Правовое становище громадян колишнього СРСР біля Російської Федерації

Правовое становище громадян колишнього СРСР біля Російської Федерации

Пономарева Л.В.

Распад Радянського Союзу, і створення нових незалежних держав викликали необхідність забезпечення взаємної захисту у країнах Співдружності Незалежних Держав і країни Балтії прав громадян союзних республік. Нині проблеми громадянства вийшли першому плані політики Російської Федерації в стосунки з державами, які входили у складі СРСР, бо всі нові республіки отримали міжнародне визнання і тому стосовно Росії стали закордоном, званими державами «ближнього зарубіжжя ». Уряди країни Балтії - Латвії, Литви, Естонії - проти застосування до них терміна «близьке зарубіжжя », підкреслюючи цим свою самостійність і.

Проблемы визначення правового статусу іноземців у Росії російських громадян за межами Росії придбали 90-х років сучасності особливе значення, оскільки після розпаду СРСР мільйони людей, що у колишніх «союзних республіках, стали для Росії іноземцями. З іншого боку, з виникнення міжнаціональних конфліктів у кількох місцях біля колишнього Союзу складного економічного положення у більшості нових незалежних держав чимало громадян змушені залишити свої держави й стати біженцями, приїхавши Росію найбільш перспективну державу для постійного проживання та отримання російського громадянства. Приблизно років громадянам республік Прибалтики і Молдавії, більш як 70 років на громадян союзних республік колишнього СРСР існували єдині норми про громадянство, дозволяли забезпечити рівність прав громадян окремих республік. Ішла вільна міграція населення в території Союзу, не вимагалося особливих формальностей для переселення з однієї республіки до іншу, для укладання міжнаціональних шлюбів, отримання робочих місць кожному за громадянина у будь-якій республіці. Правове положення людей не чого залежало від національного громадянства, формально яка була в кожної республіці, по всій території СРСР діяв єдиний паспорт громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік я. У союзних республіках, крім Росії, паспорт містив вказівку на приналежність особи до громадянству одній з республік.

После розпаду СРСР кожна республіка, прагнучи придбання суверенітету, намагалася самостійно визначити інститут свого громадянства. Спочатку це знайшло свій відбиток у Деклараціях про суверенітет і актах незалежності республік: регулювання громадянства населення нових держав спрямоване на вільне розв’язання проблеми даного інституту, у кожної республіці, а згодом, зі здобуттям незалежності, — на повну самостійність в рішенні проблем громадянства кожної республикой.

Содержание інституту громадянства у країнах Співдружності визначається конституційними положеннями, спеціальними законами, і навіть загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; майже переважають у всіх колишніх «союзних республіках прийнято окремі закони про гражданстве:

ћ Закон Азербайджану «Про громадянство Азербайджанської РСР «від 26 червня 1990 года,.

— Закон Білорусі «Про громадянство Республіки Білорусь у «від 18 жовтня 1991 года,.

— Закон Казахстану «Про громадянство Республіки Казахстан «від 20 грудня 1991 года,.

— Закон Киргизстану «Про громадянство Кыргызской республіки «від 18 грудня 1993 года,.

— Закон Молдови «Про громадянство Республіки Молдова «від 2 червня 2000 года,.

— Конституційний закон Таджикистану «Про громадянство Республіки Таджикистан «від 4 листопада 1995 года,.

— Закон Туркменістану «Про громадянство Республіки Туркменістан «від 30 вересня 1992 года,.

— Закон Узбекистану «Про громадянство Республіки Узбекистан «від 2 липня 1992 года,.

— закон України «Про громадянство України «від 8 жовтня 1991 года.

Для країн Співдружності Незалежних Держав особливе значення мають регіональні норми, які з договорів і рішень, прийнятих державами СНД. Міжпарламентської Асамблеєю Співдружності розроблений рекомендаційний законодавчий акт «Про узгоджених принципах регулювання громадянства «від 29 грудня 1992 року. Цей документ спрямовано підвищення рівні захисту правами людини з СНД, полегшення контактів для людей, встановлення політики та підтримку дружніх і добросусідських стосунків з усіма державами.

