Розділ 2. Тематичний план з економічної дисципліни на тему «Кредит, його сутність, форми та види»

Форми організації навчання

Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов’язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення. Звичайно, ця організація залежить від вибору дидактичних методів, прийомів і засобів, розуміння цілей і завдань процесу навчання, втілення рекомендацій психологічної і педагогічної наук, зокрема дидактичних закономірностей і принципів, у практику роботи педагогів. Проте безпосередня діяльність, активна і змістовна взаємодія учителів і учнів полягають саме в організації. Щодо понять «форми організації навчання» і «організаційні форми навчання» — можна констатувати їхню тотожність. Вони визначають конкретні форми навчальної роботи, завдяки яким відбувається стабілізація і впорядкування всієї навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком. За первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими. Навчальна робота з ними була індивідуальною, а пізніше стала індивідуально-груповою.

Індивідуальна форма організації навчання. Вона належить до найбільш ранніх форм організації навчання, які історично склалися. Виникла у давній рабовласницькій державі (Вавилон, Єгипет, Китай, Індія та ін.). Позитивні риси: можливість врахування у навчальному процесі рівня розвитку учня, його індивідуально-типологічних якостей, здібностей, темпу засвоєння матеріалу. Легко здійснюється управління процесом засвоєння знань. Негативні риси: мала продуктивність праці вчителя: його знання, досвід, фізичні й духовні сили спрямовуються тільки на одного учня; відсутність такого соціального фону, на якому б учень зміг порівняти свої успіхи і невдачі; немає можливості застосувати метод прикладу; відсутність умов для колективної праці; у навчанні і вихованні учня фактично працює одна лінія спілкування «учитель-учень» .

Класно-урочна форма навчання. Автором її є великий чеський педагог Я. Коменський. Суть цієї системи він обґрунтував у «Великій дидактиці». Учений виходив із положення, що людина — це частинка природи, а тому на її навчання і виховання можна перенести ті закономірності, які діють у природі. Якщо в природі панує чіткий порядок, послідовність, систематичність, то й у навчанні дітей усі ці принципи теж повинні використовуватися. Вони і покладені в основу класно-урочної форми навчання. Позитивні риси: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д.До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.Негативні риси: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієнтація на «середнього» учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і засобах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як «учитель — клас», «учитель — учень», у той же час як інші, наприклад «учень — учень», «група — учень», «клас — учень», «група — клас» використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.

Лекційно-семінарська форма організації навчання. Сама назва вказує на те, що основними формами навчання є лекція і семінар, причому провідна роль належить лекції. Допускається використання ще й таких форм роботи, як лабораторні заняття, колоквіуми, а також різноманітні навчальні обґєднання, такі як, потоки, групи, підгрупи, окремі учні. Можливість вільного варіювання ними є також однією з характерних рис цієї форми навчання. Лекційно-семінарська форма організації навчання виникла одночасно із появою вищих навчальних закладів. Вона є домінуючою у вищих навчальних закладах нині, а останнім часом набула широкого використання у загальноосвітній школі, особливо у школах нового типу. Крім лекцій та семінарів, які є її дуже важливими компонентами, не менш важливою складовою є самостійна робота учнів чи студентів у період між ними. Саме цей вид роботи є сполучною ланкою між лекціями і семінарами. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організаційної форми навчання. Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів і учнів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матеріалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кращого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.

Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між собою у процесі навчальної діяльності; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої відбувається через самостійну роботу та інші форми занять. Усвідомлення вчителями позитивних та негативних рис урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської форм організації навчання, а з, іншого боку, — посилена увага педагогічної громадськості до проблем урахування в навчально-виховному процесі індивідуальних відмінностей школярів зумовили інтенсивний творчий пошук учителів у напрямі органічного поєднання позитивних якостей, рис усіх форм навчання в єдине ціле.

