Особливості сучасної української кризи

Економічна криза, яка набула розвитку в Україні, починаючи з вересня 2008 року, здобуває все більшу глибину. Підсумки січня 2009 року засвідчили продовження низхідної динаміки переважної більшості макроекономічних показників. При цьому криза набуває дедалі ширших вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб'єктів ринку й пересічних громадян.

В І-ІІІ кварталах 2008 року економіка України демонструвала досить стійкі позитивні темпи розвитку. Зокрема, за січень-вересень 2008 р. ВВП збільшився на 6,7%, а обсяги промислового виробництва зросли на 5,1% відносно аналогічного періоду 2007р.

Але вже у 2010 році у зв’язку з фінансовою кризою в Україні почав спостерігатися спад в економіці, так в 2009 році ВВП зменшився на 15,1% до попереднього року. Падіння промислового виробництва в Україні було найбільш глибоким серед країн Центральної та Східної Європи.

Хоча перші симптоми економічних негараздів, зокрема зниження обсягів виробництва в будівництві та ряду секторів промисловості, спостерігалися вже з початку року, загальна висока динаміка в першому півріччі забезпечувалася іншими галузями промисловості, секторами торгівлі, транспорту і зв’язку, а в третьому кварталі року, коли приріст доданої вартості в переробній промисловості вже знизився до 1,4%, а спад у будівництві сягнув 17,1% - сільським господарством, яке продемонструвало рекордні показники зростання (21,9% порівняно з третім кварталом 2007 року). Цей чинник відтягнув початок спаду економіки майже на три місяці, тоді як більшість країн світу зіткнулись з суттєвим гальмуванням економічного розвитку ще в ІІ-ІІІ кварталах минулого року. Попри провальне перше півріччя (коли додана вартість у галузі зросла лише на 0,1%), за результатами усього року загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007 р. Зросло на 17,5% (в 2007 р. було зафіксовано спад на рівні 6,5%), що було обумовлено надзвичайно високим врожаєм зернових.

Особливістю України у 2008;2009 роки було те, що урядом так і не було розроблено чіткої антикризової програми. Разом з тим Національним банком та урядом було вжито низку невідкладних антикризових заходів: Нацбанком здійснювалося рефінансування комерційних банків, проводилися валютні аукціони на умовах загальної конкуренції та доступу всіх їх учасників, урядом здійснювалася капіталізація банків на суму понад 29,3 млрд. дол. завдяки випуску внутрішніх держоблігацій .

Однак антикризові заходи українського регулятора важко назвати ефективними. Незважаючи на величезні обсяги рефінансування банків НБУ (у жовтні 2008 — червні 2009 рр. — понад 160 млрд. грн.), рівень ліквідності банків суттєво не зріс. Ресурси, виділені НБУ на рефінансування банків, часто використовувались не на кредитування економіки, а на купівлю валюти та повернення іноземних боргів. Не маючи стратегії вирішення проблем банків, НБУ вдається до таких неефективних заходів, як продовження строків проблемних кредитів, зниження вимог до них тощо.

І все ж в 2010 році ситуація в фінансовому секторі дещо поліпшилась.

Поступово відновлюється довіра до банків, збільшились обсяги депозитів, зросли обсяги кредитування не фінансових корпорацій і суттєво знизились процентні ставки за кредитами (із 23,4% у січні 2009р. до 13,0% в липні 2010 р.). З початку 2010 року із відновленням попиту на продукцію українських експортерів і зростання кредитуванням реальної економіки відбувся перехід до фази пожвавлення. ВВП в 2010 р. зріс на 4,5%.

Її залежність від зовнішньоекономічної кон’юнктури є дуже сильною, тому й економічне зростання носить нестійкий, пов’язаний з ризиком характер. До того ж накопичено досить значний корпоративний і державний зовнішній борг, який необхідно обслуговувати. А це обмежує можливості економічного зростання. За існуючих темпів економічного зростання на докризовий рівень ВВП 2008 р. українська економіка зможе вийти в другій половині 2013 року, а на рівень 1990 р. — лише в 2020 р.

Тому дуже важливим є прискорення економічного зростання і забезпечення його стійкості на основі технологічної модернізації, розвитку постіндустріального сектору V i VI технологічного укладів, державного стимулювання інвестиційної діяльності, повнішого фінансування освіти і науки, диверсифікації структури експорту в напрямку готової високотехнологічної продукції, завершення реформування економіки.

