Демократичний процес і становлення конституційно-судових інститутів в сучасному Китаї

Демократичний процес і становлення конституційно-судових інститутів в сучасному Китаї

Туркіна І.Є.

У Китаї як і в інших країнах Південно-Східної Азії були створені оригінальні версії демократичного розвитку, засновані на національній історико-культурній традиції, які для КНР грають ту ж саму політичну роль, що і християнство для європейців. «Має місце фундаментальна несхожість Заходу і Сходу. Головна політична дихотомія Заходу — «демократія» — «недемократія», а Сходу — «тоталітаризм» «нетоталітаризм» або «деспотія» — «недеспотія». Авторитаризм на Заході — різновид недемократії, на Сході ж демократії, в значенні відходу від деспотії. Для Заходу демократія — захист індивіда, для Сходу — стабільність суспільства і його цілісність. Обидві цивілізації розрізнюються і по визначенню легітимністі влади. У першому випадку легітимний той, хто вибраний по належній процедурі, у другому — той, хто призначений більш високою владою. Зміна влади на Заході — рутина, а на Сході — критичний момент, нормою вважається гармонічна ієрархія. Вибори на Сході — не «пральна машина», не момент легітимації лідера, а процедура, яка «затверджує більш високу легітимацію. Ведуча роль держави в незахідних країнах — незаперечний імператив. Тому дихотомії «держава» — «цивільне суспільство» там просто немає» [1, 28−29]. Роль вищої легітимної інстанції якраз і грає дана історико-культурна традиція.

Політична система Китаю. Протягом багатьох сторіч китайська цивілізація займала ведучі позиції в світі, в тому числі, в мистецтві і науці. Але в XlX столітті і в першій половині XX сторіччя Китай переживав «епоху боротьби між царствами», і все те, що її супроводжувало, в тому числі голод, громадянські зворушення, іноземна інтервенція і військові поразки. Країна була фактично розчленована на зони впливу: Японія закріпила за собою північно-східні провінції (Маньчжурію), США тримали під контролем центральний уряд і олігархічні угрупування режиму Гоміндан. Прагнучи не допустити подальшої американської експансії, Японія розв’язала повномасштабну війну. У цих умовах країну могло врятувати тільки одне — національна інтеграція на зрівняльній основі і, на її базі, мобілізація всіх сил суспільства на відсіч інтервентам і колабораціоністам.

На чолі першого (соціально-консервативного) етапу процесу демократичного розвитку стояв фундатор КНР Мао Цзедун. В результаті національно-визвольної боротьби Китай звільнився від японської окупації, а західні держави відмовилися від прав екстериторіальності. «Народно-демократична влада поклала край дезінтеграційним процесам, усунула з політичного життя мілітаризм і посадництво, відмінила всі привілеї колоніальних держав, закріпила консолідацію нації, яка була досягнута в ході антияпонської і громадянської війн» [2, 5].

Але те, що було необхідно для національно-визвольної боротьби: жорстка тоталітарна держава, всі процеси в якій контролюються одним концептуальним центром — ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК), стала абсолютно непридатною для економічного будівництва. Особливо виразно це виявилося на фоні економічного зростання в Тайвані, що підтримується США.

Другий етап модернізаційного процесу в Китаї почався в 1978 році і проходив під керівництвом наступника Мао і його опонента Ден Сяопіна. Узагальнюючи можна сказати, що модернізація незахідних соціальних систем не може бути стабільною, якщо управляти тільки політичним курсом (але не економічною лінією). Китайські реформатори це врахували. Ден висунув ідею будівництва в Китаї «соціалізму з китайською специфікою». Вважається, що ця ідея зводиться до двох пунктів: «1) всі реформи повинні провестися в інтересах абсолютної більшості населення, яке повинно мати явну вигоду від цього; 2) для абсолютної більшості населення ціна реформ повинна бути прийнятною» [3]. Технологічно модернізаційна модель Ден Сяопіна зводилася до наступного: 1) на весь період реформ концептуальна влада повинна залишатися у КПК, якій повинна бути підлегла вся національна система політичного панування; 2) еволюційний дрейф економічної лінії праворуч, передусім в ізольованих економічних і технологічних зонах; 3) вказані зони повинні створювати ресурсну базу для модернізації материкового Китаю і перешкоджати дезінтеграції китайського суспільства; 4) в міру зосередження певної частки національних ресурсів в руках приватних осіб і появи груп інтересів здійснювати дозований і контрольований зсув жорсткого правого політичного курсу ліворуч (в цей час в КНР крім КПК легально існують і функціонують ще вісім політичних партій, найбільшою з них є Китайська демократична партія). У результаті в країні була сформована так звана «півторапартійна система» (або система з однією домінуючою партією).