Логіка пошуків виявилася простою: в умовах одного уроку таке поєднання позитивних якостей усіх форм навчання утруднене, але в умовах реалізації навчального процесу при вивченні всієї теми таке поєднання не спричинює великих труднощів. Отже, в реалізації обґєднувальної ідеї для побудови комплексу організаційних форм навчання із використанням позитивних рис елементів усіх трьох форм організації навчання увага вчителів перемістилася з конкретного уроку на вивчення всієї теми. Тому стає актуальним тематичне планування організаційних форм навчання, розробка їх комплексу, в якому чітко визначена тема кожного уроку мала б і наперед заплановану організаційну форму: лекцію, семінар, практичні заняття, різні типи уроків з елементами індивідуалізації навчання та внутрішньої (рівневої) диференціації.

Лекції: кожна з них може бути розрахована на один, два, іноді навіть на три уроки (залежно від обсягу навчального матеріалу і його складності). Вона несе в собі блок-інформацію, тобто досить великий теоретичний матеріал у максимально узагальненому вигляді. Така лекція складається з трьох частин: вступу (своєрідної увертюри в сольному виконанні вчителя); розгляду навчального матеріалу (тут уже залучаються до активної роботи й учні, бо виклад нового — не переказ, а пошук відповіді на проблемні запитання, що ґрунтуються на знаннях, набутих раніше); узагальнення конкретного матеріалу (на цьому етапі вважається доцільним головну роль дати учням, педагог має роль диригента). Лекцію клас конспектує обовґязково: стисла «формула» її щоразу проектується через кодоскоп.

Комбінований урок містить у собі як викладення нового матеріалу, так і перевірку знань з попереднього. Він є найбільш поширеною і прийнятною для студентів формою навчального заняття.

Заліково-практичне заняття є підбиттям підсумків вивченого матеріалу, перевіркою засвоєних знань і вмінь, на мою думку, доцільно використовувати в кінці вивчення кожної теми.

Семінари: їхня кількість також залежить від обсягу й складності матеріалу. Серед різних форм навчання учні віддають перевагу семінарам. По-перше, тому, що вони найповніше враховують індивідуальність кожного учня, і, по-друге, тому, що на них найвідчутніша радість навчальної праці — наочний результат твоїх зусиль, учителя.

Комбінований урок містить у собі як викладення нового матеріалу, так і перевірку знань з попереднього. Він є найбільш поширеною і прийнятною для студентів формою навчального заняття.

Заліково-практичне заняття є підбиттям підсумків вивченого матеріалу, перевіркою засвоєних знань і вмінь, на мою думку, доцільно використовувати в кінці вивчення кожної теми.

Висновок. Індивідуальна та групова форми організації занять мають цілу низку позитивних і негативних якостей. Однією з модифікацій групової форми організації навчання є класно-урочна система навчання. Застосування системного підходу до вивчення класно-урочної системи навчання дає можливість всебічно і глибоко зґясувати її суть та особливості використання. Одним із варіантів здійснення класно-урочної системи є лекційно-семінарське навчання, яке також має позитивні і негативні якості, характерні для групової форми організації навчання та класно-урочної системи навчання.

Методи організації навчання Метод навчання — система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога і дітей, спрямована на досягнення навчально-виховних завдань.

Залежно від змісту навчального матеріалу обирають конкретний метод навчання. Наприклад, опанування знань про навколишню дійсність вимагає передусім зорового, слухового та інших видів сприймання, а отже, наочних і практичних методів. Осмислення матеріалу забезпечують бесіда, пояснення, розповідь, тобто словесні методи.

Під час викладання доцільними є такі методи:

• · словесні (розповідь, лекція, бесіда, дискусія);
• · наочні (демонстрація, ілюстрація, спостереження);
• · практичні (розрахунки, виміри).

Найбільшу цінність має наочний метод. Він полягає в тому, що сприяє засвоєнню і відтворенню значного обсягу знань. Особливістю процесу навчання є те, що воно відбувається через слухові аналізатори. Тому при викладанні треба використовувати більше наочності.При цьому викладач має змогу використати різні форми викладу матеріалу (фронтальну, групову, індивідуальну).