Проблеми правової регламентації плану санації боржника

Проблеми правової регламентації плану санації боржника

В.В. Радзивілюк Питання, пов’язані з правовою регламентацією плану санації боржника завжди привертають до себе увагу і це перш за все пояснюється тим, що план санації є ключовим елементом даної процедури.

План санації боржника має включати конкретні заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, основні з яких, пропонуються ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 1992 р. (далі за текстом — Закон України 1992 р.) [1], а також строки здійснення таких заходів, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань, строк відновлення платоспроможності боржника, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам.

Частина 2 ст. 18 Закону України 1992 р. містить можливий перелік заходів по відновленню платоспроможності боржника. Такі заходи неоднакові за спрямованістю, змістом, правовими формами їх реалізації та суб'єктним складом. Вони включають у себе як заходи відновлення платоспроможності боржника за рахунок його внутрішніх ресурсів, так і заходи, що передбачають залучення зовнішніх фінансових ресурсів з боку третіх осіб.

Вибір тих чи інших заходів з відновлення платоспроможності боржника у кожному конкретному випадку має визначатися, виходячи із особливостей фінансово-господарської діяльності боржника, зіставлення витрат на реалізацію даних заходів та передбачуваних результатів їх реалізації, а також з урахуванням співвідношення можливих строків реалізації певних заходів з установленими строками відновлення платоспроможності боржника.

Уявляється, що конкретний план санації повинен містити продуману та обґрунтовану економічними розрахунками комбінацію як заходів, передбачених ст. 18 Закону України 1992 р., так і інших заходів з відновлення платоспроможності боржника.

Поряд з цим, звертає на себе увагу вельми тезисна регламентація змісту плану санації боржника. Вітчизняний законодавець не приділив достатньої уваги правовому регулюванню змісту цього документа і дуже багато питань залишились поза межами законодавчих приписів. Це підтверджується і досвідом правового регулювання змісту плану процедур аналогічних судовій процедурі санації за законодавством зарубіжних країн.

Із цього приводу, варто звернутися до досвіду правового регулювання змісту плану процедур аналогічних судовій процедурі санації за законодавством зарубіжних країн, і зокрема, досвіду США, де ця процедура має законодавче оформлення понад 200 років, а зміст плану реорганізації регламентується найбільш детально (§ 1123 Кодексу про банкрутство США [2]), Болгарії в законодавстві якої міститься розгорнута регламентація змісту плану оздоровлення підприємства (ст. 700 Торгового кодексу Болгарії [3]), Росії (ст. ст. 106, 109 Федерального Закону «Про неспроможність (банкрутство)» [4]) та інших країн.

Порівняння положень, присвячених регламентації плану санації за Законом України 1992 р. та аналогічних планів за законодавством зарубіжних країн дає змогу прийти до висновку про доцільність вдосконалення правового регулювання змісту плану санації в межах національного законодавства.

План санації, на нашу думку, має містити:

Обґрунтування можливості й доцільності санації, а саме:

результати аналізу фінансового становища боржника та причини виникнення його неплатоспроможності;

заходи, були вжиті після відкриття провадження у справі про банкрутство та їх вплив на розробку та реалізацію плану;

порядок і способи оцінки майна боржника та можливі співвідношення вартості цього майна з ціною продажу, при застосуванні у плані санації заходів, пов’язаних з розпорядженням майном боржника;

обґрунтування можливості відновлення платоспроможності боржника у встановлений планом санації строк;

основну частину, яка має містити:

конкретні заходи з відновлення платоспроможності боржника;

умови, порядок і строки реалізації заходів;

витрати на їх реалізацію та інші витрати боржника;

визначення механізму розрахунків із кредиторами, зокрема:

поділ кредиторів згідно з характером їхніх вимог на черги, підчерги, залежно від черговості відповідно до ст. 31 Закону України 1992 р. та на базі реєстру вимог кредиторів;

данні про рівень передбачуваного задоволення вимог кредиторів, стосовно кожної черги, порівняно з тим, яке дана група отримала б у разі проведення ліквідаційної процедури;

вказівки на конкретну можливість задоволення вимог кредиторів в передбачуваному планом санації розмірі;

вказівки щодо строків і порядку задоволення вимог кредиторів.

На нашу думку, введення цих положень до плану санації буде більш адекватно відповідати законодавчо визначеним цілям санації, тобто не тільки оздоровленню фінансово-господарського становища боржника, а також задоволенню в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

У редакції 1999 р. Закону України 1992 р. містились положення, згідно з якими розрахунки з кредиторами повинні були проводитися за межами судової процедури санації. Стосовно цих положень ще у 2001 р. була внесена пропозиція ввести до плану санації боржника розділ, що буде визначати механізм та строки розрахунків з кредиторами саме у межах судової процедури санації. Відповідні зміни до Закону України 1992 р. були внесені законами України від [5] та 03.04.03 [6].