Важными є також демократичні принципи, сформовані на практиці регулювання громадянства європейськими державами, до числа, зокрема, ставляться: визнання громадянства над усіма особами, постійно котрі живуть біля держави щодо день прийняття чи набрання чинності новим законом про громадянство чи мають обумовлений законом термін проживання; надання громадянства дітям, народженим біля держави, батьки якого невідомі або мають громадянства; декларація про громадянство національних меншин; пільги надання громадянства женщинам-иностранкам, які вийшли заміж за громадянина держави.

Вопросы надання громадянства у державах країн Співдружності вирішуються з урахуванням національного законодавства і обопільних умов між тими державами, що є пріоритетними перед нормами внутрішнього законодавства надають у відповідно до законів про громадянство більшості держав. Це, наприклад, Угоду між Російською Федерацією та Казахстаном «Про спрощення порядку придбання громадянства громадянами Російської Федерації, прибулими для постійного проживання, у Республіку Казахстан, і громадянами Республіки Казахстан, прибулими для постійного проживання, у Російську Федерацію «від 20 січня 1995 року; Договір між Російської Федерацією і Республікою Казахстан про правовий статус громадян Російської Федерації, які живуть біля Республіки Казахстан, і громадян Республіки Казахстан, які живуть біля Російської Федерації, від 20 січня 1995 года.

Иностранными громадянами зізнаються особи, які є громадянами Російської Федерації і мають докази свою належність громадянству іноземної держави. Становище іноземців у Росії визначається Конституцією Російської Федерації, відповідно до частиною 3 статті 62 іноземним громадянам й обличчя без громадянства мають Російської Федерації правами й виконують обов’язки які з громадянами Російської Федерації, крім випадків, встановлених федеральним законом чи міжнародним договором Російської Федерації. Отже, Конституція Росії закріплює принцип національного режиму, який підлягає застосуванню як до іноземних громадян, до особам без громадянства.

Основополагающее значення визначення правового становища іноземців у країнах Співдружності мають загальновизнані принципи міжнародного права у сфері правами людини, закріплені у таких документах: Загальної Декларації правами людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародному пакті про громадянських і політичні права від 16 грудня 1966 року й Міжнародному пакті про економічні, соціальних і культурних правах від 16 грудня 1966 року.

В Росії та інших державах Співдружності правової статус іноземців регулюється нормами конституційного, адміністративного, громадянського, Цивільно-процесуального, трудового, сімейного, митного, кримінального, кримінально-процесуального права. Однак у результаті визнання доцільності спеціального законодавчого регулювання у СРСР 1981 року було прийнято закон про правове становище іноземних громадян, у СРСР, підготовлений проект Закону РФ про правове становище іноземних громадян, у Росії; закони про правове становище іноземних громадян ухвалюватимуть у Білорусії та Казахстане.

К основним законодавчих актів, визначальним правове становище іноземних громадян, у Російської Федерації, у частині, яка суперечить конституції Росії 1993 року, ставляться: Закон СРСР від 24 червня 1981 року «Про правовому становищі іноземних громадян, у СРСР », який набув чинності з початку 1982 року, Законом про громадянство РФ від 28 листопада 1991 року зі змінами та доповненнями, Законом РФ про біженців від 19 лютого 1993 року. Законом РФ від 1 квітня 1993 року «Про державний кордон РФ », Законом від 15 серпня 1996 року «Про порядок виїзду з РФ і в'їзду у РФ », Положенням про порядок надання політичного притулку у Російської Федерації, затвердженому Указом Президента РФ від 26 липня 1995 року.

Закон про правове становище іноземних громадян, у СРСР 1981 року передбачає поділ усіх іноземних громадян дві категорії, залежно від рівня стійкості правової зв’язку іноземця із державою: які живуть і тимчасово що є біля Росії. Закон розмірковує так, що факт постійного проживання якогось високого посадовця країни визначає істотним чином його правове становище, це у питаннях праці, забезпечення житлом, надання медичної допомоги, освіти іноземні громадяни, котрі живуть у Росії, повністю прирівнюються на громадян Росії.

