Особливості технологій дистанційного навчання за допомогою традиційних ЗМІ та нових медіа на Африканському континенті

Африканський континент прийнято розділяти на Північну Африку та Африку південніше Сахари. Перша переважно арабська, але в історичному сенсі була включена в систему історико-культурних відносин Середземномор’я. Між Південно-Африканською республікою (ПАР) і Сахарою лежать країни, які в доколоніальній історії були географічно і культурно віддалені від Європи, мали інші принципи соціально-суспільного устрою. У 1960;70-ті роки склалися моделі мовлення електронних ЗМІ як повністю підконтрольних урядам, що носять «зарегульований» і ідеологічний характер. У країнах південніше Сахари поліетнічна структура суспільства нерідко поєднується з державним характером мовлення та мовою колишньої метрополії, зі зміщенням інтересу в бік її проблем. Часто там мовить і телерадіомовник минулої метрополії, який може спрямовувати увагу місцевих жителів в певний бік. Більшість країн і досі не можуть покрити територію власної країни наземними ретрансляторами, особливо погано функціонує телемовлення, що вимагає стаціонарного електроживлення або генератора, тому повсюдно поширено радіо. У Північній Африці ситуація з приймально-передавальною структурою, а також з компаніями, що виробляють власні передачі дещо краще. Особливістю мовлення в Африці є те, що мовлення не «дуальне», громадське і приватне як у Європі, а «потрійне» — державні (або громадське), приватні та общинні станції. Останні обслуговують локальні співтовариства (мовні, етнічні, релігійні, муніципальні і т.д.) на малопотужному обладнанні. При цьому учасники спільноти самі створюють передачі. Общинні станції некомерційні, існують на пожертви і спонсорство.

Сучасні дослідження вказують, що в країнах тропічної Африки пряме копіювання європейських і американських прийомів та методів подачі інформації не завжди ефективно. Вперше це проявилося в роки Другої світової війни, коли англійцями велася активна антинацистська пропаганда серед місцевого населення. Як результат «були створені такі форми подачі інформації, які враховували традиційну культуру континенту — передачі рідною мовою, з використанням стійких конструкцій з байок, оповідань, пісень та інших елементів культурного світу африканців» .

В останнє радіо застосовувалося як інструмент подолання неписьменності. В Ефіопії в 1970;і рр. радіо та ТБ поряд з мобілізованими студентами та інтелігенцією (рух Земеча що означає «Розвиток через співробітництво») вело роз’яснювальну роботу з селянами з питань реформ в країні. Багато з участю ЗМІ в цій країні було зроблено для подолання неписьменності.

Телебачення і радіо впливають на життя південноафриканців (у ПАР) набагато сильніша, аніж преса. У ПАР газети поширюються в основному в центральних районах, і навіть у найбільших містах їх читають тільки освічені люди. Менше половини дорослих у країні читають пресу. З крахом апартхейда в ПАР особливо актвізується рух націлений на підвищення освітнього рівня населення в країні і на континенті. Вже в 1990;х рр. пройшли організаційні заходи щодо оптимізації системи освіти. Так у 1996 р. в Південно-Африканській Республіці проходила конференція «Інформаційне суспільство та розвиток» (Information Society and Development Conference) та втілювалася ініціатива Економічної комісії ООН для Африки (Economic Commission for Africa, ЕСА) у справі формування Всеафріканського інформаційного співтовариства (African Information Society Initiative, AISI).

У 2000 р. розробили Всеафриканську програму дистанційного навчання (African Distance Learning Programme, ADLP). Міжнародний інститут ЮНЕСКО з планування освіти (UNESCO International Institute for Educational Planning, IIEP) перетворив свої навчальні курси до формату дистанційного навчання. Міжнародний інститут комунікацій і розвитку (International Institute for Communication and Development) став ініціатором серії круглих столів з питань розвитку інформаційних і комунікаційних технологій в Замбії, Буркіна Фасо, Гані, Танзанії. Південно-Африканська Республіка прийняла програму підвищення технологічного рівня освіти (Technology Enhanced Learning Programme), і в її межах була створена система телематики для Консорціуму африканського розвитку (African Development Consortium). При цьому намітився перехід ВНЗ ПАР до змішаних форм очно-заочного навчання, включаючи і дистанційні методи .

На Африканському континенті практикували в основному традиційні системи дистанційного навчання. Це кореспондентські системи з розсилкою матеріалів поштою, проте, з поширенням дротової радіотрансляційної мережі і покриттям територій радіосигналом стало використовуватися й радіомовлення. Радіоприймачами забезпечено зараз понад 60% населення регіону. Що стосується телебачення, то воно в багатьох країнах обмежено великими містами. Підключення до інтернету недостатньо, воно базується на технологіях мобільного зв’язку і тому за дорого та повільно за швидкістю.

Висновки. Розвиток навчального мовлення пройшло на континенті ряд етапів. На початковому етапі 1960;80-ті роки переважали загально просвітницькі і початкові шкільні передачі, побудовані за проектами національних урядів й міжнародних організацій. З 1990;х років ми бачимо інтеграцію зусиль африканських країн щодо підвищення якості освіти (включаючи і оцінки його якості). Поряд з громадськими інституціями, педагогічним співтовариством, ЗМІ також є стимулюючої складовою інформаційного середовища для учня і педагога. Інфраструктурне відставання континенту в галузі телекомунікацій та зв’язку стримує впровадження нових навчальних технологій на базі інтернету, обмежує впровадження сучасних інтерактивних форм ДО. Процес підключення шкіл до мережі в масштабі континенту тільки лише починається. Ось чому традиційні ЗМІ (ТБ і радіо) продовжують займати чільне місце в системі ДО континенту.