Функції та структура воєнної організації держави, як складової сектора безпеки

Функції та структура воєнної організації держави, як складової сектора безпеки

І. Петрів Для захисту національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз було створено систему забезпечення національної безпеки, яка має складатися, на нашу думку, із сектора безпеки та оборонно-промислового і наукового комплексів. У свою чергу сектор безпеки можна поділити на сектор державної безпеки, який має складатися з екологічної, державної прикордонної безпеки, системи органів державної влади та місцевого самоврядування, органів правосуддя та сектор воєнної безпеки (сектор оборони), до якого, крім правоохоронних та розвідувальних (спеціальних) органів, повинна входити Воєнна організація держави. ЇЇ місце та роль у цьому секторі безпеки надзвичайно велика, можна сказати визначальна для забезпечення безпеки будь-якої країни.

На жаль, в Україні до цього часу не вироблено спільного підходу до організації та діяльності Воєнної організації держави, а отже не в повному обсязі визначено її завдання, функції та склад, без чого неможливо забезпечити ефективну роботу як системи воєнної безпеки, так і системи забезпечення національної безпеки в цілому.

Вперше поняття і склад Воєнної організації держави були визначені в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України [1].

Потім це поняття було уточнено в Законі України «Про основи національної безпеки України». Так стаття 1 цього Закону визначає, що «Воєнна організація держави — сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз» [2].

У подальшому стаття 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» [3] тільки доповнила це визначення словами «охоплена єдиним керівництвом…», не змінюючи його суті.

Під поняттям «єдиним керівництвом», на нашу думку, розуміється керівництво Воєнною організацією держави Президентом України — Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України через такий спеціалізований дорадчо-колегіальний орган як Рада національної безпеки і оборони України в мирний час і через Ставку Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України — у воєнний час.

Склад, завдання, діяльність та перспективи її подальшого розвитку за останній час висвітлювали у своїх статтях чимало авторів, у поглядах яких щодо зазначених питань немає однозначної думки [6−11].

Автори ряду статей помилково вважають, що поняття «сукупність органів державної влади» має поширюватись на всі органи законодавчої, виконавчої та судової влади [8, 9].

Це не зовсім так. Законодавець мав на меті ті органи, «діяльність яких безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз» [4], про що задекларовано в тій же статті закону, тобто малися на увазі ті органи, які мають діяти в межах відведених їм повноважень у сфері національної безпеки і оборони.

Можна цілком погодитись із авторами [6, 8, 9], що Воєнна організація держави й оборонно-промисловий комплекс є складовими системи забезпечення національної безпеки України, що не суперечить чинному законодавству.

Незрозумілою та необґрунтованою є позиція ряду авторів [7, 11], які зараховують оборонно-промисловий та науковий комплекси до елементів Воєнної організації держави. Ці два комплекси є суб'єктами системи забезпечення національної безпеки і теоретично можуть стати суб'єктами Воєнної організації держави тільки за певних обставин (у разі ведення збройного конфлікту за звичаями війни).

Щодо визначення поняття Воєнної організації держави також немає спільної думки. Так без належної аргументації автор [7] дає таке визначення: «Воєнна організація держави — це сукупність органів державної влади, військових та озброєних формувань, утворених відповідно до законів України, спеціальних служб, правоохоронних органів спеціального призначення, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, органів управління ними, підприємств, установ, закладів та організацій, діяльність яких спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх і внутрішніх загроз у цій сфері та від кризових і надзвичайних ситуацій». На жаль, воно не дає можливості відрізнити воєнну безпеку від будь-якої іншої складової національної безпеки і тим самим вносить суттєву плутанину у визначення цієї категорії. Також, виходячи із завдань Воєнної організації держави, до організаційної її структури пропонується включити «орган управління — Комітет оборони, сили, спеціальні органи, служби та оборонно-промисловий комплекс». При цьому зазначається, що «сили і спеціальні органи мають статус комбатантів» [7].

Автор [11] залучає до складу воєнної організації «партизанські формування та формування народного ополчення», які він називає «парамілітарними» .

На нашу думку, моделі із залученням до Воєнної організації держави «Комітету оборони, сил та спеціальних органів» зі «статусом комбатантів» та «парамілітарних формувань» можна вважати прийнятними лише у випадку збройного конфлікту за звичаями війни, який регулюється міжнародним гуманітарним правом.

Інші автори [8, 9, 11] пропонують визначити Воєнну організацію держави лише як «сукупність військових формувань та органів управління ними, діяльність яких спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз воєнного характеру воєнними методами» .

