Каролина Карлівна Павлова

Кароліна Карлівна Павлова.

Кароліна Карлівна Павлова (Яниш) народилася 10 липня 1807 р. в Ярославлі, але дитинство провела у Москві, куди переїхали її. Батько поетеси Карл Іванович Яниш — німець, за освітою лікар забезпечив дочки прекрасне домашнє виховання. Дуже здатна, Кароліна чудово володіла іноземними мовами, добре знала кириличну й світову літератури, непогано малювала. Вірші початку писати рано. Із середини 20-х рр. молода Яниш — часта гостя в салонах Елагиной і Волконської. Домашній альбом дівчини заповнений присвятами Баратинського, Язикова, Вяземського, Пушкіна. Ці роки — найщасливіша й те водночас сама сумна час до життя Яниш. Адам Міцкевичлюдина виняткових обдарувань, блискучий співрозмовник справив на Кароліну моє найбільше враження, невдовзі що перейшло у взаємну любов. Поет зробив своєї учениці пропозицію. Але несподівано виникло нездоланна перешкода: багатий дядько, від якої залежало майбутнє сім'ї Яниш, рішуче заперечив шлюбу. Наприкінці 1827 р. Міцкевич виїхав у Петербург. Йшли довгі місяці розлуки. У квітні 1829 р. відбулася остання зустріч поета з Кароліною. На прощання Міцкевич вписав до альбому дівчини посвящение:

Коли прогонних птахів лунають вереницы.

Від зимових збурень і хуртовин і стогнуть в вышине,.

Не осуджуй їх, друг! Навесні повернуться птицы.

Законним їм шляхом до бажаної стороне.

Але, чуючи голос їх сумний, згадай друга!

Щойно надія знову блисне моєї судьбе,.

На крилах радості примчуся я швидко з юга.

Знову північ, знову до тебе!

Кароліна Карлівна згодом створила кілька віршів, присвячених її взаємин із Міцкевичем і особливо 10 листопада — знаменної дати їх пояснення у коханні. У тому числі «Дума» (1840), «10 листопада 1840» (1840), «На 10 листопада» (1841), «Розповідь» (1842).

До тобі тепер думу обращаю,.

Безгрішну, хоч сумну, — до тебе!

Несуся душею до далекому мені краю.

І відчуженої мені давно судьбе.

Так багато років живе минуло, — і дні невзгоды,.

І радості зустрічалися дні не раз;

Так багато років повертається, — і більше, ніж годы,.

Події змінили нас.

Не такі розлучилися ми з тобою!

Розлучилися ми, — ти пам’ятаєш чи, поет? -.

А щастя дар запропонований був судьбою;

Так, то, можливо, і може бути — і нет!

Так підбили підсумок мелькнувшим біля підніжжя її життя надіям. Першим друкованим виступом Кароліни Яниш був опублікована 1833 р. в Німеччини збірник «Північне світло». А шість років у Парижі вийшов ще одна збірка перекладів поетеси — «Прелюдії». Тут було представлено як російські, а й німецькі, англійські, італійські і польські поети перекладу французьку мову, а також кілька віршів самої перекладачки. Діяльність перекладачки і пропагандиста російської поезії там отримала гарну оцінку Бєлінського. Кінець 1820-х і 1830-ые рр. — час формування Кароліни Яниш як поетеси. Поезія Кароліни Павлової міцно пов’язана з російським романтичної школою, з творчістю Язикова, Баратинського, Лермонтова. Поетеса розробляла жанр послання елегії (думи), своєрідну форму «оповідання віршем». Такі, наприклад, «Стара», «Чернець», «Рудокоп», «Вогонь» і «Три душі». Найважливіші з тим, у творчості Кароліни Павлової - людина й світ, поет і общество.

Ні, не їм твій дар священный!

Ні, не їм твій чистий стих!

Ні, не ти з песнью вдохновенной.

Не підеш ринку их!

Заглушишь ти дум отзывы,.

Не даси безумцям ты.

Брехати твої мечты!

Лірика московської поетеси укладала у собі широке коло питань: суперечка поколінь, суворі уроки життя, «жіночий вопрос».

Так, багато було нас дитячих подруг,.

На дитячому святі зійдемося ми, бывало,.

І нашої радістю гриміла вдома зала,.

І з дзвінким реготом наш розлучався круг.

І ми вірили ні смутку, ні бедам,.

Назустріч життя йшли натовпом светлоокой;

Відзначався перед нами світ розкішний і широкий,.

І всі, що у ньому, належало нам.

Так, багато було нас — і той світлий рой?..

Про, кожна гілка нас дізналася життя бремя,.

І небылицею то називає время.

І пам’ятає себе, начебто про чужой.

У 1856 р. Павлова їде подорожувати зарубіжних країн, 1858 р. залишає Росію назавжди. Вона влаштувалася в Дрездені й тут напружено працювала, перекладала німецькою мовою вірші та драми А. До. Толстого «Смерть Іоанна Грозного», «Цар Федір Иоаннович», поему «Дон-Жуан». Останнім оригінальним твором поетеси, виданих Батьківщині, був уривок із листа спогадів, опублікована журналом «Російський архів» (1875). Свою самотню старість Павлова доживала близько Дрездена, у містечку Хлостервиц. Померла вона 2 грудня 1893 р. Однак у Росії не забули чудову поетесу. Свого часу Язиков щодо одного з присвят Павлової, пророкуючи їй безсмертя, прозорливо писал:

Багато вам туги та скуки!

Дай ж бог вам довго жить.

Світ розумнішає: наші внуки.

Будуть вас боготворить.