Який же характер нинішньої кризи? Він явно виходить за рамки звичайного циклічного. Можна виділити три його важливі особливості.

Перша, що почався в умовах глобалізації, криза носить безпрецедентний за масштабами характер, охоплюючи практично всі динамічно розвивалися країни і регіони. Причому він сильніше позначається на тих, хто був найбільш успішний в останнє десятиліття; навпаки, застійні країни і регіони постраждали від нього меншою мірою. Сказане характерне і для внутрішньоекономічної ситуації в окремих країнах, включаючи Росію, — найсерйозніші проблеми спостерігаються там, де був економічний бум, тоді як депресивні регіони майже не відчувають змін. Це різко ускладнює процес виходу з кризи: неясно, хто зможе стати «локомотивом» відновлення зростання. антикризовий фінансовий інноваційний політичний Друга. Сучасна криза носить структурний характер, тобто припускає серйозне оновлення структури світової економіки та її технологічної бази. Поки важко сказати, які структурні зміни відбудуться, однак їх результатом буде перерозподіл сил у галузевому та регіональному аспектах.

Третя. Криза носить інноваційний характер. В останні роки багато говорилося про важливість інновацій, переведення економіки на інноваційний шлях розвитку; саме це і відбулося в фінансово-економічній сфері. Тут виникли і швидко поширилися фінансові інновації - нові інструменти фінансового ринку, які, як тоді здавалося, зможуть створити умови для нескінченного зростання. Але, як з’ясовується тепер, багато лідери фінансового світу мали про них дуже туманне уявлення, що призвело до двоякого роду наслідків.

З одного боку, фінансові інновації істотно трансформували ряд товарних ринків і насамперед найважливіших сировинних товарів. Ціна на нафту завжди була погано передбачуваною, однак вона все-таки залежала від співвідношення попиту і пропозиції, а тому певною мірою контролювалася виробниками нафти. Незаперечними історичними фактами є як організований арабськими країнами — експортерами нафти різкий стрибок цін на нафту в 1973 р., так і усвідомлені (і також політично мотивовані) дії щодо їх істотного зниження у 1986 р. В даний час, з розвитком ринків вторинних фінансових інструментів, ситуація кардинально змінилася. Тепер ціна на нафту майже не залежить від дій її виробників і слабо реагує на зусилля членів ОПЕК та інших нафтовидобувних країн. Сьогодні вона формується на фінансових ринках і в головах фінансових брокерів, які торгують пов’язаними з поставками нафти вторинними фінансовими інструментами, причому практично не мають відношення до реального руху цього товару. Світ стає віртуальним, оскільки найважливіші економічні індикатори складаються на ринках похідних фінансових інструментів. Навряд чи ця ситуація буде зберігатися дуже довго, так як реальний дефіцит або надлишок матеріальних цінностей рано чи пізно дасть про себе знати. Але поки що треба прийняти факт суттєвого посилення ролі віртуальних факторів у формуванні найважливіших господарських пропорцій.

З іншого боку, в умовах інноваційного фінансового буму економічна і політична еліта втратила контроль за рухом фінансових інструментів. Тому нинішню кризу можна визначити як «бунт фінансових інновацій» — бунт машин проти своїх творців. Природа і механізми великих економічних потрясінь завжди загадкові і до кінця незбагненні. Великі кризи на десятиліття стають предметом дискусій економістів, політиків і істориків, їм присвячуються сотні дисертацій та тисячі наукових статей.

Література

• 1. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. -Жаліло Я. А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. та ін. / за заг. ред. Я. А. Жаліла. [Текст] - К.: НІСД, 2009. — 142 с.
• 2. «Про невідкладні заходи з посилання фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» Електрон. Текст. Дані. — від 20.10.2008 р.
• 3. Новицький В. Є. Інституційне регулювання в умовах кризи: реалії та імперативи // Економічний часопис-ХХІ. [Текст] - 2010. — № 1−2. — С. 10.
• 4. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. -Жаліло Я. А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. та ін. / за заг. ред. Я. А. Жаліла. [Текст] - К.: НІСД, 2009. — 142 с.