Про які саме «воєнні методи» тут ідеться? Запропоновані автором [10] методи є досить неоднозначні, інколи навіть радикально протилежні, а автори [8, 9] взагалі не пояснюють, що розуміється під цими методами. Тому, на нашу думку, таке визначення є неправомірним.

Слід позитивно відмітити те, що у зазначеному вище визначенні поняття Воєнна організація держави [10] є прийнятним формулювання «зовнішніх загроз воєнного характеру», яке є ідентичним з формулюванням авторів [6, 9] «воєнних загроз» у цьому ж понятті. Хоча, на нашу думку, останнє визначення є більш точним.

Різнобій у поглядах на це питання пояснюється, на нашу думку, в першу чергу тим, що автори згаданих статей у своїх визначеннях не спираються на Конституцію України, яка своїми статтями окреслила подальший шлях розвитку Воєнної організації держави, з метою його розроблення необхідними законодавчими актами.

Так із Конституції України [12] випливає (ст. 17), що найважливішими функціями держави є захист суверенітету та територіальної цілісності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки держави, здійснення яких повинно покладатися на Збройні Сили України, правоохоронні органи та органи державної влади.

Цим самим нею визначено основні складові Воєнної організації держави, які мають випливати з функцій держави у сфері національної безпеки.

То які функції держави у цій сфері?

Спробуємо вивести їх, спираючись на теорію держави і права, конституційне та адміністративне право.

Насамперед спробуємо дати класифікацію функцій держави. Для цього необхідно визначити їх критерії. На наш погляд, критеріями класифікацій функцій держави мають бути основні елементи її діяльності. Такими елементами зокрема, є: суб'єкти, об'єкти, способи та засоби діяльності тощо. Розглянемо їх. суверенітет воєнний оборонний держава Основними суб'єктами діяльності держави є держава в цілому, органи державної влади, система органів національної безпеки та інші атрибути держави, складові її механізму.

Проаналізуємо систему об'єктних функцій, які здійснює держава згідно з Конституцією України. Це зокрема політичні, економічні, соціальні, екологічні, функції із забезпечення національної безпеки.

У системі об'єктних функцій діяльності держави чи не найважливішими є функції із забезпечення національної безпеки, що складають певну систему, яку можна поділити на дві підсистеми: зовнішню та внутрішню.

Оскільки ці функції держави, згідно з їх визначенням (вони — її найбільш постійні та загальні напрями і види в сфері національної безпеки), зумовлюють її діяльність, то за критерії їх класифікації доцільно взяти, на наш погляд, основні елементи діяльності у цій сфері. Схематично загальну структуру діяльності можна зобразити так: об'єкт — суб'єкт — способи, засоби, походження, умови здійснення та інші ознаки. Відповідно найбільш загальними критеріями для класифікації видів діяльності є: об'єкт, суб'єкт і технологія (способи та засоби діяльності).

Об'єктами, тобто метою і завданнями, певними галузями державної політики національної безпеки, згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України», який є правонаступником Концепції національної безпеки (основ державної політики) і дає розширений зміст її сферам, є політична, економічна, соціальна, екологічна, науково-технологічна та інші. Відповідно до цього слід розрізняти основні об'єктні функції держави в галузі національної безпеки — політичну, економічну, соціальну, екологічну, науково-технологічну та інші, які за сферами впливу можна віднести до внутрішніх функцій держави, а оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну — до зовнішніх. Ці функції є складовими аналогічних об'єктних функцій держави, але їм притаманний свій особливий, специфічний зміст.

За змістом внутрішніх об'єктних функцій держави в галузі національної безпеки розрізняють функції захисту конституційного ладу, зміцнення оборонного потенціалу України, боротьби з організованою злочинністю та тероризмом, забезпечення захисту населення на випадок катастроф та стихійного лиха, забезпечення внутрішньої політичної стабільності в країні та інші.

За змістом зовнішніх об'єктних функцій держави в цій галузі розрізняють функції оборони України: захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, протидії іншим зовнішнім загрозам воєнного характеру, зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні й у світі, захисту законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб.

Пріоритетною серед основних об'єктних функцій із забезпечення національної безпеки є одна з основних складових оборонної функції, як уже зазначалося, — захист суверенітету й територіальної цілісності України, який покладається на Збройні Сили України. Це передбачає як участь народу в управлінні державою, так і виключне право народу своїми вольовими рішеннями визначати та змінювати конституційний лад України, її демократичну легітимність як правової держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 5 жовтня 2000 р. оборона України визначається як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту [4].

Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах повноважень також Державна прикордонна служба, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи (ст.11) [4].

