Вступ. 
Виховання і навчання глухонімих дітей

Поведінка — це спосіб життя і дій.

Раніше поняття культури поведінки включала в себе те, що виробляло людство в області поведінки, тобто звичаї, традиції, звичаї, звички, етикет, а так само пов’язані з поведінкою етичні та естетичні погляди.

У XVII столітті за часів Людовика XIV, який прагнув до зміцнення своєї влади всілякими способами, сформував придворний етикет, як обов’язковий порядок поведінки при дворі французького короля.

Такий же порядок поведінки існував і при інших монархічних дворах Європи: — Іспанія, — Італія, — Англія. Франція дала цього порядку визначення — Етикет. Головним його вимогою було — прагнення подобатися оточуючим, бути людиною приємних манер і промов.

У сучасному світі культура поведінки передбачає наявність у людини певних навичок поведінки в суспільстві.

Культура поведінки — взаємини між людьми на основі норм і правил сучасного суспільства.

Проблема формування культури поведінки глухих та слабочуючих є однією з головних на сучасному етапі розвитку людства. Зниження культурно-морального рівня суспільства загалом зумовлює необхідність створення нових підходів і способів формування культури поведінки особистості, особливо в контексті загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Як відомо, фундамент культури поведінки закладається в молодшому шкільному віці, що визначає подальший гармонійний розвиток особистості і суспільства загалом. Отже, в сучасних умовах важливим завданням виховання учнів молодшого шкільного віку відповідно до вікових особливостей є формування культури поведінки.

З правилами поведінки необхідно ознайомити глухих та слабочуючих дітей з раннього віку і продовжувати це робити протягом усього подальшого життя. Основуючись на вже набуті дітьми навички культурної поведінки (вияви ввічливості, уваги і симпатії до однолітків і дорослих, елементарних навичок надання допомоги, привітних форм спілкування), потрібно навчити розуміти зміст і значення певних правил етичної поведінки людини і в зрозумілій школярем формі розкривати їх.

Культура поведінки починається з охайної зовнішності, тобто людина з хорошими манерами має відповідний йому зовнішній вигляд, а також уміє узгодити прояв своїх емоцій з правилами пристойності. Формуючи культуру поведінки глухих та слабочуючих учнів, необхідно навчити їх основам естетичного ставлення до своєї зовнішності; розвивати в них естетичне сприйняття, почуття міри, виховувати вміння бути акуратними, охайно ставитися до речей.

Дітей з вадами слуху починають виховувати в сім'ї з перших років життя. Потім у процес виховання включається школа-інтернат, пізніше-то виробництво, куди потрапляє випускник школи. Виховний вплив на дитину безперервно, але вона змінюється в залежності від соціальних вимог суспільства до сім'ї, школі, виробництву. Воно змінюється і в залежності від вікових особливостей учнів, різних життєвих ситуацій. Одні й ті ж засоби і методи виховного впливу ефективні в ситуаціях та малоефективні в інших, до того ж слід враховувати специфіку особливих потреб глухих та слабочуючих дітей. Цим і зумовлена актуальність теми нашого дослідження: «Виховання культури поведінки у глухих і слабочуючих учнів» .

Об'єкт дослідження: процес виховання культури поведінки в школі.

Предмет: особливості культури виховання учнів спеціальної (корекційної) школи.

Мета дослідження — дослідити виховання культури поведінки глухих та слабочуючих учнів.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• — розглянути особливості виховання дітей з вадами слуху;
• — визначити зміст роботи по вихованню культури поведінки глухих та слабочуючих;
• — охарактеризувати методику роботи з виховання культури поведінки;
• — проаналізувати основні правила культурної поведінки;
• — розкрити суть дидактичної гри як методу виховання культури поведінки;
• — провести виховну годину «Культура поведінки» .

Структура роботи. Курсова робота складається з двох розділів, які розкривають обрану тему, загальних висновків та списку використаної літератури, який містить 17 позицій.