних осіб, які відповідали за їх писання та збереження, зумовили творення відповідних термінів. У «Матеріалах для словаря древнерусского языка «I.I. Срезневського відтворюється поява у перекладах та інших документах XIV-XV ст. власномовних термінів на позначення приміщення для книг: кънигохранительница, кънижъница; осіб: кънигохранительникъ, кънигохранитель, къниголюбець, кънижьникъ [9]. У перекладі Біблії 1499 р. вперше з’являється термін бібліотека. Це слово грецького походження, спочатку воно означало сховище книг, тому розроблення питань, пов’язаних з будівництвом, обладнанням книгосховищ, а головне, з наповненням їх книгами і збереженням цих книг, розпочалося значно раніше, ніж створення вчення про бібліотеки і бібліотечну справу. Термінологію пізнішого періоду — XVII ст. відображає «Лексикон славено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. У ньому наявні певні групи термінів на позначення понять, пов’язаних із створенням, зберіганням та використанням рукописних документів: назви жанрів літератури: баснь, притча, письмо; назви видів писемних пам’яток: календарь, молитвєнникь, словник; назв осіб, їх занять, професій: книгочій, чтєць, друкар; назв професій, занять: читаю, храню, писаниє.

II період (XIX — поч. XXст.). У XIX — на початку XX ст. розпочалося цілеспрямоване формування української наукової термінології. Термінологія документознавства ще не набрала чітких рис розвитку. Характерною рисою термінотворення цього періоду була орієнтація на лексику рідної мови. Вагомий внесок у розбудову українського термінознавства цього періоду зробили науковці Інституту української наукової мови, інших наукових інституцій 20-х років ХХ ст. До реалізації завдання вперше в історії української мови унормувати наукову, технічну, виробничу терміносистеми на вироблених лінгвістами наукових засадах доклалися визначні вчені - А. Кримський, Г. Холодний, О. Яната, Я. Лепченко Т. Секунда та ін. [6]. Також появі нових понять та їх науковій номінації сприяли критико-бібліографічні праці М. Ф. Комарова. І.О. Левицького, І. Франка, Б. Грінченка, які публікувалися в львівських журналах «Зоря», «Друг», «Світ», «Народ», «Життє і слово» [10]. Термінологічний словник науковців охоплює вже, крім українських слів, іншомовні запозичення. Чітко окреслюється тематичне спрямування термінів: назви видів видань: збірник, додаток, том; назви бібліографічних, видавничих процесів: добір статей (книг), друк, передплата; назви критико-бібліографічної, оглядової продукції: покажчик, огляд, стаття, замітка; назви професій, амплуа: книгар, писатель, белетрист, автор, читач; назви закладів: читальня, бібліотека, редакція; назви жанрів літератури: критика, драма, поезія. Здобутки термінотворців у ці десятиліття, дозволяють вважати цей період формування УДТ визначальним у процесі вироблення загальноукраїнського термінологічного усного та писемного мовлення.

III період (20-ті роки). Тенденції формування української книгознавчої термінології у 20-х роках XX ст. були логічним продовженням термінологічної праці у попередні десятиліття. 20-ті роки позначені сумлінною працею над укладанням словника української термінології документно-комунікаційного циклу. У словнику поряд із широким відтворенням термінів з греко-латинськими коренями була зроблена спроба уникнути термінів-запозичень шляхом заміни їх українськими відповідниками: материалы — знадоби, знахідки; художественная литература — красне письменство; издание (тираж) — наклад. У словнику поряд із запозиченнями було подано їх українські синоніми: автограф, власнопис; дефект, вада; афоризм, вислів.

Не всі тогочасні терміни увійшли у сучасну термінологічну систему, деякі з них змінювали своє значення, інші випали з активного вжитку, але підвалини УДТ були закладені в 20-х роках на наукових засадах, які можна звести до таких положень: термінологія має бути всеукраїнською; термін має відповідати внутрішній структурі української мови; терміни мають характеризуватися однозначністю, точністю, стислістю, мотивованістю; Отже, у 20-ті роки процес термінотворення у документознавства набув рис свідомої і цілеспрямованої діяльності.

IV період (30−50-ті роки). Нищення української наукової термінології відбувалося під гаслом розкриття класової суті теорії у книгознавстві, бібліотекознавстві та бібліографії, що одночасно таврувало як «націоналістичну», «буржуазну» відповідну термінологію: український бібліографічний репертуар, міжнародна децимальна класифікація, вільний доступ до фонду та інші.

Нехтування науково-теоретичними, методологічними надбаннями українського книгознавства, бібліотекознавства і бібліографії, здобутих у часи українізації, в поєднанні із появою у 1933 р. статті А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» та загальнодержавною політикою зруйнування української термінології стало підставою для корекції розвитку документознавчої терміносистеми у потрібному політичному напрямку.

Як зазначає дослідниця М. Комова, у 1933 р. на зміну «Бібліологічним вістям» УНІКом видається перший том «Наукових записок» під назвою «Проти буржуазних теорій в книгознавстві», де нищівної критики зазнали методологічні засади українського бібліотекознавства, бібліографії, книгознавства, які активно розвивалися у 20-х роках. Автори статей — Я. Керекез, М. Городков, І. Фогельман, І. Тітельман, В. Тарнавський, Кость Довгань, — у розбудові науки і практики не залишили помітного сліду, проте під гаслом боротьби проти буржуазних теорій стали активними виконавцями зруйнування української школи книгознавства, бібліотекознавства, переслідування найактивніших її фундаторів.

