Рекреаційні ресурси. 
Рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси — об'єкти і явища природного та антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, туризму та лікування — поняття історичне, тому що з плином часу змінюється роль окремих ресурсів. Наприклад, пляжі у далекому минулому не використовувалися. Рекреаційні ресурси впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, на формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Але цей вплив не прямий. Він опосередковується соціально-економічними факторами, насамперед обсягами і структурою рекреаційних потреб. При всій важливості об'єктів історії та культури все ж таки слід зазначити, що в рекреаційно-ресурсній складовій природні блага займають провідне положення, виступаючи чільною матеріальною передумовою рекреації. У якості природних передумов рекреації виступають природно-територіальні та аквальні комплекси різних рангів, їх компоненти і окремі властивості, у тому числі такі як атрактивність (привабливість), контрастність і ритм ландшафтів, можливість долання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або, навпаки, типовість, розміри і форми природних об'єктів та їх візуально-географічне положення. Як споживач території рекреація поступається лише сільському і лісовому господарствам. Потреби рекреації в території у три рази вищі потреб житлової забудови, а з врахуванням природних парків, заповідників, заказників — в 6−7 разів.

Таким чином, висуваючи вимоги до значних площ із незайманою природою, рекреація має обмежені можливості для свого розвитку в освоєних районах. У той же час в сільській місцевості вона може вдало поєднуватися із сільськогосподарським землекористуванням. Не можна розташовувати рекреаційні зони поблизу розробок корисних копалин, промислових підприємств підвищеної шкідливості.

В залежності від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три основних типи рекреаційного землекористування:

рекреаційний ресурс землекористування відпочинок.

• 1) території з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають підпорядковане значення (парки, пляжі та інші зони масового відпочинку);
• 2) території із середньою інтенсивністю рекреації, які виконують одночасно деякі екологічні та виробничі функції (приміські зелені насадження, протиерозійні ґрунтозахисні ліси та ін.);
• 3) території із незначною питомою вагою рекреації.

Більша частина альтернативних ситуацій відведення земель пов’язана із другим типом рекреаційного землекористування. Науково обґрунтоване прогнозування і довготермінове планування територіальної організації рекреації вимагають великої роботи по виявленню, інвентаризації, бонітуванню всіх рекреаційних угідь з врахуванням обсягів потреб та неоднорідності вимог населення різних регіонів країни до рекреаційних ресурсів. У наш час виникла гостра потреба складання територіальних балансів відпочинку — сучасного і перспективного — за допомогою матриці, де по одній осі розташовані райони «споживання відпочинку» з розбивкою всередині кожного району на соціальні і вікові групи населення, а по іншій — райони «виробництва відпочинку» з розбивкою на форми рекреації. Більше того, необхідний рекреаційний кадастр — систематичне зведення даних, які включають якісний і кількісний опис природних об'єктів і явищ рекреаційного призначення. Воно повинно містити географічну характеристику, дані про динаміку, ступінь вивченості об'єкта або явища, рекомендації по використанню, необхідні заходи по охороні.