Однак головні тут ті функції держави в сфері національної безпеки, які розрізняють за формами та способами діяльності. Такою загальновизнаною формою є законодавство з питань національної безпеки, а способами діяльності держави в цій сфері є: виконавча діяльність, контроль та координація. Відповідно, функціями держави в галузі національної безпеки за цим критерієм вважають законодавчу, контрольну, координаційну, президентську.

Чимало функцій держави в цій сфері розрізняють за засобами діяльності держави, якими є фінансовий, інформаційний, воєнний, правоохоронний та інші механізми здійснення державної влади.

Відповідно до них можна розрізняти такі функції держави в сфері національної безпеки, як забезпечення фінансової, інформаційної, воєнної безпеки та інші.

Виходячи з змісту всіх цих функцій маємо визначити ряд спільних ознак, які згрупуємо за певними критеріями. На сьогодні деякі з них уже визначені й знайшли своє відображення в чинних законах у цій сфері.

Для розкриття всіх визначених критеріїв та повного змісту цієї системи функцій необхідно прийняти ще ряд нормативно-правових актів насамперед таких як:

стратегія воєнної безпеки;

концепція побудови та діяльності сектора безпеки;

закон про Воєнну організацію держави;

програма розвитку як сектора безпеки так і Воєнної організації держави;

положення про діяльність кожного суб'єкта сектора безпеки.

Ними мають бути визначені основні принципи подальшого розвитку сектору безпеки та Воєнної організації держави, сфери їх діяльності, функції та повноваження всіх їх суб'єктів у певних умовах для захисту національних інтересів України від воєнних загроз будьякого характеру.

Підсумовуючи викладене вище можна зробити такі висновки:

• 1. На підставі Конституції саме держава визначає систему державних органів — елементів Воєнної організації держави, яка повинна утворюватись у порядку та на підставі встановлених їй чинним законодавством функцій.
• 2. Виходячи із функцій держави у сфері національної безпеки основними функціями Воєнної організації держави можна вважати:

¦ оборонну (складовими якої є захист України від збройної агресії, захист державного кордону, зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні й у світі та інші);

¦ захист конституційного ладу (складовими якої є забезпечення внутрішньополітичної стабільності, захист від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб та інші);

¦ боротьбу з організованою злочинністю та тероризмом;

¦ захист населення на випадок катастроф та стихійного лиха.

Ці функції утворюють собою підсистему (забезпечення воєнної безпеки), яка входить у систему забезпечення національної безпеки держави. Найважливішими функціями цієї системи є забезпечення економічної та інформаційної безпеки держави.

Виходячи із зазначених функцій та залежно від того, на кого покладеться їх виконання, слід визначати й передбачати основну структуру та особливості діяльності Воєнної організації держави.

Література

• 1. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року № 3/97-ВР. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
• 2. Закон України від 19.06.03 № 9644V «Про основи національної безпеки України». Ст. 20. — Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
• 3. Закон України від 19.06.03 № 9754V «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» — Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
• 4. Закон України «Про оборону» від 05.10.2000. // Відомості Верховної Ради — № 49.
• 5. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 27. Із змінами, внесеними згідно із Законом від 06.02.03 — № 438-IV. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.ssu.gov.ua).
• 6. Горовенко В. К., Лобко М. М. Проблеми визначення складу Воєнної організації держави та планування її розвитку // Наука і оборона. — 2008 — № 1 — С.8−12.
• 7. Нечхаєв С. М. Погляди на зміст і структуру Концепції розвитку Воєнної організації держави // Наука і оборона. — 2007. — № 3. — С. 23−27.
• 8. Поляков Л.І., Корендович В. С., Рудницький І.А. Воєнна організація держави і сектор безпеки: актуальні питання інституціалізації та розвитку // Наука і оборона. — 2008 — № 1. — С. 3−7.
• 9. Семенченко А.І. Ефективність державного управління у сфері забезпечення національної безпеки // Наука і оборона. — 2008. — № 1. — С.13−19.
• 10. Семенченко А.І. Поняття «сектор безпеки» та «Воєнна організація держави»: методика розробки й обґрунтування призначення, складу, структури та взаємозв'язків. // Стратегічна панорама. — 2007. — № 3. — С. 54 — 69.
• 11. Телелим В. М. Деякі міркування щодо визначення категорій «Воєнна організація держави» та «військове формування» // Наука і оборона. — 2006. № 4. — С.7−9.
• 12. Коментар до Конституції України / Опришко В. Ф., Авер’янов В.Б., Корнієнко М.І. та ін. — К.: Інститут законод-ва Верховної Ради України, 1996. — 516 с.