Российское законодавство виходить із таких засадничих принципів правового становища іноземних громадян:

— іноземці користуються правами і свободами які з вітчизняними громадянами, і несуть самі обязанности;

— іноземці рівні перед законом незалежно з походження, соціального і майнового становища, расової і національну приналежність, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять та інших обстоятельств;

— щодо громадян практиці тих держав, у яких маються спеціальні обмеження права і свободи вітчизняних громадян, можуть бути відповідні ограничения;

— використання іноземними громадянами своїх прав не має наносити шкоди інтересам й держави, прав і законним інтересам громадян РФ та інших осіб, як й учасники громадянського обороту, іноземці зобов’язані дотримуватися які у РФ закони, зокрема й ті, які визначають порядок здійснення суб'єктами своїх цивільних прав.

Статья 160 Основ громадянського законодавства 1991 року передбачає можливість встановлення законом окремих вилучень щодо надання іноземцям рівних прав з вітчизняними громадянами: іноземним громадянам що неспроможні обирати й бути обраними, і навіть б служити у Збройних силах Росії - ці права належать тільки пересічним громадянам Російської Федерації. Громадянська дієздатність іноземних громадян визначається, за загальним правилом, з права країни, громадянином якої є. Так, відповідно до багатосторонній Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 року, дієздатність фізичних осіб визначається законодавством договірної Сторони, громадянином якої є та людина (стаття 23).

Положения про права іноземців зберігають у різних договорах, ув’язнених Росією зі країнами Співдружності Незалежних Держав і країнами Балтії, у яких, як правило, закріплюється рівність прав громадян колишнього Радянського Союзу. Надання національного режиму передбачено Договорами про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальних справ, ув’язненим Російською Федерацією з Естонією — 26 січня 1993 року, Литвою — 21 липня 1992 року, Азербайджаном — 22 грудня 1992 року, Молдовою — 25 лютого 1993 року, Киргизстаном — 14 січня 1993 року.

По даним МВС, біля Російської Федерації постійно мешкають 800.000 вихідцями з країн-учасників Співдружності Незалежних Держав, їх близько 500.000 немає громадянства. З січня 2001 роки зазначених категорій осіб запроваджено нового стану реєстрації. Необхідність врегулювати правила перебування громадян СНД біля Російської Федерації зумовлена тим, що у жовтні 2000 року — Росія вийшов із Бішкекської домовленості про безвізовому переміщенні громадян країн СНД. Вихід Росії з цього угоди викликав обурення в багатьох держав Співдружності, насамперед Грузії. Грузія оголосила про намір укласти домовленості про безвізовий режим з усіма країнами СНД окремішності, у її підтримали Азербайджан, Молдова, Узбекистан, Україна. Це дозволяє зробити висновок у тому, що інтереси країн Співдружності Незалежних Держав стали досить різними, і вони починають новий переділ пострадянського пространства.

Новый порядок передбачає два виду реєстрації громадян колишнього СССР:

1. Які Заявили про бажання постійно жити у Росії отримуватимуть вид на проживання, цього необхідно подати законопроекти до ВВІР заяву і заповнити відповідні анкети, після чого спеціальна комісія розгляне прохання праці й відповідь. Вигляд на проживання дається терміном п’ять років, але він діятиме лише тому разі, а то й прострочений національний паспорт.

2. Одержання реєстраційного свідчення на МВС за місцем проживання терміном на 90 днів. У деяких країнах Співдружності, наприклад, у Казахстані, діє не національний паспорт, а посвідчення особи. І тут буде видаватися не реєстраційне свідчення, а талон про регистрации.

Данный порядок не поширюється за тими, хто позбавили громадянства чи втратив його, під час оформлення виду на проживання такі люди розглядатися як особи без гражданства.

Согласно статті 14 Договору Росії та Білорусі з приводу створення Союзного держави від 8 грудня 1999 року у Союзі визнається єдине громадянство. Поруч із правами і обов’язками, що випливають із громадянства відповідного держави — учасника Союзу, громадяни Союзу наділяються правами і обов’язками, які пов’язані з громадянством Союзу.

Гражданин Союзу має право:

— на вільний рух і сталий проживання межах терені Росії та Білорусі з повним дотриманням правил, встановлених законами цих країн в відношенні окремих регіонів і местностей,.