В українській термінології цього періоду з’явились тенденції:

• 1) обмеження використання термінів іншомовного походження: бібліологія — книгознавство;
• 2) ігнорування мови — продуцента терміна як джерела творення нового україномовного терміна і подвійне калькування термінів іншомовного походження з російських. Наприклад, термін детермінанта, що належить до Міжнародної десяткової класифікації і в ній самій називається subdivision de (фр.) — підрозділ, англійською мовою sing of — знак, трансформується у визначник (рос. определитель). Український термін класифікаційний (децимальний) знак був замінений на індекс відповідно до російської термінології, де, за свідченням Л. Б. Хавкіної, він почав уживатися внаслідок неправильного перекладу французького терміна indeece (лат. indecium — прикмета, позначення, знак). Цей термін був ототожнений з латинським словом index, яке в європейських мовах вживається у значенні «покажчик до книги, до періодичного видання» тощо. Звідси ж — англійський термін Indexing — складання покажчиків;
• 3) відбір та вживання термінів, максимально наближених до російської термінрлогії (предметовий — предметний, зав’язок бібліотечного фонду — ядро бібліотечного фонду, опрацювання — обробка, розміщення — розстановка);
• 4) поява зідеологізованих термінів (пропаганда літератури, масова бібліотека, літературний суд);
• 5) підміна дефініцій термінів шляхом введення у них з понять, пов’язаних із завданнями політпросвітроботи (керування читанням, тематична повнота фонду).
• 40-і - початок 50-х років характеризується спадом у формуванні української термінології, що пояснюється воєнними часами, а також жорстокою цензурою. В «Українсько-німецькому словнику» Зенона Кузелі та Ярослава Рудницького вміщено тематичні групи слів, які охоплюють систему понять документознавства: бібліотека, книгозбірня, альманах, газета, журнал, список, книгарня та ін.

V період (60−80-ті роки). П’ятий етап розпочався зі становленням України як суверенної держави. У документознавчій термінології спостерігається прагнення фахівців відновити національну ідентичність на всіх мовних рівнях: лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному. Видання збірників наукових праць та підручників українською мовою, формування нових документознавчих дисциплін у навчальних закладах держави, вихід національних термінологічних стандартів та становлення фахової періодики заклали передумови для збагачення терміносистеми власними номінаціями як новими, так і забутими. Цей етап унормування документознавчої термінології позначений виходом цілого ряду лексикографічних видань. серед яких слід відмітити «Короткий російсько-український словник поліграфічних і видавничих термінів». В цьому словнику вміщено терміни, що утворені за словотвірними моделями російської мови: виставочний (замість виставковий), внутрікнижковий (замість внутрішньокнижковий), поличний (замість поличковий).

З 70-х років розпочалася уніфікація та стандартизація термінології та поняттєвого апарату всіх дисциплін, на основі яких сформовано категоріально-поняттєвий апарат документознавства як інтегрованої метанауки: бібліотечної справи, бібліографії, інформатики, видавничої та книготорговельної діяльності.

Другий аспект розвитку термінологічної системи пов’язаний з вивченням та уточненням поняттєвого апарату документознавства у зв’язку із становленням та розвитком усіх дисциплін документно-комунікаційного циклу.

У 60−80-х роках активний розвиток бібліотекознавства, зростання його соціального значення викликали появу багатьох нових понять і відповідних їм термінів. Вплив інтеграційних процесів на терміносистему бібліотекознавства спричинив широке використання суміжногалузевої термінології. У бібліотечну справу ввійшли терміни соціології: анкета, анкетування; психології: стимули читання, бібліотечна настанова; педагогіки: стажист, бібліотечний урок, бібліотечна естетика; статистики: бібліотечна статистика, статистика друку, середні показники. Із активним входженням інформатики у практичну роботу сучасних бібліотек, які створюють інформаційно-пошукові системи — як локальні, так і інтегровані - бібліотечна термінологія особливо широко поповнюється термінами науково-інформаційної діяльності, комп’ютерної справи: інформаційний пошук, комунікативний формат, дескриптор тощо. Дослідниця Валентина Бездрабко твердить, що «період становлення документознавчої термінології відбувається під знаком активного обговорення необхідності провадження тематичних досліджень і припадає саме на 60-і роки» [1].

На кінець 80-х років практично завершився процес номінації понять бібліотечної справи, які охоплюють традиційні, суто бібліотечно-бібліографічні форми і методи роботи. Окреслилася чітка тенденція до активного поповнення термінології бібліотекознавства термінами науково-інформаційної діяльності.

VI період (з 90-х років). На початок 90-х років назріла необхідність у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Сучасний етап унормування УДТ позначений процесами відродження українського термінотворення та застосування наукових підходів до проблем термінології. На початку 90-х років опубліковано ряд підручників, навчально-методичних посібників, наукових збірників, продовжуваних видань.

Багато сучасних науковців, таких як С. Г. Кулешов, М. С. Слободяник, В. В. Бездрабко, Н. Б. Зінов'єва, досліджують сучасний етап розвитку УДТ. Проводяться термінологічні семінари, під час яких обговорюються термінознавчі та термінологічні проблеми документознавства [1].