Третій модернізаційний етап почався 14 листопада 2003 року і асоціюється з XVI з'їздом КПК. Наступник Дена Дзянь Дземінь, він же Голова КПК і фактичний глава держави, в своїй звітній доповіді сформулював «тезу про три представництва партії», тобто КПК є партія, яка представляє інтереси: абсолютної більшості китайського народу, передових продуктивних сил і передової китайської культури. Таким чином, дорога в КПК була відкрита і представникам «нових китайців», тобто буржуазії. Тобто, вся партія повинна забезпечувати єдність поглядів і дій на основі теорії Ден Сяопіна, важливих ідей «потрійного представництва» і основної лінії партії. Особливо це торкається успішної реалізації ідеї Ден Сяопіна «одна країна — дві економічні системи» і її розширення до принципу «одна країна — дві політичні системи»: КНР, повернувши суверенітет над Гонконгом і Макао, зберегла там системи, створені відповідно британцями і португальцями.

Отже, відповідно до документів XV і XVI з'їздів КПК і конституцією від 4 грудня 1982 року (і її наступними змінами), модель політичної системи КНР формально класифікується як парламентсько-президентська унітарна республіка з дрейфуючим ліворуч політичним курсом і еволюціонуючою праворуч економічною лінією. «Партійно-державна ієрархія в КНР, як парламентсько-президентській республіці, складається таким чином: 1) генеральний секретар правлячої Компартії Китаю у Цзіньтао); 2) голова Китайської Народної республіки (мається на увазі, що це — Генеральний секретар ЦК КПК); 3) голова Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (ВСНП, парламенту КНР — І.Т.); 4) голова Уряду; 5) голова Центральної військової ради (контроль над армією і силовими структурами, знов-таки — Генеральний секретар ЦК КПК)» [4].

У КНР має місце і розділення влади, але на відміну від загальноприйнятого розуміння цього принципу (розділення систем і ресурсів панування), гілки влади розділені лише за ознакою спеціалізації. Торкається це і судової влади, яка, сама по собі є частиною системи панування партійно-державної еліти країни. Інституціально судова система включає: Верховний Народний Суд (ВНС) (судді призначаються ВСНП), місцеві народні суди і спеціальні народні суди (військові, морські і залізничні транспортні). ВНС є органом правосуддя КНР вищого рівня. Крім розгляду справ по касаційних скаргах на рішення судів вищого рівня, прийняті в першій інстанції. ВНС також займається судовим тлумаченням важливих юридичних питань з метою уніфікації судової практики по всій країні. Крім цього, ВНС здійснює контроль і нагляд за діяльністю народних судів всіх рівнів [5].

При всіх витратах (головною з яких є корупція), в Китаї вдалося сформувати надзвичайно ефективну політичну систему. Країна перейшла з нижчої в середню групу по ІЧР (104 місце), ВВП на душу населення становило — 5000 $ з щорічним приростом 9, 1%. Коефіцієнт Джіні — 40. Середня тривалість життя складає майже 72 рока. Модернізаційний процес в КНР ілюструє рисунок:

На рисунку цифрою 1 позначена загальна тенденція соціально-політичного розвитку Китаю. Цифра 2 вказує на поточне положення політичної системи КНР загалом. Цифрі 3 відповідає: а) кінцева мета демократизації китайської політичної системи; б) положення гонконгської підсистеми.

Китайський досвід був використаний у В'єтнамі. І хоч реформи там почалися в 1986 році, вже сьогодні по ІЧР країна відноситься до середньої групи (109 місце), включаючи ВВП 2500 $, коеф. Джини — 36, 1, середня тривалість життя — 70, 36 року.

Розвиток правової системи у сучасному Китаї. З початком модернізаційного процесу в Китаї набуває поширення зважений, прагматичний підхід до формування правової системи.

Право стало розглядатися як політичний ресурс, уміле використання якого дозволяє досягнути благополуччя і стабільності.

Починаючи з 1979 року, були видані наступні закони, в основі яких лежить континентально-європейська традиція: 1) Органічний закон про суди; 2) Загальні положення цивільного права; 3) Цивільний процесуальний кодекс; 4) Закон про підприємства, засновані на капіталі іноземних фірм; 5) Закон про господарський договір; 6) оновлене карне і карно-процесуальне законодавство.