— право на захист біля третьої країни, де немає представництва государства-участника Союзу, громадянином якого якого є, із боку дипломатичних представництв чи консульських установ іншого государства-участника Союзу тих-таки умовах, як і громадяни цього государства,.

— щодо участі під управлінням справами Союза,.

— осіб на володіння, користування і розпорядження майном біля Росії чи Білорусі тих-таки умовах, як і громадяни цих государств.

Приобретение і втрата громадянства здійснюється за чинному національного законодавства до прийняття єдиної Конституції Союзного государства.

Договор Білорусі, Казахстану, Киргизстану й Росії щодо поглиблення інтеграції в економічної й гуманітарною області від 29 березня 1996 року містить таке становище: громадянам Сторін, постійно котрі живуть території інших держав-учасників Договору, надається правової статус, встановлений їх національним законодавством, двосторонніми і багатобічними договорами, забезпечується спрощений порядок придбання громадянства договірних государств.

В відповідність до конституцією і законодавством країни перебування іноземні громадяни й обличчя без громадянства можуть придбати громадянство кожної держави Співдружності. Закони про громадянство країн СНД передбачають такі основні умови придбання гражданства:

— зобов'язання поважати та дотримуватися Конституції і законодавчі акти республіки (Білорусь, Молдова, Україна-2000 і другие),.

— принесення клятви вірності республіці та надати суду докази відданості держави і народу (Молдавия),.

— відмови від іноземного гражданства,.

— ценз осілості, тобто постійне проживання біля республіки до протягом певного терміну (від 5 до 10 останніх лет),.

— володіння державною мовою республіки до обсязі, достатньому для спілкування (Білорусь, Україна, Молдавия),.

— наявність легальних джерел існування й коштів, необхідні забезпечення мінімального прожитковий рівень чи володіння недвижимостью,.

— перевірка заявника службами безпеки (Молдавия).

Эти вимоги можуть враховуватися у виняткових випадках у вирішенні президента республіки до відношенні осіб, мають видатні заслуги перед государством.

Иностранные громадяни й обличчя без громадянства вправі в'їжджати у держави Співдружності по дійсним національним паспортами чи який заміняє їх документам, у своїй вони повинні мати в'їзну візу, якщо інше не передбачено національним законодавством чи угодами про безвізовому в'їзді відповідного держави. Іноземні громадяни й обличчя без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати країн СНД на постійне проживання чи певний термін для працевлаштування за наявності наступних условий:

— має у державі Співдружності легальний джерело существования;

— полягає у близьких родинних стосунки з громадянами республики;

— полягає утримує громадянина республіки чи тримає в своєму утриманні громадянина держави Содружества;

— у деяких передбачені законами случаях.

Иностранные громадяни й обличчя без громадянства, котрі іммігрували на постійне проживання чи для тимчасового працевлаштування країну Співдружності, отримують вид на проживання чи реєстраційне свидетельство.

Все Конституції країн СНД забороняють позбавлення громадянства по будь-яким мотивів, одночасно багато Конституції закріплюють право громадянина змінити своє громадянство, це у статті 7 Конституції Туркменістану закріплено положення про тому, що «не може бути позбавлений громадянства мул права змінити громадянство ». Більшість Конституцій країн СНД не визнають подвійного громадянства, проте, законодавство деяких із держав-учасників Співдружності допускає подвійне громадянство відповідно до національним законодавством і міжнародними договорами. Так, 2 червня 2000 року парламент Молдови прийняв Закон «Про громадянство », яким установлено процедуру придбання втрати громадянства Молдови іноземними громадянами і етнічними молдаванами. Відповідно до прийнятого закону громадяни Молдови може мати подвійне громадянство, якщо друге громадянство придбано при народженні, в результаті в шлюб чи усиновлення. Молдавани, що мають громадянство іншої іноземної держави, нічого не винні відмовитися від молдавського громадянства, якщо в Молдови є з цією державою двосторонню угоду про визнання подвійного громадянства. Проте за сьогодні Молдова не підписала цього документу ні з однією державою, хоча працюємо над проектами договору з Україною і Румунією.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.