Згідно із ч.1 ст. 21 Закону України 1992 р. у розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, проводяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердженому господарським судом плані санації, в порядку черговості, установленому ст. 31 Закону України 1992 р., тобто правила щодо задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі діють і у процедурі санації [7].

А також план санації має містити:

вказівки щодо можливості внесення керуючим санацією змін до установчих документів боржника;

умови виходу засновників (учасників) боржника з його складу;

заходи щодо соціального захисту працівників боржника;

положення щодо процедури та строків внесення можливих змін та доповнень до цього плану тощо.

Законом України 1992 р. регламентована процедура розгляду та затвердження плану санації.

Відповідно до положень названого Закону план санації, як правило, розробляється керуючим санацією та надається ним для схвалення комітету кредиторів протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника. Якщо боржник має інвесторів, то план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів (ч.6 ст. 17, ч.1 ст.18).

Законодавством України також визначено, що потребують погодження з Фондом державного майна України плани санації окремих категорій боржників, зазначених у п. 1.2 положення «Про порядок погодження планів санації та мирових угод» затвердженого наказом Фонду державного майна України [8], а саме: державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію; підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, в статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50% і перебувають в управлінні фонду [9]; господарські організації з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду; об'єкти державної власності, що перебувають в управлінні міністерств та інших органів виконавчої влади, у разі створення їх за участю нових суб'єктів господарювання.

Плани санації підприємств-боржників, що перебувають у сфері управління відповідного міністерства чи відомства погоджуються з відповідним міністерством, відомством (див., наприклад: Порядок погодження плану санації підприємствборжників, що перебувають у сфері управління Міністерства транспорту України [10], Положення про порядок погодження Міністерством палива та енергетики України планів санації підприємств паливно-енергетичного комплексу [11] тощо).

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено Законом України 1992 р.

План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було подано більш ніж половина голосів кредиторів — членів комітету кредиторів.

При схваленні комітетом кредиторів плану санації боржника керуючий санацією зобов’язаний протягом п’яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів подати в господарський суд на затвердження вказаний план та протокол засідання комітету кредиторів. Протокол може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації.

Господарський суд затверджує план санації боржника у разі його відповідності вимогам закону щодо змісту, порядку схвалення і подання на затвердження господарського суду (п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство [12]). Таке затвердження фіксується відповідною ухвалою господарського суду. У випадках, коли план санації не відповідає вимогам встановленим законодавством він може бути приведений у відповідність до таких вимог і знову поданий до господарського суду (Постанова Вищого господарського суду України від 20.11.2 у справі №Б26/2/62/00).

Можливі ситуації, коли комітет кредиторів не прийняв рішення про схвалення плану санації. У такому випадку комітет кредиторів має право прийняти рішення про відхилення плану санації та звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або поряд з прийняттям рішення про відхилення плану санації звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.

Відповідно до Закону України 1992 р. господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника (ч.6 ст.18). правовий план санація платоспроможність Водночас, сам по собі факт неподання до господарського суду плану санації боржника не повинен у всіх випадках вести до визнання боржника банкрутом. В такому разі, на нашу думку, в засіданні господарського суду повинні бути з’ясовані причини неподання плану санації боржника та фактичне фінансове становище боржника і реальна можливість відновлення його платоспроможності, виходячи з установлених обставин господарський суд, має вирішити питання про можливість введення судової процедури санації за власною ініціативою.

З метою вдосконалення відповідних положень Закону України 1992 р. щодо регламентації питань розробки, розгляду та прийняття плану санації варто звернутися до відповідного законодавчого досвіду згаданих зарубіжних країн, який можна розглядати як додатковий аргумент на користь наступних пропозицій щодо:

дозволу на розробку і надання плану санації кредиторами, як такими, комітету кредиторів, а також іншими заінтересованими особами, передбаченими Законом України 1992 р., у випадках коли такий план не був розроблений керуючим санацією протягом установленого строку;

у випадках, коли буде подано більш ніж один план санації, суд повинен мати право вибирати кращий із запропонованих планів той, який найбільш надійно і короткий час забезпечить відновлення платоспроможності боржника.

А також, замість схвалення плану санації комітетом кредиторів, увести таке схвалення з боку зборів кредиторів.