У цей час правова система КНР розвивається шляхом внесення відповідних поправок до її соціалістичної моделі. «Тим часом, відмінною рисою китайського законодавця є те, що він ніколи не поспішає з нормативним регулюванням і завжди терпляче чекає певної стабілізації і, якщо можна сказати, „визрівання“ суспільних відносин. Ясно головне, що, незважаючи на явні економічні досягнення Гонконга, а також явний зв’язок між благополуччям китайської економіки з контактами з державами англомовної цивілізації, подальший розвиток китайської правової системи буде йти в рамках континентальної правової сім'ї: в КНР затвердилася традиція виробляти писане право, рішення вищестоячих судів, включаючи рішення Верховного Народного Суду КНР, не мають обов’язкової сили для нижчестоячих судів і служать лише одноманітності судової практики, а самі рішення судів ґрунтуються на ухвалених законах, існує основний закон — Конституція КНР, існує розподіл права на публічне і приватне, які в подальшому поділяються на спеціалізовані галузі» [6].

Конституційно-судові інститути є атрибутом континентально-європейських політичних і правових систем. Ймовірно, коли з’явиться необхідність, вони будуть мати місце і в Китаї. Однак поки КНР проходить соціал-консервативну фазу розвитку, роль конституційного суду там грають вищі органи партійно-державного правління. Саме вони приймають найважливіші рішення, покликані підтримати намічений шлях розвитку до демократичної політичної і правової системи.

Так, під впливом імпульсів з центра, більшість суперечок з іноземними підприємствами вирішується не через Китайську міжнародну торгово-економічну арбітражну комісію, а за допомогою звичайного цивільно-процесуального виробництва в народних судах. Крім того, до моменту опублікування урядом в 1995 р. «Закону про суддів», всі судді в КНР призначалися з числа членів Компартії, уряду і органів військового управління. «Закон про суддів» визначив, що в народних судах повинні працювати особи, які склали державні атестаційні екзамени. Голови народних судів і члени суддівських комітетів володіють широкими повноваженнями; вони володіють правом дачі вказівок за будь-якою справою, що знаходиться у виробництві даного суду.

Концептуально-владні інститути КНР виявляють в своїх рішеннях прагнення привести свої політичну і правову системи до міжнародних вимог. «На всекитайскій робочій нараді, що проходила в місті Куньмін, працівників судів з питань застосування методу смертоносних ін'єкцій для виконання вироків про вищу міру покарання Верховний народний суд Китаю зажадав від народних судів всіх районів країни ввести в практику застосування цього способу для виконання смертних вироків. Введення цього методу є конкретним втіленням поступового вдосконалення правової основи і означає перехід до більш цивілізованого і гуманного способу виконання смертних вироків в Китаї. Виправлений Карно-процесуальний кодекс Китаю, що набрав чинності 1 січня 1997 року, передбачає одночасне застосування розстрілів і смертоносних ін'єкцій для приведення у виконання вироків про вищу міру покарання» [7].

Китайська влада роблить кроки до охорони інтелектуальної власності, в тому числі і в електронних публікаціях. Так, «за повідомленням інформаційного ресурсу China Daily, Верховний Народний суд Китаю прийняв, поправку до закону про авторське право, згідно якої контент, той, що публікується в електронному вигляді в Інтернеті стає повноправним об'єктом копирайта. Відтепер власники копирайта мають право „використовувати або дозволяти використовувати об'єкти свого авторського права в цифровому форматі“. Особи і організації, що використовують об'єкти авторських прав при публікації в Інтернеті, зобов’язані виплачувати авторам і дотримувачам прав належні суми» [8]. Таким чином, відбувається еволюційне вростання КНР в демократичну систему.

демократичний процес конституційний судовий інститут.

Література

В Китае будет повсеместно введена практика применения смертоносных инъекций при приведении в исполнение приговоров о высшей мере наказания [Электронный ресурс].

В Китае электронные публикации признаны объектом авторского права [Электронный ресурс].

Занегин Б. Китай: левый марш // Завтра. — № 40(305).

Органы юстиции КНР [Электронный ресурс].

Соломатин Ю. Современный Китай [Электронный ресурс].

Соломатин Ю. Современный Китай [Электронный ресурс].

Тихомиров С. И. Основные направления развития современных политических систем. — Севастополь: Изд-во СевГТУ, 1999.

Юдаков С. А. Установление и развитие континентальной юридической традиции в Китайской Народной Республике [Электронный ресурс].